Кровотеча

Вступ.

ТЕМА 5

ПЕРША ДОЛІКАРСЬКА ДОПОМОГА ПОТЕРПІЛИМ

1. Загальні поняття про першу долікарську медичну допомогу

2. Особливості надання першої долікарської допомоги при різних видах уражень.

Людині, яка отримала травму, раптово захворіла, потерпіла в наслідок аварії, тощо, надається медична допомога. Є три етапи надання медичної допомоги:

1. Перша долікарська (медична) допомога.

2. Перша лікарська допомога.

3. Кваліфікована медична допомога.

Рятування потерпілого у більшості випадків залежить від швидкості та правильності надання першої медичної допомоги. Затримка у наданні допомоги може спричинити загибель потерпілого.

1. Загальні поняття про першу долікарську медичну допомогу

Долікарська медична допомога (перша медична допомога) — це комплекс термінових медичних заходів, котрі проводяться з раптово захворілим або потерпілим на місці події та в період транспортування до медичного закладу.

Невідкладну першу медичну допомогу надають особам, з котрими стався нещасний випадок, виробнича травма чи виникло важке захворювання, що загрожує життю, або травматизм під час аварії, катастрофи, стихійного лиха, тобто під час надзвичайних ситуацій.

Послідовність надання першої допомоги

1. Усунути дію на організм шкідливих факторів, які загрожують здоров'ю та життю потерпілого (звільнення від дії електричного струму, винесення з отруєної атмосфери, загашення одягу, що палає, витягання з води тощо).

2. Оцінити стан потерпілого, визначити характер та важкість травми, найбільшу загрозу для життя потерпілого та послідовність дій щодо його порятунку.

3. Виконати необхідні для рятування потерпілого дії в порядку терміновості, відновити прохідність дихальних шляхів, зробити штучне дихання, зовнішній масаж серця, зупинити кровотечу, іммобілізувати ушкоджені частини тіла, накласти пов'язку тощо.

4. Підтримувати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичного працівника.

5. Викликати швидку медичну допомогу або лікаря або ж організувати транспортування потерпілого до найближчого лікувального закладу.

В цивільній обороні – надання ураженим в НС людям першої долікарської (медичної) допомоги здійснюється рятувальниками (мають спецпідготовку) безпосередньо на місцях їх знаходження.

До першої долікарської (медичної) допомоги відноситься:

- винесення потерпілих із зони ураження;

- тимчасова зупинка кровотечі;

- гасіння палаючого або тліючого одягу;

- накладання первинних асептичних (стерильних) пов'язок при опіках і пораненнях

- іммобілізація кінцівок при переломах і численних пошкодженнях м'яких тканин;

- введення знеболювальних засобів;

- відновлення прохідності верхніх дихальних шляхів;

- застосування протиблювальних і інших засобів із індивідуальної аптечки;

- штучна вентиляція легенів;

- непрямий масаж серця;

- транспортування до лікарні та інші.

Евакуація здійснюється вантажним та санітарним транспортом до медичного пункту або лікувальних закладів, де ураженим надається перша лікарська допомога.

Перша лікарська допомога містить такі заходи:

- профілактику раневої інфекції (введення профілактичних сивороток, антибіотиків та ін.)

- остаточну зупинку кровотечі;

- проведення протишокових заходів (зігрівання, внутрішнє введення лікарських засобів і кровозамінників, новокаінова блокада і т. п.);

- накладання або лагодження пов'язок і шин;

- профілактику і боротьбу з асфіксією (стан задухи) – штучне дихання, подача кисню і т.д.;

- катетеризацію або пункцію сечового міхура;

- первинну ампутацію кінцівок, які завісають на шкіряно-м'язовому лоскуті та ін.

Допомога, надана потерпілому, буде корисною, якщо людина, що її надає, володіє прийомами надання першої долікарняної допомоги.

Загальноприйняті основи надання першої допомоги передбачають:

- забезпечення прохідності дихальних шляхів;

- контроль і швидка зупинка кровотечі;

- екстрена боротьба з шоком;

- тимчасова перев'язка ран;

- іммобілізація переломів;

- транспортування потерпілого до лікарні.

