Испытания на растяжение

План

1. Напрямки дослідження сучасного словотвору.

2. Поняття про формант, основні види формантів.

3. Словотвірне значення слова.

4. Словотвірний тип. Продуктивність словотвірного типу.

5. Основні словотвірні поняття і їх зміст.

6. Словотвірне гніздо як комплексна одиниця словотворення.

7. Словотвірна норма і словотвірне правило.

8. Сучасні тенденції в розвитку словотворення.

Література

Основна: 8; 9; 23.

Додаткова: 2; 7.

1. Словотвір як окрема лінгвістична дисципліна виокремився наприкінці 60-х рр. XX ст. Становлення словотвору пройшло декілька етапів, пов'язаних із різними концепціями. Спочатку практикувався морфологічний підхід: словотвір розглядали через призму морфології як комбінаторику морфем (словотвір не має власної одиниці, сфера словотвору − сфера особливих відношень між морфемами та лексемами). Його заступив структурно-семантичний підхід, у якому акцент було зроблено на словотвірній похідності і привернено увагу до співвідношення структури і семантики похідного слова та до співвідношення морфемного і словотвірного аналізу (офіційно визнаною і рекомендованою, зокрема, для викладання у вищих навчальних закладах залишається граматична концепція словотвору, статус якої закріплено Грамматикой 80, де системний опис представлено в категоріях та поняттях морфеміки). З’явилися поняття мотивованості похідного слова і словотвірного значення.

На сучасному етапі паралельно існують три напрями в дослідженні словотвору:

1) синтаксичний (трансформаційний, породжуючий), пов’язаний із дослідженнями Н.Хомського. Семантику і структуру дериватів розглядають як результат породження різних синтаксичних конструкцій, а поняття словотвірного правила пов’язують з відтворенням ланцюжка переходів, що лежать в основі перетворення вихідних синтаксичних конструкцій у відповідний дериват (опадає листя − опадання листя − листопад; лікар вправляє кості — лікар-костоправ; грає на сопілці — сопілкар);

2) ономасіологічний, започаткований дослідженнями чеського мовознавця М.Докуліла. Словотвір розглядають з погляду теорії номінації і для його інтерпретації використовують такі поняття, як ономасіологічний базис, ономасіологічна ознака, зв’язка та ономасіологічна категорія;

3) функціонально-семантичний, який синтезує досягнення трансформаційного та ономасіологічного підходів і на передній план висуває проблеми, пов'язані з семантикою, функціонуванням і творенням похідних слів у мовленні.

Сучасна дериватологія досягла значних результатів у вивченні структури слова, його моделювання і словотвірної семантики. У сучасній вітчизняній і зарубіжній дериватології центральне місце посідає проблема семантики похідних, проте в розумінні закономірностей формування значень дериватів, сутності й природи словотвірної семантики, особливостей її структурування і співвідношення з лексичною та граматичною, засобів вираження словотвірного значення і способу його існування залишається багато суперечливого й неясного. Постають спірні питання теорії словотворення, серед яких важливою є проблема місця членованого непохідного слова в системі ряду й гнізда.

2. Для творення похідного слова з мовних ресурсів відбирається необхідна твірна база і словотвірні засоби, які й реалізують словотвірний акт. Словотвірною базою є слово, словоформа. Словотвірними засобами є форманти. Здебільшого це суфікси, префікси, постфікси, закінчення й інші компоненти, прилученням яких завершується словотвірний акт, наприклад, при березі − прибережний: твірне при березі, формант складається з префікса при-, суфікса - н -, закінчення -ий, чергування г/ж. Отже, формантом називаються ті сегменти, структурні, структурно-семантичні елементи похідного слова, якими воно утворилося і якими відрізняється від твірного.

