Інституціональна природа сучасної фірми

Англосаксонська правова традиція розглядає право власності як певну сукупність часткових повноважень. Ця сукупність може закріплятися шляхом додавання до неї все нових і нових прав чи послаблюватися шляхом відокремлення від неї деяких повноважень або розмивання (attennuation) прав власності. Процес специфікацій і розмивання прав власності пов’язаний з трансанкційними витратами.

Зі становленням капіталізму до них приєднались такі істотні характеристики як, з одного боку, право на основу або “капітальну вартість” речі, а з іншої – право на прибуток, який виникає в результаті використання чи управління об’єктами власності. Націоналізації, які мали місце в ряді країн на протязі ХХ ст., гостро поставили питання про тимчасові межі використання речі. Захист від негативних наслідків використання речі став особливо актуальним з загостренням економічних проблем. Він зумовив необхідність заборони шкідливого використання речі. Ці й інші повноваження складають зараз повне означення права власності. В реальній дійсності можливі їх найрізноманітніші комбінації.

Правові передумови для ринкових суб’єктів.

Лекція 13. Інституціональні аспекти ринкового господарства

План

1.Інституціональна природа сучасної фірми.

2.Позаринкові зовнішні ефекти.

3.Громадські блага.

Питання, що винесене на самостійне опрацювання:

1.Правові передумови для ринкових суб’єктів.

Рекомендована література:

1. Долан Э. Дж., Линдсей Д. Микроэкономика / Пер. с англ. / Под общ. ред. Б. Лисовика и В. Лукашевича.- С.-Пб.: Экон.шк.,1997.- с.с.384-400.

2. Макконнел К.Р., Брю С.Л. Аналітична економія: принципи, проблеми і політика.Ч.2 В 2 т./ Пер с англ. 2-го изд. –М.: Республика, 1992.- с.с.401-428.

3. Нуреев Р.М. Курс микроэкономики. Учеб. для вузов. М.: Издат. гр. НОРМА-ИНФРА.М., 1998- с.с.80-82, 183-185, 420-433.

4. Ястремський О.І., Гриценко О.Г. Основи мікроекономіки: Підручник. – К.: Знання, 1998 – с.с.524-537.

В сучасній економічній теорії під правами власності розуміють санкціоновані норми поведінки. Права власності (property rights) – це сукупність прав володіння, санкціонованих відносин, які складаються між людьми з приводу використання ними економічних благ.

Існуючий зараз набір прав формувався історично на протязі довгого часу. В римському праві головну роль відігравали права володіння, використання, розпорядження та перехід речей в успадкування.

Трансанкційні витрати чи операційні (transaction costs) – це витрати в сфері обміну, пов’язані з передачею прав власності. Категорія трансакціонних витрат була введена в економічну науку в 30-ті роки Рональдом Коузом і нині отримала широке розповсюдження.

Виділяють 5 основних форм трансакційних витрат.

1. Витрати пошуку інформації, збирання, обробки та аналізу ринкової інформації; Витрати пошуку інформації пов’язані з її асиметричним розподіленням ринку: на пошук потенційних покупців чи продавців потрібно витрачати кошти та час.

2. Витрати ведення переговорів і заключення контрактів. Витрати, пов’язані з переговорами про умови продажу, юридичним оформленням угоди, часто значно збільшують ціну речі, котра продається.

3. Витрати пов’язані із стандартизацією і контролем виконання вимог стандартів. Витрати виміру, пов’язані не тільки з прямими затратами на вимірювальну техніку та процесом вимірювання, але й з помилками, які виникають в цьому процесі.

4. Витрати специфікації та захисту прав власності. В суспільстві, де відсутній надійний правовий захист, нерідко бувають випадки порушення прав власності. Витрати часу та засобів, необхідних для їх відновлення, можуть бути надзвичайно високими.

5. Витрати, обумовлені опортуністичною поведінкою партнерів, тобто невиконанням ними контрактних зобов’язань. Справа в тому, що поведінку сторін після заключення контракту дуже важко передбачити. Нечесні індивіди будуть виконувати умови договору по-мінімуму або навіть ухилятися від їх виконання.

Отже, опортуністичною називається поведінка індивіда, котрий ухиляється від умов виконання контракту з метою одержання прибутку за рахунок партнерів.

Таким чином, трансакційні витрати виникають і до процесу обміну, і в процесі обміну, і після нього.

Величина трансакційних витрат залежить і від форми власності, яка є пануючою в суспільстві. Існують три основні форми власності:

- приватна;

- загальна (комунальна);

- державна.

