Позитивне право і соціальний процес його формування

Вступ

Вступ.

Тема: Позитивне право: система і категорії

МВС УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут фінансово-економічної безпеки і права

Кафедра загальноправових дисциплін

Лекція

з навчальної дисципліни Проблеми теорії держави і права

Тема: «Позитивне право: система і категорії»

Одеса – 2012

1. Позитивне право і соціальний процес його формування.

2. Норма права, її ознаки, класифікація та структура

3. Способи викладення норм права. Співвідношення норми права і статті нормативно–правового акту

4. Поняття і система джерел права.

5. Право творення, правотворчість, законотворчість.

Висновки

Навчальна мета лекції: є ознайомлення студентів із соціальним процесом формування права та тими формами зовнішнього прояву юридичного права, які на сьогодні існують у різних державах світу. Формування уявлення та систематизація знань про види правових норм та основні критерії їхньої класифікації.. Формування уявлення про сутність поняття форма (джерело) права, поглиблення і систематизація знань про різні види форм (джерел) права. Усвідомлення головної ролі закону в системі нормативно-правових актів України.

Виховна мета: виховувати у студентів повагу до права. Виховання у дусі поваги до законів та активної правомірної поведінки.

Зв'язок з іншими темами, навчальними дисциплінами: історія держави і права зарубіжних країн, конституційне право України, та інш.

Зв'язок з практикою: Закласти підстави формування у майбутніх працівників необхідні якості теоретичної підготовки, формування професійних знань та навичок майбутнього фахівця-юриста за допомогою яких він розрізняв би правовий закон від закону не правового.

Література:

1. Бабенко А.Н., Парфенова Т.А. Понятие и признаки нормативного договора // Сибирский Юридический Вестник. - 2004. - № 2. (находится на сайте www.law.edu.ru)

2. Берман Г.Дж. Вера и закон: Примирение права и религии. – М.: Ad marginem, 1999. – 431 с.

3. Богдановская И.Ю. Прецедентное право /Отв. ред. Н. С. Крылов; АН СССР. - М.: Наука, 1993. - 239 с.

4. Богдановская И.Ю. Судебный прецедент как категория "общего права" //Право и политика. - 2002. - № 7 (31). - С. 18-23.

5. Бошно С.В. Доктрина как форма и источник права // Журнал российского права. - 2003. - №12. - С. 70-79.

6. Вопленко Н.Н. Источники и формы права: Учебное пособие. – Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2004. – 102 с.

7. Горшенева Ю.А. Нормативный договор как источник права: Автореф. дис.канд.юрид.наук. – М., 2005. – 26 с. (http://www.law.edu.ru/book/book.asp?bookID=1205360)

8. Думанов Х.М., Першиц А.И. К уточнению понятия „обычное право” // Гос. и право. – 2005. - № 3. – С.77-82.

9. Егоров А.В. Дефинитивная норма права: Автореферат канд.юрид.наук..- СПб., 2004. - 21 с. (www.law.edu.ru/book/book.asp?bookID=1201134)

10. Ерасов А.М. Обратная сила уголовного закона и принципы уголовного права //Правоведение. - 2005. - № 3. - С. 75-89.

11. Жинкин С.А. Некоторые аспекты понятия эффективности норм права // Правоведение. - 2004. - № 1 (252). - С. 191-196.

12. Котелевская И.В. Закон и подзаконный акт // Журнал российского права. – 2000. - № 1. – С. 34.

13. Малова О.В. Правовой обычай как источник права: Автореферат дисс. … канд.юрид.наук. - Екатеринбург, 2002. - 24 с. (находится на сайте www.law.edu.ru)

14. Марченко М.Н. Источники права. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. – 760 с.

15. Марченко М.Н. Является ли судебная практика источником российского права // Государство и право. – 2000. – №12. – С.11-21.

16. Правовые акты. Учебно-практическое и справочное пособие / Под ред. Ю.А. Тихомирова, И.В. Котелевской. – М.: Изд-во М.Ю.Тихомирова, 1999. – 381с.

17. Працюк І.В. Види законів України // Проблеми законності. – Харків, 200. – Вип. 52. – С. 3- 9.

18. Резніченко С.В. Договір у системі джерел конституційного права України: Монографія. – Одеса: Астропринт, 1999. – 136 с.

