Сучасна структура медіа-сфери в Україні

Лекція 3

За радянських часів за існування монополії компартії на ЗМІ структура медіа-сфери була простою й однорідною ідеологічно – компартійною. Всі засоби масової інформації, хоча б хто був їхнім засновником – органи державної влади, профспілкові, комсомольські, наукові структури, – всі вони були партійними.

З відновленням незалежності України та призупиненням діяльності компартії ситуація докорінно змінилася. Станом на 1993 рік засоби масової інформації можна було поділити на п’ять груп:

1) монопольно-державні засоби масової інформації, що дісталися у спадок від попереднього режиму: державне телебачення й радіо, газети та журнали різних владних структур; вони становили 27% всієї тодішньої української преси;

2) газети та журнали комерційних структур – 19% від загальної кількості.

3) незалежні від влади засоби масової інформації; це ЗМІ, засновниками яких були трудові, журналістські колективи, творчі спілки, новостворені політичні партії, – 29 відсотків;

4) так звані багатотиражки – газети промислових підприємств, вищих навчальних закладів, колгоспів та радгоспів; виходили вони нерегулярно, а професійний рівень багатьох із них наближався до рівня стінгазет – їх було близько 16%.

5) приватні видання, зареєстровані фізичними особами – явище нове за суттю; як правило, ці газети або не розпочали вихід через брак коштів і досвіду у господарів, або з тих же причин виходили від випадку до випадку – їх питома вага становила близько 8%.

Такою була структура засобів масової інформації перших років незалежності, які дістали назву посткомуністичних. Починаючи з середини 90-х років минулого століття в Україні формується кланово-олігархічна система ЗМІ. Провідну роль у ній стали відігравати об’єднання друкованих та електронних мас-медіа з єдиним центром політичного впливу на них – так звані холдинги.

Холдинг (у дослівному перекладі з англ. – тримати, затримувати) означає придбання контрольних пакетів акцій та створення холдинг-компаній, себто – корпорацій, що використовують свій капітал для придбання контрольних пакетів інших компаній та встановлення контролю над ними, щоб управляти значно більшим капіталом, ніж початковий.

Українські медіа-об’єднання не зовсім вкладаються у це визначення з тієї простої причини, що, по-перше, їхні власники для загалу невідомі: вони не хочуть «світитися» і перебувають у тіні. Тому зусилля журналістів з’ясувати це питання в причетних до медіа-справи офіційних державних структурах закінчувалися нічим. А по-друге, в українському законодавстві відсутня дефініція «власник засобу масової інформації», а термін «засновник», що використовується при державній реєстрації періодики чи видачі ліцензії телерадіоорганізації лише називає ініціаторів створення ЗМІ і зовсім не відображає відносин власності. А найголовніше – українські медіа-холдинги здебільшого політично заангажовані і часто не ставлять за мету отримати прибуток, що характерно для класичного капіталістичного виробництва, а навпаки, вкладають кошти у збиткові ЗМІ з єдиною метою – отримати від цього політичні дивіденди.

Отже, українські медіа-холдинги, на думку дослідників, мають скоріше політичне підґрунтя, ніж економічну основу. Суміщення чи змішання політичного впливу та медіа-бізнесу не рідко використовується для відмивання нечесних коштів та уникнення від оподаткування, що вже пахне звичайним криміналом.

Інтернет-видання «Телекритика» 2002 року оприлюднило дослідження, автори якого спробували на підставі вивчення тематичного спрямування та політичного впливу найпомітніших ЗМІ визначити структуру тодішнього інформаційного простору і виявити найхарактерніші медіа-холдинги та їхніх власників. Оскільки з того часу мало що змінилося принципово і точнішої класифікації немає, зупинимося на висновках цього дослідження. Згідно з ними система ЗМІ в Україні поділяється на холдингові і нехолдингові мас-медіа. Холдинги за ознакою власників (засновників) розшаровуються на три головні групи: корпоративні, партійні та локальні.

КОРПОРАТИВНІ МЕДІА-ХОЛДИНГИ

Медіа-холдинг центральної влади: «Голос України», «Інвест-газета», «Урядовий кур’єр», «Демократична Україна», «Правда Украіни», видання фонду «Спiвдружнiсть». Зарахування владних ЗМІ до холдингу є певною натяжкою. Адже, по-перше, коло владних ЗМІ не обмежується переліченими, бо є ще і в центрі – державні телебачення, радіомовлення; і в реґіонах – обласні, міські та районні газети. По-друге, кожний засіб має свого засновника, якого уособлює певний владний орган. По-третє, немає єдиного центру управління цією системою як і єдиного центру її фінансування (одні отримують кошти з державного, а інші – з місцевого бюджетів).

Медіа-холдинг Віктора Пінчука: телеканал ICTV, газета «Факти і коментаріі», медіа-проект «Вуличне телебачення». До того ж Пінчук має вплив на телеканали СТБ, М-1, «Новий»; FM-радіо «Довiра», за даними інтернет-видання «Форум», проект «Питання дня» на УТ-1, низку регіональних ЗМІ в Дніпропетровську.

