КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Визнання особи недієздатною
За Цивільним кодексом України повна дієздатність настає з досягненням повноліття — вісімнадцятирічного віку. У випадках, коли законом дозволяється одружуватись до досягнення повноліття, особа, яка скористалася таким правом, набуває повної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. При народженні дитини неповнолітньою жінкою також настає її повна цивільна дієздатність. У разі розірвання шлюбу до настання повноліття набута повна дієздатність особи зберігається. Цивільним кодексом України передбачається можливість надання повної цивільної дієздатності також особі, якій виповнилося 16 років і яка працює за трудовим договором або бажає займатися підприємницькою діяльністю, а також особі, яка записана матір'ю, батьком дитини до досягнення нею (ним) повноліття. Повна дієздатність надається за заявою заінтересованої особи органом опіки та піклування за письмовою згодою батьків або піклувальника, а за відсутності такої згоди — судом. Якщо особа, якій виповнилося 16 років, бажає займатися підприємництвом, то за наявності згоди на це батьків або органу опіки та піклування вона може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі особа набуває повної цивільної дієздатності у момент її державної реєстрації як підприємця. При припиненні трудового договору, припиненні фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається. Неповну дієздатність мають фізичні особи у віці від 14 до 18 років (неповнолітні). Вони мають право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами. Вони також самостійно здійснюють права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, укладають правочини за згодою своїх батьків (усиновлювачів) або піклувальників.
На правочини щодо транспортних засобів або нерухомого майна, які вчиняються неповнолітніми, згода батьків (усиновлювачів) або піклувальників має бути дана письмово і нотаріально посвідчена. Неповнолітні можуть бути учасниками (засновниками) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи. Вони самостійно укладають договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджаються вкладом, внесеним ними на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Розпорядження грошовими коштами, що внесені іншими особами у фінансову установу на ім'я неповнолітнього, можливе лише за згодою його батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). При запереченні того з батьків, з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування. За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити цього права. Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття. Неповнолітній сам несе відповідальність за невиконання договору, укладеного зі згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітнього немає майна, достатнього для відшкодування збитків, додатково (субсиді-арно) відповідають батьки, або піклувальники. За шкоду, заподіяну іншій особі, неповнолітня особа несе відповідальність на загальних підставах. Часткова дієздатність характерна для осіб віком до 14 років (малолітні), які виступають як самостійні суб'єкти цивільних відносин і мають право: самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (правочин вважається дрібним побутовим, якщо задовольняє побутові потреби особи відповідно до її фізичного, духовного чи соціального розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість); здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.
Правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений й батьками або одним із них, з ким вона проживає, або опікуном. Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні. У разі відсутності схвалення правочину він є нікчемним. Діти не несуть відповідальності за завдану ними шкоду. Обмежена дієздатність може бути визначена судом особі, яка страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Фізична особа може бути визнана недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а відтак над нею встановлюється опіка, що призводить до втрати можливості укладення правочинів. Односторонні правочини (наприклад, заповіт, видача довіреності укладені до визнання особи недієздатною, втрачають чинність. У разі одужання чи значного покращання здоров'я особи, яку визнано недієздатною, суд поновлює її в дієздатності. Правочин, укладений малолітнім без згоди на це його батьків (усиновлювачів) або піклувальника, може бути визнаний судом недійсним за позовом цих осіб. Порядок визнання фізичної особи недієздатною визначається Цивільним процесуальним кодексом України. Справи про визнання особи недієздатною можуть порушувати члени її сім'ї, органи опіки та піклування.
Слід мати на увазі, що недієздатними можуть бути визнані не всі душевнохворі чи недоумкуваті, а тільки ті, які не здатні усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними. Коли суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною, особа, якій такими діями була заподіяна моральна шкода, має право вимагати від заявника компенсації. У разі визнання фізичної особи недієздатною: • над нею судом встановлюється опіка; • вона не має права вчиняти будь-якого правочину; • правочини від її імені та в її інтересах вчиняє її опікун; • відповідальністьза шкоду, завдану недієздатноюособою, несе її опікун. За позовом опікуна, органу опіки та піклування суд поновлює цивільну дієздатність особи і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок одужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновлюється здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними Під обмеженням дієздатності фізичної особи слід розуміти заборону особі на підставі рішення суду самостійно вчиняти правочини щодо розпорядження майном (продавати, купувати, дарувати та ін.) без згоди піклувальника. Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, яка обмежена у дієздатності, та розпорядження ними здійснюються піклувальником. Особа, яка обмежена у дієздатності, може вчиняти лише дрібні побутові правочини. Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду. Особа, яка обмежена у дієздатності, самостійно несе відповідальність за невиконання своїх договірних зобов'язань або за заподіяння шкоди. Підставою для обмеження судом цивільної дієздатності фізичної особи є зловживання нею спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, якщо цим вона ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування.