Розглянемо їх з точки зору теорії трансакціонних витрат. В умовах приватної власності усі права належать окремій людині.

В умовах державної власності рішення приймається на основі встановлених правил і процедур, котрі регулюють інтереси в цілому.

В умовах загальної (комунальної) власності всі учасники організації (комуни), котрій така власність належить, володіють загальним правом використання блага та приватним правом на використання після того, як вдалося його отримати в постійне або тимчасове володіння. Оскільки при державній власності окремий член суспільства володіє власністю опосередковано (через встановлену в суспільстві систему правил та процедур), то контроль за цією власністю ускладнюється. Її не можна продати або передати іншій людині та інше. Тому на практиці відсутній прямий зв’язок між бажаннями та прагненнями співвласників державної власності та результатами її реального використання.

Загальна комунальна власність виникає там і тоді, де і коли витрати по специфікації і захисту приватних прав власності надзвичайно великі. Користі ж від встановлення приватних прав власності або дорівнюють нулю (якщо благо є в великій кількості), або менше витрат, пов’язаних з їх встановленням.

Основною проблемою загальної власності є її надвикористання. Кожний індивід прагне випередити іншого в споживанні того, що отримує він безкоштовно. Оскільки так роблять усі, благо яке знаходиться в загальній власності, швидко вичерпується.

Теорії прав власності дозволяє по-новому глянути на природу економічної організації.

Існують дві основні форми організації економічної діяльності:

Ø стихійний (спонтанний) порядок;

Ø планомірний порядок, який передбачає створення ієрархічних структур.

Обидва обумовлюють розподіл функцій і координацію діяльності між економічними агентами. В першому випадку така координація здійснюється через ринок, а в другому – шляхом об’єднання (кооперації) індивідуальних дій на основі інструкції та розпоряджень підприємця.

В теорії економічних організацій виділяють три основних типи контрактів:

1. Класичний.

2. Неокласичний.

3. Імпліцитний.

Класичний контракт (classical contract law) – це двосторонній контракт, Який базується на існуючих юридичних правилах, що чітко фіксує умови угоди та передбачає санкції при умові не виконання цих умов. Цей контракт юридично строгий та простий. Він передбачає, що відносини сторін чітко визначені і припиняються після виконання умов угоди. Він намагається врахувати всі можливі моменти, приводячи майбутні події до теперішнього часу. Ніяких усних домовленостей, незафіксованих в тексті договору, він не визнає.

Неокласичний контракт (neoclassical contract law) – це довгостроковий контракт в умовах невизначеності, коли неможливо заздалегідь передбачити всі наслідки угоди. Він встановлює принципи співробітництва. Звичайно, для вирішення спірних питань сторони можуть звертатись в арбітраж.

Імпліцитний контракт (relational contracting) – це довгостроковий взаємовигідний контракт, в якому неформальні умови переважають над формальними. Його виконання гарантується взаємозацікавленістю сторін – учасниць договору.

В сучасній неоінституціональній теорії під фірмою (firm) розуміють коаліцію (об’єднання) власників факторів виробництва, котрі зв’язані між собою сіткою контрактів, в результаті чого досягається мінімізація трансакціонних витрат. Система контрактів заключається між власниками ресурсів.

О.Уільямсон розділив всі ресурси на три групи:

1)Загальні ресурси – це ресурси, цінність яких не залежать від знаходження в даній фірмі: і в середині, і поза нею вони оцінюються однаково.

2) Специфічні ресурси – це ресурси, цінність яких всередині фірми вища, ніж поза нею.

3) Інтерспецифічні ресурси – взаємодоповнюючі, взаємоунікальні ресурси, максимальна цінність яких досягається тільки в даній фірмі і завдяки їй. Якщо фірма розпадається, то для кожного з інтерспецифічних ресурсів не можна знайти адекватну заміну на ринку або в рамках іншої організації.

Тому фірма виступає не просто як коаліція власників ресурсів, зв’язаних між собою сіткою контрактів. Це об’єднання, в основі якого лежить імпліцитний контракт з приводу інтерспецифічних ресурсів. Наявність таких ресурсів дає синергічний ефект, котрий перевищує просту суму вкладів кожного учасника коаліції. Звичайно, фірма використовує не тільки інтерспецифічні, але й інші ресурси: специфічні та загальні.Таке пояснення природи фірми дозволяє розмежувати різноманітність видів сучасних фірм.

Дата добавления: 2014-01-11