Глобальні проблеми людства

На сучасному етапі перед людством встав цілий ряд проблем, які завдяки масштабності і важливості для життєдіяльності людей отримали назву глобальних. Глобальні проблеми носять загальнопланетарний характер, так як зачіпають життєво важливі питання всіх країн і народів. Слід враховувати, що глобальні проблеми для свого рішення вимагають величезних зусиль всіх держав, об’єднання воєдино прогресивних сил і народів, тісної взаємодії політичних, економічних і науково-технічних можливостей.

Глобальні проблеми досить суперечливі і багатогранні, проте їх можна об’єднати в три основні групи відносин. До першої групи відносяться проблеми, що складаються в світлі взаємодії і взаємовідношення між різними системами господарювання, проблеми взаємовідносин з питань війни і миру, роззброєння і економічного розвитку. Друга група відносин охоплює економічні проблеми сучасного народонаселення, боротьби з бідністю, голодом, хворобами і т. д. І на кінець, третю групу складають відносини, що складаються між товариством як органічною цілісністю і природою. Сюди слід віднести проблеми, пов’язанні з охороною навколишнього середовища, використанням природних ресурсів, заготівлею і споживанням дарів природи, розвитком енергетичного потенціалу планети і т.п.

Глобальні проблеми розвитку людства не відокремлені одна від одної, а діють в єдності і у взаємозв’язку, що вимагає кардинально нових, концептуальних підходів до їх вирішення усіма державами, що створюють систему світового господарства.

Словник термінів

АВАЛЬ – доручення за векселем третьої особи у вигляді гарантійного запису, відповідно до якого вона приймає на себе відповідальність за оплату векселя.

АВАНС – сума коштів, що видаються наперед в рахунок наступних платежів.

АВІЗО – офіційне повідомлення, яке направляється банком клієнту або іншому банку, одним підприємством іншому щодо змін у стані взаємних розрахунків, переказі грошей, пересиланні товарів.

АВТАРКІЯ – політика господарського відокремлення країни, створення замкнутої економіки, яка орієнтована на самозабезпечення.

АВУАРИ – 1) у широкому розумінні – різні активи (гроші, чеки, перекази, акредитиви), за рахунок яких можуть бути зроблені платежі і погашені зобов’язання їх власників; 2) у вузькому розумінні – кошти банка у іноземній валюті, цінних паперах і золоті, що знаходяться в іноземних банках.

АГЕНТ – фізична або юридична особа, що виконує певне коло операцій за дорученням і в інтересах іншої особи, як правило, за її рахунок та від її імені.

А. – оптовий торговельник, що представляє покупця або продавця на відносно постійній основі, виконуючий лише незначну частину функцій і не бере на себе права власності на товар. Залежно від того, чиї інтереси представляють, агенти бувають: по збуту, по закупівлі, агенти виробників, оптовики-комісіонери та ін.

АГРАРНА РЕФОРМА – процес трансформації економічних відносин і насамперед відносин власності в сільському господарстві.

АГРАРНІ ВІДНОСИНИ – економічні відносини, які виникають у процесі виробництва з приводу використання землі як головного засобу виробництва.

АГРЕГАТ – сукупність специфічних економічних одиниць, що розглядаються так, якби вони становили одну одиницю.

АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС – сукупність галузей народного господарства, що включає у себе сільське господарство та пов’язані з ним сфери економіки, які займаються обслуговуванням сільськогосподарського виробництва, переробкою та доведенням його продукції до споживача.

АКРЕДИТИВ – платіжний документ, за яким кредитна установа дає розпорядження іншій кредитній установі негайно сплатити пред’явнику акредитива певну суму грошей за рахунок спеціально заброньованих коштів шляхом заповнення акредитивного листа.

АКТИВИ – 1) частина бухгалтерського балансу, яка відображає у грошовому вигляді усі матеріальні цінності, що належать даному підприємству чи установі, з точки зору їх складу та розміщення (грошові кошти, боргові вимоги до інших організацій і т. д.); 2) сукупність майнових прав (майно), які належать фізичній або юридичній особі; різні об’єкти вкладання грошових коштів.

АКЦИЗ – вид непрямого податку на товари масового споживання (наприклад, чай, цукор, тютюнові вироби), який включається у ціну відповідного товару або плату за послуги.

АКЦІОНЕРНІ ТОВАРИСТВА – форма централізації коштів індивідуальних пайовиків (акціонерів), які пропорційно розмірам свого внеску у капіталі мають право на відповідну частку у спільному доході – дивіденди. А. т. – не тільки форма централізації вільних капіталів, але і форма мобілізації заощаджень населення.

АКЦІОНУВАННЯ – одна з форм приватизації державної власності шляхом перетворення її в акціонерну і передачі господарських функцій від держави акціонерним товариствам як безпосереднім товаровиробникам.

АКЦІЯ – вид цінного паперу без встановленого терміну обігу, який засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує право його власника на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, право на участь в управлінні акціонерним товариством, а також на участь в розподілі майна при ліквідації товариства.

АМОРТИЗАЦІЙНІ ВІДРАХУВАННЯ – відрахування частини вартості основного капіталу за мети відшкодування зносу його елементів (будівель, споруд, машин, устаткування і т. д.), тобто забезпечення їхнього відтворення.

АМОРТИЗАЦІЙНИЙ СТРОК – строк, період, який є економічно доцільним для експлуатації певних елементів основного капіталу з урахуванням їх морального зносу, умов експлуатації та ін.

АМОРТИЗАЦІЯ – процес поступового перенесення вартості основного капіталу (будівель, споруд, машин, устаткування і т. д.), у міру зносу, на вироблений продукт і використання цієї вартості для наступного його відтворення (заміщення, відновлення).

АНАЛІЗ – метод наукового пізнання, який полягає у розчленуванні явища на складові елементи і дослідженні цих складників та передбачає поєднання історичного й логічного, якісного й кількісного підходів.

АНТИМОНОПОЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО – законодавчі акти, які приймаються державою за мети регулювання процесу централізації капіталу у вигляді формування монополістичних об’єднань, що гальмують розвиток вільної конкуренції.

АНТИЦИКЛІЧНЕ РЕГУЛЮВАННЯ – система господарсько-політичних заходів з боку держави з метою пом’якшення циклічних коливань у суспільному виробництві та зменшення економічних і соціальних перешкод, які вони створюють у суспільстві.

АРБІТРАЖ – порядок розгляду і вирішення суперечок господарського характеру, що виникають між суб’єктами підприємницької діяльності.

АСОЦІАЦІЯ – найпростіша форма договірного об’єднання господарсько незалежних підприємств та організацій з метою постійної координації господарської діяльності.

АУКЦІОН – форма організації торгівлі у заздалегідь визначений час у певному місці, при якій продаж товарів здійснюється за процедурою публічних торгів, а реальні товари, що продаються на основі конкурсу, купуються особою, яка запропонувала за них найвищу ціну.

БАЛАНС – певна система взаємопов’язаних показників, що характеризують стан коштів підприємств та організацій, пропорції у розвитку економіки, у доходах і витратах населення і т. д.

БАЛАНС ПЛАТІЖНИЙ – співвідношення на певну дату платежів, отриманих країною і сплачених нею.

БАЛАНС ТОРГОВИЙ – співвідношення вартості експорту й імпорту країни за певний період часу.

БАНК – фінансовий інститут, який акумулює тимчасово вільні грошові кошти (внески), надає їх у тимчасове користування у вигляді кредитів (позик) та виконує посередницькі функції у взаємних платежах і розрахунках поміж державою, підприємствами, організаціями, установами та населенням.

