Джерела конституційного права

Джерела конституційного права є результатом правотворчості державних органів та безпосереднього творення права самим народом. Така правотворчість має особливий характер, оскільки вона закріплює найбільш важливі відносини – відносини влади.

До джерел конституційного права України відносяться:

1) Конституція України, що є головним джерелом конституційного права. Вона встановлює найважливіші норми і принципи, на основі яких здійснюється детальна правова регламентація в різних формах. Деякі норми Конституції України згідно зі ст. 8 (ч. 3) мають пряму дію і не передбачають додаткової регламентації для застосування. Конституція оформлює національну систему права, об’єднує діюче законодавство, визначає основи законності та правопорядку.

2) закони України, що мають найбільшу після Конституції України юридичну силу, приймаються Верховною Радою або шляхом всеукраїнського референдуму і є найбільш поширеним джерелом конституційного права України. У свою чергу, закони за юридичною силою поділяються на конституційні (вносять зміни та доповнення до Конституції), органічні (прийняття яких передбачено самою конституцією) та звичайні. Прикладами органічних законів можуть бути Закони України «Про Кабінет Міністрів України», «Про вибори Президента України», «Про вибори народних депутатів України», «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування в Україні» та ін.

3) інші акти нормативного характеру, що містять конституційно-правові норми і приймаються Верховною Радою України або шляхом всеукраїнського референдуму, наприклад, Декларація про державний суверенітет України (16.07.1990 р).

4) нормативні укази Президента України, що містять конституційно-правові норми. Типовими в цьому відношенні є Указ Президента «Про порядок розгляду питань, пов’язаних з громадянством України», Указ «Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення» і т.п.

5) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, що містять конституційно-правові норми, наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок легалізації об’єднань громадян», «Положення про порядок реєстрації символіки об’єднань громадян», затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 р.

6) рішення Конституційного Суду України, в яких встановлюється конституційність законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, подається офіційне тлумачення Конституції та законів України.

7) міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України. Такі договори згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України. Чільне місце серед таких договорів належить Міжнародному білю про права людини, до складу якого входять Загальна декларація прав людини 1948 р., Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. та протоколи до них.

8) акти органів місцевого самоврядування. Ст. 144 Конституції України закріплює право органів місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законом, приймати рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території. Якщо ці рішення регулюють відносини у сфері конституційного права, то їх слід визнавати його джерелами. До них, зокрема, можна віднести статути територіальних громад сіл, селищ і міст, а також рішення, якими затверджуються положення про органи самоорганізації населення.

У зарубіжних державах можуть використовуватися і інші джерела конституційного права. Наприклад, у Великобританії, яка не має писаної конституції, важливе місце серед джерел конституційного права посідає звичай. Класичним прикладом може бути звичай, згідно з яким Прем’єр-міністром Великобританії стає голова партії, що отримала перемогу на парламентських виборах, однак ця норма не передбачена жодним писаним актом. У країнах прецедентного права до джерел конституційного права відносяться також правовий прецедент та правова доктрина. У мусульманських країнах великим авторитетом, в т.ч. і у конституційній сфері, користуються релігійні норми, закріплені Кораном та Сунною.

Дата добавления: 2014-01-11