Особливості конфліктів у процесі взаємодії працівників ОВС

Правоохоронна діяльність у силу гострої протидії зі злочинцями, використанням специфічних сил і засобів ставить працівників у си­туацію морального конфлікту. Такі конфлікти виникають за наявності протилежної спрямованості мотивів, коли суб'єкту доводиться розу­мово «зважувати» суспільну необхідність, яка позначається у вимогах обов'язку, і особисті плани, раціонально усвідомлювані мотиви і ба­жання, що йдуть всупереч з ними, коли виникає сумнів між вибором близьких і віддалених цілей, коли людину турбує вибір між великим і малим злом тощо.

Особливість морального конфлікту полягає в тому, що у складній ситуації вибір будь-якого вчинку як слідування тій чи іншій нормі моралі веде до порушення іншої норми. Складність тут полягає не стільки у тому, що людина може не знати деяких моральних норм і тому не спроможна зробити вибір, не бажає виконувати вимоги моралі, а скільки в необхідності вирішувати проблему зіткнення цих вимог. Наприклад:

1) Працівник ОВС проводить обшук в помешканні підозрювано­го або звинувачуваного у скоєнні злочину і постає дилема: або про­водити огляд ліжка хворої людини, яка знаходиться при смерті, або, керуючись гуманними міркуваннями, відмовитися від цього.

2) Під час повернення додому підполковник міліції Т. почув: «Рятуйте». Озирнувся навколо і побачив, що якийсь чоловік силком намагався затягнути до машини, у якій знаходилося ще декілька чоловіків, дівчину, яка чинила опір. Звично потягнувся рукою до кобури та згадав, що залишив пістолет у сейфі. Втручатися чи не втручатися? Підполковник міліції Т. прагнув знайти хоча б один привід, який би виправдав його невтручання. Чоловік майже закін­чив свою справу. Підполковник міліції Т. із окликом: «Стій, мі­ліція!» — кинувся уперед... Із салону автомашини пролунав постріл і Т. замертво впав на землю.

3) Водія автомобіля зупиняє працівник ДАІ. Під час розмови з'я­совується, що водій у нетверезому стані. Свій стан водій прагне по­яснити: повертаюсь з похорон свого ліпшого товариша. Працівник ДАІ стає перед вибором. Дозволити водію рухатися далі, начебто ні­чого не сталося, адже будь-кого може спіткати таке горе, чи, навпа­ки, дотриматися професійного обов'язку.

Якщо працівник ДАІ віддає перевагу першому варіанту, то з од­ного боку, він сам та оточуючі вважають його людяним, чуйним, уваж­ним, а з іншого боку — він не виконує свій професійний обов'язок. При цьому наслідком такого вибору може бути надалі виклик на ДТП, одним із можливих винуватців якого може буде той самий водій.

Обираючи другий варіант, працівник ДАІ бездоганно виконує про­фесійний обов'язок. Однак може почути на свою адресу брутальні ви­слови, зневагу до «образу міліціонера», обвинувачення у безсердечно­сті, побажання пережити самому те, що пережив водій. Реакція на ситуацію за таких обставин може бути далекою від реального стану справ. У цьому випадку сприйняття ситуації працівником ДАІ буде суб'єктивним. Психологічний захист особистості відбувається несві­домо. Включення системи стабілізації особистості охороняє сферу сві­домості людини від негативних психологічних впливів. Під час конф­лікту дана система спрацьовує незалежно від волі й бажання людини.

Складність подібних ситуацій полягає в тому, що злочинець нерід­ко дотримується іншої системи моральних цінностей і, знаючи, що норми моралі для працівника ОВС мають високий ступінь імператив­ності, прагнуть використати це в своїх інтересах.

Серед конфліктів, які мають професійне значення для працівників ОВС, слід звернути увагу на зовнішні конфлікти і внутрішні конфлікти.

Зовнішні конфлікти проявляються як гострі моральні протиріччя між людьми (особистість-суспільство, особистість-група, особистість-особистість, група-група, група-суспільство). Вони виражають розбіж­ність спрямованості ціннісних орієнтацій окремих особистостей, со­ціальних груп і суспільства.

Природа внутрішніх конфліктів інша. їх джерелом є складність, різнохарактерність самих мотивів особистості, які знаходяться у за­лежності і підпорядкованості один одному.

