Конспект лекцій. Тема 16. Риски в деятельности фирмы, их предупреждение и страхование

ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ

Тема 16. Риски в деятельности фирмы, их предупреждение и страхование

Тема 15. Инновационное развитие фирмы

Тема 14. Инвестиционная деятельность фирмы

Инвестиции и инвестиционная деятельность: цели, задачи, принципы.

Субъекты и объекты инвестиционной деятельности. Классификация инвестиционных вложений.

Инвестиционная политика фирмы. Методы оценки эффективности инвестиционных проектов.

Сущность, виды и свойства инноваций. Условия и факторы осуществления инноваций. Формирование инновационного потенциала. Финансовые факторы развития инновационной фирмы. Управление человеческим капиталом инновационной фирмы.

Риски: их виды и особенности. Управление рисками и их предупреждение. Обеспечение страховой защиты рисков фирм.

[1] http://www.iet.ru/ - Институт экономики переходного периода

[2] Источник: Данные Росстата(на 1.01.2008 г.)

[3] Внутри каждого вида экономической деятельности раскры­вается его содержание в соответствии с группировкой по коду ОКВЭД.

[4] Прочие формы собственности включают: смешанную собственность, собственность иностранных юридический лиц, граждан и лиц без гражданства

[5] Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. - М., 1998. С.39-40

[6] Портер М. Конкуренция: Пер. с англ. – М.: Изд. дом «Вильямс», 2002.

[7] Фатхутдинов Р.А. Стратегический менеджмент. – М.: Интел-Союз, 2002.

[8] Управление персоналом организации / Под ред. А.Я. Кибанова. М.: Инфра-М, 2007.

[9] Соломанидина Т.О., Управление мотивацией персонала (таблицы, схемы, кейсы). Учебно-практическое пособие / Т.О. Соломанидина, В.Г. Соломанидин - М.: «Журнал «Управление персоналом», 2005. – с 5.

[10] http://www.icie.ru Сайт Международного конгресса промышленников и предпринимателей

Тема 1: Предмет і метод економічної теорії

1. Зародження та основні етапи розвитку економічної теорії.
2. Предмет економічної теорії.

3. Методи пізнання економічних процесів.

4. Функції економічної теорії. Зв’язок економічної теорії, економічної політики і практики.

1. „Економія” – (термін Ксенофонта) – наука про ведення домашнього господарства. „Політекономія” – економіка міста. Зародження економіки як науки відбувається в 1 сторіччі до н.е. і відображене у філософських працях Платона, Ксенофонта. Економіка як особлива наука розвивається з 17 ст.і має такі етапи розвитку:

- 17 ст. – „меркантилізм”.

- 17 – поч.18 ст. – „фізіократія”.

- середина і кінець 18 ст. – „класична школа політекономії”.

- кін. 18 – поч. 19 ст. – „марксизм”.

- 19 – 20 ст. – „марженалізм”.

Представники „меркантилізму” – Моркрентьєн і Томас Мен.

Представник „фізіократії” – Франсуа Кенне. Фізіократи зробили висновок, що джерело багатства країни є праця на землі, де багатство виникає як дар землі, природи.

Представники „класичної школи політекономії” – Ульям Петті, Адам Сміт, Давід Рікардо – проаналізували розвиток виробництва. В цей період зароджується капіталістична система.

Представники „марксизму” – Маркс, Енгельс і Ленін – вважали, що капіталістична система несправедлива, бо виник малий рівень життя населення. Вони викрили недоліки

капіталістичної системи і створили теорію соціалістичної економічної системи.

„Марженалізм” розвивався за такими принципами:

- „неокласична школа”.

- „кейнсіанство”.

- „іституціаналізм”.

- „монетаризм”.

- „неокласичний синтез”.

2. Економічна теорія – фундаментальна суспільна наука, яка вивчає економічні закони і закономірності, які виникають і діють у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг.

„Економікс” – є теоретичним аналізом механізму функціонування соціально-орієнтованої ринкової економіки, в якій здійснюється її саморегуляція на основі економічної свободи її учасників та регулювання за допомогою держави. „Економікс” досліджує проблеми ефективного використання обмежених ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини.