БАНКІВСЬКА СИСТЕМА – сукупність різних видів банків та банківських об’єднань у їх взаємозв’язку та взаємодії.

БАНКІВСЬКІ АКТИВНІ ОПЕРАЦІЇ – операції, за допомогою яких банки розміщують власний і залучений капітал.

БАНКІВСЬКІ ПАСИВНІ ОПЕРАЦІЇ – операції, які пов’язані з акумуляцією коштів для наступного фінансування активних операцій.

БАНКНОТИ – кредитні знаки грошей, які випускаються емісійними банками для заміни грошей як засобу обігу та платежу.

БАНКРУТСТВО – встановлена в судовому порядку фінансова (боргова) неспроможність підприємницьких структур (підприємств, банків тощо), припинення ними платежів за борговими зобов’язаннями, внаслідок чого вони втрачають право самостійно управляти та розпоряджатися своїм майном.

БАРТЕР – прямий безгрошовий натуральний обмін товарами чи послугами.

БАРТЕРНА УГОДА – операція щодо прямого обміну певної кількості одного або кількох найменувань товарів на еквівалентну за вартістю (ціною) кількість іншого товару (товарів).

БЕЗРОБІТТЯ – соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

БІДНІСТЬ – неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу.

БІЗНЕС-ПЛАН – аналітичний документ прогнозуючого характеру, змістом якого є всебічне обґрунтування підприємницького проекту з метою одержання коштів, необхідних для його здійснення.

БІРЖА – організаційна форма оптової торгівлі товарами, цінними паперами, валютою, робочою силою; простий, але найбільш ефективний інструмент оперативного реагування на зміни попиту споживачів; особливий ринок, на якому через посередників здійснюється оптова торгівля товарами, цінними паперами, валютою.

БІРЖА ВАЛЮТНА – особливий ринок, на якому здійснюються операції купівлі – продажу іноземних валют, злитків та виробів з благородних металів, а також відбувається котирування валют.

БІРЖА ПРАЦІ – установа ринкової економіки, яка здійснює посередницькі функції між найманими працівниками та роботодавцями, збирає і надає інформацію про наявність вакансій, сприяє підготовці й перепідготовці кадрів, створенню робочих місць, швидкому переміщенню робочої сили, забезпеченню ефективної зайнятості робочої сили та частково регулює процеси зайнятості.

БІРЖА ТОВАРНА – особливий ринок, на якому купівля – продаж товарів здійснюється на основі встановлених стандартів і зразків, відповідних форм документів, якими регламентуються номенклатура, обсяг, ціни, терміни і види поставок та інші умови.

БІРЖА ФОНДОВА – установа, централізований ринок, на якому здійснюється процес купівлі – продажу цінних паперів.

«БЛАКИТНІ ФІШКИ» – цінні папери найбільш відомих та стійких компаній.

БРОКЕР – посередник при укладанні угод між продавцями і покупцями товарів (цінних паперів, валюти тощо), який отримує за свою діяльність певну винагороду у вигляді обумовленого заздалегідь відсотку від вартості проданого товару або виплати фіксованої суми за продану одиницю товару (цінних паперів, валюти тощо); діє, як правило, за дорученням та за рахунок клієнта.

БЮДЖЕТ – сукупність грошових доходів та витрат держави, підприємства, установи, окремої родини (особи) за певний період часу.

БЮДЖЕТ ДЕРЖАВНИЙ – найбільший централізований грошовий фонд, який перебуває у розпорядженні уряду. Б. відображає економічні відносини, що складаються у держави з юридичними і фізичними особами з приводу перерозподілу національного доходу у зв’язку з утворенням та використанням коштів для фінансування господарства, реалізації соціальної політики, розвитку освіти, культури, забезпечення оборони країни й управління суспільством.

БЮДЖЕТНА СИСТЕМА – сукупність усіх бюджетів країни у їх взаємодії.

ВАЛОВИЙ ВНУТРІШНІЙ ПРОДУКТ – макроекономічний показник, який виражає в ринкових цінах сукупну вартість товарів, створених всередині країни тільки з використанням факторів виробництва даної країни.

ВАЛОВИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРОДУКТ – макроекономічний показник, який виражає сукупну ринкову вартість виготовлених кінцевих матеріальних, нематеріальних благ та наданих послуг за певний період (рік) не тільки всередині країни, але і за її межами, і відрізняється від валового внутрішнього продукту на величину, яка дорівнює сальдо розрахунків з іншими країнами.

ВАЛЮТА – 1) грошова одиниця певної країни та її тип; 2) грошові знаки, що використовуються в міжнародних розрахунках; 3) національна (міжнародна, регіональна) грошова розрахункова одиниця та платіжні кошти (наприклад, ЄВРО – міжнародна розрахункова одиниця країн – членів ЄС).

ВАЛЮТНА ІНТЕРВЕНЦІЯ – значний цілеспрямований вплив центрального банку на операції на валютному ринку, передусім на валютний курс через купівлю-продаж великих партій власної або іноземної валюти.

ВАЛЮТНИЙ КУРС – ціна грошової одиниці однієї країни, що виражена у грошовій одиниці іншої країни.

ВАЛЮТНИЙ ПАРИТЕТ – офіційно встановлене співвідношення між двома валютами, що є основою валютного курсу.

ВАРТІСТЬ ТОВАРУ РОБОЧА СИЛА – сума вартостей матеріальних і духовних благ, необхідних для нормального відтворення робочої сили і робітника як особистості, а також утримання його сім`ї.

ВЕКСЕЛЬ – письмове боргове зобов’язання встановленої форми, яке дає його власнику (векселетримачу) беззастережне право вимагати від боржника (векселедавця) сплати зазначеної у векселі суми грошей в зазначений термін.

ВИВІЗ КАПІТАЛУ – експорт капіталу в інші країни як приватними корпораціями, так і державою у вигляді надання міжнародних кредитів (вивіз позичкового капіталу) або шляхом будівництва за кордоном власних підприємств, а також придбання акцій уже діючих підприємств (вивіз підприємницького капіталу).

ВИРОБНИЧІ ВІДНОСИНИ – суспільна форма розвитку продуктивних сил, змістом якої є відносини (зв’язки) між людьми у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ.

ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА – те, у що обходиться підприємству виготовлення товару.

ВІДСОТОК – частина чистого продукту, створеного у виробництві і вираженого у грошах, яка сплачується власнику позичкового капіталу за тимчасове користування коштами.

ВІДТВОРЕННЯ – постійне відновлення, безперервне повторення процесу виробництва. Розрізняють просте відтворення, якщо обсяг виробництва не змінюється, й розширене відтворення, коли масштаби виробництва збільшуються. Відтворення включає відтворення: а) сукупного суспільного продукту; б) робочої сили; в) виробничих відносин; г) природних ресурсів.

ВІДТВОРЕННЯ ВИРОБНИЧИХ ВІДНОСИН – відтворення, що охоплює відносини власності на засоби виробництва, становище соціальних груп, трудових колективів, окремих працівників, організаційно-економічні зв’язки. На сучасному етапі відтворення виробничих відносин веде до розвитку товарно-грошових відносин на основі плюралізму форм власності, їх рівноправності й змагальності.

ВІДТВОРЕННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ – відновлення природних умов економічного зростання (родючості землі, лісових ресурсів, рибних запасів та ін.), збереження й облагородження середовища проживання людини.

