Райок і ярмаркова культура

Модернізація райка.

Цензура в раєшному мистецтві.

Мистецтво раєшника.

Тематика лубка.

Образотворча частина райка.

Раєшні тексти.

Мала панорама – райок.

Панорами, діорами, циклорами, косморами.

План

Або Потішна панорама

Згадування про райок (або потішні панорами) як неодмінну частину святкових гулянь проходять через все XІХ ст. Про їх говориться в зв'язку з різноманітними московськими гуляннями, петербурзькими балаганами на Адміралтейській площі й Марсовому полі. Весела мова раєшників звучала на ярмарках у Нижньому Новгороді, Саратові, Ярославлі, Одесі, інших містах і великих торговельних селах.

Один з перших описів райка: «Раек — это небольшой, аршинный во все стороны ящик с двумя увеличительными стеклами впереди. Внутри его перематывается с одного катка на другой длинная полоса с доморощенными изображе­ниями разных городов, великих людей и событий. Зрители „по копейке с рыла", глядят в стекла, — раешник передвигает картинки и рассказы­вает присказки к каждому новому нумеру, часто очень замысловатые» (мал.).

Походження райка ведуть від лялькового театру (особливого його виду, панорамного вертепу) "райського дійства", тобто показу сцени (сцен) з Адамом й Євою за допомогою мальованих нерухомих фігур. Вважається, що, витісняючись поступово комічними епізодами, "райське дійство" зникло й замінилося картинками світського змісту.

Більш реальним, однак, представляється зв'язок райка з великими панорамами, які іноземні гастролери з останньої третини XVІІІ ст. привозили на великі російські ярмарки.

Панорама - вид пейзажного живопису, найчастіше довга картина великих розмірів, що розміщується на стіні спеціального круглого будинку, у центрі якого перебуває глядач. Завдяки різного роду допоміжним засобам - висвітленню, звуковому оформленню, рухомим фігурам - досягається повна ілюзія реального простору по всьому горизонту. В XVІІІ ст. панорами завойовують більшу популярність у Європі; з'являються такі різновиди їх, як діорами (картини з об'ємним першим планом, що охоплюють не все коло обрію, а лише його частину), циклорами (довгі стрічки із зображенням, що повільно переміщається перед очами глядача ), косморами (де спочатку демонструвалося зоряне небо й рух планет).

Російська публіка, у першу чергу петербурзька, знайомилась з такого роду видовищами одночасно із Західною Європою. Читаємо в про це в "Санкт-Петербургських відомостях" за 1771 рік, - что приехавший сюда из Магдебурга Швабский уроженец, математических и оптических инструментов художник... будет желаю­щим показывать новоизобретенный оптический с великим трудом и ис­кусством сделанный театр света, какого здесь еще не видали. Он состоит в четырех отменных исторических дистанциях, в коих ежедневно явля­ются перемены, состоящие в разных перспективных иллуминованных улицах... и достопамятными церквами знатнейших городов в Евро­пе... К большему еще увеселению видны будут разные мосты и улицы, по которым люди ходят взад и вперед; ездят верхом, также в колясках и на санях с колокольчиками, так что зрителям представится, будто бы они действительно видят настоящую весьма приятную из большого горо­да простирающуюся дорогу. Еще больше усладится око зрителей, видя живо представленные горящие фейерверки и преизрядно иллуминован-ные сады... а особливо в сем театре света представляется глобус не­бесный и земной как по Птоломеевой, так и Коперниковой системе». І далі докладно характеризуються майже всі обіцяні 36 вистав, а також називаються час і місце, де все це повинно показуватися: щогодини з третьої години дня до одинадцятої вечора в трактирі на Исаакіївскій вулиці "в іноземця Гейденрейха".

З 1825 року такі видовища постійно рекламує "Північна бджола", приділяючи їм чимало уваги на своїх сторінках: "Радимо цікавій публіці дорогою до балаганів зайти в панораму й космораму Гг. Лексы й Зарича, на Невському проспекті, у будинку Косиковского, навскіс Англійського магазина. Види, що там представляють, цікаві й прекрасні. Ви побачите, по-перше, панораму Константинополя. По-друге, у космораме: інтер’єри Успенського собору під час коронації... смерть Наполеона; інтер’єр церкви Св. Петра в Римі і великий зали в Марієнбургскому замку; види Московського Кремля з Кам'яного моста; Гатчинского палацу, прекрасного замка в маєтку Фалль, що належить графові А. X. Бенкендорфу, та інше та інше. Ціна за вхід у космораму помірна, по рублю з персони, а з дітей по полтині".

Однак, розміщуючи подібну рекламу, газета нерідко скаржилася на те, що "у нас косморами, панорами, діорами, воскові фігури й взагалі всі різновиди штучних видовищ, які показують за гроші, відвідуються небагатьма". Дійсно, панорами, привезені підприємливими іноземцями, спочатку не знайшли відгуку в середовищі привілейованих російських глядачів. "Брати Сури, що показують космораму в Петербурзі, зовсім не мали відвідувачів", тоді як "весь Париж збігається подивитися в них види Петербурга, Москви й т.п. ".

Улаштовувачі ярмарків зробили ці видовища доступними для простого глядача за прийнятними цінами і одержували з них певний доход. Уже в 1804 році на ярмарку в одному з міст Полтавської губернії показували "панорами, що зображують, між іншим, землетрус Лісабона й долину Шамуни".

Як вид майданної розваги панорами дожили до початку XX ст. За спогадами в Саратові ще в 10-і роки ХХ ст. на ярмарковій площі "стояли поруч панорами, де за п'ятачок показували англо-бурську війну, бій під Ляояном".

Мала панорама - райок - спочатку з'являтися на ярмарках, очевидно, десь на початку ХІХ ст. Вона відразу ж завоювала любов масового глядача, у першу чергу завдяки лубочним картинкам - основі раєшного огляду.

Луб - волокниста частина кори липи;

лубок - 1) липова дошка, на якій гравірувалися картинки для друкування, 2) сама картинка такого виготовлення, 3) коробка, козуб з лубу;

лубочний - 1) передрукований з лубків, 2) у переносному значенні - розрахований на невимогливий смак.

Те, що в райку демонструвалася образотворча продукція саме даного виду, неодноразово підкреслювалося дослідниками й підтверджувалося свідченнями сучасників.

Уперше на це звернув увагу И. М. Снегирев, що спостерігав райок в 1830-1840-і роки: «Народные картинки лубочные развешиваются для продажи на лубках и в лубках разносятся ходебщиками и офенями по городам и деревням; во время народных праздников и ярмарок они выставляются при лубочных комедиях». Через два десятиліття відносно гулянь на Нижегородській ярмарці згадується: "Райками називаються маленькі переносні панорами з лубочними картинками".

Успіх райка на святковій площі багато в чому визначався й прибаутками, якими власники потішних панорам супроводжували показ картинок.