Економічна теорія розглядає і вирішує таке коло проблем:

- що повинно вироблятися в умовах обмежених обсягів ресурсів.

- як будуть вироблятися продукти праці.

- для кого призначені продукти праці і хто ними володіє.

Предметом економічної теорії є:

· економічні форми.

· закони та закономірності, на основі яких існує суспільне виробництво.

· спосіб вибору та використання рідкісних виробничих ресурсів для виробництва

· матеріальних благ.

· аналіз зв’язків та взаємодії виробництва, розподілу, обміну і споживання в суспільстві.

· механізм функціонування і закономірності ринкового механізму суспільстві.

Економічний закон – внутрішньо-необхідні, стабільні, стійкі, причинно-наслідкові зв’язки між економічними явищами і процесами.

Економічні закони мають об’єктивний характер, тобто діють незалежно від волі і свідомості людей, і мають суспільний характер, тобто діють в людському суспільстві.

Економічні закономірності – результат дії певних економічних законів.

Економічні категорії – теоретичний вираз, мисленна форма економічних явищ і процесів, які реально існують і відбивають в собі економічні відносини.(Ціна, вартість, попит, пропозиція).

3. Методи пізнання економічних процесів:

1) метод абстрактного і конкретного пізнання економічних процесів.

2) метод логічного та історичного пізнання економічних процесів.

3) індуктивний і дедуктивний метод пізнання економічних процесів.

4) метод аналізу і синтезу.

5) математичні і статистичні методи пізнання економічних процесів.

6) системні методи пізнання економічних процесів.

7) мікро- і макроаналіз.

4. Функції економічної теорії:

1) пізнавальна.

2) практична.

3) аналітична.

4) методологічна.

5) прогностична.

Позитивна економіка вивчає конкретні факти з практики, вона вільна від суб’єктивних суджень і формує наукові уявлення про економічні явища.

Нормативна економіка уособлює оціночні судження певної групи людей про те, якою має бути економіка країни або яку конкретну економічну політику треба рекомендувати на певний період.

Мета економічної науки – вивчити реальний стан економіки і дати рекомендації уряду як поліпшити економічну політику в країні, підвищити ефективність економіки і стимулювати її зростання.

Цілі економічної науки для вдосконалення економічної політики:

- досягти стабільного економічного зростання.

- досягти повної зайнятості робочої сили.

- підвищити економічну ефективність суспільного виробництва при мінімальних витратах.

- досягти стабільного рівня цін.

- мати справедливий розподіл доходів в суспільстві.

- забезпечити економічну угоду всіх членів в суспільстві.

Тема 2: Економічні потреби суспільства та економічні інтереси

1. Економічні потреби суспільства, їх суть та структура. Економічний закон зростання потреб.

2. Економічні інтереси, їх суть і суб’єкти. Взаємодія потреб та інтересів у суспільстві.

3. Суть економічного протиріччя між обмеженими ресурсами і необмеженими потребами суспільства.

1. Потреби – необхідність у життєвих благах, які відображають відносини соціальних суб’єктів. Потреби мають фізіологічний і суспільний характер. Потреби характеризують можливість споживання певних благ, вони спонукають людей до дії, приводять до необхідності виникнення суспільного виробництва, спрямованого на задоволення потреб. Блага, які створюються в процесі виробництва, утворюють і стимулюють розвиток потреб. Суть потреб у кожній країні на кожному історичному етапі розвитку залежить:

- від рівня і умов розвитку продуктивних сил суспільства.

- від пануючих відносин власності.

- від національних та історичних особливостей розвитку виробництва.

- від взаємозв’язків з іншими країнами.

Структура потреб:

- матеріальні.

- нематеріальні (соціальні).