ВІДТВОРЕННЯ РОБОЧОЇ СИЛИ – безперервне відновлення та збереження працездатності працівників, зайнятих у народному господарстві, збільшення їх чисельності. У цьому процесі відбувається постійне відновлення і підвищення трудової кваліфікації людей, зростання їхнього загальноосвітнього і професійного рівня.

ВІДТВОРЕННЯ СУКУПНОГО СУСПІЛЬНОГО ПРОДУКТУ – відновлення всіх його частин за вартістю (фонду спожитих засобів виробництва, необхідного продукту, додаткового продукту) і за натуральною формою (засобів виробництва і предметів споживання).Типовим для ринкової економіки є розширене відтворення суспільного сукупного продукту, що означає його зростання за обсягом, а також поліпшення його структури та якості.

ВЛАСНІСТЬ ДЕРЖАВНА – форма власності, за якої володарем засобів виробництва і його результатів виступає держава.

ВЛАСНІСТЬ ЕКОНОМІЧНА – відносини, що виникають між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання, послуг, об’єктів інтелектуальної власності в усіх сферах суспільного відтворення. Включає такі групи відносин: 1) відносини з приводу привласнення умов виробництва і його результатів; 2) відносини господарського використання майна; 3) економічні форми реалізації відносин власності.

ВЛАСНІСТЬ КООПЕРАТИВНА – колективна власність кооперативів, їхніх об’єднань, що виникає на основі добровільного усуспільнення їх членами всіх або частини належних їм засобів виробництва, а також грошових внесків (паїв) з наступним її розвитком за рахунок внутрішніх нагромаджень.

ВЛАСНІСТЬ ПРИВАТНА – відносини привласнення, при яких економічний суб’єкт відособлено і незалежно від інших здійснює функції володіння, розпорядження та користування засобами виробництва та його результатами.

ВЛАСНІСТЬ СУСПІЛЬНА – система економічних відносин, що характеризується спільним привласненням засобів виробництва і створеного продукту.

ГІПЕРІНФЛЯЦІЯ – стрімке зростання товарних цін та грошової маси у обігу, що призводить до порушення платіжного обороту та до економічної кризи в країні (гіперінфляція наступає при рості цін від 500 до 1000 % на рік).

ГОСПОДАРСЬКИЙ МЕХАНІЗМ – система управління народним господарством за допомогою відповідних форм, методів і важелів, на основі використання економічних законів, для розв’язання суперечностей суспільного способу виробництва, реалізації відносин власності, а також всебічного розвитку людини, формування її потреб, створення системи стимулів і узгодження економічних інтересів соціальних стратів, груп та верств населення.

ГРАНИЧНА КОРИСНІСТЬ – додаткова корисність, яку дістає споживач з однієї одиниці товару.

ГРАФІК ПРОПОЗИЦІЇ – відображення співвідношення між ринковими цінами і кількістю товарів, які виробники бажають і здатні запропонувати на ринок у певний момент часу.

ГРАФІК ПОПИТУ – зображення залежності між ринковою ціною товару і грошовим відображенням попиту на нього у певний момент часу.

ГРОШІ – специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента (всезагальної обмінюваності), завдяки чому в ньому виражається вартість усіх інших товарів і встановлюються економічні відносини між суб’єктами господарської діяльності.

ГРОШІ КРЕДИТНІ – найрозвинутіша форма грошей, яка є знаком (символом) вартості, виконує роль загального еквівалента, забезпечує рух позичкового капіталу та еволюцію кредитних відносин.

ГРОШІ ПАПЕРОВІ – грошові знаки або символи повноцінних грошей, які наділені примусовим курсом і випускаються для витрат держави.

ГРОШОВА МАСА СУКУПНА – готівкові кошти в обігу, внески та кошти на рахунках у банках, інші безумовні грошові зобов’язання.

ГРОШОВА РЕФОРМА – повна або часткова зміна грошової системи, що виражається у заміні одних грошових знаків іншими. Скорочення грошової маси в обігу може мати тимчасовий характер, якщо не здійснити радикальні економічні реформи, не усунути дефіцит державного бюджету, не зруйнувати затратний механізм господарювання.

ГРОШОВА СИСТЕМА – форма організації грошового обігу, що історично склалася у країні й закріплена в національному законодавстві.

ГРОШОВИЙ ОБІГ – безперервний рух грошей у сфері обігу та їх функціонування як засобу обігу та платежу.

ДЕВАЛЬВАЦІЯ – така реформа грошового обігу, яка проводиться шляхом законодавчого зменшення металевого вмісту грошової одиниці або пониженням курсу валюти даної країни відносно до ціни на золото, коштовності чи конвертованих валют.

ДЕВІЗИ – платіжні засоби, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки.

ДЕДУКЦІЯ – перевірка теорії фактами.

ДЕМПІНГ – вивіз та продаж товарів на зовнішніх ринках за цінами, нижчими за витрати виробництва.

ДЕНОМІНАЦІЯ – зміна найменування паперових грошових знаків з метою спрощення розрахунків шляхом зменшення номінальної ціни паперових грошей за умов різкого падіння їх курсу.

ДЕПОЗИТИ – грошові кошти підприємств, установ, організацій та окремих осіб, які знаходяться у зберіганні в банках або інших фінансово-кредитних інститутах на певних умовах.

ДЕПРЕСІЯ – фаза розвитку економіки, що настає безпосередньо після економічної кризи та характеризується застоєм у виробництві, безробіттям, слабкими темпами торгівлі тощо.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ – комплекс форм та засобів централізованого впливу на розвиток економічних об’єктів і процесів для стабілізації економічної системи та її пристосування до умов, що змінюються, передусім до потреб та інтересів розвитку головної продуктивної сили – людини.

ДЕРЖАВНЕ СТРАХУВАННЯ – економічні відносини, які виникають між державою і підприємствами, організаціями та населенням в процесі формування й розподілу страхового фонду для відшкодування втрат і надання матеріальної допомоги.

ДЕРЖАВНИЙ БОРГ – сума заборгованості держави за кредитними операціями, тобто загальний розмір заборгованості уряду власникам державних цінних паперів.

ДЕРЖАВНІ ЦІННІ ПАПЕРИ – облігації, казначейські та інші зобов’язання, що випускаються державою з метою покриття бюджетного дефіциту.

ДЕФІЦИТ – 1) нестача, недостача будь-чого; 2) збиток, перевищення витрат над доходами бюджету.

ДЕФІЦИТ ВАЛЮТНИЙ – недостача іноземної валюти, яку потрібно державі для забезпечення власних потреб.

ДЕФІЦИТ ЗОВНІШНЬОТОРГОВИЙ – перевищення пасивної частини зовнішньоторгового балансу, що складається з імпорту, над його активною частиною, тобто експортом.

ДЕФІЦИТ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ – макроекономічний показник, що відображає ситуацію, при якій сумарні надходження в країну іноземної валюти є негативними.

ДЕФЛЯЦІЯ – протилежний інфляції процес зменшення кількості паперових грошей в обігу шляхом здійснення комплексу заходів для оздоровлення економіки і фінансів, які виражаються у реформі податкової системи (збільшенні податків), підвищенні облікової ставки та обов’язкових резервів комерційних банків у центральному банку, скороченні бюджетних видатків тощо.

ДИВЕРСИФІКАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА – одночасний розвиток кількох або багатьох не зв’язаних технологічно видів виробництва та обслуговування, розширення асортименту продукованих виробів і (або) послуг, що дає можливість підприємству (фірмі) забезпечувати відносну фінансову стабільність, оскільки тимчасові збитки від нерентабельних виробів можуть перекриватися прибутком від інших видів продукції.