Щоб бути поміченим у гомінкому численному святковому натовпі, раєшник використав випробувані часом прийоми.

- Насамперед увагу мав привертати його одяг: «На нем се­рый, обшитый красной или желтой тесьмой кафтан с пучками цветных тряпок на плечах, шапка-коломенка, также украшенная яркими тряп­ками. На ногах у него лапти, к подбородку привязана льняная боро­да».

- Ящик звичайно теж прикрашався, розписувався.

- Нарешті, раєшник уміло зазивав публіку: «Покалякать здесь со мной подходи, на­род честной, и парни, и девицы, и молодцы, и молодицы, и купцы, и куп­чихи, и дьяки, и дьячихи, и крысы приказные, и гуляки праздные, пока­жу вам всякие картинки, и господ, и мужиков в овчинке, а вы прибаутки да разные шутки с вниманием слушайте, яблоки кушайте, орехи грызите, картинки смотрите да карманы свои берегите. Облапошат!»

- Найголовнішим у раєшній виставі було те, що вона включала "три види впливу на відвідувачів гуляння: зображення, слово і гра.

Установивши чергову картинку, раєшник спочатку пояснював, «что сие значит»: «А это, извольте смотреть-рассматривать, глядеть и разглядыватьЛександровский сад».

І поки ті, хто стояв біля віконець розглядали зображення саду, він розважав потенційних глядачів, висміюючи сучасну моду: «Там девушки гуляют в шубках, в юбках и в тряпках, в шляпках, зеленых подкладках; пукли фальшивы, а головы плешивы». Модниць на картинці могло зовсім і не бути, але це не мало значення. Головне, зачепити потрібну тему. Мода, імовірно, в усі чеси знаходила гарячих шанувальників і настільки ж гарячих супротивників, а найбільше - гострословів, що висміюють нові її прояви. Зрозуміло, і райок не міг пройти повз таку можливість посміятися: діставалося не тільки панам, але й своєму братові - покоївкам, лакеям, майстровим, писарям, куховаркам, що намагаються наслідувати вищим верствам: «Вот, смотрите в оба, идет парень и его зазноба: надели платья модные да думают, что благородные. Парень сухопарый сюртук где-то старый купил за целковый и кричит, что он новый. А зазноба от­менная — баба здоровенная, чудо красоты, толщина в три версты, нос в полпуда да глаза просто чудо: один глядит на вас, а другой в Арзамас. Занятно!»

Пояснення до картинок звичайно вимовлялися голосно, протяжною скоромовкою, без дотримання розділових знаків, але з підкресленням потрібних за змістом слів або фраз. При подібній манері декламування стиль виконання примовок визначався особистістю раєшника. Наскільки можна судити з описів, що дійшли до нас, переважали два типи подачі раєшого тексту - підкреслено безпристрасний й емоційний. У першому випадку для досягнення комічного ефекту прибігали до старого надійного прийому: смішний зміст наділявся у форму навмисно рівного, спокійного, байдужого оповідання. Очевидець виступу одного з раєшників на новгородському ярмарку 1869 року писав: «Около райка (подвижная панорама с лубочными картин­ками) собралась толпа мальчишек, молодых парней и девок. Раешик монотонно, но скоро, без запинки отчеканивает описание картин... На­род хохочет, заливается, а виновник общего увеселения невозмутимо повторяет раз навсегда заученную рацею». У тім же дусі потішав ярмаркових відвідувачів і його нижегородський колега: «однообразно звучит рассказ служивого, от которого у публики животики подводит, а служивыи-то сам и усом не поведет и глазом не мигнет».

У іншому випадку проговорюють традиційно на одній ноті й на одному подиху,словесні періоди відокремлювали один від одного багатозначними паузами, зупинками, звертанням до тих, що зібралися біля райка людям, супроводжуються й доповнюються експресивними жестами, виразною мімікою.

Талановиті російські раєшники чудово розуміли, що примовки їх повинні бути не тільки коментарями до картинок, але й виконувати функцію реклами. Власне кажучи, всі баляси були звернені не так до переглядаючих картинки, як до тих, хто стояв навколо панорами й очікував своєї черги заглянути в заповітне віконце. Саме їх затягав і розважав раєшник, прагнучи, щоб його постійно оточувала щільна юрба потенційних глядачів. Ця подвійна аудиторія (глядачів і слухачів), та талановиті російські раєшники прекрасно розуміли, що примовки їх повинні бути не тільки коментарями до картинок, але й виконувати функцію реклами. Власне кажучи, всі баляси були звернені не так до тих хто переглядав картинки, як до тих, хто стояв навколо панорами й очікував своєї черги заглянути в заповітне віконце. Саме їх затягав і розважав раєшник, прагнучи, щоб його постійно оточувала щільна юрба потенційних глядачів. Ця подвійна аудиторія (глядачів і слухачів), на яку одночасно "працював" раєшник, і робила його виступи дійсним театром одного актора.

Що ж демонструвалося в райку? Які картинки попадали на валик потішної панорами і яких вироків вони супроводжувалися?

Спробуємо відповісти на ці питання більш докладно, хоча відразу ж зауважимо, що образотворчій частини райка повезло набагато більше, ніж словесній. Лубочні картинки, інтерес до яких у дослідників і збирачів народного мистецтва виник ще в 40-і роки ХІХ ст., дійшли до нашого часу в досить великій кількості; примовки ж раєшників фіксувалися рідко, тому справжніх записів раєшних коментарів є порівняно небагато. Правда, у нас є можливість певною мірою заповнити цей недолік за допомогою самих лубочних картинок, підписи до яких нерідко виглядають як примовки власників райків. Очевидно, подібні тексти іноді дійсно виявлялися примовками, перенесеними на папір, а іноді служили зразком для починаючих або не схильних до імпровізації або власної творчості раєшників. До цьому варто додати, що спритні видавці, відчувши захоплення масового відвідувача гулянь фігурою балагура-раєшника, стали випускати друковані збірки типу "Розповіді косморамщика, або Пояснення до 16 картинок, що знаходяться в космораме". Книжка ця побачила світ в Петербурзі в 1848 році й, схоже, мала чималий успіх, оскільки вже в 1854 році "були випущені лубки, спеціально присвячені "Потішній панорамі", під назвою "Райок".

Взагалі лубок займає в культурі народу ХІХ-ХІ ст. особливе місце. На жаль, ми поки не можемо повною мірою уявити собі масштабів впливу його на різні види фольклорного і професійного мистецтва. Не можемо визначити й ступінь відображення в лубочній літературі інтересів, запитів, ідеалів, поглядів російського селянина, майстоворо, солдата, міщанина, дрібного чиновника. Лубочні картинки становили "особливу народну бібліотеку", листки якої з кінця XVІІІ ст. розкуповуються простим народом. Такі листки по-своєму сприяли поширенню грамотності ж знайомили "низове" населення із сьогоднішнім і минулим життям Росії, інших народів і країн. "Безграмотний селянин, загублений у нетрях сибірської тайги або муромських лісів, дізнавався про багатьох подіях тільки тоді, коли йому говорила про це картинка".

