Вклад психології в розвиток гувернерства. О.Ф. Лазурський, П.Ф. Лесгафт

У XIX — на початку XX століття в Російській Імперії інтенсивно розвивається психологічна наука. Особлива цінність її полягає в тому, що вона у цей період носить переважно прикладний характер: усі здобутки в цій галузі вчені й практики намагаються обернути на допомогу педагогіці. Домашні наставники активно використовують у своїй практиці матеріали загальної та педагогічної психології, вміщені в працях вітчизняних науковців та у перекладних творах зарубіжних вчених.

З практичних позицій значний інтерес гувернерів викликали роботи російських психологів О. Ф. Лазурського й П. Ф. Лесгафта.

Російський психолог О. Ф. Лазурський у своїх працях ознайомлює педагогів з основами психологічних знань та шляхами застосування їх у педагогічній практиці. Вчений говорить про закономірності сприймання; про почуття та їх формування; про пам’ять та засоби її розвитку, приділяючи особливу увагу асоціативній пам’яті; про процес мислення та формування у дітей вміння мислити; про волю і її виховання. В працях науковця містяться важливі рекомендації педагогам. Наприклад, розкривається залежність неуспішності навчання від недостатньої гостроти й точності відчуттів учня, негативних рис його характеру, тяжкої спадковості, підвищеної збудливості, виснаження нервової системи та ін. Дає ключ до діагностики та зразки можливих способів допомоги дитині.

Провідним у справі виховання й навчання О. Ф. Лазурський визначає вміння педагога зважати на індивідуальні особливості дитини. Вчений вказує на те, що часто неуспішність педагогічного процесу виявляється наслідком тільки того, що наставник хотів "надто круто переробити натуру дитини", не враховуючи особливостей душевного складу.

Цікава й актуальна для сьогоднішньої педагогічної теорії й практики класифікація характерів, яку розробив наприкінці XIX століття російський психолог П. Ф. Лесгафт. У своїй праці "Шкільні типи (антропологічні етюди)" вчений з психологічних позицій аналізує позитивні й негативні системи виховання дітей у сім’ї та простежує, як позначаються наслідки виховання на долі людини в дитячому й дорослому віці.

Типи характерів, сформовані під впливом різних систем виховання, вчений класифікує так.

1. Тип лицемірний.

2. Тип честолюбний.

3. Тип добродушний

4. Тип забитий:

а) забитий злісний;

б) забитий м’який;

в) пригнічений.

5. Тип нормальний.

Книга П. Ф. Лесгафта стала значною практичною допомогою для батьків, вчителів, але найбільше — для гувернерів, яким доводилося виховувати й навчати дітей — представників різних типів характерів — і знаходити до них правильний педагогічний підхід.

У книзі вчений подає також результати дослідження темпераментів. Найважливіше практичне значення має висновок, що темперамент явище фізіологічного походження і тому в процесі виховання видозміні не підлягає. Отже, правильно побудоване природовідповідне виховання, яке дозволяє якнайповніше розвинути усі природні задатки дитини, передбачає не пристосування особистості дитини до того, щоб вона "не турбувала дорослих", а пристосування виховної системи до вроджених особливостей кожного конкретного індивіда.

Значною популярністю користувалися у домашніх наставників наукові твори зарубіжних авторів. Серед них найбільш відомі: "Духовний розвиток дитячого індивіда й людського роду" Д. Болдуїна, "Введення у вивчення дитини" У. Друммонда, "Дитячі ігри. Їхнє психологічне значення" Д. А. Колоцци, "Логіка дитини" Б. Мюнца, "Дитя від трьох до семи років" Б. Пере, "Рання юність" С. Холла, "Дитя. Нариси еволюції людства" А. Чемберлена та ін.

Виховна концепція Ястребцева та ґрунтовні психологічні дослідження послужили основою для створення і практичної реалізації систем виховання дітей в домашніх умовах.

Виховання в закладах закритого типу. М. Даниленко.

У Російській Імперії у XIX — на початку XX століття використовувались не тільки виховні системи, розроблені вітчизняними вченими, а й системи зарубіжних дослідників, які ідеологічно відповідали орієнтації імперської педагогічної науки й практики.

Полтавський протоієрей М. Даниленко у книзі "Нариси про виховання дітей" виклав розроблену ним програму гувернерського виховання дітей в установах закритого типу, яку рекомендував також гувернерам, що працювали з дітьми в домашніх умовах.