ДИВІДЕНД – частина прибутку акціонерного товариства, яка розподіляється серед акціонерів пропорційно їх вкладеному капіталу. Доход, що виплачується за акцією.

ДИЛЕР – фізична або юридична особа, що здійснює біржове або торгівельне посередництво за свій рахунок.

ДИСТРИБ’ЮТОР – порівняно велика незалежна посередницька фірма, що здійснює збут на основі оптових закупок готової продукції у крупних промислових фірм-виробників; має власні склади, встановлює довгострокові контрактні відносини з промисловцями.

ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ТОВАРІВ – фізичні або інші відміни між товарами різних підприємств (фірм), що спричиняють у індивідуальних покупців певні переваги до товарів одного (однієї) підприємства (фірми) перед товарами інших підприємств (фірм) за умови, що продавці продають їх по однаковій ціні.

ДОДАТКОВА ВАРТІСТЬ – вартість проданого підприємством (фірмою) продукту за мінусом виробів (матеріалів), які куплені та використані підприємством (фірмою) для його виробництва.

ДОДАТКОВИЙ ПРОДУКТ – частина національного доходу, яка використовується для розширеного виробництва, створення резервного фонду, виплати дивідендів, збагачення панівного класу (придбання ним предметів розкоші, спорудження розкішних особняків тощо).

ДОМОГОСПОДАРСТВО – сукупність осіб, які проживають в одному жилому будинку (приміщенні) та ведуть спільне господарство (мають спільні витрати з утримання житла, харчування тощо).

ДОТАЦІЯ – державна виплата, яка надається у безповоротному порядку тій або іншій підприємницькій структурі, що зазнала економічної скрути за об’єктивними причинами.

ДОХОД – кошти у грошовій або натуральній формі, які одержано в результаті економічної діяльності.

ДОХОД НАЦІОНАЛЬНИЙ – новостворена вартість в масштабі народного господарства країни, яка включає необхідний і додатковий продукт; макроекономічний показник, що є складником валового національного продукту та визначається шляхом додавання всіх видів доходів у суспільстві: заробітної плати, плати за оренду, прибутку, дивідендів, податків на прибуток, нерозподілених прибутків підприємств.

ЕКОНОМІКА – сукупність галузей народного господарства в межах певної країни.

ЕКОНОМІКА АДМІНІСТРАТИВНО-КОМАНДНА – економіка, в якій більшість підприємств перебувають у державній власності, здійснюють свою діяльність на основі директив за єдиним народногосподарським планом.

ЕКОНОМІКА ЗМІШАНА – економічна система, в якій регулювання економічних процесів здійснюється як ринком, так і державою, але з урахуванням саморегулюючої ролі ринку.

ЕКОНОМІКА РИНКОВА – суспільна форма організації господарства, яка основана на товарному виробництві, що забезпечує взаємодію між виробництвом і споживанням шляхом ринку.

ЕКОНОМІКА ТІНЬОВА – сукупність неврахованих і протизаконних видів діяльності: ухилення від сплати податків, виробництво і збут заборонених видів продукції та надання заборонених послуг.

ЕКОНОМІКС – суспільна наука про використання рідкісних економічних ресурсів з метою максимального задоволення безмежних матеріальних потреб суспільства.

ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА – незалежність держави у формуванні й розвитку власної економічної системи.

ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ – узагальнююче логічне поняття, яке виражає істотні сторони економічних явищ, відбиває глибинні процеси економічного розвитку.

ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА – сукупність науково сформульованих ідей і положень, довгострокових та поточних завдань, цілеспрямованих дій, за допомогою яких здійснюється управління економікою, тобто розробка й проведення в життя системи господарських заходів, які спрямовані на розвиток і підвищення ефективності суспільного виробництва.

ЕКОНОМІЧНА ПОТРЕБА – ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності для забезпечення власного добробуту та добробуту членів родини.

ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА – сукупність усіх видів економічної діяльності та відносин між людьми в процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства.

ЕКОНОМІЧНА СУПЕРЕЧНІСТЬ – суттєве, закономірне відношення і економічна взаємодія між протилежними сторонами економічного явища чи процесу, внаслідок якої вона (суперечність) є їх рушійною силою розвитку, а в гносеологічному аспекті – основою пізнання сутності економічних законів та категорій.

ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ – наука, яка вивчає закони розвитку економічних систем, що виникають з приводу виробництва і привласнення товарів і послуг в усіх сферах суспільного відтворення, а також ті аспекти еволюції національної свідомості, духу народу, його культури, психології, моралі та поведінки, що впливають на прогрес економіки.

ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ – кількісні та якісні зміни у виробництві, що виражаються у збільшенні його кінцевих результатів.

ЕКОНОМІЧНИЙ ІНТЕРЕС – усвідомлена економічна потреба окремих людей, соціальних верств, груп та класів, яка знаходить свій вияв у поставлених цілях, конкретних завданнях та діях щодо їх досягнення.

ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОГРЕС – поступальний розвиток усієї економічної системи, кожного її елемента: продуктивних сил, техніко – економічних відносин (а водночас технологічного способу виробництва), організаційно – економічних відносин, виробничих відносин, або відносин економічної власності, та господарського механізму.

ЕКОНОМІЧНИЙ ЦИКЛ – рух виробництва від початку попередньої до початку наступної кризи.

ЕКОНОМІЧНІ ЗАКОНИ – внутрішньо необхідні, стійкі, істотні, причинно-наслідкові зв’язки і взаємозалежності у явищах і процесах економічного життя.

ЕКОНОМІЧНІ РЕСУРСИ – сукупність ресурсів (природних, трудових, фінансових, інформаційних тощо), які використовуються у господарській діяльності в їх єдності та взаємодії, тобто це наявні у суспільства можливості для створення благ і задоволення потреб.

ЕКОНОМІЧНІ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ – основні види господарської діяльності держави, спрямовані на подолання найважливіших вад ринкової економіки, створення якісно нових форм для розвитку технологічного способу виробництва, передусім продуктивних сил.

ЕЛАСТИЧНІСТЬ – міра чутливості попиту і пропозиції до зміни факторів, які їх визначають, і, насамперед, до зміни ціни товарів.

ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПОПИТУ – ступінь зміни попиту на певну продукцію під впливом зміни ціни на неї.

ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПРОПОЗИЦІЇ – ступінь зміни пропозиції на певну продукцію під впливом зміни ціни на неї.

ЕМБАРГО – заборона ввезення в країну або вивозу із неї товарів і валюти.

ЕМІСІЯ – випуск у обіг грошових знаків та цінних паперів.

ЕМІТЕНТ – установа (особа), що проводить емісію, тобто юридична або фізична особа, яка випускає цінні папери й зобов’язується суворо виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску (дивіденд, відсоток).

ЕФЕКТИВНІСТЬ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА – найважливіша узагальнююча характеристика результативності суспільного виробництва, яка відображає відношення величини створених товарів і послуг до сукупних витрат на їх виготовлення.

ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ ТОВАРУ – послідовність “фаз життя” товару на ринку: впровадження, розвиток, зрілість (стабілізація, насичення ринку), його скорочення (спад продажу), зняття товару з продажу.

ЗАЙНЯТІСТЬ – система соціально-економічних відносин між людьми, що виникає в процесі їх діяльності, зорієнтованої на задоволення своїх потреб, а також при забезпеченні працездатного населення робочими місцями та здійсненні розширеного відтворення робочої сили.

ЗАЙНЯТІСТЬ ЕФЕКТИВНА – зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці.

