Підстави виникнення зобов'язань

Вступ

План лекції

Лекція – 2 години

Тема 18. Зобов’язальне право. Зобов’язання

Тема 18. Зобов’язальне право. Зобов’язання

Лекція обговорена і схвалена

на засіданні кафедри

30 червня 2009 року, протокол №14

Одеса 2009

1. Поняття зобов’язання та підстави його виникнення.

2. Сторони у зобов’язанні.

3. Заміна кредитора у зобов’язанні.

4. Заміна боржника у зобов’язанні

Література:

1. Конституція України від 28.06.1996р. // Відомості Верховної Ради України.- 1996.- №30.

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. №435-1V // Офіційний вісник України.- 2003.- №11.- Глава 47.

*

3. Цивільний кодекс України: Коментар.- Харків: Одиссей, 2003.-372 – 380.

4. Цивільне право України: Підручник: У 2-х т./ Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2004.- Т.2 –С.5-20.

5. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн.. / О.В.Дзера (керівник авт.кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С. Кузнєцової.- К.: Юрінком Інтер, 2005. –Кн. 1.- С. 625-633.

6. Цивільне право України: Підручник / Є.О.Харитонов, Н.О.Саніахметова.- К.: Істина, 2003. – С. 357-368.

7. Цивільне та сімейне право України: Навчально-практичний посібник. видання друге, перероблене та доповнене / За ред. Є.О. Харитонова, А.І. Дрішлюка. – Харків: Одисей, 2003.- С.287-296.

8. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т.2 Особлива частина. – К.: Концерн “Видавничий Дім ” Ін Юре”, 2003.- С. 457-467.

*

9. Гражданское право: Учебник / Под. ред. Е.А. Суханова. М., 2000.-Т.2.- Полутом 1.-С. 17.

10. Гражданское право: Учебник / Под. ред Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева.- М., 1998.- Ч.1.- С.419-420.

11. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права,- М.,1995.

Термін “зобов’язання” має кілька значень. Зокрема він використовується для позначення: 1) документа, що видається боржником кредитору; 2) окремого обов’язку; 3) обов’язку, що відповідає правомочностям певної особи; 4) сукупності обов’язків з відповідними їм правомочностями.

Якщо права на речі опосередковують статику суспільних відносин у сфері цивільного обігу, то зобов’язання стосуються насамперед його динаміки, регулюючи обов’язки передання речей від однієї особи до іншої, виконання дій, надання послуг тощо.

Зобов’язання у цивілістичній літературі найчастіше визначають як цивільні правовідносини, пов’язані з переміщенням майнових та інших результатів праці, внаслідок яких одна особа (кредитор) має право вимагати від іншої боржни5ка вчинення певних дій та обумовленого цим утримання від інших дій.

Недоліком запропонованих визначень поняття “зобов’язання” є конкретна вказівка на те, що одна їх сторона (кредитор) має права, а інша (боржник, дебітор) – обов’язки. Такий найпростіший правовий зв’язок на практиці зустрічається досить рідко. Набагато частіше йдеться про взаємні права та обов’язки сторін.

1.Поняття зобов’язання та підстави його виникнення.

Цивільне зобов'язання — це правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Уся сукупність цивільних зобов'язань створює певну систему, яку називають зобов'язальним правом — це підгалузь цивільного права. Систему зобов'язального права, як і система цивільного права взагалі, побудовано за пандектною системою (див. рис. 1), тобто з поділом на загальну та особливу частини. Загальна частина зобов'язального права містить загальні для всіх видів зобов'язань положення щодо поняття та видів зобов'язань, підстав їх виникнення, способів виконання та припинення. Особлива частина зобов'язального права складається з низки інститутів, норми яких регулюють однотипні групи цивільних зобов'язань. До структури Особливої частики зобов'язального права належать такі інститути:

• зобов'язання щодо використання прав інтелектуальної власності — інститут зобов'язального права, норми якого регулюють порядок створення, використання та розпорядження об'єктами права інтелектуальної власності (ліцензій ний договір, створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, комерційна концесія тощо);

• зобов'язання з багатосторонніх правочинів — інститут зобов'язального права, норми якого регулюють порядок виникнення, виконання та припинення багатосторонніх право чинів (спільна діяльність, просте товариство тощо);