Медіа-холдинг Андрія Деркача: газета «Кієвскій телеграф» з додатком інтернет-ресурсу «Телеграф», а також – інтернет-видання «Версії», телерадіокомпанія «Ера» (на УТ-1), FМ-радіо «Ера»; вплив на НТН, Центр оцінки політичних ринків.

Медіа-холдинг Валерія Хорошковського: інтернет-видання Part.org.ua, FМ-радіо «Ренесанс», FМ-радіо «Українські новини», інформ-агентство «Українські новини», деякі медіа-проекти консультаційнної групи «АГТ» (Агентство гуманітарних технологій).

Медіа-холдинг Олександра Волкова: журнал «ПіК», телекомпанії «Гравіс» та «ТV-Табачук», FМ-радіо «Столиця», FМ-радіо «Ностальжі», FМ-радіо «Наше радіо»; ще – певний уплив на телеканал «1+1».

Медіа-холдинг «Інформаційні системи України» (власники «Приват-банк» і за деякими даними – Сергій Тигипко); ще, за деякою інформацією, – газета «Комсомольская правда в Украінє», FМ-радіо «Довіра», ТІА «Вікна», телекомпанія «Приват-ТВ».

Медіа-холдинг Вадима Рабиновича: тижневики «Столічниє новості» та «Дєловая нєдєля», веб-сайт MIGnews, ТРК «АІТІ», FМ-радіо «Супер-Нова» (Концерн компаній В. Рабиновича «Рико-групп» володіє 51% акцій ТРК «Юнайтед групп», до складу якої входить «Супер-нова»).

ПАРТІЙНІ МЕДІА-ХОЛДИНГИ

Партійно-корпоративний медіа-холдинг СДПУ(о): ТРК «Альтернатива», «Президентський вісник», газети «2000», «Наша газета+», «День», «Кієвскіє Вєдомості», інтернет-видання «Оглядач», популярна спортивна преса («Команда», «Український футбол»), «Молодь України», тижневик «Закон і бізнес», телеканал «Право».

СДПУ(о) фактично контролювала головні загальнонаціональні канали: телеканал «Інтер» (і веб-сайт «Подробності»), «1+1» (веб-сайт «ТСН»), київський канал «ТЕТ», ряд програм на УТ-1, FM-радіо «Кієвскіе Вєдомості». За даними інтернет-видання «Форум», окрім названих, партія мала вплив на: «Бізнес і політику», видавництво «Бліц-інформ» (газета «Бізнес», журнал «Наталі»), «Радіо Z». Тісно співпрацювала з українськими версіями російських видань («Ізвєстія», «АіФ», «Комсомольская правда»). Впливала на низку реґіональних ТРК і друкованих видань. За деякими даними, під уплив СДПУ (о) потрапило агентство УНІАН – здане в політичну оренду його власниками, близькими до «Приват-банку».

Медіа-холдинг Народно-демократичної партії: газета «Україна і світ сьогодні», деякі програми на УТ-1, телеканалі «Тоніс».

Медіа-холдинг Блоку Юлії Тимошенко: газети «Вєчєрніє вєсті», «Батьківщина» (припинила вихід), за однією з версій – газета «Галицькі контракти», ТРК «Ютар» (припинив своє існування), інтернет-проект ProUA.net.

ЛОКАЛЬНІ МЕДІА-ХОЛДИНГИ

Медіа-холдинг київської міської влади: газети «Хрещатик», «Столиця», “Вечірній Київ”, тижневик «Київські новини», Київська держтелерадіокомпанія, ТРК «Київ». Має вплив на газети «Київський вісник”, «Кієвлянін», “Київ на долонях”, безплатні районні газети “ в кожну поштову скриньку та на телеканал СТБ (програма «Вікна. Столиця”).

Медіа-холдинг «Донецька група» (умовно): газети «Сєгодня», двомовна «Влада і політика», телеканал «Україна», частковий контроль над УТ-1, певний уплив на телеканал «Тоніс», місцеві ЗМІ.

Російський медіа-холдинг за участю (контрольний пакет) російських бізнес-груп «Лукойл-Україна», «Альфа-груп» і «Сибірський алюміній», за інформацією «Експерт-центру»: тижневики «Дєловая століца» та «Дєловая Украіна», СТБ и «Новий канал», певна участь у ТРК «Ера», газети «Ізвєстія», «Комсомольская правда», «Труд», «Аргументи і факти», «Московській комсомолєц» та інші на кшталт названих з позначкою «в Украіне» або «Украіна».

Сюди можна додати низку таких ЗМІ за участю російського капіталу, як «Столічниє новості», «Комерсант»-Україна», «Кієвскіє телеграф» та низку інших.

ПОЗАХОЛДИНГОВІ ЗМІ

До позахолдингових слід віднести передусім партійну пресу: Соцпартія видає газети «Товариш», „Сільські вісті”, „Грані+”; компартія – газету „Комуніст”; прогресивні соціалісти – «Досвітні вогні».