ЗАЙНЯТІСТЬ ПОВНА – надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім’ї) та колективне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб.

ЗАЙНЯТІСТЬ РАЦІОНАЛЬНА – зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньої структури.

ЗАКОН ВАЛЬРАСА – закон, згідно з яким сукупна сума попиту в народному господарстві за вартістю завжди дорівнює сумі пропозиції (поняття рівноваги й вартості збігаються).

ЗАКОН ВАРТОСТІ – особливий економічний закон (діє у деяких суспільних способах виробництва), який виражає внутрішньо необхідні, суттєві й сталі зв’язки між суспільно необхідною працею (витраченою на виробництво товару з урахуванням умов її відтворення) і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту та пропозиції.

ЗАКОН ЗРОСТАННЯ ПОТРЕБ – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між розвитком продуктивних сил, суспільним виробництвом, з одного боку, і досягнутим рівнем задоволення потреб (або особистим споживанням), а також зростанням потреб суспільства, їх кількісно – якісним зростанням і вдосконаленням – з іншого.

ЗАКОН КОНКУРЕНЦІЇ – об’єктивний економічний закон розвиненого товарного виробництва, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між відособленими товаровиробниками (у їх суперництві й боротьбі за найвищу результативність виробництва), з одного боку, і споживачами їх продукції – з іншого, внаслідок чого підприємці змушені знижувати витрати виробництва, покращувати якість товарів і послуг тощо.

ЗАКОН КОНЦЕНТРАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА – закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між розвитком продуктивних сил і процесом конкуренції (дії відповідних законів), під впливом яких відбувається зосередження факторів виробництва (речових і особистих) на крупних підприємствах.

ЗАКОН ПОПИТУ – закон, згідно з яким, за незмінюваності всіх інших параметрів, зниження ціни зумовлює відповідне зростання величини попиту, і навпаки.

ЗАКОН ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ – закон, згідно з яким попит визначає обсяг і структуру пропозиції, впливаючи при цьому на виробництво, а пропозиція формує попит через асортимент виготовлених товарів і запропонованих послуг та їх ціни.

ЗАКОН ПРОПОЗИЦІЇ – закон, згідно з яким, за незмінюваності всіх інших параметрів, зростання (зниження) ціни зумовлює відповідне збільшення (зменшення) пропозиції.

ЗАКОН СЕЯ – закон, згідно з яким продавець товару чи послуги отримує за їх реалізацію гроші, купує за них інші товари або послуги, тому пропозиція породжує власний попит, і в господарстві вони автоматично урівноважуються по всій сукупності реальних товарів і послуг, через те неможливі їхнє надвиробництво і дефіцит.

ЗАКОН СПАДНОЇ ВІДДАЧІ – закон, згідно з яким, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного фіксованого ресурсу (наприклад, капіталу, землі) дає додатковий або граничний продукт, який зменшується в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу.

ЗАКОН СПАДНОЇ ПРОДУКТИВНОСТІ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА – закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між розширеним використанням одного з факторів виробництва (за незмінності всіх інших факторів) і меншим збільшенням приросту продукції, яке (збільшення) до того ж на певному етапі починає зменшуватися.

ЗАКОН ЦИКЛІЧНОГО РОЗВИТКУ – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між періодичним оновленням елементів технологічного способу виробництва в межах різних типів циклічних коливань та відповідними структурними змінами інших елементів економічної системи (відносин власності, господарського механізму) і відновленням через певний час на цій основі макроекономічної рівноваги.

ЗАРОБІТНА ПЛАТА – грошове вираження вартості та ціни товару робоча сила. З. П. – це об’єктивно необхідний для відтворення робочої сили та ефективного функціонування виробництва обсяг, вираженої в грошовій формі, основної частини життєвих засобів, що відповідає досягнутому рівневі розвитку продуктивних сил і зростає пропорційно підвищенню ефективності праці трудящих.

ЗАРОБІТНА ПЛАТА ВІДРЯДНА – форма оплати вартості та ціни товару робоча сила, що передбачає залежність заробітку від кваліфікації працівника та кількості виготовленої продукції.

ЗАРОБІТНА ПЛАТА НОМІНАЛЬНА – сума грошей, яку працівник одержує за свою працю.

ЗАРОБІТНА ПЛАТА ПОЧАСОВА – форма оплати вартості та ціни робочої сили за її функціонування впродовж певного робочого часу.

ЗАРОБІТНА ПЛАТА РЕАЛЬНА – кількість матеріальних та духовних благ і послуг, які працівник може придбати на номінальну зарплату за певного рівня цін після сплати податків.

ЗАСОБИ ВИРОБНИЦТВА – сукупність предметів праці і засобів праці.

ЗАСОБИ ПРАЦІ – речі, які людина розміщує між собою і предметом праці, тобто те, чим вона на нього впливає.

ЗАСТАВА – один із способів забезпечення зобов’язань майном (рухомим і нерухомим), яке може бути продано з аукціону в разі невиконання боржником узятих зобов’язань.

ЗОЛОТИЙ ЗАПАС – централізований фонд у злитках і монетах, що зосереджений у центральному емісійному банку або казначействі країни. У сучасних умовах З. з. перетворився у виключно валютний резерв (державний резерв щодо придбання іноземної валюти, яка необхідна для урегулювання міжнародних зобов’язань країни).

ІНВЕСТИЦІЇ – всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення соціального ефекту.

ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ – сукупність практичних дій фізичних і юридичних осіб та держави щодо реалізації інвестицій.

ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ – різновид кредитно-фінансових інституцій, які акумулюють грошові кошти приватних інвесторів за допомогою емісії власних цінних паперів (зобов’язань), а також вкладення цих коштів в акції й облігації у власній країні та за кордоном. Така компанія купує, тримає і продає цінні папери з метою одержання прибутку на вкладений капітал.

ІНВЕСТИЦІЙНИЙ СЕРТИФІКАТ – цінний папір, що випускається в обіг тільки інвестиційним фондом чи компанією та дає право його власнику на отримання доходу.

ІНВЕСТОР – суб’єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення щодо вкладення власних, позичених або залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування.

ІНДЕКС – цифровий показник, який виражає (у процентах або у долях одиниці) послідовні зміни будь-якого явища.

ІНДЕКС ЦІН – індекс, що показує динаміку зміни ціни “ринкового кошику”, тобто ціни ринкового набору споживчих товарів.

ІНДЕКСАЦІЯ ГРОШОВИХ ДОХОДІВ – форма соціального захисту населення, що передбачає перерахунок та зміну його грошових доходів з урахуванням динаміки роздрібних цін для повної або часткової компенсації втрат населення внаслідок зростання цін.

ІНДУКЦІЯ – виведення принципів, узагальнень із фактів.

ІНТЕНСИВНИЙ ТИП ВІДТВОРЕННЯ – зростання виробництва за рахунок підвищення його ефективності на базі використання досягнень НТП.

ІНТЕНСИВНІСТЬ ПРАЦІ – наповненість, насиченість одиниці робочого часу працею.

ІНФЛЯЦІЯ – знецінення грошей, зниження їх купівельної спроможності, що виявляється у зростанні цін.

ІНФЛЯЦІЯ ВИТРАТ – форма інфляції, яка виникає внаслідок зростання витрат виробництва, які переносяться на ціни товарів, що виготовляються, і оплачуються споживачами або входять у витрати іншого підприємства і спричиняють зростання цін на інші товари.

ІНФЛЯЦІЯ ГАЛОПУЮЧА – загрозливо стрімке і некероване зростання цін, знецінення грошей, розлад економічних зв’язків, стагнація виробництва, масове зубожіння населення (зростання цін від 20 до 200 % на рік).

