Тестирование и верификация

Вступ

Новосибирск - 2012

В Законі України затверджено, що державне управління системою інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу в межах своїх повноважень здійснюють Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений виконавчої влади з інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу, його теріторіальні органи (розділ ІV, стаття 7.1).

Робота підприємств, організацій, установ різних форм власності із створення, розробки,випробування й обслуговування технічних засобів для агропромислового комплексу грунтується на принципах ринкової економіки (розділ V, стаття 10.1).

Закон по інженерно- технічному забезпеченню агропромислового комплексу є, який по більшості статтей охоплює систему технічного сервісу України. Тому слідуючим кроком Міністерства агропромислового комплексу повинна бути видана цільова програма розвитку і функціонування технічного сервісу і його структура в принятій формі; це може бути фірмовий сервіс, кооперативний сервіс, державний чи інший технічний сервіс. Цільова програма по технічному сервісу повинна бути напровлена на збільшення виробництва сільськогосподарської продукції з меншою собівартістю.

Програму по становленню технічного сервісу в агропромисловому комплексу України повинні розробити вчені, конструктори, робітники науково-дослидних інстітутів, конструкторських бюро, ремонтних підпрємств, сільгоспвироничих галузей, менеджери торгівлі сільгосптехнікою, запасними частинами, паливо-мастильними матеріалами, представники охорони праці і екологи під керівництвом Міністерства агропромислового комплексу.

2. Зарубіжний досвід

У країнах з ринковою економікою організаційну основу сільськогосподарського виробництва становлять сімейні ферми. Це ефективний вид господарювання в аграрному секторі економіки, що підтверджується багаторічною практикою.

В окремих країнах Західної Європи середні розміри ферм такі: Великобританія – 65,1 га, Данія – 30,7, Франція – 27,1, Ірландія – 22,7, ФРН – 16, Нідерланди – 14,5, Бельгія – 14,1, Італія – 5,1, Греція – 4,3. У європейських країнах доведено переваги великих господарств або господарств з розвиненою спеціалізацією перед дрібними.

В останні декілька десятиліт витрати ферм на сільськогосподарське обладнання різко зросли порівняно з витратами на інші засоби виробництва, за винятком лише робочої сили, на обладнання і робочу силу припадало 50...60% зпгальних виробничих витрат господарства.

Сільське господарство провідних зарубіжних країн відзначається високим рівнем енергозабезпеченості праці, комплексною механізацією всіх технологічних процесів, данні приведені в табліці 1.

Таблиця 1 – Технічне забезпечення с.г.виробників країн (за 1985...1990 рр.)

Показники	США	ФРН	Велико- британія	Франція	Нідер- ланди	Данія	Бельгія	СРСР
Кількість тракторів на 1000 га угідь
Потужність тр. Двигунів на 100 га угідь, к.с.							-
Кількість комбайнів на 1000 га посівів зернових, шт
Середня збиральна площа на комбайн, га

У США проводились дослідження залежності між розмірами ферми і потужністю тракторів, які використовуються. Було встановлено, що на феамах розміром близько 200 га, спеціалізованих на виробництві цукрових буряків, кукурудзи на зерно, сої та інших культур, працюютиь, як правило, трактори потужністю 120 к.с., на аналогічних фермах розміром близько 500 га – потужність 230...250 к.с. З укрупненням ферм ефективніше використовується продуктивний потенціал тракторів і сільгопмашин, головним чином, за рахунок зменшення матеріальних і трудових затрат, так вони зменшуються у 1,3...1,4 рази на фермі розміром 500 га порівняно з фермою в 200 га.

Залежно від структури сільського господарства і парку машинного обладнання у країнах Західної Європи показник щорічного використання тракторів становить приблизно 400...600 робочих годин для господарств і 800...900 роб.год. – для підрядників. В країнах Східної Європи він перевищує 700 роб. год. (у колишній НДР – 1100 роб.год.).

Насиченість і використання сільгосптехніки США і Західної Європи визначає і структуру технічного сервісу у цих країнах: фірмовий сервіс, технічний сервіс машин здіснюють на фермах, дилерських підприємствах (у тому числі з використанням мобільних ремонтних майстернь), у спеціалізованих майстернях фірм-виробників, машинних об’єднаннях, а також у приватних майстернях. Обслуговування машин під час збирання урожаю часто здійснюється цілодобово. Дилерські ремонтні майстерні надають своє обладнанн і площі в оренду фермерам.

Характерною особливістю технічного сервісу сільськогосподарської техніки США є багатоваріантність ланок і з’вязків підприємств та служб технічного сервісу, які забезпечують ефективний, саморегулівний механізм економічних взаємовідносин, що своєчасно сигналізує про необхідність організаційно-економічних нововведень.

Основна частина дилерів має економічну самостійність, юридично незалежна від фірм-виробників і несе економічну відповідальність перед споживачем. Гарантійні зобов’язання є обов’язковими не тільки для фірми-виробника, а й для дилерів. Їхня виробнича діяльність визначається різноманітностю видів, що гарантує стабільне функціонування в умовах постійної зміни споживчого попиту.

Економічна основа технічного сервісу – поєднання інтересів фіам-виробників, дилерів і фермерів у забезпеченні тривалої роботоздатності машин через систему знижок прейскурантних цін, кредитування продажу нової техніки, викуп і повторну її реалізацію. Матеріальна основа технічного сервісу – гарантоване постачання запасними частинами та іншими ресурсами.