Із розвитком людської цивілізації потреби з’являються, розвиваються, стають складними, різноманітними. Виробництво, створюючи нові блага, стимулюють виникненню нових потреб, проявляється дія закону зростання потреб: потреби зростають, розвиваються, і нові потреби витісняють старі, і процес зміни у потребах відбувається безперервно. Розвиток продуктивних сил, міжнародний поділ праці, спеціалізація виробництва спонукає до появи нових потреб.

2. Економічні інтереси – форма реалізації економічних потреб. Економічні інтереси розкриваються через суспільні відносини людей. Суб’єкти економічних відносин вступають між собою у взаємодію в процесі суспільного виробництва і проявляють свої інтереси, намагаючись їх реалізувати. Ці інтереси яскраво проявляються в умовах ринкової економіки і у відносинах власності. Кожний суб’єкт ринкової економіки є власником або засобів виробництва, або тробочої сили, розпоряджається ними, використовує їх і намагається реалізувати свій економічний інтерес – отримання максимальної вигоди для максимального задоволення своїх потреб. Економічний інтерес має в своїй реалізації історичний характер, який визначається рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Економічний інтерес – користь, вигода, яка досягається в процесі реалізації економічних відносин в суспільстві. Економічний інтерес забезпечує саморозвиток суб’єкта, стимулює його активну діяльнвсть і розвиток суспільства. Суб’єктом вираження економічних інтересів є індивід, сім’я, колектив і суспільство в цілому. Об’єктом економічного інтересу є результат суспільного виробництва – продукт праці, послуга або інформація, з приводу отримання яких складаються відносини між людьми. Найбільший прояв реалізації економічних інтересів дає ринкова економіка.

3. В будь-якому суспільстві ресурси є обмеженими, вичерпними, не мають можливості до повторного відтворення, тому економічно вважаються цінними і рідкісними. Обмеженими вважаються не тільки рідкісні корисні копалини, а й ті ресурси, які раніше вважалися необмеженими. Проблема обмеженості ресурсів особливо гостро стоїть для країн з високим рівнем індустріального розвитку, де практично вичерпані всі корисні копалини і гостро стоїть проблема заміни природних ресурсів щтучними. В умовах високого рівня індустріального розвитку в розвинутих капіталістичних країнах існує і загострюється фундаментальне протиріччя економічного життя. Це протиріччя між необмеженими потребами суспільного виробництва і обмеженою кількістю ресурсів для задоволення потреб суспільства. Суспільні потреби зростають і розвиваються більш швидкими темпами, ніж ніж можливості виробництва задовольнити ці потреби при обмежених обсягах ресурсів. Шлях до розв’язку цього протиріччя заключається у вдосконаленні технологій і організацій виробництва та підвищенні самої ефективності економіки, продуктивності та інтенсивності праці.

Тема 3: Економічна система суспільства та відносини власності

1. Суть та структура економічної системи.

2. Види і типи економічних систем.

3. Власність в системі економічних відносин.

4. Форми і види власності. Приватна власність як основа ринкової економіки.

5. Трансформація відносин власності і Україні в період переходу до ринку. Роздержавлення і приватизація власності в Україні.

1. Економічна система суспільства – надзвичайно складна економічна категорія, що має розгалужену структуру, систему законів, її функціонування і розвиток. Економічна система представляє собою економічні відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг. Економічна система за своєю структурою охоплює продуктивні сили і виробничі відносини, які в своїй взаємодії складають спосіб виробництва на певному етапі історичного розвитку. Продуктивні сили представляють собою у своїй взаємодії суспільне виробництво.

Економічна система
Продуктивні сили	Виробничі відносини
Робоча сила	Предмети праці	Засоби праці	Організаційно-економічні	Соціально-економічні
				Відносини власності

В кожній економічній системі діють економічні закони, які визначають характер розвитку економічної системи. Вони мають об’єктивний характер і характеризують тип виробничих відносин. Економічні закони поділяються на загальні, які властиві всім економічним системам, наприклад закон зростання потреб, і на специфічні, які відображають характерні риси певної економічної системи. Механізм функціонування економічної системи характеризує взаємодію виробничих відносин з продуктивними силами, створюючи конкретні форми господарювання (ринковий механізм). Продуктивні сили є найбільш гнучкою складовою економічної системи, вони здатні до розвитку і вдосконалення, тому стимулюють рух економічної системи вперед і її історичний процес. Якщо розвиток виробничих відносин відбувається повільніше, ніж розвиток продуктивних сил, то тоді виробничі відносини стають гальмом у розвитку економічної системи, і вона занепадає, а потім і руйнується.