Популярність лубка привела до розвитку промислового виробництва народних картинок. Наскільки великий розмах одержало виготовлення їх, можна судити по діяльності літографської майстерні И. А. Голишева, заснованої в 1858 році в Мстере. Тут випускалося до 530 тис. народних картинок у рік ціною від 55 копійок до 5 рублів за сотню. П'ять ручних верстатів видавали в день приблизно 3 тис. картинок. Кожен сюжет (а їх в 1874 році в майстерні налічувалося біля 300 на літографських каменях і мідних дошках) щорічно друкувався тиражем від 1 000 до 5 000 екземплярів. Розфарбовували лубки від руки. У Мстере, а пізніше в Голишевке, куди була переведена майстерня, "цвечением" аркушів займалися більше 200 жінок, причому для багатьох родин це було основним заняттям.

Раєшник, помістивши яскраву лубочну картинку у свій чудо-ящик, вдихнув у неї нове життя. Збільшена й озвучена, вона перетворилася в театр, у цікаве дійство.

Треба сказати, що в райку використалися не всі картинки. Склад їх традиційно обмежувався декількома темами, усередині яких спостерігалася велика розмаїтість.

Наприклад, випущені у величезній кількості духовні аркуші практично залишалися далекими райку. Зовсім ігнорувалися портрети діячів церкви, святих і т.п., символічні, алегоричні картини. На валик райка попадали найчастіше видові (зображення монастирів, святих місць, Єрусалима) і сюжетні лубки (потоп, Страшний суд і т.д.).

Сучасники згадували, що через збільшувальне скло малої панорами можна було побачити Адама із сімейством, грішників, що мучаться в пеклі, зображення богатирів (Іллі Муромця й ін.), портрети державних діячів (росіян царів, Наполеона, Бісмарка, турецького султана й т.п.), знаменитих людей (А. В. Суворова, Олександра Македонського, блазня Балакірєва й ін.), види російських і закордонних міст, батальні сцени, пам'ятні історичні події, незвичайні випадки, "чудеса природи" і багато чого іншого.

Тематика лубка частково визначала і якість коментарю. Він міг зводитися просто до перерахування або назв намальованого, або з різним рівнем подробиць розкривати зміст картинки, нарешті, виявлявся пов'язаним з нею чисто асоціативно.

Пояснення першого типу характерні, приміром, для зображень російських богатирів. Лубочні картинки з Іллею Муромцем, Алешей Поповичем, Добриней, Ерусланом Лазаровичем, Бовой-королевичем видавалися регулярно у вигляді окремих листових картинок починаючи з першої пол. XVІІІ ст., і, крім того, друкувалися масовими тиражами серії картинок (від 8 до 22) з текстами, що представляють собою особливий жанр - лубочні казки про подвиги російських богатирів. Популярність цих героїв, з одного боку, сприяла включенню їх "портретів" у стрічку райка, а з іншого боку - робила зайвим розгорнуте тлумачення, не допускала занадто вільних балясів на їх адресу.

Своєрідність райка й принципи підбору картинок розкриються повніше, якщо врахувати, що потішні панорами були, по суті, оглядами, усною газетою, своєрідним продовженням просвітительної й розважальну функцію картинок. Раєшники відгукувалися на різні події всередині країни й за її межами, розкриваючи перед слухачами й глядачами «любопытства достойные явления» в галузі природи й різних сфер людського життя.

Тут доречно нагадати про те, що газета, що ввійшла в побут російського народу (городян у першу чергу) з петровских "Відомостей", прагнула завжди повідомити про подію аномальну й дивну. Носій фольклорного мислення якщо й читає газету, то лише в пошуках "подій" й "дивних" історій.

Тому, хоча більша частина лубочних картинок (у тому числі й на валику райка) пов'язана з інформацією газетного типу, ілюструє реальні газетні повідомлення, при цьому залишаючись за своїми жанровими ознаками ближче до вигуків закликали і балаганних демонстрацій карликів, уродів, "дивовижних" людей, звірів і речей.

Протягом півтора століть простий читач і глядач не переставав дивуватися й одержувати задоволення від картинок, що перекладали на мову живопису й малюнка неймовірні повідомлення з московських і петербурзьких "Відомостей". До найбільш старих і відомих відносяться багаторазово перевидані, широко тиражовані й постійно використовувані в райку лубки, про виверження Везувію; про перського слона, що був уперше привезений у Росію за Петра І («страшен был слона мне вид, хоть коврами он покрыт» - з підпису до картинки), й, нарешті, в 1796 році у царювання Анни Іоаннівни щораз збирав юрби цікавих про піймане у Білому морі біля Архангельська у липні 1760 року "морське чудовисько" - кита, подібного якому, за твердженням газети й лубка, «никто в тамошних местах не слыхал и не памятует».

Картинки, присвячені чомусь немислимому, незнайомому, дивному, але обов'язково видаваємоме як щось реальне, що десь трапилось або існуюче, охоче містилися в райку й поступово у розповідях умілих панорамщиків обростали новими дивними деталями й подробицями. В XІХ ст. екзотика монстрів, велетнів, фантастичних тварин, "нечуваного й небаченого" у лубку й у райку була витіснена новинами іншого плану: цікавими стають побут і звичаї інших народів, життя світського суспільства, досягнення науки й техніки. Так, у згаданих "Розповідях косморамщика, або Поясненні до 16 картинок, що перебуває в космораме" укладач книжки скористався картинками німецького походження й вдало пристосував їх до петербурзької тематики, відобразивсши багато чого з того, що справді займало жителів столиці. Серед картинок - "Полювання на левів в Африці" й "Петербурзький рознощик із фруктами", "Бій із черкесами на Кавказі" й "Фанни Эльслер", "Спусканье змія й гонянье голубів у малої Коломне" й "Вогнедишна гора Етна", "Залізна дорога Петербург - Царське село" й "Дитячий бал".

Наведемо опублікований текст пояснення раєшника до картинки із залізницею, що в 1848 році (коли вийшли "Розповіді косморамщпка" і здавалася найбільшим чудом століття, межею того, що може бути створено розумом і руками людини: «Теперь вот посмотрите сюда, готова там для вас новая езда. Не хотите ли повеселиться? По железной дороге в Цар­ское прокатиться? Вот механики чудеса, пар вертит колеса — вперед бежит паровоз и тащит за собой целый обоз: Кареты, линейки и вагоне, в которых сидят разные персоны. В полчаса двадцать верст прокатали, вот и к Царскому подкатили! Стой, выходи, господа, пожалуйте в Царицино сюда. Погодите немного, скоро будет готова и Московская дорога. Ну, теперь поедемте назад, уже пары свистят опять. Кондуктор зазыва­ет, дверцы в вагоне отворяет. Садитесь скорей, господа, опоздаете — бу­дет беда. Сейчас паровоз идет, тронулись... вот... Полетели стрелой! Дым валит из трубы полосой. Леса и деревни мелькают! В Питер обрат­но вот приезжают! Что, каково прокатились! И не видали, как очути­лись! Вот какова механики сила. Прежде вас кляча возила»

Зображення залізниці продовжували користуватися в народі більшим успіхом аж до початку XX ст. Так, з 1857 по 1894 рік у 7 різних майстернях було виготовлено 11 варіантів по суті однієї картинки, що відображала вокзал, два паровози з вагонами, що рухаються назустріч один одному, і фігури кількох людей. Малюнок супроводжувався великим віршованим текстом з початком, що інтригує:

«Близь Красных ворот,

Что налево поворот,

Место чудо просветилось,

Там диковинка явилась».