• зобов'язання з односторонніх правочинів — інститут зобов'язального права, норми якого регулюють порядок виникнення, виконання та припинення односторонніх правочинів (публічна обіцянка нагороди, публічне оголошення конкурсу, вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення тощо);

• зобов'язання з рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;

• зобов'язання зі створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи;

• деліктні зобов'язання — інститут зобов'язального права, норми якого регулюють відносини, що виникають із від шкодування завданої шкоди;

• кондикційні зобов'язання — інститут зобов'язального права, норми якого регулюють відносини, що виникають із набуття та (або) збереження майна без достатньої правової підстави.

Різноманітність цивільних зобов'язань потребує відповідної їх класифікації, яку може бути проведено за різними критеріями:

1) Залежно від спрямованості:

• регулятивні зобов'язання — зобов'язання, що спрямовані на регулювання відносин між суб'єктами в нормальному (непорушеному) стані, наприклад, договірні відносин, які здійснюються без їх порушення;

• охоронні зобов'язання — зобов'язання, які спрямовані на регулювання відносин між суб'єктами в анормальному (порушеному) стані та спрямовані на їх відновлення, наприклад, деліктні зобов'язання.

2) Залежно від підстав виникнення зобов'язальних правовідносин:

• зобов'язання, що виникають з правочинів, до них, зокрема, належать договірні зобов'язання та зобов'язання, що виникають з односторонніх правочинів;

• зобов'язання, що виникають із неправомірних дій, до яких слід відносити зобов'язання, що виникають з деліктів, кондиційні зобов'язання;

• зобов'язання, що виникають з інших юридичних фактів, які охоплюють собою зобов'язання, в основі виникнення яких лежать юридичні вчинки та події.

•

3) Залежно від співвідношення прав та обов'язків учасників:

• односторонні зобов'язання — в яких одну сторону на ділено виключно правами стосовно іншої сторони, а іншу сторону — лише обов'язками, наприклад, за деліктними зобов'язаннями одну сторону наділено виключно правом вимагати відшкодування шкоди, а інша — зобов'язана здійснити таке відшкодування;

• двосторонні (взаємні) зобов'язання — в яких кожну зі сторін наділено взаємними (кореспондуючими) правами та обов'язками щодо одна одної, наприклад, за договором купівлі-продажу кожну із сторін наділено стосовно іншої правами та обов'язками.

•

4) Залежно від характеру правових зв'язків між їх суб'єктами:

• прості — в яких сторони наділені лише по одному взаємопов'язаному праву та обов'язку, наприклад договір позики;

• складні — в яких у осіб є по декілька взаємопов'язаних прав та обов'язків, наприклад у договорі підряду.

•

5) Залежно від визначення об'єкта зобов'язання:

• зобов'язання з конкретно визначеним об'єктом;

• альтернативні зобов'язання — в яких боржник повинен учинити на користь кредитора за власним вибором одну з декількох дій, які передбачено в зобов'язанні, або відмовитися від учинення однієї з передбачених дій, наприклад, за договором особа повинна або передати певну річ, або оплатити її вартість. Логічна конструкція цього виду зобов'язань опосередковується алгоритмом: або — або. При чому вважаються, що боржник має право вибору предмета зобов'язання, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (ст. 539 ЦК України);

• факультативні зобов'язання — в яких боржник повинен учинити на користь кредитора конкретну дію чи відмовитися від її вчинення, а у разі невиконання цього зобов'язання — вправі замінити його іншим конкретно визначеним зобов'язанням, наприклад, за зобов'язанням особа повинна передати певну річ, а у разі невиконання цього зобов'язання особа повинна передати іншу річ. Логічна конструкція цього виду зобов'язань опосередковується алгоритмом: якщо ні — то.

6) Залежно від значимості цивільних зобов'язань:

• основні зобов'язання — які можуть існувати самостійно, наприклад договір купівлі-продажу;

• додаткові (акцесорні) — які забезпечують належне ви конання основного зобов'язання та виникають і існують лише за умови існування основного, наприклад, зобов'язання із застави, яке забезпечує виконання зобов'язання за кредитом.

