Еволюційне вчення Ж.-Б.Ламарка

Розвиток природознавства в другій половині XVIII століття пов'язаний із формуванням уявлень про природне виникнення світу, загальну мінливість матерії і властивий їй внутрішній рух. Ці уявлення розвивали як філософи, так і натуралісти.

Серед найбільш відомих авторів розглянутого періоду, які розвивали у своїх працях ідеї еволюції, слід назвати французького натураліста Ж. Бюффона (1707-1788), англійського натураліста, лікаря, поета і філософа Еразма Дарвіна (1731 -1802) — діда Чарльза Дарвіна, російського вченого-енциклопедиста М. Ломоносова (1711-1765), петербурзького академіка К. Вольфа (1734-1794) й ін.

Але найяскравішою фігурою розглянутого періоду є французький натураліст Жан Батіст Ламарк — автор першої цілісної концепції еволюції, яка відобразила рівень розвитку біологічних наук і філософської думки XVIII — першої половини XIXст.

Концепція еволюції Ж.Б. Ламарка (1744-1829). Свої еволюційні ідеї найбільш повно Ж. Б. Ламарк виклав у праці "Філософія зоології", яку було опубліковано в 1809 р.

В основі еволюційної концепції Ж. Б. Ламарка лежать його природничонаукові уявлення й філософські погляди.

Природничожукові уявлення Ж. Б. Ламарка сформувалися в результаті виконаної ним величезної роботи в галузі систематики рослинного й тваринного світу. Ж. Б. Ла-марку належить одна з перших спроб створення природної системи живої природи.

Проаналізувавши практику вчених-ботаніків і зоологів, а також спираючись на свої власні ботанічні й зоологічні дослідження, Ламарк наводить докази існування явища змінюваності видів. Одним із таких доказів е наявність "сумнівних видів", щодо визначення яких систематики відчувають труднощі. Останнє є результатом того, що між видами існують поступові переходи. Наявність цих переходів доводить, що види перебувають у постійному русі, тобто поступово змінюються, перетворюючись на інші види. Зрештою, Ж. Б. Ламарк дійшов висновку, що всі живі форми — рослини й тварини — справжні витвори природи, тобто вони не існували споконвіку, а виникли в певний час.

Філософські уявлення Ламарка базувалися на широко розповсюдженій у той час філософії деїзму (від лат. deus — Бог). Філософи-деїсти відводили Богу роль "першо-поштовху". Згідно із цими уявленнями, Бог створив матерію і вдихнув у неї "порядок речей", тобто закони, за якими вона повинна розвиватися. Такі погляди і визначили сутність теоретичних побудов Ламарка, які справили великий вплив на розвиток біології як позитивними, так і негативними сторонами його вчення.

Основний зміст концепції еволюції Ж. Б. Ламарка. Основним змістом цієї концепції є уявлення про напрямок і рушійні сили еволюції.

Ламарк виділяє два основних напрямки еволюції: градацію і пристосувальну диференціацію видів.

1) Градація — східчасте підвищення рівня організації. Пояснюючи суть цього напрямку, Ламарк підкреслює, що першими живими організмами, які виникли з неживої матерії, були найпростіші живі тіла. Подальший розвиток життя йшов від простого до складного. Такий процес підвищення рівня організації має східчастий характер ("сходи істот").

2) Пристосувальна диференціація видів. Розкриваючи сутність цього напрямку, Ламарк звертає увагу на те, що процес східчастого підвищення рівня організації можна простежити лише від класу до класу. Усередині класів градацію порушує вплив зовнішнього середовища, у результаті чого спостерігається процес пристосувальної диференціації видів залежно від різних умов існування.

Виділяючи цей напрямок, Ламарк постулює пристосувальний характер видоутворення. Таким чином, видоутворення, за Ламарком, відбувається шляхом безпосереднього пристосування до середовища.

Чинники (рушійні сили) еволюції.

Виділивши два напрямки еволюції, Ламарк формулює уявлення про чинники, відповідальні за ці напрямки. їх, як і напрямків, також два.

1) Перший чинник — тенденція (прагнення) до удосконалення. Намагаючись виявити причини еволюції, Ламарк насамперед зупиняється на питанні про причини градації. На думку Ламарка, у живій природі існує фатальна неминучість, яка штовхає організми до підвищення своєї організації. Остання є наслідком тенденції до удосконалення, яке відображає "порядок речей", вкладений Богом у матерію при її створенні.

2) Другий чинник — прямий вплив середовища. Порушення правильної градації усередині класів є наслідком впливу різних зовнішніх умов, які змушують види змінюватися відповідно до змін зовнішнього середовища.

