Занепад гувернерства у зв’язку з падінням Російської Імперії

Особливості виховання особистості в Російській Імперії в 19 столітті.

У Російській Імперії XIX — початку XX століття методика гувернерського виховання суттєво збагатилася за рахунок активної роботи педагогів та психологів за такими напрямами:

1. Створення сучасних (для XIX — початку XX століття) виховних систем.

2. Перевиховання дітей в домашніх умовах.

3. Проведення наукових досліджень і створення практичних рекомендацій з окремих виховних проблем (виховання обдарованих дітей, виховання вередливих дітей та ін.).

У XIX столітті експериментальним шляхом було доведено, що темперамент має фізіологічне походження й тому видозміні не підлягає. Це відкриття допомогло правильно вирішити численні проблеми, пов’язані зі специфічними якостями поведінки дитини, спричиненими темпераментом.

Більшість науково-методичних праць з проблем домашнього виховання, написаних у XIX — початку XX століття, виявились ґрунтовнішими й більше прив’язаними до практики, аніж роботи педагогів XX століття, тому вони досі не втрачають своєї цінності.

ТЕМА. МЕТОДИКА ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ В ДОМАШНІХ УМОВАХ У 20 - НА ПОЧАТКУ 21 СТОЛІТТЯ (ПЕРІОД ДО 1917РОКУ)

Падіння у 1917 році Російської Імперії — держави, де у XIX — на початку

XX століття розвиток системи домашнього виховання сягнув найвищого світового рівня і досвід якої у цій галузі вивчали й запозичували інші країни, завдало гувернерству непоправного удару. У XX столітті в СРСР та на пострадянському просторі не було розроблено жодної виховної системи для гувернерів. Інші країни після першої світової війни взяли орієнтацію переважно на суспільне виховання й навчання дітей в освітньо-виховних закладах. І хоча у так званих капіталістичних країнах гувернерство збереглося й розвивалося, нових спеціальних гувернерських виховних систем там фактично не створювали, використовуючи системи, розроблені для батьків, шкільних вчителів, вихователів дошкільних закладів. Сказане не означає, що гувернерам бракувало чи бракує науково-методичної літератури з проблем виховання. Її більше ніж достатньо. Просто у зв’язку з тим, що у XX — на початку XXI століття у переважній більшості сімей вихователями дитини стали мати й батько, педагогічна література в першу чергу, як правило, призначалася для них. Наприклад, книга С. Б. Лежнєвої "Доньки-матері" про те, як виростити дівчинку здоровою і красивою, орієнтована насамперед на читачів-батьків, хоча її успішно можуть застосовувати в своїй роботі й гувернери. Навіть перевидані посібники для гувернерів, такі як "Хороший тон: збірник правил і порад на всі випадки життя, суспільного й сімейного" (виданий у Санкт- Петербурзі в 1881 році, перевиданий у Москві в 1991 році), призначені тепер у першу чергу для батьківської аудиторії.

Аналіз численних педагогічних праць вітчизняних та зарубіжних вчених спонукає до висновку, що нині на світовому рівні викристалізовується універсальна виховна система, якої змушені дотримуватись як педагоги у суспільних освітньо-виховних закладах, так і батьки, й няні, й гувернери. Ігнорування цієї системи не дозволяє підготувати дитину до повноцінного життя в сучасному суспільстві. Стисло викладемо мету, зміст та структуру цієї системи.

Дата добавления: 2014-01-11