•

7) Залежно від того, наскільки їх виконання залежить від персоніфікації суб'єктів:

• неперсоніфіковані зобов'язання — в яких для виконання зобов'язання не має значення суб'єкт зобов'язання;

• фідуціарні (особистісні) зобов'язання — в яких зобов'язання повинно бути виконано конкретною особою чи перед конкретною особою, а у разі відсутності цієї особи вони не переходять у правонаступництво та припиняються, наприклад, зобов'язання із відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Підстави виникнення зобов'язань загалом такі ж, як і підстави виникнення цивільних прав та обов'язків взагалі. Тобто зобов'язання виникають із юридичних фактів. Вони окремо або у певній сукупності (юридичний склад) і є підставами для виникнення зобов'язань.

Тому недарма у ч. 2 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Звідси юридичні факти, що тут перелічені як підстави для виникнення цивільних прав та обов'язків, і є підставами виникнення зобов'язань.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України на першому місці вказують договори та інші правочини. Це підкреслює людську природу, встановлену у процесі розвитку цивілізації договірну природу взаємодії при обміні результатами своєї праці (об'єктивний бік зобов'язань) та вироблену форму узгодження автономних волевиявлень — договір. Договір є найбільш поширеною підставою виникнення зобов'язань приватного, а інколи чи разом з тим й публічного характеру.

Тож договір є таким юридичним фактом, за допомогою якого економічні за змістом відносини майнововідокремлених товаровласників трансформуються у юридичну форму і призводять до взаємних суб'єктивних прав та юридичних обов'язків. Основним мотивом для виникнення таких зобов'язань є економічний інтерес власника і саме товаровласника. Тому відносини цивільного обороту будуються в основному саме на договірних відносинах. Серед таких договорів ЦК України передбачає договори купівлі-продажу, міни, ренти, оренди, найму (оренди), підряду, перевезення, страхування, доручення, комісії, збереження і т. д. Багато договорів передбачені іншими кодексами (договір морського агентування — КТМ України), поточними законами України, а також підзаконними актами цивільного законодавства.

Разом з тим зобов'язання можуть виникати і з договорів, хоча і не передбачених цивільним законодавством, але і не суперечних йому (наприклад, договір ноу-хау). Такі договори отримали назву поіменованих. Тож існує ціла низка непоіменованих договорів — не передбачених цивільним законодавством, наприклад, про реструктуризацію боргу.

Договірні відносини можуть будуватися на альтруїстичних засадах і не мати економічного характеру. Це стосується договору дарування, безкоштовного найму, позики.

Зобов'язання можуть виникати і з односторонніх та інших правочинів. За ними суб'єкт цивільного права або розпоряджається своїм суб'єктивним правом, або покладає на себе суб'єктивний обов'язок.

До числа таких однобічних угод відносяться: публічна обіцянка нагороди, публічний конкурс, вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення, проведення ігор і парі, заповіт, прийом спадщини, відмова від спадщини і деякі інші угоди як передбачені, так і не передбачені законом, але не суперечні йому.

Зобов'язання здебільшого з від'ємним змістом (утримуватися від порушення абсолютних прав) виникають внаслідок створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності. Особа, якій відомо про це, повинна утримуватися від використання майнових прав їх володільця, якщо законом не передбачено інше. Відповідно володілець виключних майнових прав інтелектуальної власності не може перешкоджати вільному користувачеві, якщо він використовує ці права у визначених законом межах та порядку.

Схожі за природою зобов'язання можуть виникати у випадку створення інших об'єктів права інтелектуальної власності, що не мають творчого характеру (найменування місць походження товарів, комерційна інформація, недобросовісна конкуренція тощо).

Деліктні зобов'язання виникають внаслідок заподіяння майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Зразу варто зауважити, що термінологічно тут допущено помилку. ЦК оперує поняттями «збиток» та «моральна шкода» (п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України). При цьому збиток — матеріальна категорія, що проявляється у втраті майна, його знищенні чи пошкодженні (позитивний збиток) та втраченій вигоді — не отриманих внаслідок порушення суб'єктивного права доходів чи прибутків.