У похідних словах виділяють такі форманти:

1) флексія, що виконує словотвірну функцію, зі зміною наголосу або без неї: золото − золотий, Луцьк − луцький, кум − кума;

2) суфікс із флексією з усіма можливими морфонологічними явищами: моргати − моргун, село − селюк, море − морський, бік − бічний або без флексії з усіма можливими морфонологічними явищами: тихий − тихо, два − двічі;

3) префікс з морфонологічними явищами або без них: моральний − аморальний, грамотний − неграмотний;

4) постфікс: десь, хто-небудь, переодягатися;

5) усічення кінцевих морфів із морфонологічними явищами або без них: проривати − прорив, заходити − захід, зелений − зелень;

6) суфікс і постфікс із морфонологічними явищами або без них: родич − родичатися, злий − злитися, теля − телитися;

7) суфікс, префікс, постфікс із морфонологічними явищами або без них: земля — приземлитися, сусід - присусідитися;

8) префікс і постфікс із морфонологічними явищами або без них: грати − зігратися, знати − зізнатися, милувати − змилуватися;

9) складання основ із морфонологічними явищами або без них: світогляд, чорнозем, Івангород, Ужгород (+ ономатизація);

10) скорочення компонентів словосполучення: АТС, ПТУ, завмаг;

11) суфікс і перехід прийменника в префікс із морфонологічними явищами або без них: без вад — безвадний, за річкою — Заріччя, при кордоні − прикордонний;

12) зміна семантики слова без зміни його звукової будови: батарея, москвич/ «Москвич», Галіфе/галіфе;

13) зрощення: вічнозелений, вельмишановний, запанібрата;

14) зміна семантики і синтаксичної функції слова: молода, наречена, уповноважений, бідні.

3. Словотвірна структура слова визначається через мотиваційні відношення твірної основи і словотворчого форманта або іншого засобу (перенесення наголосу, чергування звуків, переосмислення слова тощо), що видозмінює похідне слово в порівнянні з мотивуючим його первинним словом.

Словотвірне значення в похідних словах − це узагальнене, спільне для певного лексико-граматичного розряду слів значення, яке виявляється в одному словотворчому типі певним словотворчим засобом. Словотвірне значення ґрунтується на однотипних відношеннях. Ознаками однотипних відношень є лексико-граматична належність твірної основи до певної частини мови і характер словотворчого засобу. Так, у безафіксних іменниках хід, цвіт, перестук, пошук виражається значення узагальненої дії, процесу. Похідні стрілець, жнець мають словотвірне значення «особа за дією», сумчани, полтавчани − «особа за місцем проживання», українець, італієць − «особа за національністю», анархіст, соціаліст − «особа за політичними поглядами»; ці окремі словотвірні значення об’єднуються в загальне словотвірне значення «особа за ознакою, названою твірним словом».

Таким чином, під словотвірним значенням розуміють різні смислові континууми, які встановлюються на основі співвідношення семантики похідного слова і його твірного, повторюваного в ряді однорідних пар, при цьому діапазон ступеня узагальнення при формулюванні словотвірного значення досить широкий.

За В.Ґрешуком, словотвірне значення − це усталена й типізована в мовній свідомості на базі узагальнення регулярно повторюваних відношень між однорідними похідними словами та їх твірними семантична категоріальна величина, складно структурована відповідно до внутрішніх різновидів деривації, із закріпленими за нею мовною практикою словотвірними формами, яка служить засобом субкатегорізації або перекатегорізації частиномовного значення.

Словотвірні значення, незважаючи на їх пошукуваність і вивідність, становлять мовні реальності. Кожний носій мови стихійно й автоматично послуговується ними, хоч і не усвідомлює цього, подібно до того, як не усвідомлює законів мислення.

У гносеологічному аспекті словотвірне значення в складному поетапному, хоч і одномоментному, мисленнєво-мовленнєвому акті, виконує функцію конкретизації, деталізації частиномовного значення як класифікатора й категоризатора пізнаваної об’єктивної дійсності на шляху до становлення індивідуального лексичного значення або його перекатегоризації. Звідси й наявність словотвірних значень різного ступеня узагальнення, що тією чи іншою мірою знайшли відображення в теорії загальних і часткових словотвірних значень, інваріантних і неінваріантних формантів.

4. Основною одиницею класифікації похідних слів є словотвірний тип. Словотвірний тип − це група слів однієї частини мови, які побудовані за однією схемою й об’єднуються такими рисами:

- спільністю частиномовної приналежності твірних слів;

- спільністю (за значенням і структурою) форманта або способу словотворення;

- спільністю словотвірного значення.