Позахолдинговими можна назвати низку відомих видань, які співчували опозиції за режиму Кучми. Це: газети «Україна молода», «Дзеркало тижня» (раніше відкрито писала, що є філією «Нового русского слова» в Нью-Йорку), аґентство «Експрес-інформ», інтернет-видання «Українська правда» та інші.

Ця структура українського медіа-простору, що її оприлюднило інтернет-видання «Телекритика», не є повною та репрезентативною, оскільки на багаторазові звертання до провідних телеканалів з проханням надати інформацію про офіційних засновників, мало хто відгукнувся. Список тих, яким нічого приховувати і вони таку інформацію надали, оприлюднено в названому дослідженні. Для більшої повноти картини варто подати їх перелік.

Телекомпанія «AITI» - засновники громадяни України Володимир Орлов та Яків Імбриг.

СТБ – корпорація Інтерньюз Нетворк, ТОВ «Про TV», ЗАТ Міжнародний медіа-центр, ТОВ Міжнародний медіа-центр – TV, Nork Cover Corporation.

Новий канал – «Альфа-капітал Україна».

Телекомпанія НБМ – підприємство з іноземними інвестиціями у формі ТОВ «Ніко пі-єр» м. Чернівці, акціонерне холдингове товариство «Ніко Холдинг С.А.» Люксембург, ТОВ «Трансат-Брок», м. Київ.

ТВ Табачук. Станом на 1999 рік співзасновниками були АТ “SEZTECS Inc”, США; ТОВ “Табачук” і громадянин Табачук Вадим Вадимович. В 2002 році додалися й інші співзасновники: представники «зелених» Рись С.М і Кирюшин І.В., фірма "Декелос Трейдинг Лтд" (Кипр).

Pадіостанція "Континент" – заснована 1994 року; засновники і власники – подружжя Шолохів Сергій і Неля. Радіостанція припинила роботу під тиском влади, а С.Шолох змушений був покинути Україну.

Телеканал ТЕТ. Засновниками, за інформацією з неофіційних джерел, станом на 2001 рік були: Київське обласне комунальне підприємство “Київ-медіа”, ЗАТ “Футбольний клуб “Динамо” (Київ), громадяни України Суркіс Ігор Рахмільович та Борисов Олександр Давидович.

Цей, хоч і далеко не повний перелік найпотужніших мас-медіа, дає змогу скласти бодай приблизне уявлення про нинішню структуру українського інформаційного простору та про сили, які відіграють у ньому визначальну роль. При цьому слід зважати на те, що відбувається постійне переливання капіталів та зміна власників. Наприклад, власником телеканалу «Інтер», що був під впливом СДПУ(о), за інформацією, що з’явилася на час написання цих рядків, став Валерій Хорошковський, тісно пов'язаний з російським бізнесом. Оприлюднено також повідомлення, що телеканали 7-й та «Гравіс», який записували до холдинга Волкова, контролює медіа-холдинг "Укрпромторг", який у свою чергу прикупила міжнародна компанія Central European Media Enterprises Ltd.

Найсумніше те, що громадськість практично не має ні впливу, ні контролю над мас-медіа. Тому останнім часом все гостріше ставиться питання про створення суспільного телебачення. Однак на кінець 2005 року до практичних кроків у розв’язанні цієї проблеми справа не дійшла.

Для повнішого забезпечення демократії, свободи слова, вільної журналістики дослідники нинішнього стану комунікаційної системи України та її інформаційного простору пропонують:

– мас-медіа повинні існувати за рахунок власного прибутку, що має забезпечити їм економічну свободу, а отже, – незалежність від політичного тиску;

– повна вартість медіа-інфраструктура повинна оплачуватися всіма ЗМІ; пільг не повинно бути ні для кого;

– удосконалити законодавство про ліцензування; саме ліцензування звести до повідомної реєстрації; всі спори різних претендентів на медіа має вирішувати суд, а не реєстраційні структури;

– власником ЗМІ не повинна бути людина, бізнес якої знаходиться в іншій сфері і не залежить від прибутковості на медіа-ринку; державні мас-медіа перетворити в громадські з поступовим переходом з бюджетного фінансування до абонементної плати;

– державні органи не повинні виступати власниками засобів масової інформації;

– на сучасному етапі існування державних ЗМІ, вони не повинні одночасно мати державне фінансування і комерційну рекламу (має бути щось одне);

– державний чиновник як автор не повинен друкуватися в державних виданнях, а тільки в тих ЗМІ, які працюють на медіа-ринку.

Навряд чи влада, навіть нинішня, готова позитивно сприйняти всі ці пропозиції, не кажучи вже про їхню негайну реалізацію. Однак, попри певний радикалізм, у них закладені раціональні зерна, які мають узаконитися і стати складниками державної інформаційної політики. В кінцевому підсумку виграла б демократія, розширилися б діапазони свободи слова.

Дата добавления: 2014-01-11