Зарубіжна практика виробила чимало прогресивних організаційно-економічних форм щодо ефективного використання сільськогосподарської техніки. Вони можуть становити значний інтерес і для України, зокрема, сприяти розвитку технічного сервісу.

2. Вітчизняний досвід

Технічний сервіс сільськогосподарськоі техніки в СРСР був достатньо поширен. Якщо розглядати технічний сервіс як систему, то вона включала: науково-дослідні інстітути (ВІМ, ВНІІМЕСГ, НАТІ, ДержНІІТІ); заводи по виробництву тракторів, зернозбиральних комбайнів сільськогосподарських машин (Кіровський, Харківський, Волгоградський, Ростсельмаш, Красноярський, Кіровоградський, Мінський, Бердянський, Целіноградський та багато ін.); Сільгоптехніка виконувала роль заклада по капітальному ремонту тракторів, комбайнів, складнів вузлів до них і торгувала запасними частинами, і різною технікою для сільських господарств; в колгоспах і радгоспах, де використовувалась техніка, в плановому порядку проводилось технічне обслуговування техніки і її поточний ремонт; ВУЗи, технікуми ПТУ готовили професійні кадри. Управляла всьою системою технічного сервісу інженерна служба районих, обласних, республіканських управлінь сільського господарства Міністерства сільського господарства СРСР. Система працювала як часи, в сільське господарства впроваджувались досягнення як вітчизняної так і.зарубіжної науки, наприклад, в овочеводство голанські технології, втаринництво – ізраільські, рослицтво – канадські, пратично в кожному райцентрі працювали маслозаводи, м’ясокомбінати, цукрові заводи на Україні і ін. Що ми бачимо в наступний час? Повний розвал сільського господарства і отраслі переробки сільгоспродукції, купляєм м’ясо, молоко за рубежем, продукція сільського господарства стала дорогою і до 70% населення країни не може поїсти досить не тільки м’яса но і хліба, але тепер ми незалежні і у нас демократія уже 20 років.

5. Сучасне положення управління системами технічного сервісу в Україні

Не можна сказати, що технічного сервісу в Україні нема, він є там де працює сільськогосподарська техніка і виробляється сільгосппродукція, однак сістеми технічного сервісу немає. Немає чіткої державної плитики відносно сільського господарства, як забезпечити продовольчу безпеку держави, досягти стабільності цін на сільгоппродукцію і мати її достатній кількості для населення і експорту, а тому нема і відповідної систем технічного сервісу в АПК.

На сторінках агрожурналів, наукових роботах, інтернеті є багацько матеріалу вчених і практиків по організації технічного сервісу в Україні, наприклад, в монографії П.І. Гайдуцького «Відродження МТС» приведені такі висновки:

Для сучасного виробництва не існує обов’язкових зразків і нормативних оцінок, придатних на всі випадки життя. Але створення розвиненої інфраструктури технічного сервісу для села обов’язкове.

Кількісні і якісні параметри цього сервісу повинні бути різноманітними: від невеликих приватних фірм до міжгосподарських інженеро-технологічних центрів, машино-технологічних і прокатних станкій, мобільних механізованих загонів різного призначення тощо. Зниження вартості та підвищення якості послуг можливе лише в умовах конкуренції юбслуговуючих підприємств при наявності розгалуженого інженерно-технічного ринку.

Багато залежатиме від того, як господарства всіх форм власності зможуть користуватися оперативною і об’єктивною інформацією про наявність і умови придбання техніки, потрібних матеріально-технічних ресурсів, технічному сервісу та ін.

В умовах переходу АПК до ринкової економіки при гострому дефіциті с.г. техніки першочергового значення набуває експлуатація машино-тракторного парку спеціалізованими підприємствами – машино-технологічними станціями. Вони спроможні забезпечити багатофункціональнийтехнічний сервіс, надати послуги сільськогосподарським товаровиробникам різних форм власності.

За исключением модели классического ЖЦ разработки ПО тестирование не является отдельным этапом – оно охватывает весь ЖЦ и относится к мероприятиям по обеспечению качества По и процесса его разработки.

-Регрессионное тестирование

-Альфа и бета- тестирование.

Цель тестирования- обеспечение качества.

К составляющим качества программных средств(по ISO 9126) относятся:

-надежность

-удобство и простота сопровождения

-практичность

-эффективность

-мобильность

-функциональность

Тесты программного продукта можно разделить на следующие категории:

1.Автономные тесты модулей- используются на этапе разработки компонентов системы

и позволяют отслеживать ошибки отдельных компонентов.

2.Тесты связей компонентов системы - используются на этапе разработки, и на этапе тестирования позволяют отслеживать

правильность взаимодействия и обмена информацией компонентов системы.

3.Общесистемный тест -является основным критерием приемки программного продукта.

Цель- внутренняя приемка системы и оценка ее качества.

4.Приемо-сдаточный тест - используется при сдаче системы заказчику.

5.Тесты производительности и нагрузки -оценка надежности системы.

Приемо-сдаточный тест … заказчику

Тесты производительности и нагрузки.

Верификация – подтверждение на основе представления объективных свидетельств (спец. тестов) того, что установленные требования выполнены.

Основная цель В.: найти, задокументировать и устранить дефекты и ошибки.

В. должна быть как можно раньше интегрирована с процессами проектирования, реализации и сопровождения.

В. производится сверху вниз, начиная от общих требований из тех.задания и/или спецификации на весь ПП, до детальных требований на программные модули и их взаимодействие.

Дата добавления: 2014-01-11