Поняття та ознаки права. Об’єктивне і суб’єктивне право

У праві, як складній категорії, можна виділити юридичну та соціальну сторону. У суто юридичному сенсі слова право – це система загальнообов’язкових, формально визначених, встановлених і забезпечуваних державою правил поведінки. Право як соціальне явище є регулятором суспільних відносин. Через формальне закріплення міри свободи, рівності і справедливості право виражає єдність загальносоціальних і групових інтересів.

Право – це система загальнообов’язкових, формально-визначених, встановлених і охоронюваних державою правил поведінки, що виражає міру свободи і справедливості, досягнуту певним суспільством, і служить для регулювання суспільних відносин.

Сутність і цінність права як явища соціального порядку виявляється через його ознаки:

1) загальнообов’язковість. На відміну від інших соціальних норм правові приписи адресовані всім учасникам правових відносин і є обов’язковими для них;

2) нормативність. Право складається із правил загального характеру, розрахованих на неодноразове застосування. Право виступає як рівний масштаб і модель поведінки людей;

3) формальна визначеність. Правові норми, як правило, фіксуються письмово, вони мають певну логічну структуру. Право встановлює певні рамки поведінки суб’єкта, чітко формулюючи його права і обов’язки;

4) системність. Право є цілісною системою взаємопов’язаних норм;

5) зв’язок з державою. Право пов’язане з державою перш за все тим, що правові норми встановлюються або офіційно визнаються державою. Право охороняється державним примусом;

6) регулятивна. Право виступає як регулятор суспільних відносин і в цьому полягає його головна соціальна цінність;

7) вираз міри свободи і справедливості. Право нерідко називають математикою свободи. Дійсно, право утілює основні права і свободи людини, надає людині легальну можливість реалізувати свої інтереси. Крім того, воно встановлює баланс між поведінкою людини та її соціальним положенням (справедливість);

8) процедурність. Процедура, тобто встановлений порядок і послідовність дій, передбачена як для видання, так і для реалізації юридичних норм;

9) компромісний характер. Право за своєю природою є інструментом соціального компромісу, своєрідного договору в масштабі суспільства.

У юриспруденції поняття «право» має двоякий сенс. Право передбачає не тільки юридичні норми, що містяться в законодавстві та інших джерелах, але й наявні (суб’єктивні) права фізичних і юридичних осіб, їхні правомочності. У першому випадку йдеться про об’єктивне право, у другому – про право суб’єктивне.

Об’єктивне право – це система всіх діючих в країні норм права, відбитих в різних джерелах права і не залежних від індивіда. Об’єктивне право – це законодавство, юридичні звичаї, юридичні прецеденти та нормативні договори, що діють в конкретній державі. Воно об’єктивним в тому сенсі, що безпосередньо не залежить від волі і свідомості окремої особи і безпосередньо не належить їй. У цьому сенсі ми можемо говорити про право Ірландії, Росії, України. У об’єктивному праві традиційно виділяють певні структурні підрозділи. Наприклад, в праві України існують галузі і інститути права.

Іноді поняття «об’єктивне право» не зовсім коректно ототожнюють з поняттям «позитивне право». Категорія «об’єктивне право» покликана виразити неперсоніфікованість, загальність і зовнішній характер правових норм щодо індивіда. Категорія «позитивне право» має іншу мету – показати, що право в широкому сенсі слова ділиться на волевстановлене (яке й називається позитивним) і природне, тобто таке, яке не залежить від волі суб’єкта нормотворчості. І позитивне, і природне право існують незалежно від бажання, волі або обізнаності конкретного індивіда. У цьому сенсі обидві ці правові цілісності є об’єктивним явищем. Отже, поняття «об’єктивне право» ширше, ніж поняття «позитивне право» і включає його.

Суб’єктивне право – це визначена об’єктивним правом міра дозволеної поведінки суб’єкта права. Відмінна риса суб’єктивного права в тому, що суб’єкт, що володіє ним, може від нього відмовитися, не потребуючи для цього отримання спеціальних повноважень і не будучи зобов’язаним в цьому перед ким-небудь звітувати. Суб’єктивними правами виступають конкретні права і свободи особи, які суб’єктивні в тому сенсі, що пов’язані із суб’єктом, належать йому і реалізуються залежно від його волі і свідомості. Використання суб’єктивного права залежить від особистого бажання і розсуду індивіда.

Об’єктивне і суб’єктивне право тісно взаємозв’язані. На основі об’єктивного права отримуються суб’єктивні права, виникають правовідносини.

Дата добавления: 2014-01-11