Тема 2. Джерела трудового права

До суміжних правових галузей належать галузі права, які мають схожі з трудовим правом предмет і метод правового регулювання. Серед них: право цивільне, адміністративне, право соціального забезпечення тощо.

У цивільному праві з працею пов’язані договори підряду, доручення, комісії; розмежування його від трудового права здійснюється за предметом договору; підляганням правилам внутрішнього трудового розпорядку, а також за тим, хто зобов’язаний організувати працю і охорону праці.

У трудовому праві управлінські форми організації не виходять за межі спільного процесу праці в організації. Відносини працівників мають характер виробничих, а не адміністративних відносин. Предметом трудового права є відносини щодо здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів. З адміністративним правом трудове право суміжно пов’язано, наприклад, наявністю працівників, які навчаються без відриву од виробництва. Відносини ці регулюються нормами адміністративного права, а надання пільг у зв’язку з навчанням — трудовим законодавством.

Трудове право співвідноситься з правом соціального забезпечення там, де йдеться про державне соціальне страхування. В Кзпп є спеціальна гл. XVII “Державне соціальне страхування”, яка передбачає його поширення на всіх працівників, визначає види забезпечення за соціальним страхуванням. Саме ж забезпечення визначається нормами права соціального забезпечення. Право соціального забезпечення регулює суспільні відносини, які виникають у процесі матеріального забезпечення громадян, якщо вони втратили працездатність або досягли пенсійного віку. Розмір матеріального забезпечення громадян залежить, як правило, від розміру заробітної плати й трудового стажу працівника.

Різниця між правом соціального забезпечення і трудовим правом полягає в тому, що: 1) предметом регулювання права соціального забезпечення є суспільні відносини, які виникають внаслідок реалізації громадянами права на матеріальне забезпечення, а не права на працю, проголошеного Конституцією України; 2) право соціального забезпечення передбачає виплату грошових сум громадянам у вигляді пенсії та допомоги зі спеціальних фондів; трудове ж право регулює оплату праці з фондів конкретної організації. Існують відмінності і в методах правового регулювання. Так, право соціального забезпечення не має договірного характеру виникнення правовідносин.

2.1. Поняття джерел (форм) трудового права, їх класифікація та види нормативно-правових актів, які регулюють трудові відносини.

2.2. Чинність нормативних актів у часі й просторі, а також за категоріями працівників.

2.1. Поняття джерел (форм) трудового права, їх класифікація та види нормативно правових актів, які регулюють трудові відносини

Поняття джерел трудового права. Регулювання трудових та інших, тісно пов’язаних з ними відносин, здійснюється законодавством про працю. Згідно зі ст. 4 КЗпП законодавство про працю складається з КЗпП та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У ст. 8 КЗпП вказано, що трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються з аконодавством держави, в якій здійснено працевлаштування працівника, та міжнародними договорами України.

Варто врахувати: якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

Для трудового права важливе значення мають конвенції МОП, які визначають зміст правових інститутів законодавства про працю, і Декларації МОП щодо принципів і прав у сфері праці та інші міжнародно-правові документи у сфері регулювання умов праці, а також Рекомендації МОП.

Договорами у сфері регулювання трудових і тісно пов’язаних з ними відносин є також міжнародні договори України (двосторонні та багатосторонні).

Джерелами трудового права є й акти локального формотворення працівників і роботодавців. Джерелами права в організації — колективний договір та інші локальні акти й соціально-партнерські угоди.

Таким чином, джерела трудового права — це нормативно-правові акти: КЗпП, закони України, міжнародні договори України, міжнародні угоди та інші акти законодавства України, прийняті відповідно до Конституції України, КЗпП, які регулюють трудові та інші тісно пов’язані з ними відносини у сфері застосування праці.

Нормативно-правовий акт — це офіційний документ, в якому містяться юридичні норми.

Джерело трудового права — це офіційний акт нормотворчості держави або прийнятий з її дозволу; ним встановлюються, змінюються або скасовуються правові норми, що регулюють відносини, які є предметом трудового права.

Джерела трудового права необхідно відрізняти від правових актів застосування чинного трудового законодавства. Так, рішення місцевого суду щодо трудовому спору — це правовий акт застосування норм трудового законодавства, а не джерело трудового права.