Отже, шкода, яка заподіяна особистості чи майну громадянина, а також шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню особою, що заподіяла шкоду, у повному обсязі. При тому законодавство диференціює зобов'язання залежно від суб'єкта заподіяння шкоди: внаслідок ушкодження здоров'я, позбавлення людини життя, актами влади; діями неповнолітніх і недієздатних осіб; діяльністю, що створює небезпеку для інших осіб; унаслідок невиконання чи неналежного виконання договірних зобов'язань, недоліків товарів, робіт, послуг й ін.

Як підстава виникнення таких зобов'язань виступають самі неправомірні дії (делікти), що виникають на їхній основі, зобов'язання прийнято називати деліктними зобов'язаннями. Такі зобов'язання — реалізація принципу компенсаторності цивільного права і спрямовані вони на досягненні правомірного результату — відновлення порушеного майнового становища учасників економічного обігу.

Вказаною статтею передбачені й інші юридичні факти. Серед них — підстави виникнення так званих охоронних зобов'язань, які у подальшому деталізуються у їх спеціальних інститутах: порятунок здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної особи або юридичної особи, безпідставне збагачення.

За своєю метою ці зобов'язання спрямовані на досягнення аналогічного результату і виникають унаслідок заподіяння збитку чи шкоди. Так, при безпідставному збагаченні особа, що без установлених законом чи іншими правовими актами угод або з інших підстав придбала чи зберегла майно за рахунок іншої особи, зобов'язана повернути останній безпідставно придбане чи заощаджене майно (безпідставне збагачення). Безпідставне придбання майна кваліфікується в тому разі, коли особа одержує визначену річ у вигляді хабара, неліцензійного полювання чи рибальства, привласнення майна внаслідок інших дій чи подій. Так, безпідставне збагачення має місце у випадку, коли квартирну платі і комунальні послуги за свого сусіда оплачує один з наймачів комунальної квартири; банк по платіжному дорученню однієї юридичної особи помилково списує гроші з рахунка іншої юридичної особи й ін.

До інших юридичних фактів відносяться й адміністративні акти. Зауважимо, що у ЦК УРСР 1963 р. можливість установлення зобов'язальних правовідносин на основі адміністративного акта безпосередньо передбачалася п. 2 ст. 4. Не втратили адміністративні акти свого значення як підстави виникнення зобов'язань і досі. Правда, вони мають обмежений характер і використовуються при розпорядженні державною чи комунальною власністю. У приватній сфері вони виключені.

Так, на основі виданого місцевою адміністрацією ордера на житлове приміщення житлово-експлуатаційна організація зобов'язана укласти з ордеротримачем договір соціального наймання житлового приміщення, зазначеного в ордері.

Реєстрація юридичної особи також породжує обов'язок укласти договір між банком і даною юридичною особою по обслуговуванню останньої.

Таким чином, дія адміністративного акта виявляється в тому, що вона юридично ставить за обов'язок між сторонами (чи одну зі сторін) укласти договір на умовах, зазначених в адміністративному акті.

Складний юридичний склад у зазначеному вище випадку розподілу житла містить у собі: адміністративний акт (рішення виконавчого комітету про надання житла), виданий в установленому порядку ордер на конкретне житло, факт юридичної і фактичної свободи вказаного у ордері житлового приміщення і укладений на його підставі договір. При зміні чи скасуванні адміністративного акта відповідно змінюються чи припиняються і зобов'язальні правовідносини.

Складний юридичний склад може виникати і на основі інших юридичних фактів. На практиці це передумови укладення договорів — формалізовані законом вимоги, без яких не може бути укладено договір. Вони можуть бути двох рівнів: загальні та спеціальні. Загальні стосуються вимог до сторін у зобов'язаннях, наприклад, про наявність правосуб'єктності. Спеціальні вимагають додаткової легітиматизації діяльності сторони зобов'язання чи його предмета, а інколи й об'єкта. Передумови можуть стосуватися предмета договору, вимог щодо сторони, узгодження об'єкта із державними органами та органами місцевого самоврядування. Так, договір будівельного підряду може бути укладений за наявності затвердженої й узгодженої в установленому порядку проектно-кошторисної документації, виділеної у встановленому порядку земельної ділянки, прив'язки до неї проекту, дозволів на ведення робіт тощо. Договір купівлі-продажу приватизованого державного підприємства може виникати з проведеного аукціону й укладеного на основі його результатів договору закупівлі-продажу приватизованого державного підприємства і т. д.