Вирішення внутрішнього конфлікту може стати у ряді випадків приводом для виникнення зовнішнього конфлікту. Зокрема, прийнят­тя людиною рішення працювати з правоохоронними органами на кон­фіденційній основі може бути, наприклад, результатом вирішення вну­трішнього конфлікту між страхом виявлення у цьому середовищі, в яко­му вона вимушена працювати, і усвідомленням необхідності такої співпраці на користь останнього, що може привести до виникнення зовнішнього конфлікту між конфідентом і середовищем його діяльно­сті (якщо це середовище має протилежну моральну спрямованість).

Особливість діяльності працівників ОВС полягає в тому, що іноді вони змушені працювати в злочинному середовищі, приховуючи свою причетність до державних структур. У таких ситуаціях у свідомості людини одночасно співіснують дві моральні системи — одна, яку вона поділяє сама, й інша, яку поділяє злочинне середовище і згідно з якою вона повинна будувати свою поведінку у цьому середовищі. Напри­клад, випадок із кінофільму «Місце зустрічі змінити неможливо», коли працівник карного розшуку Шарапов проникає в банду «Чорна кішка».

У свідомості людини у таких ситуаціях одночасно конфліктно взаємодіють різні системи моральних цінностей. Із цієї точки зору цей конфлікт може бути визнаний внутрішнім. Однак специфіка вну­трішнього конфлікту полягає в тому, що для нього характерна проти­дія норм, цінностей, мотивів, визнаних особистістю як правильних.

Для зовнішнього конфлікту, напроти, характерне заперечення правильності протилежних переконань, поглядів, цінностей, ідей. Працівник, який працює у чужому середовищі, вимушений прихову­вати своє конфліктне ставлення до тієї системи моральних ціннос­тей, яка панує у цьому середовищі. Такий стан зумовлений не ситуа­цією морального вибору (вибір працівником уже зроблений), а особ­ливостями оперативної роботи. Тому цей конфлікт можна назвати прихованою формою зовнішнього конфлікту.

Форм прояву моральних конфліктів у правоохоронній діяльності існує багато. Вони зумовлені конкретними особливостями того або іншого напрямку цієї діяльності, специфічними умовами, в яких вона здійснюється, соціально-психологічними характеристиками учасни­ків конфлікту й іншими обставинами.

Воля до самопримусу, почуття обов'язку — це теж високі мотиви позитивної поведінки, але все ж ставити їх на один щабель з мотива­цією переконання, яка характеризує вищий тип моральної поведін­ки, не можна.

Аксіомою у вирішенні моральних конфліктів нерідко є положення про пріоритет суспільного інтересу перед приватним. Але насправді це положення розуміють і реалізують часто спрощено й грубо. Конфлікт­ну ситуацію нерідко вирішують простим принесенням інтересів окре­мої особистості у жертву загальному інтересу, не помічаючи при цьо­му, що ситуація при більш ретельному аналізі виявляє, можливо, дещо складніший спосіб свого вирішення, але такий, при якому реалізація загального інтересу не потребує ніяких жертв від особистості.

Непоодинокі випадки, коли виникають конфлікти творчої нереалізації. Вони зумовлені неспівпаданням очікувань творчої діяльності та конкретним змістом праці, наявним потенціалом творчих здібнос­тей і його використанням.

Конфлікти першого типу в підрозділах ОВС, як правило, виника­ють через різний ступінь зацікавленості під час взаємодії різних су­б'єктів на різних етапах розкриття і розслідування злочинів.

При розкритті і розслідуванні будь-якого злочину передусім вза­ємодіють слідчі (слідчі органів внутрішніх справ, слідчі прокуратури) з оперативними підрозділами (або підрозділом карного розшуку, або підрозділом по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, або підроз­ділом по боротьбі з економічними злочинами, або підрозділом по боротьбі з організованою злочинністю). На кожному із одинадцяти етапів їх взаємодії виникають конфлікти творчої нереалізації. Зде­більшого зазначені конфлікти відбуваються на таких етапах спільних або узгоджених дій слідчих з оперативними підрозділами:

—отримання повідомлення про злочин (1-й етап);

—огляд місця події (3-й етап);

—початкові слідчі дії (5-й етап);

—момент встановлення злочинця (6-й етап);

—обрання запобіжного заходу (7-й етап);

—початкове висунення обвинувачення (8-й етап) тощо.

Ми пояснюємо це тим, що, по-перше, в оцінку діяльності кож­ного підрозділу покладені різні критерії, по-друге, різний рівень під­готовленості працівників, по-третє, занадто велике навантаження працівників. Зокрема, за кожним епізодом у справі, наведеним пра­цівником оперативного підрозділу (чим більше епізодів, тим краще для них), слідчий повинен здійснити слідчі дії. Після проведення слід­чих дій не кожен епізод може бути предметом розгляду в суді через відсутність безперечних та об'єктивних доказів. Між іншим, непра­вильно оформлені докази або погана якість (мала кількість) зібраних матеріалів теж не можуть бути використані в кримінальному процесі. Так, у 90 % випадків взаємодія між слідчим і оперативним працівни­ком при вирішенні питання про порушення кримінальної справи за оперативними матеріалами починалася з конфлікту про їх достат­ність і якісність (недостатність і неякісність).

Наслідками таких конфліктів є цілий ланцюг професійних конф­ліктів, які у подальшому переростають в емоційні конфлікти. При цьому «губиться об'єкт конфлікту» (він втрачає значущість для опо­нентів). У таких випадках ділові стосунки перетворюються в емоцій­ні, метою яких стає доказ переваги одного опонента над іншим. Уна­слідок чого між постійними опонентами виникають і посилюються почуття незадоволеності, розбіжності, ворожнечі, розпечення. Вони сперечаються навіть тоді, коли конфліктна ситуація змінилася. Взає­модія між ними зберігає конфліктний характер.

Урегулювання конфліктів творчої нереалізації на цьому етапі взає­модії здійснюють начальники оперативного підрозділу і слідства. Якщо останні не приймають єдине рішення, а мають різні точки зору, то конфлікт вирішується на рівні керівників апаратів оперативного під­розділу і слідства.

Лише за умов взаємного і повного обміну достовірною інфор­мацією, яку мають як слідчий, так і працівник оперативного під­розділу, можна успішно координувати оперативні заходи і слідчі дії, запобігти плутанини оперативної і процесуальної інформації, надійно зашифрувати негласні джерела і способи отримання опе­ративних матеріалів з тим, щоб створити у розроблюваного вра­ження, що його викрили у результаті його власної необережності, випадкового збігу обставин, своєчасного і тактично грамотного проведення слідчих дій.

Порушення однією зі сторін строків, яких вони повинні додер­жуватися під час взаємодії або розголошення відомостей про штат­них негласних співробітників у цій справі і про осіб, що надають (надавали) їм сприяння на конфіденційній основі, несвоєчасне на­дання достовірної інформації, а також порушення строків виконання доручень і вказівок слідчого (ст.114, незважаючи на те, що адмініст­ративно оперативний працівник не підпорядкований слідчому), ви­несення постанови про відмову в порушенні кримінальної справи (через порушення строків арешту, строків утримання під вартою), труднощі у доставці людей для слідчого експерименту — це чинники, що зумовлюють появу цих конфліктів.

Останнім часом збільшилась кількість конфліктів другого типу (наявний потенціал творчих здібностей і його використання) серед слідчих і експертів. Основна причина їх появи — брак необхідних хімікатів для проведення експертизи.

Іншим прикладом таких конфліктів є конфлікти серед слідчих. Обставини вже порушеної кримінальної справи можуть виявити нові злочини. Постає дилема, що робити? Якщо розслідування за цими злочинами вже завершено, то тоді виникають питання до тих, хто проводив це розслідування (інший слідчий). Як правило, брак часу, погані свідки, симпатія до підозрюваного, відсутність досвіду — це чинники, завдяки яким з'являються зазначені конфлікти.

Учасникам конфліктів творчої нереалізації властиві ознаки сенсомоторної і функціонально-професійної недостатності. У них відсу­тні навички та уміння для складної і творчої праці (швидке реагуван­ня з перенесенням уваги, точність дій при дефіциті часу, синхроніза­ція професійного і психоемоційного перенесення, оцінка ступеня виправданості ризику, «комплексування операцій»).

Механізм розвитку конфліктів творчої нереалізації має такий вигляд:

а) професійна невпевненість. Вона проявляється, насамперед, у фор­мі «самовпевненості асу» і демонстративної (предконфліктної) пове­дінки;

б) емоційна тривожність. Передусім це знаходить свій відбиток у формі психологічного дискомфорту з готовністю «зірватися у кон­флікт»;

в) професійний ступор. Його проявом є «полохливий ризик» і ви­хід із нього через розвиток конфлікту;

г) професійний дискомфорт. Він знаходить свій відбиток у формі звикання до помилок і підтримки своєї «помилкової правоти» шля­хом конфліктної поведінки;

д) «емоційний зрив». Його проявом є психострес і перетворення конфлікту у патогенний;

є) «професійний зрив» і сублімація психонапруження на оточуючих з розвитком конфліктогенії.