Класифікація і види джерел трудового права. Джерела трудового права класифікують за різними критеріям. Джерела трудового права відрізняються за суб’єктами, які їх приймають: Верховна Рада України, органи міжнародно-правового регулювання праці, Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства, відомства, місцеві органи влади та місцевого самоврядування, соціальні партнери й інші суб’єкти.

За ступенем їх важливості та ієрархією джерела трудового права поділяються на закони та підзаконні акти трудового законодавства.

Юридична ієрархія (юридична сила) визначає значення нормативного акта (його верховенство чи підлеглість) порівняно з іншими джерелами трудового права.

Серед джерел трудового права особливе місце займає Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Конституція України має найвищу юридичну силу. Норми Конституції є нормами прямої дії.

Чинні міжнародні договори та угоди у сфері праці, ратифіковані Верховною Радою України — це частина національного законодавста України і складова її правової системи.

Наступним джерелом трудового права, за юридичною ієрархією, є закони України. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України).

Закони, за способом прийняття, поділяються на конституційні й звичайні. До комплексних законів входять норми не лише трудового законодавства, а й інших галузей права.

До функціональних законів входять норми окремих інститутів трудового права.

Закони про працю можуть бути кодифіковані, наприклад КЗпП, і поточні щодо окремих інститутів трудового права.

Важливим джерелом трудового права є Кодекс законів про працю України (надалі Кодекс, КЗпП). Кодекс є кодифікованим джерелом трудового права України. Чинний Кодекс прийнятий 10 грудня 1971 р., його введено в дію 1 червня 1972 р.4. Відтоді до нього вносилися численні зміни і доповнення стосовно важливих питань правового регулювання праці.

Джерелом трудового права є також і підзаконні нормативно-правові акти, які регулюють трудові та тісно пов’язані з ними відносини. Вони у свою чергу поділяються на такі, що поширюються на всіх суб’єктів трудового права, і такі, що поширюються на окремі галузі господарювання.

Джерела трудового права класифікуються також за системою галузі права. До всіх інститутів Особливої частини трудового права належать Конституція України, КЗпП та інші нормативно-правові акти;

до певних інститутів Особливої частини трудового права — Закон України “Про зайнятість населення”; до кількох інститутів Особливої частини трудового права — Закон України “Про державну службу”.

За сферою дії джерела трудового права поділяються на загальнодержавні, галузеві, міжгалузеві, місцеві, локальні.

За ступенем узагальнення джерела трудового права можуть бути кодифіковані, комплексні (наприклад, Закон України “Про зайнятість населення”) і поточні.

За формою джерела трудового права поділяються на закони та підзаконні акти. Підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України, КЗпП, законів України і повинні відповідати їм.

Підзаконні нормативно-правові акти, які приймаються центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, що регулюють суспільні відносини в сфері застосування праці, також мають певну ієрархію.

Найвищу юридичну силу мають нормативні укази Президента України як глави держави. Своїм указом чи розпорядженням він може скасувати акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Укази і розпорядження Президента України — обов’язково виконуються на території України. Джерелом трудового права є також розпорядження Президента України. Втім, лише ті з них, що містять правові норми — обов’язкові правила, які регулюють поведінку у трудовій сфері. Окремі укази Президента України мають персоніфікований характер і не визнаються джерелами права.

До підзаконних нормативно-правових актів належать постанови Кабінету Міністрів України. Як джерела трудового права вони видаються на виконання Конституції України, КЗпП, інших законів України, нормативних указів Президента України, є актами виконавчої влади України, мають підзаконний характер і в юридичній ієрархії джерел права займають місце після указів і розпоряджень.

У системі джерел трудового права постанови Кабінету Міністрів України мають неабияке значення серед підзаконних джерел трудового права України. Вони регулюють питання оплати праці, умови праці деяких категорій працівників, затверджують спеціальні “Положення”, певний “Порядок” чи “Перелік”, які визначають юридичний статус деяких органів і працівників.

До підзаконних нормативно-правових актів належать і розпорядження Кабінету Міністрів України.

