Територіальні діалекти

Якщо визнати, що в наш час на нашій планеті налічується близько 3000 мов і з них лише 300 мають писемність, тобто є безумовно літературними, то виходить, що останні 2700 мов існують у вигляді неписьменних діалектів. А якщо врахувати, що письмові для літератури мови не є єдиною формою існування відповідних мов націй і народностей

Діалект територіальний ототожнюють з говором. Сукупність структурно близьких діалектів утворює наріччя, сукупність усіх наріч –діалектну мову, що є однією з двох основних форм (поряд з літературною мовою) існування національної мови. У межах наріччя чи діалектної мови діалект протиставляється іншим діалектам сукупністю ознак у звуковій, граматичній, словотвірній будові, лексиці, фразеології, хоч і має з ними спільні риси на різних структурних рівнях. Контрастність цього протиставлення зумовлюється сукупністю і функціональним навантаженням тих рис, якими ці діалекти протиставляються.

Межі діалекту окреслюються на підставі лінгвістичного картографування. Взаємопроникнення рис сусідніх діалектів, їхня тривала взаємодія спричиняють появу говірок перехідного типу у „зоні вібрації” ізоглос; у перехідних говірках риси взаємодіючих діалектів поєднуються з новими, що витворилися у їхній структурі. Крім власне мовного (лінгвогеографічного) окреслення меж діалекту, можливе виділення їх на підставі поєднання мовних особливостей і меж поширення типових явищ традиційного етнографічно-культурного районування.

Межі діалекту історично рухомі, їхня зміна може зумовлюватися як переміщенням ізоглос визначальних рис діалекту у процесі міждіалектної взаємодії (так звана мовна експансія, наприклад, переміщення на північ ізофони дифтонгів), так і колонізацією носіями діалекту нових територій (наприклад, поширення поліського діалекту на Слобожанщині XVII – XIX ст.).

Структурні особливості діалекту з часом зазнають змін унаслідок міждіалектної взаємодії та впливу літературної мови (див. діалект, літературна мова), проте Діалект як форма існування національної мови не зникає, а лише трансформується у нову якість. Зміни у різних діалектах і говірках того самого діалекту відбуваються нерівномірно: інтенсивніші спостерігаються поблизу великих економічних, культурних центрів; менш відчутні – у маргінальних та відносно ізольованих природними умовами (гори, ліси, болота) говірках. Напрям змін переселенських говірок в іншомовному оточенні визначається характером міжмовної взаємодії.

У сучасній українській мові виділяють три основні групи територіальних діалектів: північну, південно-західну та південно-східну.

Література

1. Аврорин В. А. Проблемы изучения функциональной стороны языка (к вопросу о предмете социолингвистики) / В. А. Аврорин.– Л.: Наука, 1975.– 275 с.

2. Сучасна українська літературна мова / за ред. І. К. Білодіда. – К.: Наук. думка, 1969. – 441 с.

3. Виноградов В. В. Очерки по истории русского литературного языка XVII– ХIХ вв. / В. В. Виноградов – М., 1938. [2-е изд.– М., 1972]

4. Городское просторечие: проблемы изучения. – М., 1984.

5. Кочерган М. П. Загальне мовознавство: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти / М. П. Кочерган – К.: Видавничий центр „Академія”, 1999.– 288 с.

7. Кочерган М. П. Мова як символ соціальної солідарності /М. П. Кочерган // Мовознавство.– 2003.– № 1.– С. 3 – 10.

8. Современный русский язык. Социальная и функциональная дифференциация / отв. ред. Л.П. Крысин. – М., 2003.

9. Плющ М. Я. Сучасна українська літературна мова / М. Я. Плющ, Н. Я. Грипас. – К.: Вища школа, 2006. – С. 3 – 16.

Дата добавления: 2014-01-11