Цивільно-правове регулювання інформаційних відносин

Інформація є об'єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. Інформація може бути об'єктом права власності як у повному обсязі, так і об'єктом лише володіння, користування чи розпорядження. Власник інформації щодо об'єктів своєї власності має право здійснювати будь-які законні дії. Підставами виникнення права власності на інформацію є створення інформації своїми силами і за свій рахунок, договір на створення інформації, договір, який містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи.

Інформаційна продукція та інформаційні послуги громадян та юридичних осіб, які займаються інформаційною діяльністю, можуть бути об'єктами товарних відносин, що регулюються чинним цивільним та іншим законодавством.

Частиною цивільного права є авторське право, яке регулює відносини у сфері використання творів, науки, літератури і мистецтва. Авторське право захищає форму твору. Критеріїв охороноздібності в авторському праві два: творчий характер діяльності, результатом якого з'явився твір, і наявність об'єктивної форми вираження.

Реалізація прав інтелектуальної власності в цілому означає юридичне оформлене встановлення та підтримання монопольних відносин власності у певній сфері людської діяльності протягом визначеного терміну.

Об'єктами права інтелектуальної власності, згрупованими відповідно до сфер і механізмів їхнього функціонування, є: об'єкти авторського права та суміжних прав; об'єкти права промислової власності; нетрадиційні об'єкти права інтелектуальної власності

Основна ознака об'єкта інтелектуальної власності – патентоздатність – можливість відокремлення об'єкта від його творця/власника При цьому цінною є інформація, що відображає суть об'єкта інтелектуальної власності, а не той чи інший конкретний носій, на якому ця інформація може розміщуватися.

На практиці форми захисту прав інтелектуальної власності поділяють на:

- юрисдикційні, що передбачають діяльність уповноважених державою органів із захисту порушених або оспорюваних прав на об'єкти інтелектуальної власності;

- неюрисдикційні, які включають дії юридичних і фізичних осіб, що здійснюються ними самостійно, без допомоги державних органів.

Причому де-факто важливим засобом захисту прав інтелектуальної власності можуть бути переговори між власником цих прав та ймовірним їхнім порушником. Специфіка інтелектуальної власності полягає в тому, що для й захисту, в тому числі й з метою збереження конфіденційності інформації, досить часто доцільні досудові механізми вирішення спорів у межах чинного законодавства.

У комп'ютерній програмі охороняється усе, крім ідей, процедур, методів, процесів, концепцій і звичайних даних, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані в програмі і таке інше.

У книзі "Інтелектуальна власність. Основні матеріали", виданої ВОІВ у 1988 році, є таке зауваження: "... Взагалі говорячи, може бути передбачено три види законодавчої охорони комп'ютерних програм: перший - захист патентом, другий - захист авторським правом і третій - захист за допомогою положень, спрямованих проти порушення комерційних таємниць...".

Це зауваження справедливо й по відношенню до законодавства України. Практика показує, що для кожної конкретної комп'ютерної програми випливає, виходячи з розумінь доцільності, визначити її найбільше істотні, критичні елементи об'єкти охорони і виконати у відношенні їх ті необхідні дії, що дозволять виготовлювачу цієї програми (програмісту або підприємству-розроблювачу) реально стати і залишатися власником програми.

Об'єкти охорони можна поділити на три групи:

1. Це програма в цілому, зображення, виведені програмою на екран монітора, у тому числі рухливі, музичні, а також текстовий супровід; ці об'єкти охороняються з використанням авторського права.

2. Об'єктами охорони можуть стати і засоби програмно-апаратного захисту комп'ютерної програми; ці об'єкти варто захищати як винаходи.

3. Можливі випадки, коли окремі музичні фрази і логотипи варто охороняти як товарні знаки, а розроблені і застосовані в програмі шрифти - як промислові зразки, отримавши відповідні охоронні документи від патентного відомства. Алгоритми, як правило, не охороняються ні патентним, ні авторським правом.

Основою договірних відношень в аналізованій галузі є ліцензійний договір. На практиці застосовуються й інші види договору.

Ліцензія являє собою дозвіл правовласника іншій особі використовувати права, наявні в правовласника стосовно нематеріального об'єкта. Зараз види договорів на передачу таких прав закріплені в окремих законах, мають багато розходжень, і водночас багато загального.

У цих умовах рекомендується при кодифікації виділити загальні положення ліцензійного договору, а потім уже деталізувати їх у законодавстві, яке регулює конкретні правовідносини. Це призвело б до спрощення законодавства, усуненню протиріч.

Водночас, ліцензійний договір у чистому виді не є єдиним, який зараз використовується на практиці. Як правило, при тривалих інформаційних відносинах укладають договори про спільну діяльність, співробітництво або надання інформаційних послуг з елементами ліцензійного договору. Проте, якщо не включати в них ліцензію, такі договори не зможуть забезпечити залежний захист початкового правовласника.

Значне поширення одержують так звані “продажі з новим комп'ютером”. Їх суть полягає в тому, що при постачанні або навіть при купівлі-продажу комп'ютерної техніки постачальником (продавцем) на комп'ютери встановлюється програмне забезпечення. При цьому робиться значна знижка на оплату програмного забезпечення, що входить у суму угоди. У такому випадку необхідно приділити належну увагу дотриманню антимонопольного законодавства і законодавства про захист прав споживача, тому що при продажі техніки можливо нав'язування споживачу не потрібного йому програмного забезпечення.