У деяких галузях для окремих категорій працівників діють статути й положення про дисципліну, які затверджуються постановами Кабінету Міністрів України.

До джерел трудового права належать нормативно-правові акти Міністерства праці та соціальної політики України, галузевих міністерств і відомств, державних комітетів з питань регулювання трудових відносин.

Мінпраці у межах своїх повноважень видає накази, організовує і контролює їх виконання. Рішення Мінпраці України, прийняті в межах його повноважень, є обов’язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності і громадянами. Накази Мінпраці України стосуються питань нормування й оплати праці, затвердження кваліфікаційних характеристик працівників, порядку надання пільг і переваг окремим категоріям працівників, режиму праці та відпочинку на окремих виробництвах.

Мінпраці наділене повноваженнями видавати акти щодо застосування й роз’яснення законів України про працю та відповідних указів Президента України і постанов Кабінету Міністрів України.

Акти Мінпраці України, які регулюють трудові й тісно пов’язані з ними відносини, слід розглядати і як міжвідомчі джерела трудового права України. Міжвідомчий характер носять акти деяких інших міністерств.

Нормативно-правові акти місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування можуть видаватися в межах їх компетенції. Наприклад, з приводу забезпечення реалізації державних гарантій у сфері застосування праці, соціального захисту працівників та інших питань регулювання трудових відносин працівників у межах їх повноважень.

Повноваження в галузі зайнятості населення, праці та заробітної плати місцевої державної адміністрації визначені у ст. 24 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 р. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій у сфері регулювання праці, прийняті у межах їх компетенції, теж є джерелами трудового права. Місцева державна адміністрація:

• забезпечує реалізацію державних гарантій у сфері праці, зокрема на право своєчасного одержання винагороди за працю;

• розробляє та організовує виконання перспективних і поточних територіальних програм зайнятості та заходи щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття;

• забезпечує згідно з законом оплачувані громадські роботи для осіб, зареєстрованих як безробітні;

• забезпечує соціальний захист працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності, якісне проведення атестації робочих місць;

• бере участь у веденні колективних переговорів та укладанні територіальних тарифних угод, вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів).

Голова місцевої державної адміністрацій видає розпорядження одноособово і несе за них відповідальність згідно із законодавством.

Розпорядження голови місцевої державної адміністрації, видані згідно з чинним законодавством, обов’язкові для виконання керівниками підприємств, установ, організацій, їх філіалів і відділень незалежно від форм власності.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

• встановлення зручного для населення режиму роботи підприємств комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад;

• встановлення за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності; бронювання в порядку, встановленому законом, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності робочих місць, призначених для працевлаштування осіб, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці, визначення нормативів таких робочих місць;

• прийняття рішень про створення на підприємствах, в установах та організаціях спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю, організація професійної підготовки цих осіб;

• погодження в разі проведення ліквідації таких робочих місць;

• вирішують інші питання в межах відповідної території.

Сільський, селищний, міський голова у межах своїх повноважень видає розпорядження також у сфері праці.

Джерелами трудового права є акти соціального партнерства.

Угоди як специфічні договірні джерела трудового права характеризуються тим, що приймаються не органами державної влади, а суб’єктами трудових відносин. При цьому держава уповноважує соціальних партнерів на договірну правотворчість у сфері праці.

Угоди укладаються на державному, галузевому, регіональному рівнях на двосторонній основі.

Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи. Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства в межах компетенції цих підрозділів. Порядок укладання колективних договорів та угод врегульований Законом України “Про колективні договори та угоди” від 1 липня 1993 р.

Особливості праці членів кооперативів та їх об’єднань, селянських (фермерських) господарств, працівників організацій з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами.

При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.

Важливе місце серед джерел трудового права займають інші локальні нормативно-правові акти, які приймаються безпосередньо на підприємствах, в установах та організаціях роботодавцем чи за погодженням з виборним органом профспілкової організації:

• правила внутрішнього трудового розпорядку;

• положення про оплату праці, про преміювання, про порядок виплати винагороди за підсумками роботи впродовж року тощо.