ІНФЛЯЦІЯ ПОВЗУЧА – інфляція, що проявляється в плавному зростанні цін, приблизно 10% на рік.

ІНФЛЯЦІЯ ПОПИТУ – форма інфляції, що виникає із-за зростання попиту при повній завантаженості виробничих потужностей і повній зайнятості.

ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУ – система державних, приватних і громадських інститутів (організацій і установ), технічних засобів, що обслуговують інтереси суб’єктів ринкових відносин, забезпечують їх ефективну взаємодію, тобто сукупність різноманітних суб’єктів сфери обігу, яка забезпечує необхідні умови для нормального функціонування ринкової економіки.

КАДАСТР – опис та оцінка об’єктів, що підлягають оподаткуванню.

КАЗНАЧЕЙСЬКІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ – цінні папери, які засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету та право на отримання фіксованого доходу протягом усього строку володіння даними цінними паперами.

КАПІТАЛ – складна економічна категорія, яка в економічній теорії трактується: як створені людиною ресурси, які використовуються для виробництва товарів, тобто як засоби виробництва; як готові товари, що призначені для продажу; як гроші, що приносять відсоток. К. – це певне суспільне відношення, що вкладене в річ і придає цієї речі специфічного суспільного характеру. К. можна розуміти як постійний рух усіх його елементів. Тільки перебуваючи у русі, гроші перетворюються в капітал. К. – це самозростаюча вартість.

КАПІТАЛ АВАНСОВАНИЙ – кошти, що спрямовуються у виробництво, а саме йдуть на придбання засобів виробництва та робочої сили, у рахунок майбутніх, наступних доходів внаслідок одержання платежів від реалізації створених матеріальних цінностей, а також за виконані роботи та надані послуги.

КАПІТАЛ ЗМІННИЙ – частина авансованого капіталу, яка витрачається на купівлю робочої сили та в процесі виробництва змінює величину своєї вартості, тобто створює додаткову вартість.

КАПІТАЛ ОБОРОТНИЙ (ОБОРОТНІ АКТИВИ) – частина продуктивного капіталу, вартість якого переноситься на продукт, що створюється, протягом одного кругообігу (капіталу) повністю і повністю відшкодовується після його (продукту) реалізації; іншою мовою, це сукупність коштів підприємства (фірми), вкладених в оборотні фонди та фонди обігу, що забезпечують безперервний процес економічної діяльності та повністю споживаються протягом виробничого циклу (робоча сила, матеріали, сировина тощо).

КАПІТАЛ ОСНОВНИЙ (ОСНОВНІ АКТИВИ) – частина продуктивного капіталу, вартість якого переноситься на продукт, що створюється, протягом ряду періодів виробництва; іншою мовою, це сукупність грошових коштів підприємства (фірми), вкладених в основні фонди (технічні засоби виробництва), що тривалий час беруть участь у процесах економічної діяльності та переносять на продукт (послугу) свою вартість частинами – внаслідок щорічних амортизаційних відрахувань.

КАПІТАЛ ПОЗИЧКОВИЙ – певна сума вільних грошей, які надаються їх власником у тимчасове користування іншій особі (підприємцю) з метою отримання проценту.

КАПІТАЛ ПОСТІЙНИЙ – частина авансованого капіталу, яка витрачається на купівлю засобів праці і в процесі виробництва не змінює своєї величини.

КАПІТАЛ РЕАЛЬНИЙ – промисловий капітал у всіх його формах (грошовий, продуктивний, товарний).

КАПІТАЛ ТОРГОВИЙ – відокремлена частина промислового капіталу, що забезпечує перетворення товарного капіталу у грошовий.

КАПІТАЛ ФІКТИВНИЙ – капітал, який існує у вигляді цінних паперів.

КАПІТАЛІЗАЦІЯ ДОХОДІВ – визначення ціни певного об’єкта купівлі – продажу на основі доходу, який приносить цей об’єкт.

КАРТЕЛЬ – об’єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність, а також домовляються про частку кожного у загальному обсязі виробництва, ціни, ринки збуту.

КІНЦЕВИЙ СУСПІЛЬНИЙ ПРОДУКТ – вартість готової до споживання продукції (предметів споживання і засобів праці).

КОНВЕРСІЯ – перехід від процесу мілітаризації економіки до економіки роззброєння, переведення військового виробництва на випуск мирної продукції.

КОНВЕРТОВАНІСТЬ – гарантована здатність національної грошової одиниці обертатися. Означає свободу будь-якої юридичної або фізичної особи брати участь у зовнішньоекономічній діяльності, право вільно продавати, купувати або обмінювати національну валюту на іноземну за існуючим курсом без будь-яких обмежень чи прямого втручання держави.

КОНГЛОМЕРАТ – об’єднання, що утворене внаслідок поєднання (поглинання) прибуткових різногалузевих підприємств, які не мають виробничої й технічної спільності.

КОНКУРЕНТОЗДАТНІСТЬ ТОВАРУ – найважливіша комплексна ринкова характеристика товару, його здатність бути проданим на конкурентному ринку в певні строки при наявності аналогічних товарів-конкурентів.

КОНКУРЕНЦІЯ – процес суперництва між товаровиробниками, продавцями і покупцями товарів за найвигідніші умови виробництва або реалізації товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.

КОНКУРЕНЦІЯ ВНУТРІГАЛУЗЕВА – боротьба між товаровиробниками, які діють в одній галузі народного господарства.

КОНКУРЕНЦІЯ ДОСКОНАЛА (ЧИСТА) – форма суперництва, умови ринку, на якому існує безліч продавців і покупців, має місце однорідність продукції, що продається, а також вільний доступ фірм на ринок.

КОНКУРЕНЦІЯ МІЖГАЛУЗЕВА – конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях народного господарства.

КОНКУРЕНЦІЯ НЕЦІНОВА – боротьба між товаровиробниками за споживача через впровадження досягнень науково – технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту.

КОНКУРЕНЦІЯ ЦІНОВА – боротьба між товаровиробниками за споживача через зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту.

КОНСАЛТИНГ – консультативна діяльність щодо широкого кола питань і проблем розвитку та підвищення ефективності підприємництва. Така діяльність за певну (обумовлену договором) винагороду може здійснюватися як індивідуальними консультантами, так і спеціалізованими організаціями.

КОНСОРЦИУМ – тимчасове статутне об’єднання промислового і банківського капіталу для реалізації певної підприємницької ідеї та досягнення загальної мети (здійснення спільного інноваційно-інвестиційного господарського проекту).

КОНТРАКТ ДЕРЖАВНИЙ – детально розроблений економічний і правовий документ, який регламентує організаційно – технічні, адміністративно – управлінські відносини при виконанні замовлення підрядниками.

КОНТРОЛЬНИЙ ПАКЕТ АКЦІЙ – частка акцій, що зосереджена в руках одного власника і дає можливість здійснювати фактичний контроль за діяльністю акціонерного товариства. Теоретично він має становити понад 50% суми випущених акцій, але на практиці може бути меншим, оскільки не всі акціонери мають право голосу та можливість брати участь у загальних зборах.

КОНЦЕНТРАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА – процес укрупнення виробництва, тобто зосередження засобів виробництва, працівників і обсягів виробництва на крупних підприємствах.

КОНЦЕНТРАЦІЯ КАПІТАЛУ – зростання масштабів відокремлено функціонуючих фірм, тобто збільшення індивідуальних капіталів шляхом перетворення частини додаткової вартості в капітал, збільшення капіталу за рахунок зростання прибутку.