Окремі місця вірша прямо перегукуються з наведеним вироком раєшника:

Там железная дорога,

Небывалая краса,

Просто диво, чудеса,

В два пути железных шины,

По путям летят машины,

Не на паре — на парах,

Посмотреть, так право страх.

Деньги лишь отдал на месте,

Поглядишь — и верст за двести

Очутился ты как раз

Через полчаса иль час.

Ну уж дивная лошадка!

Богатырская повадка.

Тащит тысячу пудов

Словно как вязанку дров.

И не даст мигнуть он глазом,

Как прикатит в Питер разом...

Однак, судячи зі стилю, ритміки, мови, такий текст не співався, а вимовлявся співучо, картинка ж не ілюструє пісню, а за допомогою слів і малюнка розповідає про "чудо-самокат", являючи собою звичайний лубок, що цілком міг входити до складу раєшного огляду.

Тексти багатьох примовок здаються сьогодні наївними. Але століття назад радісна атмосфера гулянь, тяга до незвичайного змушувала завмирати від виду комети Бела, що «чуть-чуть нашу землю хвостом не задела», захоплюватися зухвалістю й силою російського солдата, який переміг султана "у місті Царьграде": «банником хвать его в лоб, тот и повалился как сноп, все равно что на грош табач­ку понюхал. Ловко!».

Як правило, раєшник прагнув розкрити зміст картинок по можливості повно й докладно, ділячись із глядачами своїми знаннями. « А вот, судари мои, царство Китай, где продают чай. Здесь представлен китайский город Нанка, откуда получается к нам напка» (шовкова тканина).

При цьому новини подавалися так, щоб вони не були сухими фактами, а, знайомлячи із чим-небудь, заодно й веселили, потішали, викликали посмішку: «Это, извольте смотреть, Москва — золотые маковки, Ивана Великого колокольня, Сухарева башня, усиленский собор, 600 вышины, а 900 ширины, а немножко поменьше; ежели не верите, то пошлите поверен­ного, — пускай поверит да померит».

Свій авторитет людини всезнаючої, бувалої раєшники оберігали дуже ревно. У тих випадках, коли хазяїн панорами знав тільки назву картинки, він волів відбуватися легким жартом, обігруючи, скажімо, назву міста: «Адеста на прекрасном месте», «А вот город Марсель, что не видать отсель». Коли ж доводилося говорити про предмети незнайомих, про те, що не траплялося бачити, він брехав без зазору совісті, красиво й весело: «А эфто, примерр-ро-ом, девка Ви-нерка, в старину она богиней бывала, а теперича, значит, она на Спас­ских воротах на одной ножке стоит, а другою по ветру повертывается; а втащил ее на ворота, стало быть, махину такую, Брюс, колдунище за­морский»

Уже говорилося про те, що примовками картинки пожвавлювалися, переставали бути статичним зображенням. Пояснення раєшника робили їх злободенними, що відображають сьогоднішній день і сьогоднішнє відношення народу до різних сторін побуту міста й села. Щоб ясніше уявити собі специфіку російського райка, необхідно враховувати особливу природу лубка, його досить відносну статичність.

Безліч лубочних картинок - це стисле, концентроване дійство, що відображено в композиції й у самому малюнку; існує навіть величезний пласт лубка - "настінний лубочний театр". Розгортання дійства лубка в часі й просторі реалізується при розгляданні, читанні й тлумаченні. "Словесний текст і зображення співвіднесені в лубку не як книжкова ілюстрація й підпис, а як тема і її розгортання: підпис як би розігрує малюнок, змушуючи сприймати його не статично, а як дійство". Раєшник, коментуючи картинки, таким чином, лише використовував своєрідну властивість лубка, розвиваючи й підсилюючи споконвіку закладену в ньому тенденцію.

Райкові картинки, лубки, що становлять зриму частину райка, нерідко служили тільки приводом до всякого роду міркувань, балясів, сатиричних випадків. Деякі досвідчені панорамщики йшли ще далі: вони "аж ніяк не зважали на сюжет картинок і приповідка нерідко суперечила зображенню... Панорамщики навмисно вдавалися до такого прийому, особливо коли опанувавши професію і змагаючись з конкурентами, прагнули перетягнути слухачів, або намагалися «відвести", обдурити невсипуще око начальства".

Однак відносно "невсипущого ока начальства" варто сказати, що після введення цензури на всі лубочні зображення, самі картинки навряд чи могли викликати невдоволення чи підозру влади; тривогу й побоювання викликали саме примовки, і саме вони, незважаючи на відповідну картинку, раєшники легко змінювали залежно від умов виступу. Цензурна постанова 1839 р. вимагала перегляду народних видань казок, портретів царів, полководців, героїв і т.п.. В 1851 р. вийшов указ про проведення всієї лубочної продукції через цензурний комітет і про знищення дощок й аркушів, на які не був отриманий дозвіл до друку.

Серед різних картинок на стрічці райка постійно зустрічались зображення пожеж, які в дерев'яній Росії бували нерідко. В райку, як і має бути в ярмарковій забаві, не загострювалася увага на нещастях і злиднях, заподіяних цим нещастям. Раєшника в основному (разом із творцями картинок) цікавила видовищна сторона, а також комедійно-сатирична, якщо конкретна подія давала до цього реальний привід і сам раєшник не страждав відсутністю дотепності й сміливості.

У середині XІХ ст., наприклад, по всій Росії пролетіла звістка про сильні пожежі в Костромі. Причину їх офіційні кола вбачали в підступних діях якихось паліїв, яких було наказано виловити. Прекрасно розуміючи, що справа не в мнимих паліях, а в недбайливості міської влади й пожежної команди, раєшники зло висміювали цю міру боротьби з вогнем, додавши до зображення палаючої Костроми наступну примовку: «А вот, извольте видеть, господа, андерманир штук хороший вид, город Кострома горит, у ворот мужик стоит... квартальный его за шиворот хватает, говорит, что он поджигает, а тот кричит, что заливает».