Ці нормативно-правові акти чинні тільки в межах конкретної організації, приймаються, найчастіше, на певний строк; вони не повинні погіршувати становище працівників порівняно із законами й іншими підзаконними нормативно-правовими актами у сфері праці.

Правила внутрішнього трудового розпорядку затверджуються трудовими колективами за поданням роботодавця і виборного профспілкового органу на основі типових правил. Приймаються локальні акти з питань умов трудового договору, робочого часу і часу відпочинку, охорони праці тощо. Найчастіше локальні норми містяться в колективному договорі, а також соціально-партнерських угодах.

В Україні застосовуються деякі нормативно-правові акти колишнього СРСР з питань, не врегульованих чинним законодавством України про працю, — за умови, що вони не суперечать Конституції України і законам України.

До інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до КЗпП, належать закони України, спрямовані на регулювання трудових і тісно пов’язаних з ними відносин.

Так, у Законі України “Про власність” установлено, що власник має право на договірній основі використовувати працю громадян.

Закон України “Про підприємства в Україні” визначає види й організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації й ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки; він визначає загальні принципи управління підприємством, а також самоврядування трудового колективу.

Закон України “Про господарські товариства” охоплює поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, права й обов’язки їх учасників і засновників, а також порядок припинення їх діяльності.

Закон України “Про державну службу” регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних і соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу. Він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті, порядок перебування на державній службі.

Закон України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” гарантує ветеранам праці та громадянам похилого віку рівні з іншими громадянами можливості в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для повноцінного способу життя.

У Законі України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” охоплюється правовий статус ветеранів війни, йдеться про створення належних умов для їх життя, закон сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до ветеранів війни.

Соціальну захищеність інвалідів в Україні, зокрема рівні для них з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, визначає Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Законодавство України про охорону здоров’я охоплює правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, регулює суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності й довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Трудова діяльність у релігійних організаціях і на їх підприємствах, окрім КЗпП, регулюється і Законом України “Про свободу совісті та релігійні організації”. Установлено, що громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується.

Закон України “Про правовий статус іноземців” визначає правовий статус іноземців в Україні, закріплює основні права, свободи та обов’язки іноземних громадян та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, і визначає порядок вирішення питань, пов’язаних з їхнім в’їздом в Україну або виїздом з України.

Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” визначає загальні засади створення організаційних, соціально-економічних, політико-правових умов соціального становлення та розвитку молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства й держави, основні напрями реалізації державної молодіжної політики в Україні щодо соціального становлення та розвитку молоді.

“Гірничий Закон України” визначає правові та організаційні засади проведення гірничих робіт, забезпечення протиаварійного захисту гірничих підприємств, установ та організацій. Визначено особливості умов праці в гірничій промисловості. Так, установлено, що трудові відносини працівників гірничих підприємств регулюються КЗпП, законами України “Про підприємства в Україні”, “Про охорону праці” та іншими нормативно-правовими актами про працю з урахуванням особливостей, встановлених “Гірничим Законом України”.

Зазначимо, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. У своїй діяльності він керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, є:

• захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України;

• додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина суб’єктами, зазначеними у ст. 2 цього Закону;

• запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню;

• сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;

• поліпшення й подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;

• запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;

• сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок визначає Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”.

Закон України “ Про колективні договори і угоди ” визначає правові засади, розробку, укладення та виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин і соціально-економічних інтересів працівників і власників.

Закон України “Про зайнятість населення ” визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Закон України “Про оплату праці” окреслює економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами, і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

Закон України “Про відпустки” встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. У Законі України “ Про охорону праці ” розкрито основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя й здоров’я у процесі трудової діяльності; цей закон регулює відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці, встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Правові й організаційні засади функціонування системи заходів, пов’язаних із вирішенням колективних трудових спорів (конфліктів), подає Закон України “ Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”. Він визначає взаємодію сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними.

Для регулювання правовідносин у сфері праці застосовуються підзаконні нормативно-правові акти. Від джерел інших галузей права система джерел трудового права відрізняється тим, що в регулюванні трудових відносин важливе значення мають локальні нормативно-правові акти. При локальній нормотворчості здійснюється принцип “дозволено лише те, що визначено законом”.

Дата добавления: 2014-01-11