КОН’ЮНКТУРА РИНКУ – умови, що складаються на ринку в певний момент часу в конкретному регіоні.

КООПЕРАЦІЯ ПРАЦІ – форма організації праці, виконання робіт, за якої значна кількість людей планомірно і спільно бере участь в одному або різних пов’язаних між собою трудових процесах.

КОРЕСПОНДЕНТСЬКИЙ РАХУНОК – рахунок для обліку розрахунків, які виконує одна кредитна установа за дорученням і на кошти іншої на підставі укладеного кореспондентського договору. В Україні існують кореспондентські розрахунки між комерційними банками, Національним банком і комерційними банками.

КРЕДИТ – система економічних відносин, що спрямована на мобілізацію тимчасово вільних коштів і передачу їх на потреби розширеного відтворення. К. – це форма руху позичкового капіталу, що виражає відносини між кредиторами й позичальниками і забезпечує перетворення грошового капіталу на позичковий.

КРЕДИТ БАНКІВСЬКИЙ – кредит, який надають кредитні установи (насамперед банки) будь-яким економічним суб’єктам (підприємствам, державі, власникам домашніх господарств тощо) у формі грошових позичок.

КРЕДИТ ІПОТЕЧНИЙ – кредит, який банки та спеціалізовані фінансово-кредитні установи надають у формі довготермінових позичок під заставу нерухомості.

КРЕДИТ КОМЕРЦІЙНИЙ – кредит, який підприємства (фірми, компанії) надають іншим підприємствам у формі продажу товару з відстрочкою платежу й оформляють векселем.

КРЕДИТ СПОЖИВЧИЙ – кредит, який банки, спеціалізовані кредитні установи та торгові компанії надають приватним особам для придбання товарів тривалого користування.

КРЕДИТНА ЛІНІЯ – згода банку (надається особі-позичальнику) здійснювати надання позик у майбутньому в розмірах, що не перевищують обумовлені заздалегідь межі.

КРЕДИТНА СИСТЕМА – сукупність кредитних відносин, форм кредиту та методів кредитування.

КРИЗА ЕКОНОМІЧНА – головна фаза економічного циклу, що супроводжується різким скороченням обсягів виробництва, зростанням безробіття, накопиченням товарів у сфері торгівлі та ін.

КРИЗА СТРУКТУРНА – кризові явища тривалого нециклічного характеру, що проявляються в занепаді окремих галузей і комплексів (груп) галузей народногосподарського значення, порушують ключові загальноекономічні (відтворювальні) пропорції.

КРИЗА ФІНАНСОВА – глибокий розлад фінансової системи країни, що супроводжується зростанням темпів інфляції, неплатежами, різким, переважно знижувальним, коливанням валютних курсів та курсів цінних паперів, відпливом іноземних інвестицій.

КРИТЕРІЇ КЛАСИФІКАЦІЇ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ – найважливіші ознаки, показники, на основі яких обґрунтовуються найістотніші та якісні риси й відмінності однієї економічної системи від іншої.

КРУГООБІГ КАПІТАЛУ – рух вартості факторів виробництва через сфери виробництва й обігу, внаслідок чого вона проходить три стадії і послідовно набуває трьох функціональних форм: грошової, продуктивної і товарної.

КУРС АКЦІЇ – ціна, за якою акція продається й купується.

ЛІЗИНГ – форма економічних відносин, яка реалізується через придбання у виробника орендодавцем за проханням орендатора майна на умовах купівлі-продажу й одержання цього майна орендатором від орендодавця у виключне користування на певний строк.

ЛІЦЕНЗІЯ – дозвіл, який надається державними органами юридичним і фізичним особам, на здійснення певних видів суспільно корисної діяльності, у тому числі зовнішньоекономічної.

ЛОМБАРДИ – кредитні установи, що позичають гроші під заставу рухомого майна.

МАКРОЕКОНОМІКА – розділ економічної теорії, який вивчає економічні явища, процеси, відносини на рівні суспільства (держави).

МАРКЕТИНГ – багатозначуща категорія, яка означає: а) принцип господарювання, що орієнтує виробництво на задоволення конкретних потреб конкретних споживчих груп і окремих споживачів; б) систему господарювання від прогнозування потреб ринку та планування виробничої і комерційної діяльності до здійснення продажу і організації сервісу в період використання продукції; в) відповідний образ мислення, філософію виробничої і комерційної діяльності; г) процес здійснення ряду спеціальних функцій (вивчення ринку, товарна та цінова політика, товарорух, просування товару, оптова та роздрібна торгівля тощо).

МАСШТАБ ЦІН – вагова кількість валютного металу, прийнятого в країні за грошову одиницю.

МЕЖА ВИРОБНИЧИХ МОЖЛИВОСТЕЙ – максимально можливий обсяг виробництва певного продукту (послуги) при заданих обсязі та структурі економічних ресурсів, наявних або виділених для виробництва цього продукту (послуги).

МЕНЕДЖЕР – професійний управляючий, головне завдання якого – координація і організація діяльності колективів на основі врахування вимог об’єктивних законів і закономірностей відповідно до конкретних умов господарювання, тобто управління на науковій основі.

МЕНЕДЖМЕНТ – сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом, спрямованих на досягнення цілей підприємства.

МЕТОД МАТЕРІАЛІСТИЧНОЇ ДІАЛЕКТИКИ – метод наукового дослідження, який передбачає вивчення явищ і процесів економічного життя в їх загальному взаємозв’язку й взаємозалежності, в стані безперервного розвитку, коли кількісні зміни, що виникають у процесі розвитку, ведуть до якісних змін. Джерелом розвитку будь-яких процесів згідно з цим методом визнається єдність і боротьба протилежностей.

МЕТОД НАУКОВОЇ АБСТРАКЦІЇ – метод дослідження, який передбачає відмову від поверхових, несуттєвих сторін явища для розкриття його внутрішніх, суттєвих, сталих і загальних зв’язків, дійсної тенденції руху.

МЕТОД ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ – шлях пізнання системи економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, мисленого відтворення у теорії діалектики, у системі економічних відносин та категорій цієї взаємодії.

МЕХАНІЗМ ВИКОРИСТАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАКОНІВ – комплекс заходів, спрямованих на подолання антагоністичних форм розвитку суперечностей (які пронизують закони), формування науково обґрунтованої системи управління народним господарством, передусім шляхом використання правових та адміністративних важелів.

МІЖНАРОДНА МІГРАЦІЯ РОБОЧОЇ СИЛИ – переміщення працездатного населення за межі країн його походження, яке викликається причинами економічного характеру.

МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ ПОСЛУГАМИ – обмін послугами між державами, передусім послугами транспорту, інформаційними, консультаційними послугами тощо.

МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ ТОВАРАМИ – торгівля між країнами, що складається з ввезення (імпорту) товарів та їхнього вивезення (експорту).

МІЖНАРОДНИЙ РОЗПОДІЛ ПРАЦІ – інтернаціональна форма суспільного розподілу праці, що базується на спеціалізації країн у виробництві окремих видів товарів та послуг, якими вони обмінюються через міжнародну торгівлю.

МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ – система господарських відносин між різними країнами світу, яка включає міжнародне науково – технічне і виробниче співробітництво, вивіз капіталу і міжнародний кредит, світову торгівлю, міжнародну міграцію робочої сили і міжнародні валютні відносини.

МІКРОЕКОНОМІКА – розділ економічної теорії, який вивчає економічні явища, процеси, відносини на рівні підприємства (фірми).