Види московських і петербурзьких пожеж дали можливість сатирично зобразити дії пожежних. «А это, извольте смотреть-рас­сматривать, глядеть и разглядывать, московский пожар; как пожарная команда скачет, по карманам пироги прячет, а Яшка-кривой сидит на бочке за трубой да плачет, что мало выпил, да кричит: „Князя Голицы­на дом горит"». «А вот пожар Апраксина рынка!.. Пожарные ска­чут, в бочки полуштофы прячут — воды не хватает, так они водкой за­ливают... чтобы поярче горело!..»

До складу райка, як ми вже відзначали, неодмінно входили картинки з видами російських і закордонних міст. Підписи на них звичайно зводилися до вказівки міста й окремих його визначної пам'яток, перше місце серед яких приділялося монастирям і соборам. Раєшники ж переключали увагу на інше.

Великою популярністю в репертуарі райка XІХ ст. користувалися дві картинки, показувані одна за одною: види Палермо й Москви. Невинні види цих міст ставали приводом для злої соціальної сатири: протиставлялося поводження російської "панського фамілії" за кордоном й у себе вдома:

А вот андерманир штук — другой вид.

Город Палерма стоит;

Барская фамилия по улицам чинно гуляет

И нищих тальянских русскими деньгами щедро наделяет;

А вот, извольте посмотреть,

Андерманир штук — другой вид,

Успенский собор в Москве стоит.

Своих нищих в шею бьют,

Ничего не дают.

Той же мотив й у коментарі до картинки із зображенням Парижа в іншого панорамщика:

А вот город Париж,

Как туда приедешь —

Тотчас угоришь!..

Наша именитая знать

Ездит туда денежки мотать:

Туда-то едет с полным золота мешком,

А оттуда возвращается без сапог пешком

Благодатним матеріалом для прояву народної сатири стають і звичаї, що панують у Петербурзі. Тим більше що нова столиця довгий час в очах народу представлялася містом чужорідним, неросійським. Цьому насамперед сприяло й ті обставини, що в Петербурзі завжди проживало дуже багато іноземців.

А вот город Питер,

Что барам бока вытер.

Там живут смышленые немцы

И всякие разные иноземцы,

Русский хлеб едят

И косо на нас глядят,

Набивают свои карманы

И нас же бранят за обманы.

Діставалося й Москві:

«А вот московскую картинку покажу, об Екатерининском парке рас­скажу. В этом парке днем не гуляют даже и куфарки. А ночью и зимой и летом жуликов столько обретается, что всякий прохожий на них на­тыкается и остается не только без часов, но и без носовых платков. При­ходит домой гол как сокол.

... Это городская мостовая! Проезжайте по ней хотя пять сажень, хо­тя путь такой не велик, но вам так насует под микитки, что вымотает всю душу до нитки. Штука важнецкая!

... А теперь вам случай представляется посмотреть, как Москва осве­щается. Кой-где горит электричество, кой-где газ, а на других улицах хоть выткни глаз, зги не видно, вот что обидно!»

Останні три примовки взяті із програми одного раєшника, що выступали в Москві кінця XІХ ст. На порозі стояло нове сторіччя, мінявся час, мінялося життя, у коментарях раєшника з'явилися інші теми і нові слова – електрика, газ та інше). Грамотний, разбитной, гострий на язик, власник райка як і раніше залишався традиційним і сучасним; він, як гарний репортер, відгукувався на новині дня, чуйно вловлював настрій і турботи "своєї" публіки. Але навіть найзлободенніший зміст він укладав у старі звичні форми, що мало чим відрізнялись від вусатого "ундера", що створювали фурор в 1860-і роки.

Мабуть, найбільш яскраве з'єднання традиційного, типово-фольклорного з новітнім, конкретним виявилося в поясненнях до батальних картинок.

Росії протягом XVІІ-XІХ століть доводилося безупинно воювати, і лубочні картинки на військові теми завжди користувалися великим попитом у російського народу. В 1850-і роки у зв'язку із Кримською кампанією число таких лубків сильно збільшилося. Випускалися як нові картинки (безпосередньо на тему Кримської війни), так і зроблені зі старих дощок, наприклад епохи 1812 року, спрямовані проти французів, або часів російсько-турецької війни 1787-1791 років, що висміюють турків.

«А это, извольте смотреть-рассматривать, глядеть и разглядывать, Царьград; из Царьграда выезжает сам салтан турецький со своими тур­ками, с мурзами и татарами-булгаметами и с своими пашами; и сбира­ется в Рассею воевать, и трубку табаку курит, и себе нос коптит, пото­му что у нас, в Рассее, зимой бывают большие холода, а носу от того большая вреда, а копченый нос никогда не портится и на морозе не ло­пается».

Зараз неможливо визначити, яка картинка послужила приводом до даного коментарю. Ясно, що це було одне із зображень, що випускали значним тиражем. У поясненнях раешник використав і мотив обмороженого носа, відомий з дуже популярної картинки "Пригода про ніс", де засуджується паління й пияцтво й висміюється хвалько, що, незважаючи на дим від тютюну й жар від вина, не зміг уберегти ніс від морозу.

Із задоволенням сприймала публіка й героїчні лубочні картинки, що прославляють розум, спритність і хоробрість російських воїнів: «А вот отрадная картинка для русских взоров: наш родной герой Суворов переходит Чертов мост. Ура! Бери в штыки!»

Особливою популярністю користувалися картинки, що запам'ятали подвиг прапорщика А. П. Щеголева. При обороні Одеси в 1854 році його батарея, що нараховувала всього чотири пушки, протягом шести годин мужньо вела нерівний бій з десятьма ворожими кораблями. Про героя співали пісню: «Уж как Щеголев-храбрец показал нам образец».

Кримська війна, що відобразилася в багатьох жанрах російського фольклору, зробила популярною й англійську королеву Вікторію. Серед солдатів навіть поширився слух, начебто «идет на нас войной девка, она очей, хитра и еще присоединила к себе две земли». Пісня північних губерній «Англичанка» малювала образ Англічанки Василівни (іноді з також по батькові!), «которая шатается по морю и не дается в руки царю». У репертуарі раєшникоів з'явилися картинки з такого роду примовками: «А это — город Лондон. Аглицкая королева Виктория едет разгу­ляться в чисто поле...»

Висміювання власних поразок і винного в цьому російського командування було набагато більше гострим й образливим. «А это, изволь смотреть-рассматривать, глядеть и разглядывать, как князь Меньшиков Сивастополь брал: турки палят — все мимо да мимо, а наши палят — все рыло да в рыло; а наших бог помиловал: без головушек стоят, да трубочки курят, да табачок нюхают, да кверху брюхом лежат»

Ми знаємо, що А. С. Меньшиков, головнокомандуючий Кримської армії й флоту, був в 1855 році відсторонений від цієї посади через нескінченні невдачі й великі втрати росіян. На тлі численних тенденційних офіційних повідомлень, що загострюють увагу на героїзмі солдатів, що зводять у ранг блискучих перемог дрібні удачі захисників Криму й глухо сповіщають про серйозні поразки, викликаних повним неблагополуччям в армії й державному апарату, на цьому тлі подібні випади раєшника були блискучою сатирою й на стан справ у країні, і на офіційний друк.