Схема прямого впливу середовища така:

1) організми, що розвиваються, зазнають впливу зовнішнього середовища;

2) під впливом зовнішнього середовища виникають адекватні йому зміни, тобто пристосувальні, або доцільні, із чого випливає, що доцільність споконвічна;

3) зміни, які постійно виникають, успадковуються наступними поколіннями.
Таким чином, Ламарк вводить у науку постулат про успадкування набутих змін.

При цьому відповідь організму на вплив зовнішніх умов відрізняється деталями й визначається організацією живих істот: вона неоднакова в рослин, нижчих і вищих тварин (тварини, які мають розвинуту центральну нервову систему).

У рослин і нижчих тварин пристосування виникають унаслідок безпосереднього впливу фізико-хімічних чинників зовнішнього середовища.

Вищі тварини, на думку Ламарка, здатні до "внутрішнього почуття" й виявлення "волі". Тому змінюваність вищих тварин Ламарк уявляє так:

а) змінюються умови середовища;

б) під впливом цих змін у тварин змінюються потреби;

в) під впливом змінених потреб змінюється поведінка й виникають нові звички;

г) у зв'язку з новими потребами й звичками тварини вправляють одні органи і не вправляють інші;

д) відповідно до нових потреб і звичок та під впливом тривалого вправляння або за відсутності такого відповідно відбувається зміна

органів (органи, які постійно задіяні, посилено розвиваються — наприклад, шия жирафа, — тоді як за тривалої відсутності

вправлянь вони атрофуються). У цьому сутність першого "закону Ламарка";

е) усі зміни, які виникли в такий спосіб, із часом успадковуються (другий "закон Ламарка").

Таким чином, прямий вплив середовища і є тим чинником, який відповідає за пристосувальну диференціацію видів (виникнення видів шляхом пристосування до середовища).

Оцінка еволюційної концепції Ж. Б. Ламарка. Оцінюючи концепцію еволюції Ж. Б. Ламарка, варто підкреслити її позитивні й негативні (які не витримали перевірки часом) сторони.

Позитивним у вченні Ламарка є насамперед те, що, на противагу уявленням креаціонізму, які панували в той час, він утверджував ідею змінюваності видів. Крім того, Ламарк запропонував одну з перших цілісних концепцій еволюції, у якій сформулював уявлення про напрямки еволюції і про рушійні сили, відповідальні за ці напрямки. При цьому Ламарк звернув увагу на "магістральний" шлях еволюції (ускладнення організації) і вказав на пристосувальний характер видоутворення.

Негативним (що не витримало перевірки часом) у вченні Ламарка є дуалізм (подвійність) його концепції. Останній полягає в тому, що в живій природі Ламарк виділяє дві групи ознак: основні (відповідальні за ускладнення організації) і пристосувальні (з якими пов'язане безпосереднє пристосування до середовища). Обидві групи ознак відірвані одна від однієї, тому що їх виникнення пояснюється дією зовсім різних причин (чинників еволюції). Так, якщо пристосувальні ознаки, за Ламарком, виникають лід дією матеріального чинника, до якого належать умови зовнішнього середовища, то основні риси організації, відповідальні за її ускладнення, є результатом дії чинника нематеріального — тенденції до удосконалення — чинника, що походить від первісного божественного поштовху.

Таким чином, процес прогресивної еволюції, за Ламарком, відірваний від пристосувального характеру еволюції в цілому.

Крім того, концепція еволюції Ламарка є теологічною, що випливає, по-перше, з постулату про споконвічну зумовленість процесу ускладнення організації (визначено божественним началом); по-друге, — із трактування процесу виникнення пристосувань. Він розглядав пристосування як результат вродженої здатності живих істот змінюватися так, як це потрібно в даних умовах (адекватно середовищу, тобто споконвічно доцільно). По суті, Ламарк поставив знак рівності між зміною і пристосуванням, оскільки процес пристосування механічно зведений у нього до процесу мінливості.

Після виходу у світ теорії еволюції Ж. Б. Ламарка, як і раніше, не вирішеними залишалися такі основні проблеми:

а) механізм виникнення нових органічних форм;

б) причини, через які види, еволюціонуючи, пристосовуються до середовища, тобто механізм виникнення пристосувань;

в) механізм ускладнення організації.

Запропоноване Ж. Б. Ламарком пояснення цих процесів його сучасники, які стояли на позиціях еволюціонізму й відкидали в основному ідею Бога, не сприйняли, тому що Ламарк постулював споконвічний божественний поштовх.

Усі ці проблеми блискуче вирішили Чарльз Дарвін й Альфред Уоллес.

Дата добавления: 2014-01-11