Межа толерантності екосистеми

Лімітуючи екологічні фактори, принцип Лібіха -Шефельда.

Живі організми, а значить і екосистеми, реагують на силу впливу того або іншого екологічного фактора. Негативний вплив екологічного фактора може виникати як у випадку надлишку, так і нестачі його дози.Тому є поняття сприятлива доза, або зона оптимуму екологічного фактора й зона песімуму - дози фактора, при якій організми почуваються пригнічено. Залежність ступеня впливу екологічного фактора від його дози показана на рис. 1.1.2.

Мінімальні і максимальні стерпні значення екологічного фактора звуться критичними значеннями (критичними точками).

Зона між критичними значеннями екологічного фактора зветься зоною толерантності (зоною виживання) екосистеми стосовно даного екологічного фактора. Найбільше поширені організми із широким діапазоном толерантності щодо всіх екологічних факторів.

Зона оптимуму – набір значень екологічного фактора оптимально сприятливих для життя й розвитку живих організмів.

Для нормальної життєдіяльності екосистеми будь-який екологічний фактор повинен приймати оптимальні значення або хоч би не виходити за межі критичних точок - закон оптимуму.

Лімітуючи екологічні фактори - це ті екологічні фактори, доза яких наближається до критичних значень, тобто значення яких вище або нижче оптимального значення. Таким чином, лімітуючи фактори здержують розвиток організмів за рахунок недоліку або надлишку цього фактора порівняно з потребою.

Принцип Лібіха-Шефельда - стійкість екосистеми визначається найслабшою ланкою в ланцюзі її екологічних потреб (тобто стійкість визначається тим компонентом, що у мінімум, або у максимумі).

Уся сукупність умов необхідних для існування того або іншого виду живих організмів, а також його роль у біологічному співтоваристві становлять екологічну нішу. Кожний вид займає свою нішу у співтоваристві.

Дата добавления: 2014-01-13