У разі припинення особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо суд за заявою заінтересованих осіб (в тому числі самої особи, яка обмежена у дієздатності) поновлює її дієздатність. На підставі рішення суду встановлене над особою піклування припиняється. Порядок визнання фізичної особи недієздатною або обмеження її цивільної дієздатності встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. 3. Опіка та піклування. Опіка та піклування — це система заходів, спрямованих на забезпечення особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх дітей, а також повнолітніх осіб, які за віком чи станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки. Опіка встановлюється відносно малолітніх осіб, які позбавлені батьківського піклування, та фізичних осіб, які визнані недієздатними. Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена. Слід підкреслити, що опіку і піклування над фізичною особою встановлює суд. Він також встановлює опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітнім, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування. Опікунами, піклувальниками призначають лише повнолітніх дієздатних осіб за їхньою письмовою заявою і з урахуванням бажання самого підопічного. Вони призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, та з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника. При цьому фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників. Не можуть бути опікунами, піклувальниками особи, позбавлені батьківських прав, а також особи, поведінка таінтереси яких суперечать інтересамосіб, що підлягають опіці чи піклуванню. Опікуни при здійсненні прав і виконанні обов'язків підопічних укладають договори від імені та в інтересах підопічних, діючи як їхні законні представники. Піклувальники над особами, обмеженими у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, дають згоду на вчинення цими особами правочинів відповідно до закону. Піклувальники над дієздатними особами надають цим особам допомогу при здійсненні ними своїх прав і виконанні обов'язків, а також охороняють від зловживання інших осіб. Без дозволу органів опіки та піклування опікун не має права укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовитися від належних підопічному майнових прав, здійснювати розділ або обмін житлової площі, видавати письмові зобов'язання та вчиняти інші правочини, які ущемлюють інтереси підопічного. Коли підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування сам управляти цим майном чи передати його за договором в управління іншій особі. Якщо в особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості, опіка над цим майном встановлюється органом опіки та піклування за місцезнаходженням майна. Піклувальник не може дати згоди на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування чи у безоплатне користування на підставі договору позички. Обов'язки щодо опіки та піклування можуть виконуватися оплатно, розмір та порядок цієї оплати встановлюються Кабінетом Міністрів України. Цивільний кодекс України передбачає також можливість обрання дієздатною особою собі помічника, коли за станом здоров'я вона не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки. Таким помічником може бути лише дієздатна фізична особа. За заявою особи, яка потребує допомоги, ім'я її помічника реєструється органом опіки та піклування, що підтверджується відповідним документом. Помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належать фізичній особі, яка потребує допомоги. Він також має право вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи, яка потребує допомоги, відповідно до наданих йому повноважень. Помічник представляє особу в органах державної влади, місцевого самоврядування та організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення. Але в суді помічник може представляти особу лише на підставі окремої довіреності. Послуги помічника є сплатними, якщо інше не визначено за домовленістю сторін. Помічник може у будь-який час бути відкликаний особою, яка потребувала допомоги. У цьому разі повноваження помічника припиняються. 4. Місце проживання фізичної особи. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою. Індивідуалізуючою ознакою фізичної особи є і місце її проживання. Держава не визначає місця проживання фізичної особи, яка сама його вибирає. Точне визначення місця проживання має велике значення для стійкості цивільних правовідносин, для належного захисту цивільних прав. З місцем проживання закон пов'язує виникнення і припинення багатьох юридичних фактів, що можуть так чи інакше впливати на немайновий і майновий стан особи (визнання фізичної особи безвісно відсутньою, оголошення померлою, відкриття спадщини та ін.) Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Особа, яка досягла 14 років, може вільно обирати собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) чи одного з них, з ким вона проживає, або місцезнаходження навчального закладу чи органу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Особа може мати кілька місць проживання. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. Визнання особи заінтересованою безвісно відсутньою проводиться в судовому порядку за таких умов: • протягом одного року в місці постійного проживання особи немає відомостей про місце її перебування; • заходи, вжиті для встановлення місця перебування цієї особи, не дали результатів; • визнано юридичне поважними причини, заради яких заявник просить визнати особу безвісно відсутньою. Перебіг річного строку починається з дня одержання останніх відомостей про відсутнього. Якщо неможливо встановити цей день, початком терміну перебування особи безвісно відсутньою вважається перше число місяця, що йде за тим, в якому було одержано останні відомості. Коли неможливо встановити місяць, в якому було одержано останні відомості про відсутнього, перебіг річного строку починається з 1 січня наступного року. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. У разі визнання фізичної особи безвісно відсутньою, настають такі правові наслідки: а) на підставі рішення суду, нотаріус, за останнім місцем проживання цієї фізичної особи, описує належне їй майно та встановлює над ним опіку (за заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування опіка над майном може бути встановлена нотаріусом і до ухвалення судом рішення про визнання особи безвісно відсутньою); б) опікун над майном цієї особи, або особи, місцезнаходження якої невідоме, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах; в) за заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, місце перебування якої невідоме, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких ця особа за законом зобов'язана утримувати; г) опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у разі появи особи, місце перебування якої було невідомим. Оголошення фізичної особи такою, що померла, проводиться в судовому порядку за таких умов: • у місці постійного проживання особи немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували її життю або дають підставу припускати її загибель від нещасного випадку, — протягом шести місяців; • заходи, вжиті для встановлення місця перебування цієї особи, не дали результатів; • визнано юридичне поважними причини, заради яких заявник просить оголосити фізичну особу такою, що померла. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом такою, що померла, після закінчення двох років від дня закінчення воєнних дій. Оголошення фізичної особи такою, що померла, призводить до настання фактично таких самих правових наслідків, як і при настанні смерті особи. Але спадкоємці фізичної особи, яка оголошена такою, що померла, не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, повинен накласти на нього заборону відчуження. Якщо особа, яка була визнана такою, що померла, з'явиться або буде виявлено місце її перебування, то суд за місцем перебування цієї особи, або суд, що ухвалив рішення про оголошення її такою, що померла, за заявою цієї особи чи іншої заінтересованої особи скасовує це рішення. Незалежно від часу своєї появи особа може вимагати від будь-кого повернення майна, що збереглося та безоплатно перейшло до нього після оголошення фізичної особи такою, що померла, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника. Особа, до якої майно перейшло за сплатним правочином, зобов'язана повернути його, за умови, що на момент набуття майна вона знала, що фізична особа, яка оголошена такою, що померла, жива. У разі неможливості повернути майно в натурі особі, яка. оголошена такою, що померла, відшкодовується вартість цього майна. 5. Особливості статусу фізичної особи-підприємця. Підприємництво — це гарантована Конституцією України самостійна, на власний ризик систематична діяльність з виконання робіт, надання послуг, продажу товарів, передання майна у користування — з метою одержання прибутку. Суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути фізичні особи з повною дієздатністю. В окремих випадках, визначених законом, дозволяється участь осіб і з неповною дієздатністю. Стаття 42 Конституції України передбачає можливість заборони законом певних видів підприємницької діяльності та обмеження законом підприємницької діяльності для певних осіб — депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Фізична особа здійснює своє право на підприємництво за умови державної реєстрації її як підприємця. Дані державної реєстрації вносяться до єдиного реєстру фізичних осіб, що займаються підприємництвом, і є відкритими для загального ознайомлення. Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її проведенням можуть бути оскаржені до суду. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що не є підприємцем. Суд при вирішенні спору може застосовувати до таких договорів правила про зобов'язання, пов'язані з підприємницькою діяльністю. Голова селянського (фермерського) господарства, яке не є юридичною особою, займається підприємництвом від імені усіх членів господарства за їхньою згодою. Фізична особа — підприємець несе відповідальність за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Особа-підприємець, що перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з цією діяльністю, усім своїм майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна. Фізична особа, яка не спроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані зі здійсненням підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом на підставах, передбачених законодавством. Коли особа, що займалася підприємництвом, визнана безвісно відсутньою, недієздатною, чи такою, що обмежена у дієздатності, або якщо майно, яке використовувалося у підприємництві, перейшло до неповнолітніх осіб, органом опіки та піклування може бути призначений управитель цього майна. При здійсненні повноважень щодо управління майном управитель діє від свого імені, але в інтересах осіб, які є власниками. Органи опіки і піклування контролюють діяльність управителя майном відповідно до правил про контроль за діяльністю опікуна і піклувальника. Довірче управління майном припиняється, якщо відпали обставини, на підставі яких його було встановлено. Фізичну особу здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови його державної реєстрації в порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців ". Державна реєстрація є умовою здійснення права на заняття підприємництвом. Державна реєстрація здійснюється державним реєстратором у виконавському комітеті міської ради міст обласного значення або в районній, районній в городах Києві і Севастополі державної адміністрації за місцем проживання фізичної особи – підприємця. Фізичні особи, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність, подають: – реєстраційну картку встановленого зразка; – копію довідки про включення заявника в державний реєстр фізичних осіб – платників податків і інших обов'язкових платежів; – документ, підтверджуючий внесення реєстраційного збору (два неоподатковуваних податками мінімуму доходів громадян); – нотаріально засвідчена письмова згода батьків (усыновителей, опікуна, органу опіки і опікування) (якщо заявником є особа, що досягла 16 течія і охоче здійснювати підприємницьку діяльність). За відсутності заснований для відмови в проведенні державної реєстрації фізичної особи – підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи – підприємця. Термін державної реєстрації фізичної особи – підприємця не повинен перевищувати два робочих дня з дати надходження документів для проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця. Проведення державної реєстрації оформляється Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи – підприємця, яке повинне бути оформлене державним реєстратором і видане не пізніше за наступний робочий день з дати державної реєстрації. 6. Особисті немайнові права людини: поняття, види, способи захисту Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини. Отже, особисті немайнові відносини, тобто поза зв'язком з майновими, регулюються цивільним правом у повному обсязі без будь-яких обмежень. Права і свободи людини, на які держава не може посягати, забезпечують кожній особі можливість бути самостійним суб'єктом суспільного життя. Особисті немайнові права досить неоднорідні і є предметом регулювання різних галузей права. Так, право на участь у виборах, право бути обраним та деякі інші регулюються конституційним правом. Але є особлива група особистих немайнових прав, які в переважній більшості виникають непомітно, діють постійно, не можуть бути припинені на підставі правочинів або інших юридичних дій. Вони належать кожній фізичній особі від народження або за законом і не мають економічного змісту. Ці права тісно пов'язані з фізичною особою, і вона не може відмовитися від них, а також не може бути позбавлена цих прав і володіє ними довічно. Особистим немайновим відносинам притаманні такі ознаки: • утворюються в духовній сфері життя суспільства і не мають майнового, економічного змісту (хоча можуть бути пов'язані з майновими правами). У так званих чистих особистих немайнових відносинах відсутній безпосередній зв'язок з майновими відносинами; • мають особистий характер, оскільки складаються з приводу особливої категорії об'єктів — немайнових благ (життя, здоров'я, особиста недоторканність, ім'я, честь, гідність тощо), які неможливо відокремити від конкретної особи; • мають абсолютний характер. Носії цих прав є уповноваженою особою, а всі інші стосовно неї із приводу цих прав є зобов'язаними особами. Найважливіші особисті немайнові права врегульовано Конституцією України. Зокрема, у ст. 27—33 Основного акта цивільного законодавства визначено права людини на життя, на повагу до її гідності, на свободу та особисту недоторканність та ін. Закріплення в Конституції особистих немайнових прав має велике значення для розвитку законності в Україні. Більш детально особисті немайнові права врегульовано у главах 20—22 Книги другої Цивільного кодексу України. У главі 20 ідеться про загальні положення щодо особистих немайнових прав фізичних осіб, глава 21 закріплює природні права фізичних осіб, а глава 22 визначає права, що забезпечують соціальне буття фізичних осіб. Слід пам'ятати, що перелік особистих немайнових прав, встановлених Конституцією України, Цивільним кодексом України та іншими законами, не є вичерпним. Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи на власний розсуд, без втручання інших осіб, визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя. Особисті немайнові права фізичні особи здійснюють самостійно. В інтересах малолітніх і неповнолітніх дітей, а також неповнолітніх фізичних осіб, які за віком чи станом здоров'я не можуть здійснювати свої особисті права, їх здійснюють батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники. Обмеження у здійсненні особистих немайнових прав, передбачених Конституцією України, Цивільним кодексом та законами України, можливе лише у випадках, передбачених ними. Для забезпечення здійснення особистих немайнових прав органи державної влади, органи місцевого самоврядуван ня, установи, підприємства, організації, їх працівники, окремі фізичні особи зобов'язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені. Таким чином, особисте немайнове право — це суб'єктивне право, яке надає управомоченій особі юридична забезпечену можливість вимагати від оточення утримуватися від будь-яких дій, що заважають правильно оцінювати її індивідуальні особливості. Як зазначалося вище, різні особисті немайнові відносини мають неоднакове призначення. Це потребує різноманітних засобів їх регулювання. Відповідно до цього охорона особистих немайнових прав повинна здійснюватися шляхом визначення за суб'єктами окремих видів особистих немайнових прав з притаманними їм специфічними засобами захисту.
Дата добавления: 2014-01-11; Просмотров: 2194; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |