Формування характеру

Формування характеру — це процес становлення стійких пси­хологічних утворень особистості під впливом об'єктивних і спеціально створених для цього умов, коли її дії та вчинки в ре­зультаті їх багаторазових повторень стають звичними й визнача­ють типову модель її поведінки.

Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важли­ву роль у вихованні характеру відіграє активна діяльність особи­стості, і передусім праця як середовище її суспільного буття, спілкування, як необхідна умова її самопізнання та самореалізації. В процесі праці виявляються моральні, інтелектуальні, вольові та інші якості особистості, що, закріплюючись під впли­вом певних умов життя, набувають рис характеру. Реформування, що відбуваються в сучасному суспільстві, по­ява нових ідеалів і цінностей, зумовлених входженням до систе­ми ринкових відносин, створюють передумови для формування рис характеру нової ділової людини.

Серед чинників, які мають для людини життєве значення і впливають на формування її характеру, особлива роль належить вихованню. Виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, підкріплює їх, створює відповідне ставлення до навколишньої дійсності особистості, що формується. Разом з тим воно гальмує негативні впливи, пере­шкоджає закріпленню небажаних звичок і рис її поведінки. На певному, достатньо високому етапі розвитку особистості починають діяти самовиховання і саморегулювання процесу становлення характеру. Сформовані в процесі виховання потре­би, ідеали, установки особистості стають підґрунтям її вимог як до зовнішніх умов життя, так і до самої себе. Вона сама починає організовувати своє життя і виховувати себе, керуючись при цьо­му як власними, так і суспільними ціннісними орієнтирами. По­вною мірою здатність до самовиховання характеру виявляється тоді, коли особистість набуває життєвого досвіду, оволодіває за­садами психологічної культури, коли у неї формується світогляд і остаточно складаються ідеали, відповідно до яких вона починає свідомо планувати своє життя і визначати в ньому своє місце.

Відмінності в характерах помітні вже у дітей молодшого дошкільного віку. У цьому віці, як показує досвід виховання в ди­тячих садках, досить виразно виявляються такі риси: това­риськість, колективізм, ласкавість, сміливість, соромливість, за­мкнутість, охайність, точність, терплячість або примхливість, впертість, різкість та ін. Прояви рис характеру у цьому віці близь­ко стосуються темпераменту.

Особливо важливе виховання характеру в підлітковому віці. Підліток уже не дитина, у нього гострий інтерес до навколишньої дійсності, дуже велика активність, прагнення до праці — фізичної та розумової. Потрібно навчитися організовувати цю активність, навчити підлітків діяти дружно, займатися громадською робо­тою, працювати організовано. Треба мати на увазі те, що неврахування у вихованні вікових особливостей підлітків дуже часто зу­мовлює негативізм, браваду, неслухняність, нестриманість, невмотивовані вчинки. Разом з тим підлітки чутливі до думки ко­лективу. Вони дорожать оцінкою колективом їхньої трудової, на­вчальної та спортивної діяльності, керуються нею у своїй по­ведінці, і це відіграє значну роль у формуванні їхнього характеру.

Юнаки та дівчата старшого шкільного віку вже досягають фізичної зрілості й здатні виявляти в поведінці, праці та навчанні достатньо сформовані риси характеру: відповідальність, дис­циплінованість, цілеспрямовану наполегливість, принциповість, самостійність.

Дослідженнями формування характеру доведено, що особли­во дієвими чинниками є самостійність і самодіяльність у праці, навчанні. При цьому необхідно поставити юнака чи дівчину в такі умови, за яких вони могли б виявити колективізм, мужність, витримку, працьовитість. Але буде великою помил­кою, якщо виховання в колективі нівелюватиме індивідуальні якості особистості. В колективі потрібно розкривати й зміцнюва­ти кращі риси характеру кожного члена колективу, формувати яскраву індивідуальність. Успішне формування рис характеру потребує єдності вихов­них заходів сім'ї, школи та соціального середовища, громадсь­кості.

Заключення:

Біологічні властивості індивіда — вікові, спадкові, соматичні, статеві, фізіологічні, біохімічні, антропологічні — значного мірою впливають на розвиток та психічні прояви особистості. Психофізіологічні властивості особистості вивчає психофізіологія.

Одним з основних понять психофізіології вважається темперамент, наукове вивчення якого ведеться вже протягом двох тисячоліть. Ця категорія ґрунтовно досліджується в працях І. П. Павлова, Б. М. Теплова, В. Д. Небиліцина, В. М. Русалова, Б. Й. Цуканова та ін.

І. Кант (1724—1804) був прибічником гуморальної теорії темпераменту. Він вважав органічною основою типів темпе­раменту якісні особливості крові. До речі, І. Кант уперше створив психологічну характеристику типів темпераменту, дав класифікацію психологічних властивостей темпераменту і характеру людини.

