Поняття грошових потоків у проектному аналізі та їх види

Лекція 5

5.1. Поняття грошових потоків у проектному аналізі та їх види.

5.2. Оцінка впливу інфляції на грошові потоки.

Грошовим потоком у системі вітчизняного проектного аналізу прийнято називати грошові надходження та витрати грошовим потоком, тобто грошовий потік – це різниця між грошовими надходженнями та витратами. Рух грошових коштів фірми є безперервним процесом. У проектному аналізі методи аналізу та прогнозування грошових потоків використовуються при обґрунтуванні ефективності проекту та розрахунках забезпечення проекту коштами, що є центральною проблемою. Існує декілька підходів до визначення грошового потоку залежно від методів його розрахунку.

Традиційний грошовий потік – це сума чистого доходу та нарахованої амортизації.

Чистий потік – це загальні зміни у залишках грошових коштів фірми за певний період.

Операційний грошовий потік – це фактичні надходження або витрати грошових коштів у результаті поточної (операційної) діяльності фірми.

Фінансовий потік –це надходження та витрати грошових коштів, пов’язані зі змінами власного та позикового довгострокового капіталу.

Загальний грошовий потік – це фактичні чисті грошові кошти, що надходять у фірму чи витрачаються нею протягом певного періоду.

Всі ці підходи можуть бути використані у проектному аналізі, але базовою моделлю є визначення загального грошового потоку. Поняття грошового потоку як загального руху коштів протягом певного періоду, тобто циклу реалізації проекту, найбільш прийнятне у проектному аналізі. Загальний грошовий потік розраховується за допомогою показника кеш-фло.

У проектному аналізі важливо зробити оцінку саме тих грошових потоків, які будуть прийняті під час розрахунках критеріїв та показників ефективності проекту. Такі грошові потоки називаються релевантними.

Релевантні грошові потоки – це визначені грошові потоки, які розглядаються у проектному аналізі доцільності інвестицій та оцінки їх ефективності.

Якщо проект впроваджується на базі існуючого підприємства, тобто фірма має фіксовані на певну дату основні та оборотні засоби і намагається досягти певної мети, для досто­вірної оцінки впливу проекту на її фінансовий стан, результати та забезпеченість коштами необхідно враховувати тільки цей вплив, а не поточні фактори, які не мають відношення до проекту. Тому у розрахунках необхідно використовувати лише додаткові грошові потоки.

Додаткові грошові потоки – це грошові потоки, що стосуються інвестиційного проекту. Додаткові грошові потоки є виразом додаткових вигод і витрат проекту. Оскільки грошові надходження фірми не ідентичні їхнім доходам, проектний аналіз використовує поняття грошового потоку. Чистий доход, як правило, розраховується згідно з бухгалтерськими правилами й визначається як різниця між доходами та витратами.

Головна складова неявних надходжень – це амортизаційні відрахування. Грошові потоки характеризуються потоками готівки.

Кумулятивний грошовий потік – це чистий грошовий потік протягом тривалого циклу.

Як критерій оцінки доцільності грошового проекту виступають додаткові грошові потоки, які утворюються в результаті здійснення проекту. Інвестиційний проект треба розглядати окремо від іншої діяльності фірми. Організаційно він може бути оформлений створенням нового підприємства або здійснюватись у межах поточної діяльності фірми. У будь-якому випадку розглядаються грошові потоки, що стосуються даного інвестиційного проекту.

Грошовий потік від проекту складається з чистого прибутку та суми накопиченої амортизації.

ГП = ЧП + А (4.1)

де ГП – грошовий потік від проекту;

ЧП – чистий прибуток від проекту;

А – сума накопиченої амортизації.

У загальному вигляді чистий прибуток від проекту за період може бути знайдений таким чином:

ЧП = (ДР – С + ІД – ІВ)´(1–ПП) (4.2)

Де ДР – дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів робіт послуг) без податку на додану вартість;

С – собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг);

ІД – інші доходи, які можуть бути отримані від реалізації проекту;

ІВ – інші витрати, які виникають під час реалізації проекту;

ПП – ставка податку на прибуток у частках одиниці.

З прийняттям Податкового кодексу України наприкінці 2010 року, встановлено поступове зниження ставки податку на прибуток з 25% до 16%, зокрема: з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2011 року включно – 23 %; з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року включно – 21 %; з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року включно – 19 %; з 1 січня 2014 року – 16 %.

Значною частиною грошового потоку є амортизація і насамперед з таких причин:

– амортизація, як правило, є найбільшою за вартістю статтею витрат у бюджеті інвестування.

– амортизація знижує податкові зобов'язання.

– амортизація – це не грошові затрати, тобто ніякі гроші не залишають фірму, вони зостаються на ній, і вона може викори­стовувати ці гроші.

Реальну суму амортизації можна визначити шляхом порівняння величини зносу на кінець і початок періоду досліджень. Різниця між цими показниками відображає грошові відбиття суми амортизації.

У відповідності з Податковим кодексом України для нарахування амортизації основні засоби підлягають розподілу за групами, що подані у табл. 4.1.

Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об’єкта, але не менше ніж визначено в табл. 4.1. При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати: очікуване використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності; фізичний та моральний знос, що передбачається; правові або інші обмеження щодо строків використання об’єкта та інші фактори.

Таблиця 4.1 – Групи основних засобів згідно Податкового кодексу

Група основних засобів	Мінімально допустимі строки корис­ного вико рис­тання, років
група 1 – земельні ділянки	-
група 2 – капітальні витрати на поліпшення земель, не пов’язані з будівництвом
група 3 – будівлі,
споруди,
передавальні пристрої
група 4 – машини та обладнання
з них:
електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов’язані з ними комп’ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безпе­ребійного живлення та засоби їх підключення до телекому­нікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень
група 5 – транспортні засоби
група 6 – інструменти, прилади, інвентар (меблі)
група 7 – тварини
група 8 – багаторічні насадження
група 9 – інші основні засоби
група 10 – бібліотечні фонди	-
група 11 – малоцінні необоротні матеріальні активи	-
група 12 – тимчасові (нетитульні) споруди
група 13 – природні ресурси	-
група 14 – інвентарна тара
група 15 – предмети прокату
група 16 – довгострокові біологічні активи

Амортизація основних засобів провадиться до досягнення залишкової вартості об’єктом його ліквідаційної вартості.

Амортизація основних засобів нараховується із застосуванням таких методів:

1) прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об’єкта основних засобів;

2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об’єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об’єкта на його первісну вартість;

3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється відповідно до строку корисного використання об’єкта і подвоюється.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовується лише при нарахуванні амортизації до об’єктів основних засобів, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби);

4) кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об’єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;

5) виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об’єкта основних засобів.

Амортизація об’єктів груп 9, 12, 14, 15 нараховується за прямолінійним або виробничим методами. Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися за рішенням платника податків у першому місяці використання об’єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в першому місяці використання об’єкта в розмірі 100 відсотків його вартості. На основні засоби груп 1 та 13 амортизація не нараховується.

Первісна вартість об’єкта основних засобів складається з таких витрат:

– суми, що сплачуються постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

– реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням/отриманням прав на об’єкт основних засобів;

– суми ввізного мита;

– суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються платнику);

– витрати на страхування ризиків доставки основних засобів;

– витрати на транспортування, установлення, монтаж, налагодження основних засобів;

– фінансові витрати, включення яких до собівартості кваліфікаційних активів передбачено положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку;

– інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Дата добавления: 2014-01-11