Для транспортування потерпілого найкраще користуватися спеціалізованим транспортом; за його відсутності транспортування здійснювати за допомогою будь-яких доступних в конкретній ситуації засобів пересування. Можна при потребі переносити на руках, на спеціалізованих або імпровізованих ношах, на брезенті.

Транспортування може тривати від кількох хвилин до кількох годин. Медичний працівник або особа, які надають допомогу, зобов'язані забезпечити правильне перенесення потерпілого, перекладання його з одного транспортного засобу на інший, надавати медичну допомогу в дорозі, проводити заходи з попередження ускладнень, котрі можуть виникнути внаслідок блювання, порушення транспортної іммобілізації, переохолодження, через вібрацію та з інших причин.

Своєчасно надана та правильно проведена перша медична допомога не лише рятує життя потерпілого, але й забезпечує подальше успішне лікування хвороби або ушкодження, запобігає розвитку важких ускладнень (шок, загнивання ран, загальне зараження крові), зменшує втрату працездатності, сприяє швидкому одужанню.

Так, відсутність дихання і зупинка кровообігу через 4 - 6 хв викликають в організмі незворотні явища і допомога лікаря пізніше вже стає малоефективною.

При наданні ПДД треба керуватисятакими принципами:

1) правильність і доцільність;

2) швидкість;

3) продуманість, рішучість, спокій.

За даними ВООЗ, близько 30% осіб, які загинули внаслідок надзвичайних ситуацій, нещасних випадків, виробничого травматизму, гострих отруєнь, мали б бути врятовані, якби їм своєчасно і правильно надали першу допомогу.

Деякі основні поняття:

Термінальні стани – останні етапи життя людини, які межують із смертю: тяжкі стадії шоку, передагональні стани, агонія, клінічна смерть.

Важка стадія шоку – різке пригнічення всіх життєвих функцій організму, розвиток гальмування в центральній нервовій системі (мислення, пам'ять, мова).

Агональний стан – більш глибоке гальмування, котре охоплює не тільки вищі відділи головного мозку, але поступово уражає стовбурові і бульбарні центри (рух, дихання, серцева діяльність).

Клінічна смерть – 5-6 хвилин після зупинки серцевої діяльності і дихання, протягом якого клітини і тканини продовжують жити. Можливе відновлення життєвих функцій організму (в тому числі і головного мозку) за допомогою реанімаційних заходів - масажу серця і штучного дихання. У пізніші строки настають незворотні зміни, і оживлення неможливе.

Ознаки передагонального стану:

- затемнена або плутана свідомість;

- послаблене дихання;

- акроціаноз;

- нитковидний пульс, дуже частий або не промацується взагалі;

- артеріальний тиск не визначається.

Агонія характеризується:

- відсутністю свідомості;

- різким порушенням дихання,

- різким порушенням серцевої діяльності;

- пульс ледь промацується на сонних артеріях;

- тони серця різко приглушені.

Таким чином, перша допомога – це сукупність простих, доцільних дій, спрямованих на збереження здоров'я і життя потерпілого. По-перше: якщо є потреба і можливість, необхідно винести потерпілого з місця події. По-друге: оглянути ушкоджені ділянки тіла, оцінити стан потерпілого, зупинити кровотечу і обробити ці ділянки. Потім необхідно іммобілізувати (щоб не рухався) і запобігти травматичному шокові.

2. Особливості надання першої долікарської допомоги при різних видах уражень.

Розглянемо особливості надання першої долікарської допомоги при різних видах уражень в такій послідовності:

1) особливості серцево-легеневої реанімації;

2) втрата свідомості;

3) кровотеча;

4) обмороження;

5) перегрівання;

6) опіки (термічні, хімічні, електроопіки);

7) утоплення;

8) отруєння;

9) переломи.

2.1. Особливості серцево-легеневої реанімації (штучне дихання, непрямий масаж серця).

Кожен працівник та обслуговуючий оперативний персонал повинні знати правила долікарняної допомоги, способи штучного дихання (ШД) і непрямого масажу серця (НМС).