Словотвірний тип − це схема побудови слів певної частини мови. Так, слова гітарист, домрист, флейтист, бандурист становлять словотвірний тип, оскільки всі вони 1) утворилися від однієї частини мови; 2) мають спільний формант -ист із значенням особи; 3) мають спільне словотвірне значення − «особа за назвою музичного інструмента». Слова дикун, хитрун, товстун, кричун, плигун, співун, утворені від різних частин мови − прикметника й дієслова, − об’єднуються в два словотвірні типи, хоч і мають спільний формант та спільне словотвірне значення.

Словотвірний тип, що є незамкненим рядом похідних і поповнюється новотворами, називається продуктивним типом. Прикладом продуктивного словотвірного типу можуть бути віддієслівні іменники на -ння (змагання, будування), абстрактні іменники на -ість, утворені від прикметників (правдивість, сміливість), назви осіб за професією на -ник (кранівник, дослідник). Якщо словотвірний тип утворюється кількісно обмеженою групою слів, то він є непродуктивним. Із втратою словотвірної продуктивності окремим типом стає непродуктивним і словотворчий афікс (наприклад, суфікс -к- у словах тонкий, близький).

Один словотвірний тип може об’єднувати похідні, утворені за різними моделями. Термін «модель» використовується на означення окремих різновидів усередині того ж самого словотвірного типу. Похідні, які є виявом того чи іншого словотвірного типу, можуть утворюватися за різними моделями: 1) з усіченням і без: Шебелинка − шебелин/ка/ський, Харків − харківський; 2) з інтерфіксацією і без неї: Борзна − борзн-ян-ський, Ніжин − ніжинський; 3) із чергуванням і без нього: Кривий Ріг − криворізький, Полтава − полтавський; 4) з накладанням і без нього: Одеса /оде с + с ький/ − одеський, Глухів — глухівський; 5) зі зміною наголосу і без неї: Одеса − одесити, Херсон − херсонці. Зрозуміло, що існують словотвірні типи, які не диференціюються на моделі.

Діючі внутрі моделі мотиваційні зв’язки і відношення похідності слугують характеристикою певного типу з боку відповідної словотвірної парадигматики. У межах словотвірної моделі досліджуються: а) формально-семантичні характеристики слів, пов’язаних відношеннями похідності; б) граматичні правила вибору форманта певного виду; в) правила варіювання формантів.

5. Системність словотворення виявляється за допомогою таких понять: одиниця словотворення, словотвірна пара, словотвірний тип, словотвірна категорія, словотвірний ланцюжок, словотвірна парадигма, словотвірне гніздо.

Одиницею словотворення вважається те елементарне явище, що займає в ньому центральне місце, вбирає в себе найсуттєвіші його ознаки і є основою розбудови всієї системи. Найточніше визначив основну одиницю словотворення І.І.Ковалик. На його думку, нею є дериватема, у якій виявляється і словотвірна структура похідного слова, і його модель, у тому числі і формант, і відповідний словотвірний тип.

Словотвірну пару складають твірне і похідне слово, відношення між якими і становлять зміст словотвірних процесів (читати − читач, карі очі − кароокий). Словотвірні пари з тотожними структурними і семантичними відношеннями формують словотвірний тип. Термін «словотвірний тип» означає схему побудови похідних слів в однотипних словотвірних парах.

Словотвірна категорія формується сукупністю словотвірних типів на основі їх спільного словотвірного значення при різних словотвірних засобах (формантах). Наприклад, до словотвірної категорії «особа за національністю» входять словотвірні типи із суфіксами -ин, -ець, -ак, з нульовим суфіксом: болгарин, татарин, українець, абхазець, поляк, словак, казах, чех; До словотвірної категорії «особа за дією» входять словотвірні типи із суфіксами -тель, -ець, -ун, -ир, -ар: мислитель, учитель, співець, борець, щебетун, говорун, командир, поводир, писар, лікар.

Словотвірний ланцюжок − це лінійний ряд мінімум трьох спільнокореневих слів, які знаходяться у відношенні послідовної мотивації, тобто послідовної похідності: наука − науковий − науковець; ліс − лісний − лісник − лісникувати − лісникування. Початком ланцюжка є словотвірна пара, яка поширюється похідним компонентом.