Серед заходів, що сприяють урегулюванню конфліктів цього типу, передусім зазначимо креативний психотренінг.

Під час виконання своїх службових обов'язків працівники ОВС можуть бути учасниками деяких видів конфліктів, які потрібно вирі­шувати, а негативні наслідки яких звести до мінімуму. А, саме:

— різноманітні прояви соціального конфлікту (несанкціоновані мі­тинги, пікетування адміністративних будинків, довготривалі акції протесту, проходження вулицями міста тощо). Для таких конфліктів характерна активність індивіда або групи, які шукають можливість перешкодити задоволенню інтересів інших людей (або груп), праг­нуть змінити погляди й соціальні позиції опонентів або завдають їм шкоди. Соціальним конфліктам властива сильна напруга, яка змушує людей будь-яким чином змінити поведінку, пристосуватися або «від­межуватися» від цієї ситуації.

Небезпечність соціального конфлікту зумовлена високим рівнем імовірності розвитку непрогнозованих і некерованих дій з боку порушників громадського порядку, кількість яких може дуже швидко збільшуватися і згодом перетворитися на агресивний натовп..

Непоодинокі випадки, коли працівники ОВС, що здійснюють охорону громадського порядку, тобто перешкоджають реалізації аг­ресивних дій учасникам соціального конфлікту, стають об'єктом їх нападу. Наприклад, події 7 листопада 1994 р. в м. Києві, коли під час демонстрації 17-тисячнї колони «лівих» і «правих», що зіштовхнули­ся на Бесарабській площі, розділяв тільки міліцейський кордон; або події сумно пам'ятного 18 липня 1995 року, коли під час похорону глави Української Православної церкви Володимира, Софіївська пло­ща перетворилася на місце кривавого конфлікту, однією зі сторін якого були бійці підрозділу «Беркут».

Отже, характер і спрямованість агресивних дій учасників соціаль­ного конфлікту буває різним: від подання жорстких вимог, заподіян­ня шкоди державному та особистому майну, загрози насильства сто­совно конкретних осіб до погромів, підпалів, збройного опору. Усе це вимагає адекватних дій від працівників ОВС;

— політичний конфлікт — це постійні суперечки між соціальни­ми групами або партіями, що виникають з приводу боротьби за владу у даному конкретному суспільстві.

— воєнно-політичний конфлікт — це соціальна взаємодія, яка ста­новить найвищу стадію розвитку антагоністичного протиріччя, що виникає з приводу політичної влади, й розв'язання якого досягається нанесенням або погрозою нанесення збитків кожній зі сторін за до­помогою воєнної сили.

Конфліктостворюючими чинниками воєнно-політичного конфлік­ту є: історичні, економічні, соціальні, політичні, духовні, а також внутрішні й зовнішні умови;

— міжнаціональний конфлікт — це відображення глибокої кризи суспільства на всіх рівнях його функціонування: в економіці, полі­тичних інститутах, ідеологічних доктрин, психологічних стереотипів поведінки соціальних груп й окремих індивідів.

— культурний конфлікт — це протиріччя, що виникає між наро­дами різних рас і культур, які проживають у межах космополітичного суспільства й прагнуть уникнути обмежень, котрі висуваються класа­ми і кастами. Наприклад: Одруження дочки або сина проти бажання своїх батьків і на фоні загального несхвалення.

Більшість культурних конфліктів, знаходячи своє втілення у расо­вих і націоналістичних рухах, поглиблюються через те, що індивід зіт­кнувся із зневажливим, нерозумним ставленням до себе, причому викликаним не його індивідуальними якостями, а лише його ідентифі­кацією з тією або іншою расовою чи культурною меншістю, яка вва­жається нижчою. Наприклад: Ганді, індійський патріот і пророк. Саме його довга й нестерпна боротьба за свободу індійських поселенців у Пів­нічній Африці перетворила його на найбільш впливового й безкомп­ромісного лідера індійського націоналістичного руху. Переживши на своєму особистому досвіді безчестя й несправедливість, яких зазнають його побратими за національністю, він робить їх справу своєю власною.

Основою культурного конфлікту є боротьба соціально ображених або культурно нижчих народів за покращення свого статусу. Резуль­татом цієї боротьби стає зростання солідарності й покращення мо­рального духу «пригніченої» меншості.