Долікарську допомогу потерпілому надають на місці нещасного випадку, констатувати смерть має право тільки лікар.

Мета серцево-легеневої реанімації (ШД і НМС) – відновлення дихання і кровообігу. Виконується при зупинці серця і дихання.

Особливості здійснення ШД і НМС:

1) види ШД: "р-р", "р-н";

2) потерпілого покласти на спину, під шию – валик, голову закинути назад;

3) вичистити порожнину рота, витягнути зубні протези;

4) при "р-р" – заткнути ніс, якщо судомою звело щелепи, то "р-н";

5) рятівник вдихає на повні груди повітря і вдуває в рот потерпілого; надавлює на грудну клітину 4-5 разів (прогин клітини на 4-5 см) з частотою 1 раз в секунду;

6) рятівник повторює операцію 5) 10 – 15 разів на хвилину поки не відновиться дихання та не буде прослуховуватись серце;

7) критерії оцінки ефективності: поява пульсу, дихання, звуження зрачків, порозовіння шкіри;

8) якщо за 0,5 годин не відновилось дихання та серце, не з'явились ознаки 7), то констатується смерть.

Способи штучного дихання бувають ручні та апаратні. Ручні способи - "з рота в рот"(рис.1) та "з рота в ніс" (рис.2).

В рот або ніс потерпілого рятівник вдихає із своїх легенів в легені потерпілого об'єм повітря в кількості 1000-1500 мл, на 50% насичене киснем (50% рятівник використав, вдихаючи чисте повітря своїми легенями).

Рис.1. Штучне дихання методом "з рота в рот":

а - вдмухування повітря; б - видих потерпілого.

Для надання допомоги потерпілому, який знаходиться в стані клінічної смерті, бажано діяти двом чоловікам:

один виконує непрямий масаж серця;

другий - штучне дихання.

Для цього тримають закинуту голову потерпілого, який лежить на спині горизонтально з розщепнутим коміром і зробивши глибокий вдих, видихнути повітря в рот потерпілого (попередньо прочистивши ротову порожнину), щільно приклавши губи до входу в ротову порожнину потерпілого. Ніс хворого затискають пальцями для створення герметизації і запобігання виходу повітря, що вдмухується, назовні. Можна використати носовичок, марлю, спеціальну трубку. Голову максимально закидають назад, щоб підборіддя було на одній лінії із шиєю (підклавши попередньо підстилку-валик з будь-якого матеріалу). Ротову порожнину обстежують пальцями руки, на які натягають стерильну вату чи марлю: витягають згустки крові з ротової порожнини, слиз, штучні зуби і протези. Цю операцію проводять, повертаючи голову і плечі вбік. Потім повертають голову в попереднє положення, максимально закинувши назад.

Рис. 2. Штучне дихання методом "з рота в ніс":

а - видих потерпілого; б - вдмухування повітря.

Глибоко вдихнувши, закинувши ніс потерпілого, рятівник видихає повітря в рот потерпілого; звільняє тоді рот і ніс потерпілого для пасивного видиху. Тим часом рятівник знову набирає повітря.

Коли рот потерпілого відкрити неможливо внаслідок судомного затискання щелепи, тоді роблять штучне дихання "з рота в ніс", поки щелепа не розслабиться. Проводять штучне дихання "з рота в рот", бо воно більш ефективне. І так ритмічно 1-2 години. Бажано рятівникам через 15 хвилин змінюватися. Ефективність вдиху перевіряють за підняттям грудної клітки потерпілого внаслідок заповнення його легень повітрям, що вдмухується. Видих, як було сказано, здійснюється пасивно при звільненні дихальних шляхів. Рятівник піднімає свою голову і здійснює сам черговий вдих, після чого знову нахиляється над потерпілим і вдмухує повітря в його легені.

Ритм вдмухування - 15-20 за хвилину, тобто через кожні 5-6 с. Штучна вентиляція продовжується до відновлення самостійного адекватного дихання. На кожне вдмухування повітря треба зробити 4-5 натисків на груди потерпілого.