Крім послідовної похідності, між спільнокореневими словами можуть бути відношення сумісної похідності. Це така словотвірна ситуація, коли від одного твірного слова утворюється кілька похідних, які не зв’язані між собою відношеннями мотиваційної залежності і знаходяться в одному словотвірному такті, тобто перебувають на одному етапі словотворення:

лісок

ліс -> лісний

лісовий

дубок

Дуб (прізвище)

дуб -> дубина

дубовий

дубіти

Сукупність сумісних похідних одного словотвірного такту зі спільною твірною основою називається словотвірною парадигмою.

Сукупність усіх спільнокореневих похідних, розташованих відповідно до їх словотвірної мотивації, називається словотвірним гніздом. Початком, або вершиною, гнізда є непохідна основа (корінь). Словотвірне гніздо складається зі словотвірних ланцюжків і словотвірних парадигм:

сенаторів сенаторівський

сенатор сенаторша сенаторшин

сенат сенаторство сенаторствувати

сенаторський по-сенаторському

сенатський по-сенатськи

У цьому гнізді 5 словотвірних рядів, 2 парадигми, 3 словотвірних такти.

Принцип гніздового осмислення словотвірної системи вперше розробив і обґрунтував О.М.Тихонов на матеріалі російської мови.

6. Однією з характерних особливостей сучасної науки є поширення системних методів дослідження. Теоретично будь-який об’єкт наукового пізнання може бути представлено у вигляді системи. Комплексною одиницею словотворення, яка відбиває загальномовні процеси, постає словотвірне гніздо.

У сучасній дериватології вивченню словотвірних гнізд присвячено ряд досліджень, у яких визначається їх місце в системі словотворення, структурно-семантичні процеси, описуються конкретні гнізда чи гнізда певної лексико-семантичної групи, досліджуються словотвірні ланцюжки і парадигми, виявляється роль словотвірних гнізд у системній організації лексики, здійснюється їх порівняльно-типологічне вивчення.

У способах реалізації тієї чи іншої семантичної позиції словотвірне гніздо являє собою, з однієї сторони, неповторну, індивідуальну мікросистему, а з іншої - складову словотвірної системи і відповідно проектує ті процеси, що відбуваються в дериваційній системі мови.

Гнізда представлені сукупністю, кінцевою множиною синхронно співіснуючих однокореневих слів, пов’язаних дериваційними відношеннями. На рівні словотвірної форми, у плані вираження, гніздо впорядковане ієрархічно, тобто входженням одиниць із меншою кількістю морфем до крупніших одиниць із більшою кількістю морфем на всіх ступенях деривації. На рівні змісту структура гнізда належить до класу багатозв’язних.

Будова системи визначається насамперед її функцією. Словотвірні гнізда фіксують значення, релевантні для словотворення. Словотвірні гнізда служать планом вираження для семантичного поля, вони автономні і, подібно до живої клітини, чітко впорядковані, концентровані для того, щоб зберегти своє виокремлення з середовища. У плані змісту безпосередньо складовими гнізд є лексико-семантичні варіанти, а зв’язками виступають значення багатозначних слів. На думку Ю.Л.Гінзбурга, єдність словотвірного гнізда ґрунтується на багатозначності вершини та її безпосередніх і опосередкованих похідних. У випадках, коли слова із загальним структурним сегментом, що виражають яке-небудь значення, не пов'язані між собою багатозначними словами, вони належать до різних гнізд.

Визначення меж словотвірного гнізда може відбуватися за такими параметрами: 1) поділ слів на групи за певним значенням, яке вони виражають; 2) виявлення складових груп, що входять одночасно до двох і більше підгнізд (тобто багатозначних слів); 3) аналіз семантичних зв'язків між підгніздами і виділення елементів, що зв'язують підгнізда в гнізді.

Семантичне розщеплення або втрата смислових зв’язків між твірним і похідним словом призводить до утворення омонімів і відповідно їх виходу з гнізда.

7. Словотворчі засоби, а відтак і словотвірні норми стають показником і виразником напряму культурного розвитку суспільства: наслідувального, самодостатнього, асиміляційного тощо. Словотворчі ресурси стають засобом кодування культури, до кінця здійсненої в мові, у її первнях: корені та форманті.