Зобов'язання виникають як результат розгляду цивільно-правової суперечки і прийняття відповідно до неї певного рішення. У судових рішеннях чітко визначаються сторони в суперечці і заходи відповідальності правопорушника.

В основі виникнення зобов'язань можуть лежати також інші дії громадян і юридичних осіб. Так, відповідно до правил, закріплених Главою 79 ЦК, особа, що діє в чужому інтересі без доручення, при наявності відповідних умов здобуває право на відшкодування понесених нею необхідних витрат та іншого реального збитку. Особа, яка за власною ініціативою рятує від пожежі дітей і речі свого сусіда, одержує опіки і стає інвалідом, теж має право на відшкодування заподіяних збитків. У даному випадку зобов'язання виникає з правомірної дії по запобіганню збитку. Однак це зобов'язання не випливає ні з угоди, ні з адміністративного акта. Тому його і можна віднести до числа інших дій громадян і юридичних осіб.

Виникають зобов'язання з дій фізичних і юридичних осіб, що прямо не передбачені законом й іншими правовими актами, але в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права й обов'язки.

Зобов'язання можуть виникати в силу даного слова. Це так звані зобов'язання честі або джентльменські зобов'язання. Такі зобов'язання у нашому праві не розвиваються, але це не означає, що вони не можуть з'явитись. Зокрема, це стосується і зобов'язань з парі.

Останнім часом розвиваються зобов'язання з ігор (тоталізатори), розиграшів тощо.

Зобов'язання можуть виникати в силу подій, тобто таких юридичних фактів, що не залежать від волі і свідомості людей. Звичайна подія може призводити не до виникнення зобов'язання, а лише породжувати в рамках даного зобов'язання визначені права та обов'язки сторін. Так, настання таких страхових випадків, як землетрус, повінь, пожежа, схід лавин, ураган — усе це спричиняє обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування застрахованій особі, і право останньої вимагати від страховика виплати йому цього відшкодування.

Отже, зобов’язальне право – це найбільша за обсягом підгалузь цивільного права, норми якої регулюють переважно відносини майнового обороту (товарообміну), тобто відносини, що виникають при переході матеріальних та інших благ, які мають економічну форму товару, від однієї особи до іншої.

Згідно зі ст. 509 ЦК зобов’язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Отже, зобов’язання – це різновид цивільних правовідносин.

2. Сторони у зобов’язанні.

Суб'єктами цивільних зобов'язань, як уже було зазначено, є кредитор і боржник. Кредитором визнається та сторона у зобов'язанні, яка наділена стосовно іншої сторони правом вимоги щодо вчинення або ж відмови від учинення певної дії. Тобто можна зробити висновок, що кредитор здійснює панування над поведінкою боржника. Боржник же своєю чергою, визнається стороною зобов'язаною, тобто суб'єктом зобов'язання, який повинен здійснити на користь кредитора певну дію чи утриматися від її виконання.

Проте цей розподіл суб'єктів не означає, що в будь-якому зобов'язанні беруть участь лише дві особи. Річ у тім, що не слід ототожнювати поняття "сторони" та "особи", бо в зобов'язанні справді є дві конкретно визначені сторони (ст. 510 ЦК), однак на кожній зі сторін може бути по декілька осіб. Таке зобов'язання має назву зобов'язання з множинністю осіб. Причому якщо декілька осіб є на стороні кредитора (наприклад, якщо фізична особа завдала шкоди майну, яке є у спільній власності), таку множинність називають активною. Якщо ж декілька осіб на стороні боржника (наприклад, якщо шкоду завдано фізичній особі сумісними діями автора та засобу масової інформації, який поширив неправдиву інформацію), то така множинність має назву пасивної. У випадку ж якщо і на стороні боржника і на стороні кредитора є кілька осіб, то таку множинність називають змішаною.

Дата добавления: 2014-01-11