Спочатку автор формулює мету виховання як розвиток усіх здібностей індивіда, потрібних для його майбутнього життя. Далі розповідає про те, як найкраще організувати оточення дітей, щоб ті, наслідуючи, переймали у старших позитивні манери та звички і не могли запозичувати негативні. Однозначно трактується необхідність створення індивідуальної системи виховання для кожної дитини. Даються рекомендації щодо оптимального фізичного виховання. Увага читачів акцентується на організації харчування дитини, її перебування на повітрі, ролі сну, купання, рухливих ігор та гімнастики, вивчають гігієну одягу.

У навчанні М. Даниленко прихильник вузької спеціалізації. На його думку, сенс освіти полягає не у навчанні усіх наук і мистецтв кожного, а у досконалому опануванні вихованця однією наукою (чи одним мистецтвом). Якщо ж навчити його всього, то знання і вміння не матимуть практичного застосування в житті дитини і будуть забуті.

Основою морального виховання педагог бачить виховання дитини у "божій вірі", яка наставлятиме підопічного на істинний шлях та рятуватиме від гріховних бажань.

У книзі немає особливо оригінальних ідей. Виховну систему М. Даниленка слід розцінювати як приклад вдалого синтезу педагогічних систем Я. А. Коменського, Дж. Локка й Й. Г. Песталоцці.

Близька за структурою до попередньої книга Д. Е. Остен-Саксена "Думки про виховання дітей і поради дітям моїм, коли Бог благословить їх добрими дружинами й дітьми". Виховна система подана у вигляді формулювання проблем та відповідей на них. Ця робота більше, аніж попередня, синтезує європейські виховні системи періоду ХУІ-ХІХ століть. Разом з тим, значне місце у ній займають власні міркування й висновки автора, які становлять інтерес і для нашої епохи. Ці міркування наступні.

1. Невід’ємною частиною виховання повинна стати передача дитині знань з гігієни. Це вбереже її від численних страждань, допоможе завжди бути в хорошій фізичній формі, потрібній для активної життєдіяльності.

2. З раннього дитинства потрібно плекати в дитини таку рису характеру, як бережливість. Бережливість — якість похвальна і немає нічого спільного зі скупістю. Вона дозволяє займатися благодійництвом, тоді як "марнотратство відбирає необхідне у бідного, робить борги без наміру сплачувати їх, доводить до убозтва сім ’ ю марнотратця".

3. Ознака хорошого виховання — привчання підопічного до порядку. Ця риса закладає фундамент для мудрості й хазяйновитості.

4. Не існує гідного виховання без формування чесності. "Від правди вгору підіймаються сходи моральної гідності, а донизу простягаються сходи усіх вад, усього морального приниження".

5. Наставник мусить врятувати вихованця від надмірної вразливості, переконати його, що людина з почуттям внутрішньої гідності ніколи не ставиться до навколишніх з підозрою, що вони її недостатньо поважають. Такі підозри характерні виключно для нікчемних, позбавлених гідності індивідів.

6. Лихослів’я й насмішки супротивні Божим заповідям, тому дитина ніколи не повинна їх практикувати.

7. Вихователеві слід застосувати усю свою майстерність, щоб не дозволити дитині отруїти свою душу почуттям заздрості.

8. Важлива турбота домашнього виховання — прищеплення дитині гарного смаку. В розумінні автора, гарний смак — це відсутність усього вражаючого грубістю й непристойністю. Гарний смак — умова всіх пристойностей, згоди, гармонії. Смак засновується на моральності. Від нього походять: невинність, простота, людяність, усунення всього удаваного, несправжнього, перемога над хвальковитістю, грубістю та дріб’язковістю.

9. Доцільний розумний підхід до виховання у дитини скромності. Скромність прикрашає тільки людину, переповнену істинними заслугами й достоїнствами, удавана ж скромність робить недостойну людину смішною і є ознакою несмаку.

11. Дуже корисно привчити вихованця вести щоденник, до якого б той регулярно заносив власні роздуми про свої вчинки, свої міркування, враження тощо.

12. Дітей із знатних родин потрібно з наймолодшого віку поступово готувати до керівної діяльності (у праці вміщено детальний проект такої підготовки).

Дата добавления: 2014-01-11