Найкраща прохідність дихальних шляхів потерпілого забезпечується в наступних випадках, при максимальному відкиданні голови назад; при відкриванні рота; при відсуванні вперед нижньої щелепи.

Коли з'являється перший слабкий поверхневий вдих у потерпілого, до нього пристосовують ритм штучного дихання. Ознаки ефективності реанімаційних заходів: поява пульсу на великих судинах чола, стегон, порожевілість шкірних покривів, звуження зіниць.

Непрямий масаж серця

Коли у потерпілого розширені зіниці, втрачена свідомість, не промацується пульс навіть на шиї, то паралізоване не тільки дихання, а й зупинилося серце.

Тоді штучне дихання чергується з масажем серця (рис.3).

Рис. 3. Непрямий масаж серця:

а - у дорослого; 6-у підлітка; в - у дитини.

Масаж серця — зовнішній (закритий) непрямий масаж серця - це ритмічне натискання на передню стінку грудної клітки потерпілого, внаслідок чого серце стискається між грудиною і хребтом і виштовхує із своїх порожнин кров.

Після припинення натискання грудна клітка і серце розпрямляються і серце наповнюється кров'ю, що надходить із артерій. Після стискання серця кров надходить у печінкову артерію і аорту; при розслабленні - з легеневих і порожнистих вен до передсердя.

Мета масажу серця - штучна підтримка кровообігу в організмі потерпілого і відновлення нормальних природних скорочень серця. Підготовка до масажу серця є фактично підготовкою до штучного дихання, оскільки масаж серця треба проводити разом із штучним диханням.

Техніка непрямого масажу серця

Поклавши потерпілого на спину, на стіл чи на підлогу, роздягають і його до пояса, і з легко закинутою назад головою і приведеними ногами, і Таке положення полегшує приплив крові до серця. Рятівник розміщується від потерпілого з лівого боку. Натискаючи на третину грудної клітки потерпілого (але не під грудьми), швидкими поштовхами долонь, покладеними одна на одну з двох рук рятівника, роблять п'ять поштовхів - натискань з частотою 1 раз за 1 с так, щоб груди зміщувалися у напрямку хребта на 4-5 см. Серце стискається і проганяє кров через кровоносну систему. Чергується штучне дихання (вдмухування повітря) з масажем серця (натискання).

За 1 хвилину проводять 50-60 натискань на груди і 10-15 вдмухувань в легені. В паузах руки від грудини не віднімати.

Коли починає рожевіти шкіра, на світло звужуються зіниці, може з'явитися пульс - тобто відновиться робота серця. Тоді штучне дихання можна проводити без масажу серця.

Коли за вище вказаних умов груди потерпілого нерухомі, тоді після двох глибоких вдмухувань роблять 15 натискань.

Ефективність зовнішнього масажу серця визначається:

появою чіткого пульсу;

звуженням зіниць;

появою самостійного дихання;

зменшенням синюватості шкіри та видимих слизових оболонок.

Для підвищення ефективності масажу серця рекомендовано підняти вгору на 0,5 м ноги потерпілого, чим досягається кращий приплив крові до серця з вен нижньої частини тіла.

Коли все ж таки пульс відсутній, значить, настала фібриляція серця. Тоді необхідно виконати дефібриляцію серця, яку роблять тільки лікарі. Основне завдання реанімації потерпілого в стані клінічної смерті - боротьба з гіпоксією і стимулювання важливих функцій організму.

За ступенем важливості і терміновості реанімаційні заходи поділяються на такі групи:

підтримуючі штучне дихання і штучний кровообіг;

проведення інтенсивної терапії для відновлення дихання і самостійного кровообігу;

нормалізації функцій центральної нервової системи, печінки, нирок, системи обміну речовин.

Штучне дихання (вентиляція легенів) - один із методів лікування всіх станів, коли самостійне дихання потерпілого не може забезпечити достатнього насичення крові киснем.