Як, однак, розцінювати наступні коментарі раєшников, що відносяться до тієї ж Кримської війни?

«Вот извольте видеть. Салтан машет платком, ему грозят штыком за­вязалась кутерьма огнем горят дома, гром пушек, кваканье лягушек, ба­бий храпеж, ничего не разберешь»

«Вот посмотри турецкую баталию, где воюет тетка Наталья. Сделала по всей деревне колокольный звон, пушечную стрельбу, сама три кочер­ги разбила, деревню в полон взяла, а деревня большая: два двора, три кола, пять ворот, прямо Андрюше в огород. Нищим жить просторно. Пе­чей нет, труб не закрывают, никогда не угорают, и гарью не пахнет. Ага, хороша штучка, да последняя»

Для того щоб дати об'єктивну оцінку цим коментарям, побачити їх місце в ряді інших примовок і зрозуміти успіх серед ярмаркової юрби, треба вийти за рамки райка й звернутися до такого складного й до кінця не з'ясованого питання, як вплив на ярмаркову культуру росту міст і грамотності простого населення, як формування масового смаку, на який безумовно впливали різноманітні жанри фольклору, насамперед видовищного, і лубочна література. Необхідно пам'ятати й про своєрідне ставлення народу до культури, побуту новоутворених, заможних верств населення.

Звернемо увагу на деякі факти; можливо, вони допоможуть пролити світло на особливості наведених приговорів раешников.

Власники райків - здебільшого вихідці із селян - були виразниками смаків простого народу, естетичні норми якого йшли коріннями у фольклор; саме із цього джерела вони черпали основні художні прийоми й способи зображення. Так, зображення війни як кухонної баталії або голосної плутанини - найдавніший сміховий прийом, відомий багатьом фольклорним жанрам. Примовки раєшників продовжили цю традицію комедійного зниження битви, лайки, війни, звідси таке оригінальне сполучення традиційної форми й цілком сучасного матеріалу в наведені вище цитатах.

Скасування кріпосного права, перехід Росії на "капіталістичні рейки" привели до масового відходу селян у міста, до часткового призачення їх до "цивілізованого" життя, що насамперед позначилося на збільшенні відсотка грамотності. Однак, як відомо, грамотність й освіта - речі зв'язані один з одним, але різні. І грамотним селянам, робітникам, майстровим доступна стала не багата російська література, а дешеві лубочні, бульварні книжки, листки для народу, що видавались в достатній кількості і широко розповсюджувались.

"Патріотична" лубочна література у військові роки гаряче сприймалася простим населенням, що відобразилось і на створенні за її взірцем раєшних промовок.

А вот коварный англичан,

Надулся ровно чан.

Хоша он нам и гадит,

Зато и наш брат русский его не гладит.

Супротив русского кулака

Аглицкая наука далека,

И слова мы не скажем,

Уж так-то разуважим, —

Мокренько будет, —

Популярності цих картинок і промовок додавало й те, що в народі вони були як би продовженням богатирського лубка, тих численних зображень, "на яких майже не було полеглих російських воїнів, але зате вороже військо нещадно побивалося... малювальниками".

Раєшники любили будувати розповіді до картинок за взірцем ярмаркової (фольклорної в основі) похвальби, де висміюються й вороги, і переможці. У серії "військових картинок" про події Вітчизняної війни 1812 року було випущено багато лубків з видами Парижа. Серед портретної галереї "потішної панорами" одне з перших місць приділялося Наполеону. Часто він зображувався на білому коні й характеризувався словесно в такий спосіб: «А эфта, я вам доложу-с, французский царь Наполеонт, тот самый, которого батюшка наш, Александр Благословенный, блаженной памяти в бозе почивающий, со­слал на остров Еленцию за худую поведенцию»

Цікаво відзначити, що у вустах раєшників Наполеон з'являється звичайно не ворогом, а популярним героєм, у якого були поразки, але були й успіхи.

Суперечливість, різнохарактерність масової "низової культури" міського населення Росії ХІХ ст. добре видні на багатьох текстах раєшних оглядів, де поряд з образами, прийомами, оцінками, почерпнутими із традиційного народного мистецтва, у другій половині XІХ ст. зустрічалися й пояснення, узяті з газет разом із запозиченим відтіля ж відношенням до викладених фактів, що:

Однак постійним джерелом для оцінки політичних подій були все-таки не газети, а знов-таки дешеві лубочні аркуші або книжки-агітки, що використають популярну й дохідливу форму раешного вірша:

А вот, извольте видеть, город Берлин!..

Живет в нем Бисмарк-господин,

Его политика богата,

Только интригами таровата!..

В неметчине народ грубый,

На все точит зубы...

Им давно хочется

На балтийский край броситься,

Да боятся, как бы сдуру

Не лишились б сами шкуры —

Ведь вот в двенадцатом году

Француз сам себе наделал беду!

Специфічне сполучення традиційного і новітнього пояснює дуже багато чого й у мистецтві раєшників, і в їхній долі.

Райок - це безпосереднє породження міста, його масової, "низової" культури, він відображає всі протиріччя, всі слабкі й сильні сторони народних гулянь й ярмаркових розваг, що чітко проявилися в другій пол. XІХ ст.

До цього часу відбуваються істотні зміни у виробництві лубків. Виготовлення літографій у порівнянні з мідною гравюрою набагато легше й дешевше, тому з переходом на літографський спосіб друкування картинок (і з освоєнням методу хромолітографії) значно збільшилася кількість аркушів, що випускається, і число підприємців, зайнятих виданням народних картинок: тільки в Москві в середині ХІХ ст. їх налічувалося понад 50. Розширилася і тематика лубка, насамперед убік "беззубого зубоскальства". З іншого боку, зростання міського населення за рахунок грамотного дрібного чиновництва, майстрових, прикажчиків, прислуги й т.п., посилення діяльності початкових народних шкіл привело до того, що з'явився попит на ілюстрації до російських пісень, до віршів Лермонтова і Пушкіна, байок Крилова, до найбільш яскравих епізодів з вітчизняної історії.

Чим ближче до XX ст., тим більше вдосконалюється й сам райок. Переносні ящики заміняються стаціонарними установками (часто на колесах) із трьома-чотирма віконечками, картинки в них вже не перемотуються з валика на валик, а наклеюються на картон або уставляються в рамку й розміщаються на деякому підвищенні, звідки опускаються на шнурах, загороджуючи одна одну. Старий наївний барвистий лубок витісняється ілюстраціями з журналів, мальовничими реалістичними зображеннями подій, героїв дня, визначних пам'яток і т.д. Коментарі раєшника з веселих балясів і жвавої примовки перетворюються в пояснення або сатиру на зразок естрадних оглядів, клоунських реприз.

Контрастність, суперечливість були властиві райку не тільки на останньому етапі його розвитку, але й у роки найвищого розквіту. Популярність, статок гумору, влучні слова, чудові акторські дані талановитих раєшників - все це відзначалося неодноразово в різні роки в багатьох куточках країни. Але було й те, що із самого початку змушувало публіку ставитися негативно до райка і його власників.

Обурення викликала нерідка непристойність примовок, що часом ставали чи не стержнем програми якого-небудь раєшника. Правда, така можливість була закладена в самій природі масових народних розваг. Святкова розкутість учасників ярмарку й гуляння дозволяла глядачам вимагати заборонних тем, розмов, а акторам, потешникам - використати цю потребу й здобувати публіку залученням таких картин і примовок.

Загальний фамільярний тон святкової площі дозволяв говорити вільності про королеву Вікторію, безцеремонно поводитися з "дамами" з почтеннейшей публіки, надто вільно коментувати «картинки, изображающие любовное волокитство, женскую хитрость и злобу, неверность и увертки женщины в любовных делах», які становили "у ряді народних картинок - особливий, досить вагомий реєстр". Звичайно такі "нісенітні" картинки давалися "під завісу" або за додаткову плату. Іноді нецензурною примовкою коментувалися цілком невинні зображення.

Говорячи про неоднорідність картинок і коментарів, ми, зрозуміло, маємо на увазі не тільки фамільярність і непристойність окремих текстів. Таке явище легко зрозуміле, а головне, не воно було суттю й основною причиною успіху дідів-раєшників.

Умовно лубочну літературу можна поділити на два види: народну й комерційн у. "Народні" картинки не були народними в буквальному значенні цього слова, а створювалися для народу, "заради його повчання або розваги", і творці їх "піклувалися, головним чином, про те, щоб заробити й збути якнайбільше, і не намагалися, та й не могли бути особливо розбірливі в сюжетах. Було б тільки строкато, яскраво й смішно, щоб кидалося в "око покупцеві".

Часто цим же правилом керувалися й раєшники, причому у "підборі картинок, і в коментуванні їх.

Є велика кількість коментарів, які варто сприймати як розумну, злу сатиру на певні події й особи.

Злободенно звучали наприкінці XІХ ст. пояснення до видів Москви

«Вот вам площадь городская, хорошая такая и убранная к тому ж. .. что ни шаг, то лужи, и украшениям нет счета, где ни взглянь, там бо­лото, а пахнет так, будто роза, потому что везде кучи навоза. Чисто!»

«А вот вам здание, вроде как бы бандитное, это общество Кредитное пребольшущая сума, денег в ней дают по многу под негодные дома.»

«Нет хуже в Москве беды, как недостаток воды. Дума дать городу водицы бы не прочь, но боится, что ей в ступе нечего будет толочь...

Насторожує те, що подібні коментарі сусідили пліч-о-пліч із висміюванням "хлопця і його коханки", тієї самої, у якої «глаза просто чудо: один смотрит на вас, а другой в Арзамас»; перемежовувалися з писаннями, як гуляє купець московський, «как мадам в кринолине на муженька не влезла да перевернулась, и что ейный сосед потому увидел» і т.п.

Перед наведеними словами про "бандитном" Кредитне суспільство в тій же манері, тим же тоном було вимовлено про Сибір, куди доставляли раніше через рік, а тепер, завдяки залізниці, "у мить доставлять на Сахалін"; трохи далі звертаються до "декадентів-панів": «чувства у них красные, звуки ананасные, в сердце бу­лавки, в затылке пиявки, в голове Гоморра и Содом, словом, кандидаты в Желтый дом!»

Про що говорить такий калейдоскоп тем? Або про випадковий підбор популярних примовок, про байдужне відношення до джерел, звідки береться подібна інформація, або про прямо протилежний - свідомому включенні в необразливу словесну мішуру гострих, заборонених тем і розмов. Імовірно, і те й інше мало місце, заради хоча справедливості варто сказати, що перша складова явно переважала.

Народні розваги, як і взагалі мистецтво мас, переживало наприкінці XІХ ст. важкі часи. Зіткнення традиційних форм культури із професійним мистецтвом, необхідність творити в нових умовах (більші міста, наявність людей різного рівня освіти, майнового цензу, станової приналежності й т.п.), проникнення комерції в сферу мистецтва, особливо масового, - все це полегшувало й, більше того, робило закономірним появу поряд з високим і талановитим - вульгарного й аморального, поряд гостросатиричним - беззубого й безідейного.

Повертаючись до зримої частини райка, згадаємо про те, які саме картинки мали великий успіх й охоче відвідувались. Не дивним було те, що лубочні картинки й брошурки купувались простим населенням сіл і міст, стають обов'язковою приналежністю побуту. Причину в тім, що "створення вітчизняної фантазії" (як охрестили лубочну продукцію) виражають властивому кожному росіянинові "прагнення до мистецтва". Картинки «резко выдаются красными, пунцовыми и желтыми пятнами на закопченных стенах», прикрашаючи халупи своїх власників й утішаючи їхніми розповідями про інше дивне, щасливе й сите життя.

"Народна книга покликана розважити селянина, коли він, стомлений, повертається ввечері зі своєї важкої роботи, побавити його. пожвавити, змусити його забути своя тяжка праця... Вона покликана звернути майстерню ремісника й жалюгідне горище змученого учня в мир поезії, у золотий палац" (Ф. Энгельс).

І незважаючи на те що художні вартості лубочної продукції часто були нижче всякої оцінки, що "народне неуцтво, забобони й марновірства" надовго облаштувалися тут, популярність їх не падала, а збільшувалася, чому багато в чому сприяло й "озвучування" їх раеєниками на ярмарках і гуляннях.

До того ж талановиті раєшники не були рідкістю. Про одного з них, Івана Даниловича Рябова, людину "безперечного дарування", який був кріпаком в якогось орловського поміщика, рослого, статечного красеня, що вийшов "на волю" в 1861 році, розповів на сторінках своїх спогадів А. Я. Алексеев-Яковлев. "Познайомившись із Рябовим на Адміралтейській площі, я зустрів його потім у Москві на Дівочому полі, а востаннє - у середині 90-х років у Бразильському саду, у Кунавине, на Нижегородському ярмарку, де... він торгував книжками, лубочними виданнями поперемінно, і продовжував показувати панораму...

Рябов був невичерпний у балясах, про себе й свої мандри не говорив інакше як "скоморошествую". Чути було, він умер в Иваново-Вознесенску в роки російсько-японської війни, до глибокої старості виступаючи з панорамою".

Хочеться звернути увагу на таку деталь у біографії И. Д. Рябова: він був і панорамщиком, і продавцем лубочних видань. Це не індивідуальна риса його, а досить розповсюджене явище. Будь-який ярмарок і гуляння не обходилися без офеней, що пропонують лубочні картинки на всі смаки й за різною ціною. При цьому рекламували вони свій товар примовками, дуже схожими на ті, котрими розважали і раєшники, що цілком зрозуміло, адже сам товар був одним і тим же.