Одна з поширених форм ліцензійного договору - “обгорткова ліцензія”. Суть такої форми в тому, що програмне забезпечення поширюється шляхом продажу або передачі на визначених умовах комплекту, у який входить саме програма і ліцензійна угода в письмовому вигляді, а в багатьох випадках - тільки в електронному вигляді. Факт початку використання програми або настання визначеного терміну з моменту початку використання означає прийняття умов угоди користувачем.

Існують також особливі договори про надання доступу в комп'ютерну мережу і надання доступу до бази даних. Природа цих договорів украй неоднозначна. З одного боку, вони можуть містити положення договору про платне надання послуг, проведення підрядних технічних робіт, оренду комп'ютерної техніки та устаткування зв'язку; з іншого боку, у них передбачаються положення про передачу прав користування інформаційними ресурсами та об'єктами авторського права.

База даних є об'єктом авторського права. У той же час вона, за Законом “Про інформацію”, є інформаційним ресурсом. Таким чином, на її поширюються одночасно права авторські і права власності. Суть цих прав різна, вони суперечать одне одному.

Останнім часом спеціалісти у галузі комп’ютерної техніки –усе частіше звертають увагу на серйозні зміни в розумінні суті програм для ЕОМ. Тоді, коли вони були віднесені до об'єктів авторського права, це було цілком логічно. Тепер багато чого змінилося в програмуванні, а юристи як і раніше міряють усе “старим аршином”.

Справа в тому, що сьогоднішні комп'ютерні програми роблять колективи в сотні, а іноді й у тисячі чоловік. Кожний із них, у порядку службового завдання, робить незначні конкретні фрагменти. Те, що раніше робив один автор по своєму творчому задуму, тепер не називається творчістю. Крім того, у програміста залишається усе менше простору для творчого вибору. Програма для сучасної розвинутої операційної системи - це більше питання чіткого проходження стандартним процедурам, чим питання творчості. Поки ще не прийшов час сказати, що програма більше не повинна бути об'єктом авторського права. Проте, тенденція просліджується, і до якихось реформ потрібно готуватися.

У договірних відносинах по засобам індивідуалізації також повинні відбутися деякі зміни. Справа в тому, що зараз продаються права на особливі засоби індивідуалізації в мережі Інтернет - доменні імена. Вони являють собою слова, які позначають адресу людини або організації в мережі Інтернет. Комерційна цінність таких імен достатньо висока, тому що однакові імена технічно створювати неприпустимо. Система доменних імен і складає систему адрес у мережі Інтернет. В даний час доменні імена реєструються “провайдерами”, організаціями, які надають технічне підключення до Інтернет, як правило, явочного порядку, без письмової угоди. У Інтернеті існує ієрархія доменних імен. Це означає, що особа, яка зареєструвала свій домен, і здійснює його технічну підтримку, може сама реєструвати інших осіб і видавати їм доменні імена більш низького рівня.

Охорона прав інтелектуальної власності також здійснюється з використанням патенту. Але іноді виробники (власники) інтелектуальних продуктів з тих чи інших міркувань не патентують свої винаходи (зокрема, через їхню не-патентоспроможність). Тоді з'являється такий інформаційний продукт, як ноу-хау. На практиці під ноу-хау розуміють незапатентовані корисні знання, досвід і секрети виробництва. Різниця між ноу-хау і винаходом полягає у наявності чи відсутності правової охорони у формі охоронного документа (патенту), а не у характері технічного розв'язання проблеми. Цінність ноу-хау в тому, що ця інформація не є загальновідомою. Захист ноу-хау реалізується через механізми забезпечення конфіденційності, секретності відповідної інформації Ноу-хау, як правило, приймає форму комерційної таємниці.

При цьому “ноу-хау” як таке повинно відповідати таким умовам:

- “ноу-хау” повинно мати будь-яку комерційну цінність;

- “ноу-хау” повинно бути невідомим третім особам;

- відсутність вільного доступу до “ноу-хау” на законній підставі;

- вживання заходів власником “ноу-хау” до охорони конфіденційності “ноу-хау”.

Передачі "ноу-хау", обов'язково повинно передувати максимально повне ознайомлення сторони, яка приймає, з об'єктами, відомостями і досвідом, які мають відношення до "ноу-хау". Такі дії виконуються на підставі попередньо укладеного сторонами так званого "опціоного договору", суть якого зводитися до зобов'язань сторони, яка приймає, не розголошувати яким-небудь шляхом отриману конфіденційну інформацію, навіть якщо дана угода і не відбудеться.

Власник комп'ютерної програми робить усе для того, щоб доступ до роботи з програмою був обмежений вузьким колом спеціалістів; у результаті комерційна цінність програми може виявитися значно вище, особливо, тоді, коли вона передається разом із технологією, у пакеті з патентними правами на засоби, пристрої, речовини, які використовуються в технології, а також з іншими відомостями типу "ноу-хау".

Зберігання комп'ютерної програми в режимі "ноу-хау" не виключає можливості її державної реєстрації і депонування, а на реєстрацію в пакеті заявочних матеріалів подаються тільки перші 25 і останні 25 сторінок вихідного тексту програми; при цьому можливі вилучення в тексті з розумінь таємності.

Дата добавления: 2014-01-11