Гостра дихальна недостатність і її крайній ступінь - зупинка дихання, - незалежно від причин призводять до зменшення вмісту кисню в організмі (гіпоксії) і надлишку вуглекислого газу (гіперкапнія). Внаслідок гіпоксії і гіперкапнії в організмі людини розвиваються важкі порушення всіх органів, яких можна уникнути лише при своєчасно розпочатій реанімації - штучній вентиляції легенів - при штучному диханні "з рота в рот".

Прилад для масажу серця – дефібрилятор серця, який створює короткий електричний заряд високої напруги через серце, спричиняє загальне скорочення його м'язів і усуває фібриляцію.

Дефібрилятор із вмонтованим кардіоскопом, який встановлює наявність фібриляції серця, дає змогу спостерігати, чи дефібриляція вдалася, чи не потрібно повторити розряд. Розряд електроструму в 3000-7000 В може дуже швидко зняти фібриляція серця.

Дітям до одного року непрямий масаж серця проводять однією рукою, або навіть двома пальцями, а частота поштовхів повинна бути 100-120 разів за хвилину.

2.2 Втрата свідомості.

Втрата свідомості відбувається внаслідок раптового малокров'я мозку (страх, стрес, біль, кровотеча). Симптоми - різко бліде обличчя і слизові оболонки, дихання нечасте, поверхневе.

Перша допомога:

- потерпілого вкладають дещо піднявши ноги і опустивши голову;

- звільняють шию, груди від одягу;

- плескати по щоках, поливати водою, дати нюхати нашатир;

- якщо дихання спинилось – реанімаційні заходи (ШД, НМС);

- слідкувати за язиком, не поїти!

Втрата свідомості триває недовго.

Причини - пошкодження цілісності кровоносних судин внаслідок механічного або патологічного порушення.

Кровотечі бувають зовнішні (артеріальні, венозні, капілярні) та внутрішні.

Ознаки - артеріальна кровотеча характеризується яскраво-червоним кольором крові. Кров б'є фонта­ном. При капілярній кровотечі вона виділяється краплями. Венозна кров має темно-червоне забарвлення.

Допомога.

Артеріальну кровотечу зупиняють за допомогою давлючої пов'язки. При кровотечі з великим припливом крові - передавлюють артерію пальцем вище місця поранення, а потім накладають давлючу пов'язку. При кровотечі стегнової артерії накладають джгут вище від місця кровотечі. Під джгут кладуть шар марлі, щоб не пошкодити шкіру і нер­ви, і вставляють записку із зазначеним часом його накладання. Тривалість ви­користання джгута обмежується двома годинами, інакше омертвіє кінцівка. Якщо протягом цього періоду немає можливості забезпечити додаткову допо­могу, то через 1,5-2 год. джгут на кілька хвилин відпускають, кровотечу при цьому зменшують іншими методами (давлячим тампоном), а потім знову за­тягують джгут. При кровотечі сонної артерії рану по можливості здавлюють пальцем, після чого набивають великою кількістю марлі, тобто роблять тампо­наду.

Капілярна кровотеча добре зупиняється давлючою пов'язкою. Для цього шкі­ру навколо обробляють розчином йоду, спирту, горілки, одеколону. Якщо з ра­ни виступає сторонній предмет, в місці локалізації його треба зробити у пов'язці отвір, інакше цей предмет може ще глибше проникнути в середину і викликати ускладнення. Венозну кровотечу зупинити легше, ніж артеріальну. Для цього досить підняти кінцівку, максимально зігнути її в суглобі, накласти давлючу пов'язку.

Внутрішня кровотеча. Якщо потерпілий відкашлює яскраво червоною спіненою кров'ю - легенева кровотеча. При цьому дихання затруднене. Хворого кладуть у напівлежаче по­ложення, під спину підкладають валик, на груди кладуть холодний компрес. Хворому забороняється говорити і рухатись, необхідна госпіталізація.

Кровотеча з травного тракту характеризується блюванням темно-червоною кров'ю, що зсілася. Потерпілому забезпечують напівлежаче положення, ноги згинають в колінах. Потерпілому на­дають положення, при якому голова, для нормального її кровозабезпечення має бути дещо нижче тулуба.

Дата добавления: 2014-01-11