П. Лесгафт (1837—1909) розробив оригінальну теорію, згідно з якою в основі проявів темпераменту лежать влас­тивості системи кровообігу, зокрема товщина стінок крово­носних судин, діаметр їхнього просвіту, побудова і форма серця тощо. Малому просвіту і товстим стінкам судин від­повідає холеричний темперамент, малому просвіту і тонким стінкам — сангвінічний, великому просвіту і товстим стінкам — меланхолічний і, нарешті, великому просвіту та тонким стінкам — флегматичний темперамент. На думку П. Ф. Лестафта, діаметр судин і товщина стінок визначають швидкість і силу кровотоку, а від цього залежить швидкість обміну ре­човин при харчуванні і в підсумку — індивідуальна харак­теристика темпераменту як міри збудження організму та тривалості його реакцій.

Поглядам Е. Кречмера і В. ІПелдона притаманна ідея про зумовленість психологічних рис темпераменту соматич­ними факторами.

Так, для холеричного темпераменту характерні високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкі ру­хи, а також сила, імпульсивність і яскрава виразність емо­ційних переживань. Якщо немає адекватного виховання, в рисах поведінки холерика можуть закріпитись такі риси, як нестриманість, гарячковість, нездатність до самоконтролю в емоціогенних умовах.

Сангвінічному темпераменту притаманні висока нервово-психічна активність, різноманітність та багатство міміки і рухів, емоційність, вразливість і лабільність. Водночас пере­живання сангвініка неглибокі, а його рухливість при нега­тивних виховних впливах призводить до втрати необхідної зосередженості, до поспіху, а іноді й поверховості.

Меланхолійний темперамент пов'язується з низьким рів­нем нервово-психічної активності, стриманістю та приглушеністю моторики й мовлення, значною емоційною реак­тивністю, глибиною і стійкістю почуттів при слабкому зов­нішньому їх виявленні. Тому за недостатнього виховного впливу в меланхоліка можуть розвинутися підвищена емо­ційна вразливість, замкненість і відчуженість, схильність до тяжких внутрішніх переживань, які не відповідають об'єк­тивній дійсності.

Флегматичний темперамент характеризується такими озна­ками поведінки, як низький рівень активності та невміння переключатись, повільність і спокій у діях, міміці та мов­ленні, рівність, сталість, глибина почуттів і настроїв. При неадекватному вихованні у флегматика можуть розвинутися такі негативні риси, як млявість, збідненість та слабкість емоцій, схильність лише до звичних дій.

Зазначені психологічні характеристики діяльності й по­ведінки властиві людям з так званим «чистим» типом темпераменту. Вони можуть бути замасковані рисами характеру, які відповідають вимогам соціального оточення та діяль­ності й не завжди збігаються з «детермінованими» типом темпераменту динамічними рисами поведінки. З іншого боку, притаманні людям якості можуть не збігатися з «чис­тими» типами, а розподілятись у певному континуумі про­міжних типологічних позицій. Так, український психолог Б. Й. Цуканов, використовуючи метод відтворення часових сигналів малої тривалості (кілька секунд) у слуховому, мо­торному та зоровому аналізаторах, встановив, що пред­ставникам «чистих» типів темпераменту властиві «психоло­гічні» помилки у відтворенні часових сигналів. При цьому холерик «поспішає» і відтворює часовий сигнал швидше, а флегматик «запізнюється» і тому відтворює сигнал пізніше Якщо зобразити це у вигляді коефіцієнта (т — «тау-тип»), то для «чистого» холерика він дорівнюватиме 0,7, для санг­вініка — 0,8, для врівноваженого (цей тип був виведений Б. Й. Цукановим додатково) —0,9, для меланхоліка — 1,0, а для флегматика — 1,1. Однак експериментально виявлені індивідуальні типи темпераменту у значному контингенті піддослідних (кілька тисяч) розподілилися по всій шкалі — між 0,7 та 1,1.

В. М. Русалов у структурі темпераменту виділяє два пла­ни — соціальний і предметний, які стосуються соціальної поведінки та предметної діяльності людини. Компоненти темпераменту, що відповідають за психофізіологічне забез­печення активності індивіда, можуть бути поділені на такі групи: соціальна і предметна ергічність (витривалість сен­сорних систем людини у соціальних стосунках і предметних діях); соціальна і предметна пластичність (здатність до гнуч­кого програмування поведінки та зміни планів дій); соціаль­ний і предметний темп (ретельність у виконанні актів пове­дінки, дій); соціальна і предметна емоційність (характер пе­реживань у соціальній поведінці та предметній діяльності). Синтез індивідуально-психологічного та соціально-пси­хологічного підходів є важливим для цілісного розуміння природи особистості, створення адекватного психологічного уявлення про неї.