Крамнички, де продавалися лубочні картинки й книжки, привертали своїм видом: "картини вішалися на мотузках, защемлених у дерев'яні защіпки у кілька рядів одна над іншою уздовж стін воріт." Книжковий товар розташовувався на відкритих ларях". Такий різнокольоровий "іконостас" був видний здалеку й робив сильне враження вже завдяки яскравій і строкатій колірові гамі, а підійшовши ближче можна було одержати безкоштовне задоволення, розглядаючи самі картинки й вислухуючи баляси їхнього власника.

Знайдено опис характерної на вид крамнички, що примостилася під воротами одного з будинків поблизу Червоної площі: «Возвра­щаясь назад к Красной площади... встречаем торговлю под воротами домов книгами, а главное — лубочными картинами, которыми были уве­шаны широкие ворота. Любопытны были эти лубочные картины, теперь уже вышедшие из употребления. Они изображали в лицах и русские песни... Тут и „Не белы снеги", и „Не будите меня, молоду", где изоб­ражен хоровод девушек, и пляшущий пастух с рожком, и стадо; здесь же красовалась популярная картина „Как мыши кота хоронили" и как купец „в трубу вылетел", на которой виден был вылетевший в трубу ку­пец в длинном сюртуке, в сапогах с бураками и с цилиндром-шляпой в руке. Потом генерал Бебутов верхом на коне, под ногами которого шли маршем солдаты; битвы с турками и другими народами; народные рус­ские сцепы, а также сцены из сказок. Были картины раскрашенные, но как! Например, по всем воротникам донских казаков проведена одна ли­ния, и кажется, что у целой сотни казаков один красный воротник, а размахнувшаяся рука живописца и неба немножко прихватит, а там и трава, и облака зеленые, и коричневые деревья, и мундир начальника полка, да, кстати, и голубая лошадь вместе с рекой, в которой, вероятно, по случаю выкупался конь. Тут же развешаны были виды разных мо­настырей, популярных на Руси, и особенно виды Афонской горы, также „Страшный суд", с огромной зеленой извивающейся змеей.

— Вот, бабушка, все здесь будем, — говорит будочник, затесавшийся под ворота „курнуть", сгорбленной старушке с котомкою за плечами, слезливо смотрящей на картину.

Старушка поднимает глаза на блюстителя порядка и, вздыхая, гово­рит:

— И-и-и, где нам, батюшка, бедным, это только впору вашему благо­родию.

Народ, всегда во множестве толпящийся под воротами, громко хохочет»

Наведений епізод як не можна краще ілюструє активність народного глядача, що у будь-який момент готовий був від розглядання перейти до обговорення й до обігравання сюжету, що зацікавив, до співучасті в грі, на що звичайно провокував сам власник картинок.

Перевести хоч якусь частину глядачів у розряд покупців було головним завданням продавця, і чималу допомагав йому такий дотеп. Особливо старанно "працювати язиком" доводилося на ярмарку, де збиралася чимала кількість таких же офеней і відбити покупця в конкурента було справою нелегкою. "Ярмарок і лубок, - писав один зі збирачів лубочних картинок, - так тісно зв'язані один з одним, що важко уявити собі першу без другого. Продавці лубочних картинок своїми приповідками так примовками вносили в ярмаркову строкатість і суєту чимале пожвавлення, і після балаганів, каруселей і дідов-раєшників найбільше юрбилося народу біля лубочних ларів. У свою чергу це озивалося й на лубку: чимало влучних слівець і соковитих, яскравих образів перейшло в нього саме з ярмарків цих центрів старих російських балясів".

Тон задавали майстри типу Рябова. Іншому відомому раєшнику, підровблявшому в Одесі в другій половині ХІХ ст., якомусь Слєпцову, присвятив кілька вдячних рядків у своїх спогадах А. де Рибас: «А вот и он, любимец Одессы и всех ее детей, всегда веселый, всегда подвыпивший, подслеповатый, бойкий на язык, легкий на рифму, ядовитый в юморе, говорун без умолку, наша местная знаме­нитость — Слепцов с его собственного изделия панорамою. За ним маль­чишки, няни, да и все посетители сада, которых он потешает своими хлесткими прибаутками. Этот Слепцов лет тридцать, тридцать пять путешествовал с деревянным сооружением за плечами и тренож­ником в руках, всегда готовый за несколько копеек (иногда и просто за одну копейку) в угоду мальчишек и простонародья показать содержи­мое панорамы, сопровождая развертывающуюся картину массою приба­уток и веселых рассказов в рифму, пересыпая их бойкими остротами лубочного характера... Это был тип настоящего русского самородка раеш­ника, с его неподражаемо народным юмором».

Після всього сказаного легко повірити словам А. Я. Алексеева-Яковлева про те, що, якщо таких раєшників збиралося на ярмарку або гулянні кілька людей, вони дійсно "вносили велике пожвавлення своїми райками" у загальний святковий настрій, роблячи дійсну приємність своїм глядачам і слухачам.

Російське ярмаркове мистецтво багато чого перейняло, запозичило від свого прабатька - класичної фольклорної спадщини, але, будучи породженням нового часу, воно жило іншими вимірами, іншими темпами, іншими турботами. Одне із самих наочних відмінностей - швидкоплинність проживання. Дійсно, життя казки, билини, навіть ліричної пісні тривала століттями, процес зародження їх схований від нас такою товщею часу, проникнути крізь яку далеко не завжди вдається. Що ж стосується ярмаркових розваг, то етапи їхнього розвитку обчислюються десятками років, а то й роками. На прикладі раєшного огляду це видно досить добре. Якщо ще у 80-і роки XІХ ст. на великі гуляння і ярмарки стікалося по декілька раєшників, то вже буквально через 20 років картина різко змінилася. На початку ХХ ст. кореспондентові П. Н. Тиханову довелося обійти всі "головні пункти вербного торгу в Петербурзі, щоб відшукати одного представника цього зовсім недавно широко розповсюдженої майданної розваги. Він був як і раніше популярний, гострив на злість дня, використовуючи традиційні жарти й вироки, але вже не мав послідовників і суперників. «Неизменным остался все тот же и теперь, кажется, единственный „Раек" под управ­лением раешника Степана Семеновича. Около райка всегда много наро­да, так как Степан Семенович человек злободневный и тотчас отклик­нулся на современные события... Громким, но уже старческим голосом занимает Степан Семенович публику:

Господа почтенные, статские, военные! Подходите за пятак. Поглядеть пять вражеских атак. Каждому уважу, по-ученому размажу! Начинается!»

Пішовши з життя разом з іншими ярмарковими розвагами, райок ще довго привертав до себе увагу, головним чином як діючий засіб пропаганди, що містить яскравий малюнок, влучний підпис і не менш дотепне гостре пояснення.

Райок, або Потешна панорама

Дата добавления: 2014-01-11