19. Селиванов В. Нетотожність права і закону (методологічний аспект) // Право України. – 2005. - №5. – С.7-11.

20. Сюкияйнен Л. Р. Мусульманское право: Вопросы теории и практики. - М.: Наука. Гл. ред. восточной лит., 1986. - 256 с.

Право, як і держава, є продуктом суспільного розвитку, і “юридично” право формується в державноорганізованому суспільстві як основний нормативний регулятор суспільних відносин. Щоб мати більш повне і глибоке уявлення про право, необхідно розглянути ознаки, що його характеризують. Ознаки права взаємопов’язані та доповнюють одне одного. У сукупності вони характеризують право як складне суспільне явище, специфічне інституційне утворення, тобто відображають його сутність.

Традиційно в юридичній науці право поділяється на об’єктивне та суб’єктивне. Об’єктивне право – право, що виходить від держави та існує незалежно від волі індивідів (право України, право Франції, право іншої країні, міжнародне право). Суб’єктивне право – юридично зафіксована можливість задоволення індивідами своїх прав. Термін “джерела права” має неоднозначне значення. В одному випадку його розуміють як матеріальне джерело права — правотворча сила (державна влада, судові органи, правові концепції, референдуми народу, правозастосувальна практика, звичаї на­роду і т.п.); в іншому — як історичні пам'ятники права, які колись мали значення діючого права (Руська Правда); в третьому випадку, як формальне джерело права — і спосіб вираження змісту правил поведінки, що встановлюються державою.

Соціальне призначення права полягає в моделюванні, регулюванні суспільних відносин. Право не тільки регулює, а й захищає та зміцнює встановлений правопорядок, тобто право відіграє службову роль по відношенню до суспільства, виконуючи функції, що сприяють його стабільності.

Людське суспільство, як і будь-яка інша складна система, може нормально функціонувати та розвиватися лише ґрунтуючись на певних правилах, на основі чого обирається один з багатьох можливих варіантів поведінки того або іншого суб'єкта. Соціальні норми здійснюють нормативне регулювання поведінки суб'єктів шляхом встановлення діянь, що повинні або не повинні здійснюватись, визначення умов при яких передбачуване діяння дозволяється або забороняється, чи визначаються суб'єкти, на яких за вказаних умов розповсюджується правило поведінки, що встановлюється тією чи іншою нормою.

Соціальні норми регулюють поведінку, що має соціальний характер, а тому пов'язана із взаємовідносинами між людьми, їх об'єднаннями, суспільними групами і т.п. Саме цим соціальні норми відрізняються від норм технічних, медичних, біологічних і т.п., які встановлюють порядок поводження людей зі штучними або природними об'єктами, а також явищами природи, представниками тваринного світу тощо.

Позитивне право - це реальний, існуючий у законах, інших документах, фактично відчутний нормативний регулятор, на основі якого визначаються юридично дозволене і юридично недозволене поводження і виносяться компетентними державними органами юридично обов'язкові, імперативні-владні рішення. Термін «позитивне право» міцно пішов у правову науку і практику Нового часу з кінця XVI - початку XVII в., коли право «державне» протиставлялося природному і навіть божественному праву, найбільше чітко ці думки були вперше сформульовані голландським мислителем Гуго Гроцием.

Позитивне право являє собою інституційне утворення: воно існує у виді зовні об’єктових інститутів, формалізованих юридичних норм, виражених у законах, інших правових актах.

Позитивне право складається при переході людства до цивілізації, коли виникають об’єктивні основи для волі окремої людини - у виді приватної власності і відокремлення окремого індивіда. Вирішальну роль для формування позитивного права грає його вираження в письмовому виді, тому що позитивне право по своїй природі це писане право.

Процес формування позитивного права виявився одночасно зв'язаним як з розвитком писемності, закріпленням норм у письмових документах. так і з розвитком органів влади, знаходженням ними нормотворчих і судових функцій. Це дозволило додати юридичним нормам якість загальобов'язковості, відкрити можливість для строгої визначеності по змісту, наділити право такою найважливішою властивістю як державна забезпеченість юридичних нормативних положень. Таким чином, позитивне право в силу свого письмового вираження і взаємозв'язку з владою знаходить якість інституционності, діючого нормативно-ціннісного регулятора.

Дата добавления: 2014-01-11