Психічні властивості особистості відчувають на собі вплив соціальних факторів, опосередковуються ними — і спіл­кування, і спрямованість, і самосвідомість, і досвід, і інте­лект, і темперамент. Однією з властивостей людини, що формується під безпосереднім впливом суспільства, взаємо­дії особистості з іншими людьми, є характер. Характер —це особливі прикмети, риси, котрих людина набуває в суспільстві. Таких рис психологи налічують де­кілька тисяч. Характер утворюється із сукупності стійких індивідуальних особливостей особистості, які складаються і виявляються у спілкуванні та спільній діяльності людей. Характер зумовлює типові для особистості засоби поведін­ки, вчинки у стосунках з іншими. Знаючи характер людини, можна передбачити, як вона буде діяти за тих чи інших умов; характер — це певна програма поведінки В ньому можна виділити провідні та другорядні риси. Є цільні, су­перечливі, сильні, вольові та слабкі характери.

Структура рис характеру виявляється у тому, як людина ставиться:

а) до інших людей, демонструючи уважливість, принципо­вість, прихильність, комунікативність, миролюбність, лагід­ність, альтруїзм, дбайливість, тактовність, коректність або протилежні риси;

б) до справ, виявляючи сумлінність, допитливість, ініціативність, рішучість, ретельність, точність, серйозність, енту­зіазм, зацікавленість або протилежні риси;

в) до речей, демонструючи при цьому бережливість, еко­номність, акуратність, почуття смаку або протилежні риси;

г) до себе, виявляючи розумний егоїзм, впевненість у собі, нормальне самолюбство, почуття власної гідності чи протилежні риси.

Деякі риси характеру можуть бути розвинуті надміру, і це призводить до формування так званих акцентуйованих рис характеру. Акцентуації характеру — це крайні варіанти норми характеру як результат підсилення його окремих рис. Акцентуації характеру можуть спричинювати неадекватні дії, вчинки людини. Виділяють такі основні типи акцентуації характеру.

інтровертний тип, якому властиві замкненість, утруд­нення в спілкуванні та налагодженні контактів з оточую­чими;

екстравертний тип, якому притаманні жага спілкування та діяльності, балакучість, поверховість;

некерований тип — імпульсивний, конфліктний, кате­горичний, підозріливий;

неврастенічна акцентуація — з домінуванням хвороб­ливого самопочуття, подразливості, підвищеної втомлюва­ності;

сензитивний тип — з надмірною чутливістю, лякливіс­тю, сором'язливістю, вразливістю;

демонстративний тип, якому властиві егоцентризм, пот­реба в постійній увазі до себе, співчутті.

Більш детальна характеристика цих та інших типів акцентуацій дається у працях К. Леонгарда, А. Лічко. Взагалі акцентуйованим особистостям украй необхідно за допомо­гою психолога блокувати акцентуйовані риси характеру, які призводять до міжособистісних та внутрішніх конфліктів.

Характер тісно пов'язаний з темпераментом, який може сприяти або протидіяти розвиткові певних рис характеру. Тому важливо знати свій темперамент. Так, холерику або сангвініку легше, ніж меланхоліку чи флегматику, сформу­вати в собі ініціативність і рішучість. Однак для холерика може стати серйозною проблемою формування стриманості та самоконтролю, а для сангвініка — вимогливості до себе та самокритичності. Меланхоліку важче долати сором'язливість і тривожність, а флегматику — розвивати активність.

Характер формується з перших днів життя людини до останніх його днів. У перші роки життя провідним факто­ром розвитку характеру стає наслідування дорослим; у мо­лодшому віці поряд із наслідуванням на перше місце ви­ступає виховання. А починаючи з підліткового віку важливу роль у формуванні характеру відіграє самовиховання. Ха­рактер може свідомо, цілеспрямовано вдосконалюватися самою людиною завдяки зміні соціальної поведінки, спільної діяльності, спілкування з іншими людьми. Треба знати, що характер можна змінювати протягом усього життя людини.

Питання для самоконтролю:

1. Якими властивостями перебігу психічної діяльності характеризується темперамент?

2. Чи є екстровертованість або інтровертованість особистості закономірним проявом певного типу темпераменту?

3. Чи можна стверджувати, що темперамент безпосередньо впливає на формування рис характеру людини?

4. Які поєднання властивостей вищої нервової діяльності І. Павлов зробив засадовими стосовно поділу темпераментів на типи?

5. У чому виявляються здібності особистості?

6. Які основні компоненти здібностей?

7. Як взаємопов’язані здібності та задатки?

8. Що є показником здібностей?

9. Які риси особистості поєднує в собі характер?

10. Які компоненти можна виокремити в структурі характеру?

11. Якими є умови формування характеру?

12. Як пов’язані між собою характер і темперамент?

Питання для самостійного опрацювання:

1. Фізіологічне підгрунття темпераменту.

2. Індивідуальні відмінності у здібностях людей.

3. Природа характеру.

Теми рефератних повідомлень:

1. «Психологічна характеристика особистості в сучасній психології»

2. «Види суперечностей та їхня роль у становленні характеру й волі особистості».

3. «Психологічна характеристика творчої особистості видатних діячів науки, техніки, культури».

4. «Індивідуальні відмінності у здібностях людей та їх природні передумови».

Дата добавления: 2014-01-11