Санітарно гігієнічні показники стану довкілля

Для визначення ступеня забруднення довкілля та впливу того чи іншого забруднювача на живі організми та здоров"я людини, оцінки «шкідливості забруднювачів, проведення екологічних експертиз стану середовища аоо окремих об"єктів чи районів використовують такиі показники як гранично допустимі концентрації (ГДК), гранично допустимі викиди (ГДВ) забруднювачів, гравично допустимі екологічні навантаження (ГДЕН), максимально допустимий рівень забруднення, кризовіі екологічні ситуації, санітарно-захисні зони тощо.

ГДК встановлюються головними санітарними інспекціями в законо­давчому порядку або рекомендуються відповідними установами на основі лабораторних досліджень, а також відомостей одержаних під час і після різних аварій на виробництвах, військових дій, природних катастроф. Також використовуються матеріали тривалих медичних обстежень людей на шкідливих виробництвах. У колишньому СРСР Головною санітарною інспек­цією Міністерства охорони здоров"я СРСР були встановлені два нормативи ГДК, якими ми користуймося й нині: максимальна разова ГДК, яка викли­кає рефлекторні реакції у людини (запах, тепло, світло тощо) внаслідок 20 хв дії на людину, та середньодобова ГДК, яка не має шкідливого впливу на людину у разі тривалої дії.

В основу нормування всіх забруднювачів покладено визначення ГДК у різних середовищах. Вважається що ГДК забруднювача - це такий його вміст у природному середовищі, який не знижує працездатності та самопочуття людини, не шкодить її здоров"ю у разі постійного контакту, а також не викликає небажаних негативних наслідків у нащадків. Під час визначення ГДК враховують не лише ступінь впливу забруднювача на здоров*я людини, але і їх дію на диких та свійських тварин, рослини, грибів, мікроорганізми й природні угрупування в цілому.

Результати останніх досліджень свідчать, що нижніх безпечних меж впливів канцерогенів та іонізуючої радіації не існує. Будь-які дози, що перевищують звичайний природний фон, є шкідливими. За наявності в повітрі чи воді кількох забруднювачів їхня сумарна концентрація не повинна перевищувати одиницю. Слід також зазначити, що для різних середовищ значення ГДК одних і тих же токсикантів різняться.

Для всіх об"ектів, які забруднюють атмосферу, розраховуються
норми ГДВ. Гранично допустимі викиди - це кількість шкідливих речовин,
яка не повинна перевищуватися під час викиду в повітря за одиницю часу,
щоб концентрація забруднювачів повітря на межі санітарної зони не була
вищою від ГДК. Визначають ГДВ на основі розрахунків розсіювання забруд-
нювачів у атмосфері.

Санітарно-захисні зони - це ділянки землі навколо підприємств, які створюють з метою зменшення шкідливого впливу цих підприємств на здоров"я людини. Їх розташовують з підвітряного боку підприємств і засаджують деревами й чагарниками. Вони мають вигляд парків чи лісопарків. У цих зонах можна розміщувати адміністративно-службові при­міщення, склади, гаражі, депо, лазні, торгові центри.

Залежно від шкідливості забруднювачів, що викидаються і можливості їх очищення кожне підприємство відносять до того чи іншого класу шкідливості. Відповідно до цього за розмірами розрізняють 5 класів санітарно-захиснгих зон:: І - 1000 м, 2 - 500 м, З - 300 м, 4-й - 100 м, 5 - 50 м.

До першого класу належать такі виробництва як хімічні, нафто­переробні, паперово-целюлозні та металургійні, алюмінієві та мідепла­вильні. До другого класу належать цементні, акумуляторні, гіпсові, вапнякові та азбестові. До третього - керамзитові, скловатні, ТЕЦ, залізобетонних виробів, асфальтобетонні, кабельні, брикетні. До чет­вертого - підприємства металообробної промисловості, машинобудівні. До п"ятого - підприємства легкої промисловості, консервні, електролампові тощо.

У санітарно-захиснгих зонах не повинні розміщуватись школи, зони відпочинку, лікарні. Нині під час планування міст зеленим зонам та СЗЗ приділяється особлива увага: не менше 50% території міста мусить бути зеленою, а ширина СЗЗ збільшується до 5 - 10 км, причому в цих зонах висаджують переважно пилостійкі дерева та дерева, що мають бактерицидні властивості: біла акація, береза, канадська тополя, шовковиця, дуб, грецький горіх, сосна, піхта, бузина, дрібнолиста липа тощо.

Під час оцінки екологічних ситуацій з складанням екологічних карт користуються такими поняттями як екологічне навантаження та рівень техногенного навантаження. Розрізняють кілька видів екологічних ситуацій критичні, складні, перехідні, прості. Прикладом критични х екологічних ситуацій можуть бути 30-км зона ЧАЕС, райони Аральського та Азовського морів, міст Дніиродзержинськ, Донецьк, Лисичанськ, Луганськ. Складні екологічні ситуації мають міста Київ, Кривий Ріг, Чернівці, Нікополь, Одеса, Ялта, Львів та більшість обласних центрів України. Для районів критичних та складних екологічних ситуацій характерні дуже високий рівень індустріалізації, велика щільність населення, найбільша інтен­сивність транспортних засобів порівняно з іншими зонами, найвищий сту­пінь забрудненості природного середовища - 70%, що межує з смертельним для біосфери і є загрозливим для здоров"я людини.

Перехідні екологічні ситуації характерні для районів з меншим ступенем забрудненості довкілля (50-60%), але з виснаженими, вичерпа­ними природними ресурсами (Кіровоградщина, Харківщина). Райони мають стан близький до загрозливого.

Прості екологічні ситуації мають райони з напіввиснаженими при­родними ресурсами й частково /(20-40%) забрудненим природним середовищем (Полісся, Карпати).

Ступінь забрудненості довкілля розраховують, виходячи з даних про стан забруднення атмосфери, грунтів і природних вод, стан здоров"я людей, здатність екосистем до самовідтворення, особливості біопродукції.

Спеціалісти вважають, що в наш час найбруднішими ареалами на планеті є місця великого скупчення людей, тобто найбільші міста світу (Нью-Йорк, Мехіко, Токіо, Шанхай, Лос-Анджелес, Сан-Паулу), а також райони з найвищім розвитком промисловості, де розвинені металургія, коксохімія, хімічне виробництво, нафтопереробка, будіндустрія, транспорт енергетика.

Дата добавления: 2014-01-11