Якщо культурні конфлікти не пробуджують масових рухів, то вони проявляють себе у родинній дезорганізації, делінквентності й функ­ціональному розладі індивідуальної душі. Наприклад: Конфлікти, які виникають у родинах на Гавайях, є наслідком шлюбу між європейця­ми, азіатами, малайцями з Філіппін і корінними полінезійцями, ос­кільки представляють різні традиції й культури;

— юридичний конфлікт — це різновид соціального конфлікту, для якого завжди необхідно принаймні дві сторони, які, стикаючись, вза­ємодіють. При цій взаємодії дії сторін спрямовані на досягнення взаємовиключних цілей і, отже, зіштовхуються. Наприклад:

—суперечки про спадщину — це не тільки сімейні або фінансові стосунки, але й стосунки правові, пов'язані з розумінням закону й тлу­маченням тексту заповіту;

—контролер автобуса, виконуючи свій обов'язок, прагне оштра­фувати пасажира, який не має квитка, а той ухиляється від сплати
штрафу й вступає у суперечку. Якщо для уникнення цього конфлікту
контролер відпустить безбілетника, він вступить в інший конфлікт —
з державою;

Різновидом юридичного конфлікту є кримінальний конфлікт, який зачіпає кримінально-правову сферу. Він специфічний за своїм резуль­татом або завершальною стадією. Цей вид конфлікту можна дослідити тільки за допомогою ретроспективного аналізу, тобто дані можна отри­мати на основі тих або інших свідчень про події минулого (матеріали кримінальної справи: набір документів, які відображують результати дізнання, попереднього слідства, судовий розгляд за фактом скоєного злочину). Насильницькі злочини або серія таких злочинів, що завер­шують кримінальний конфлікт, є результатом і проявом особливих механізмів динаміки конфлікту: багаторазові докори з приводу пога­ного ведення господарства, прагнення особи до автономії, її пияцтво, розбещеність, матеріальні й житлові претензії; часті сцени ревнощів; справжні, приховані психологічні причини — неприязнь, негативні особисті оцінки, прагнення домінувати — однакові. Одним із чинни­ків, що сприяє виникненню кримінальних конфліктів, є алкоголізація.

Сам факт застосування насилля у конфлікті характеризує його як конфлікт інтересів — або первісно, або тільки на завершальній стадіях.

Наприклад: Справа І. (вбивство), І. мешкав із матір'ю, постійно з нею сварився. Суперечки виникали через те, що мати вела дім без­ладно, їжу не готувала, його гроші пропивала. У день скоєння злочи­ну І. прийшов із роботи у нетверезому стані, побачив, що їжі в хаті немає, мати навіть хліба не купила, його останні гроші витратила на горілку, яку сама випила. І. вдарив матір в обличчя. Коли вона у від­повідь назвала його «мерзотником», він почав бити її ногами, завдав численних травм грудної клітки й голови.

Заключення:

Отже, ми розглянули лише деякі конфлікти, що виникають під час вза­ємодії працівників ОВС. Спробували з'ясувати чинники, що зумов­люють їх появу та шляхи урегулювання. Оскільки кожен конфлікт має особливості, то слід це враховувати при виборі способу його ви­рішення. Разом з тим не можна забувати про те, що усунення недолі­ків під час взаємодії, позитивно позначається на кінцевих результа­тах службової діяльності. А тому вкрай необхідно:

—по-перше, правильно організувати взаємодію працівників ОВС;

—по-друге, чітко знати схеми невідкладної взаємодії (для кож­ного виду злочину своя);

—по-третє, сприяти підвищенню професійної майстерності, і по­при все розвивати конфліктну компетентність працівника.

Питання для самоконтролю:

1.Назвіть фактори, які впливають на виникнення конфліктів у групах та колективах?

2. За яких умов формальна та неформальна структури колективу можуть збігатися?

3.В чому полягають умови ефективного існування неформальних груп у колективах?

4. Чим відрізняється вплив неформального лідера від впливу формального керівника?

5. Охарактеризуйте міжособистісні конфлікти.

—Перерахуйте першопричини міжособистісних конфліктів

Питання, для самостійного опрацювання:

1.Типологія міжгрупових конфліктів.

2.Основи регулювання міжгрупових конфліктів.

3.Конфліктна компетентність особового складу ОВС.

Теми рефератних повідомлень:

1.«Конфлікти у підрозділах ОВС»

2.«Психологічні особливості та передумови конфліктності особистості».

3.«Міжособистісні конфлікти: суть, причини та шляхи розвитку»

4.«Вплив конфлікту на соціальне оточення та його учасників»

Дата добавления: 2014-01-11