МІНОВА ВАРТІСТЬ – властивість товару обмінюватися, кількісна пропорція, в якій споживчі вартості одного роду обмінюються на споживчі вартості іншого роду; форма вартості товару.

МОНІТОРИНГ – постійний нагляд за різнонаправленою діяльністю суб’єктів господарювання і підприємництва.

МОНОПОЛІСТИЧНА КОНКУРЕНЦІЯ – ринок, на якому велика кількість підприємств (фірм) продає диференційовану продукцію; ринок, доступ на який відносно вільний; ринок, на якому підприємство (фірма) має певний контроль над ціною продажу товару, який вона виробляє; ринок, на якому діє значна нецінова конкуренція.

МОНОПОЛІЯ – окремі наймогутніші підприємства або об’єднання декількох підприємств, які виготовляють переважну кількість певного товару, внаслідок чого впливають на процеси виробництва, ціноутворення, зайнятості і привласнюють високі (монопольні) прибутки на ринку певного товару.

МОНОПСОНІЯ – ринок, на якому виступає лише один покупець продукту (послуги) або ресурсу.

МОРАЛЬНЕ ЗНОШУВАННЯ – втрата засобами праці частини вартості через конструктивне старіння, винайдення нових засобів праці незалежно від фізичного зносу.

НАГРОМАДЖЕННЯ – використання частини додаткового продукту (національного доходу) для розширення виробництва або його капіталізація, зокрема збільшення основних і оборотних фондів, а також страхових запасів.

НАТУРАЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО – господарство, в якому продукти праці призначаються для задоволення власних потреб безпосередніх виробників життєвих благ, тобто для внутрішньогосподарського споживання.

НАЦІОНАЛЬНЕ БАГАТСТВО – сукупність матеріальних і духовних благ, які має на певний момент часу суспільство і які створені працею людей за весь попередній період його розвитку.

НЕОБХІДНИЙ ПРОДУКТ – частина національного доходу, яка використовується на відтворення людини: передусім витрати на житло, одяг, продукти харчування, соціальні та духовні потреби.

НОРМА АМОРТИЗАЦІЇ – відношення річного обсягу амортизаційних відрахувань до середньорічної вартості основних фондів, виражене у відсотках.

НОРМА ДОДАТКОВОЇ ВАРТОСТІ – ступінь експлуатації, відношення маси додаткової вартості до величини змінного капіталу.

НОРМА НАГРОМАДЖЕННЯ – відношення коштів, що спрямовуються на нагромадження, до усього додаткового продукту.

НОРМАТИВНА ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ – напрям економічної теорії, що оцінює економічні явища й процеси та дає рекомендації для діяльності в економічній політиці, тобто вона виражає суб’єктивне уявлення про те, що повинно бути, що бажано і що – ні.

НОУ-ХАУ (англ. know-how – знаю як) – сукупність різних знань науково-технічного, виробничого, організаційного, економічного і правового характеру, зокрема, дослідних даних (інформації) щодо певної технології, професійної діяльності фірми, що не стали загальновідомим надбанням, не запатентовані, не захищені правами промислової (інтелектуальної) власності і через це належать, як правило, до комерційної таємниці.

НУЛІФІКАЦІЯ (лат. nulificatio – знищення) – такий різновид грошової реформи, коли знецінені грошові знаки анулюються, тобто оголошуються недійсними.

ОБЛІГАЦІЯ – цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотка.

ОБЛІКОВА СТАВКА – ставка відсотку за позиками, який центральний банк встановлює для комерційних банків в межах певної країни.

ОБОРОТ КАПІТАЛУ – процес його кругообороту, що постійно повторюється.

ОДНООСІБНЕ ВОЛОДІННЯ – підприємство, власником якого є фізична особа або сім’я.

ОЛІГОПОЛІЯ – ринок, на якому декілька підприємств (фірм) продають стандартизовані або диференційовані товари; ринок, на який доступ для інших фірм ускладнений; ринок, на якому контроль над цінами на товари обмежений взаємозалежністю підприємств (фірм) і на якому присутня значна нецінова конкуренція.

ОРГАНІЗАЦІЙНО – ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ – відносини між людьми з приводу управління виробництвом, маркетинговою діяльністю, удосконалення форм і методів організації виробництва і праці, які у своїй взаємодії формують організаційно – речову форму розвитку продуктивних сил.

ОРЕНДА – форма відносин між власником, який безпосередньо не веде господарство на даному підприємстві (організації), і юридично вільним та економічно самостійним суб’єктом – підприємцем, якому власник – орендодавець – передає за орендну плату майно на основі договору в довгострокове платне володіння і користування.

ОРЕНДНА ПЛАТА – економічна форма доходу орендодавця – власника за передане майно у строкове платне володіння і користування.

ОЩАДНИЙ СЕРТИФІКАТ – цінний папір, письмове свідоцтво банка про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника на отримання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотку по ньому.

ПАРТНЕРСТВО (ТОВАРИСТВО) – юридична форма організації підприємницької діяльності, яка полягає у співробітництві кількох юридичних або фізичних осіб, що беруть участь у діяльності такого організаційного утворення власним капіталом і особистою працею на основі партнерського договору (договору про заснування).

ПІДНЕСЕННЯ – швидке зростання виробництва, яке супроводжується скороченням безробіття, розширенням обсягів кредиту та ін.

ПІДПРИЄМЕЦЬ – суб’єкт пошуку і реалізації нових можливостей у генеруванні та освоєнні новаторських ідей, розробці якісних продуктів і технологій, здійсненні нововведень і опануванні перспективними факторами розвитку, знаходженні нових способів обслуговування споживачів, пошуку нових сфер прикладання капіталу.

ПІДПРИЄМНИЦТВО – самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик, діяльність щодо виробництва продукції, надання послуг та заняття торгівлею за мети одержання прибутку.

ПІДПРИЄМСТВО – основна ланка народного господарства, самостійний суб’єкт, який забезпечує планомірне виробництво матеріальних і нематеріальних благ, здійснює науково – дослідницьку, комерційну та інші види діяльності за мети привласнення прибутку.

ПІДПРИЄМСТВО ДЕРЖАВНЕ – підприємство, що засноване на загальнореспубліканській власності.

ПІДПРИЄМСТВО ДЕРЖАВНЕ КОМУНАЛЬНЕ – підприємство, що засноване на власності адміністративно-територіальної одиниці.

ПІДПРИЄМСТВО ІНДИВІДУАЛЬНЕ – підприємство, що засноване на власності окремої фізичної особи та виключно її праці.

ПІДПРИЄМСТВО КОЛЕКТИВНЕ – підприємство, що засноване на власності трудового колективу, кооперативу тощо.

ПІДПРИЄМСТВО ПРИВАТНЕ – підприємство, що засноване на власності окремого громадянина, з правом найму робочої сили.

ПІДПРИЄМСТВО СІМЕЙНЕ – підприємство, що засноване на власності та праці членів однієї сім’ї, які проживають разом.

ПЛАН МАРКЕТИНГУ – документ, на основі якого організовується практична маркетингова діяльність. Структура плану: 1) загальний огляд ринкової ситуації і маркетингового середовища; 2) динаміка ринку; 3) характеристика поточного становища фірми, аналіз її можливостей; 4) перспективний стратегічний план компанії; 5) стратегія маркетингу; 6) програма дій; 7) баланс запланованих доходів і витрат; 8) контроль, регулювання, аналіз та оцінка ефективності діял

Дата добавления: 2014-01-13