Словотвірна норма − це побудова слова за активними в мові словотвірними моделями. Модель, як зазначає В.О.Горпинич, це еталон структури слова, який імітує граматичну (дериваційну) правильність відповідно до певної теорії. Словотворення за моделлю − це утворення за правилами. Словотвірне правило, у свою чергу, пов'язане з виявленням причино-наслідкової залежності форманта від твірного слова, закономірностей у виборі твірних формантів.

Не менш цікавою від поетичної є «політична» словотворчість. Завдяки невичерпним іманентно-валентним можливостям формантів як носіїв прасенсу маємо деривати, які виказують те, що слова з вихолощеним змістом приховують. До прикладу, політичний блок із лозунгово-розмитою назвою «За єдину Україну» народ охрестив: за-єд-ист-и, за-єд-уп-и, за-єд-уп-ц-і, за-єд-ин-ц-і, єд-ун-и, єд-а, харч-о-блок, за-хав-чик-и; СДПУ(о): обрізані, СДП(у.о. − умовні одиниці), СДПУ(нуль); блок Юлії Тимошенко: б’юті, б’ют-ист-и, бюсти, юль-к-и, тимошенк-ів-ц-і; блок Наталі Вітренко: Наташа Вєтрова, вітренк-ів-ц-і, вітр-юч-к-а, конотопська відьма; «Яблуко»: яблуч-ник-и, фруктові, ананаси, зігнилі; команду озимого покоління: копи, відморожені, відморозки. Тих, хто дістався парламенту, наречено абревіатурою нар-деп-ук(и).

У наведених дериватах представлені такі способи словотворення: суфіксальний (тимошенківці), префіксально-суфіксальний (заєдисти), основоскладання (харчоблок), абревіація (копи), лексико-семантичний (конотопська відьма),навіть використано знакову міжмовну омонімію (агл. bеаиtу − краса).

Найбільш яскравою особливістю мови на сучасному етапі її функціонування є так званий неологічний бум. З ряду лінгвістичних і позалінгвістичних обмежень основним фактором, що регулює вибір засобів вираження певного словотвірного значення, визначають конкуренцію словотвірних типів. У зв’язку з цим першочергового значення набуває вирішення питання про те, у силу яких внутрішніх і зовнішніх причин отримують продуктивність у мові ті чи інші словотвірні типи.

8. До найважливіших сучасних тенденцій у розвитку українського словотворення можна віднести:

1) активізацію власне українського лексичного матеріалу як словотвірної бази і витіснення відповідних запозичень: гальмо – гальмувати (замість тормоз − тормозити), кмітливий − кмітливість (замість винахідливий − винахідливість), оголошення (об’ява);

2) концентрацію дериваційних процесів на базі найпродуктивніших словотвірних типів (із суфіксами -ник у назвах осіб, -ство у назвах роду діяльності людей, -ець у назвах жителів);

3) активізацію способу словотворення абревіації;

4) активізацію слово- та основоскладання;

5) активізацію однослівних дериватів на місці словосполучень: кожного року - щороку, наповнений вщерть − переповнений, давайте заспіваємо − заспіваймо;

6) активізацію творення похідних за українськими моделями за допомогою українських формантів від запозичених основ (формант -ств-о: менеджерство, фермерство, брокерство, президентство; формант -ськ-ий: менеджерський, фермерський, брокерський, президентський; формант -н-ий: комп’ютерний, легітимний) тощо.

На рис. 2.1 показана кривая растяжения для пластических металлов. При небольших нагрузках в металле развивается упругая деформация - это такая деформация, при которой после снятия нагрузки образец принимает первоначальные размеры и форму. Если не принимает, то это - пластическая деформация. Начальный участок диаграммы - прямая, в данном случае действует закон пропорциональности. Напряжения здесь вызывают упругую деформацию, подчиняющуюся закону Гука:

Чем больше α, тем прочнее металл. Модуль упругости (Юнга) Е зависит только от химического состава, а от структуры и термообработки не зависит.

Рис.2.1. Диаграмма растяжения для пластичных металлов.

Дата добавления: 2014-01-11