Сучасні формації і основи інформаційного аналізу

ЛЕКЦІЯ №24

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

Основні принципи фаціального картування

Вивчення будови і форми осадочних тіл і їх взаємовідношення з сусідніми товщами

При фаціальному аналізі важливе значення має вивчення будови осадочних тіл – характеру їх нашарування, зміни по розрізу і в просторі і т. д.

Зокрема, зміна порід в розрізі свідчить про зміну умов осадконакопичення, а повторення близьких порід – на циклічне повторення відповідних умов.

Форма тіл встановлюється на основі побудови карт потужностей, літологічних розрізів, різноманітних схем.

Підсумком фаціального аналізу є побудова фаціальних карт певного стратиграфічного підрозділу, яка відображає розподіл та зміну осадків по площі і за генезисом та інтерпретацію одержаних даних.

Літолого-фаціальна карта – це основа для переходу до фаціальної карти. Цей перехід полягає в реконструкції умов формування осадків з використанням всіх даних, одержаних при вивченні фауни і флори, різних генетичних діаграм, структур і текстур, морфології осадочних тіл і їх взаємодії з вміщуючими породами.

Фаціальні карти доповнюються декількома профілями, розміщеними навхрест простягання фаціальних зон. Профілі відображають зміни, які відбулися в розрізах певних горизонтів, циклічність геологічної будови і зміну фаціальних обстановок, заміщення деяких фацій в просторі і т. д.

1 Що Ви розумієте під терміном “фація”?

2 Яке значення має вивчення речовинного складу, структур, текстур осадочних порід для літолого-фаціального аналізу?

3 Як можна використати залишки древніх організмів і продукти їх життєдіяльності для фаціального аналізу?

4 Як і в якій послідовності складаються фаціальні карти і геологічні профілі?

5 Яке значення має атлас літолого-фаціальних карт для вивчення історії геологічного розвитку регіонів і прогнозування різних корисних копалин?

Визначення і зміст розуміння “формація”

Вперше термін формація ввів Г.Х. Фюксель в середині ХVІІІ ст., об’єднавши комплекси пластів, які сформувались одні за другими при однакових умовах, причому кожна серія відповідає певній епосі розвитку в історії Землі. Самий термін “формація” появився в роботі А.Г. Вернера і означав асоціацію певних типів гірських порід, які можуть повторюватись в різні геологічні епохи. За Ч. Лейелем назва формація виражає в геології всяку групу порід, які мають близьке за умовами формування походження, час формування і речовинний склад.

Таким чином, термін мав літологічний і стратиграфічний зміст. Але з розвитком палеонтологічного методу з’ясувалося, що одновікові відклади можуть мати зовсім різний склад і будову, в той же час як однотипні формування нерідко мають різний вік.

Наприкінці ХІХ сторіччя М. Бертран відмітив, що деякі формації (моласові, флішеві, аспідних сланців) відповідають певним стадіям розвитку геосинкліналей. Він показав геотектонічний зв’язок окремих літологічних комплексів з етапами розвитку геосинкліналей.

Недивлячись на різні підходи до визначення формацій різних дослідників, найбільш важливими є спільні погляди. Як правило визначення формацій приводиться на основі трьох основних ознак:

1) петрографічний склад і характер будови відкладів;

2) фізико-географічні умови накопичення матеріалу;

3) тектонічна обстановка, яка визначає приуроченість відкладів до певних тектонічних структур.

За даними В.Є. Хаїна (1973 р.) формація – це природна і закономірна сукупність гірських порід або фацій, які мають спільні умови формування і виникли на певних етапах розвитку основних структурних зон земної кори.

За М.В. Логвиненко – формація – це парагенетична сукупність фацій (порід) більш-менш стійких в часі і просторі.

Формації виникають при певному тектонічному режимі і в певних ландшафтно-кліматичних умовах. Тектонічний режим є головним фактором, тому класифікацію формацій проводять за геотектонічним принципом. На цій основі виділяють геосинклінальні, перехідні і платформенні формації.

Геосинклінальні формації виникають в умовах диференційованих тектонічних рухів великої амплітуди, тому вони мають значну товщину, але швидко змінюються на вхрест простягання складчастої системи. Серед них широко розповсюджені магматичні і пірокластичні породи. В умовах геосинкліналей формуються пластові фосфорити, деякі кремнисті породи (яшми, радіолярити), боксити, грауваки і інші.

Платформенні формації утворюються в областях зі слабо диференційованим тектонічним режимом невеликої амплітуди, тому вони мають незначну товщину і зберігають свої особливості на значних територіях. В умовах платформенних формацій утворюються кварцові піски, каолінітові глини, аргіліти, магматичні породи зустрічаються рідко.

До перехідних належать формації, які мають ознаки як платформенних так і геосинклінальних утворень. Це переважно формації, накопичення осадків в яких відбувається в умовах неглибокого моря або рівнинних ділянок суші, в тектонічному плані це краєві прогини.

До геосинклінальних формацій відносять:

а) глинисто-сланцеві;

б) флішеві;

в) вулканогенно-кремнисті;

г) карбонатні;

д) вугленосні;

ж) моласові та ін.

До перехідних:

а) вугленосні;

б) нафтоматеринські;

в) моласові;

г) червонокольорові (строкаті);

д) лагунно-соленосні та ін.

До платформенних:

а) кварцово-піщані;

б) глауконітово-фосфоритові;

в) карбонатні;

г) вугленосні та ін.

Формації – це парагенетична сукупність фацій і вони характеризуються певним речовинним складом. Крім того їх можна поділяти також за кліматичними ознаками на такі види: континентальні арідні, континентальні гумідні, континентальні нівальні, перехідні лагунно-затокові і дельтові, морські шельфові, морські батіальні, морські абісальні.

За речовинним складом виділяють теригенні, карбонатні, соленосні, глауконітово-фосфоритові, бокситові, вулканогенно-осадочні. залізисто-марганцеві та ін.

Розглянемо чотири найбільш розповсюджені формації, які формуються при різному геотектонічному режимі, але мають близький речовинний склад.

Дата добавления: 2014-01-11