Робоча сила – сукупність фізичних і розумових здібностей людини, її здатність до праці, яку вона реалізує в процесі виробництва.

Праця – процес споживання робочої сили.

Предмет праці – це те, на що спрямована праця людини у виробництві: земля, природні ресурси, сировина, матеріали, енергоносії.

Засоби праці – знаряддя праці, за допомогою яких створюються товари в процесі виробництва.

Процес суспільного виробництва – взаємодія всіх складових робочої сили і засобів виробництва, технології.

Суспільне виробництво охоплює такі сфери або фази виробництва:

- виробництво продукту праці;

- розподіл;

- обмін;

- споживання.

Постійне повторення процесу виробництва називається відтворенням, в якому постійно відтворюються всі фази виробництва.

Процес виробництва у постійно зростаючих масштабах називається процесом розширеного відтворення.

2. Класифікація типів економічних систем можлива за різними критеріями:

- рівень розвитку продуктивних сил (цівілізаційний підхід);

- характер відносин власності (формаційний підхід).

Цівілізаційний підхід до розвитку економічних систем:

1) варварство – цівілізація, при якій продуктивні сили значодилися на самому низькому рівні розвитку;

2) аграрна цівілізація – продуктивні сили розвиваються, проходячи перший крупний суспільний поділ праці; відокремлення господарства від землеробства. Аграрна цівілізація існувала від нашої ери до поч. 19 ст.;

3) індустріальне суспільство – продуктивні сили мали стрибок у розвитку рпи розгортанні промислової революції в Європі, внаслідок чого з’явилася механізація виробничих процесів;

4) постіндустріальне суспільство – розвивалося після НТР, яка розгорнулася з кінця 50-х поч. 60-х років 20ст. і поклала початок автоматизації виробництва, що дало значне піднесення ефективності виробництва.

Формаційний підхід за критерій розвитку економічних систем бере відносини власності, які панують у суспільстві, тому що відносини власності характеризують тип виробничих відностин і відносини між людьми в прцесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг.

Типи економічних систем:

1) первісно-общинний лад – до н.е.;

2) рабовласницька економічна система – 3000р. до н.е. – 1-2 ст. н.е.;

3) феодальна економічна система – 5-16 ст. н.е.;

4) капіталістична економічна система – 16-21ст. н.е.;

5) комуністична економічна система;

6) соціалістична економічна система.

1917-1991р. - соціалістична система західною економічною думкою називалась адміністративно-комамандною системою, планово-бюрократичною або казармовим соціалізмом. Впродовж соціалістичної системи була загальнодержавна власність на засоби виробництва і продукти праці. Соціалістичними залишилися Куба, Китай, Північна Корея. В Киттаї – особлива китайська модель: надбудова, компартія при владі і сіціалістичні методи управління, тобто планово-дериктивні, а в економіці впроваджується ринковий механізм і припускається дрібна приватна власність.

Капіталістична система поділяється на такі моделі:

- модель ринкової економіки („вільний ринок”);

- змішаної економіки, яка означає перехід від моделі „вільного ринку” до державного регулювання економіки.

3. Власність визначає тип, характер певної економічної системи, являється ядром виробничих відносин в суспільстві.

Власність – система суспільних відносин між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, виробничих ресурсів і результатів праці. Вони є об’єктами власності. Суб’єктами власності є індивіди, підприємства, колективи і держава. Відносини власності можуть розповсюджуватися на засоби виробництва, виробничі ресурси, результати праці, робочу силу, інформацію. Власність розглядають з юридичної і економічної точки зору. З юридичної - відносини власності характеризують відносини людини до майна, до певних речей, як до своїх власних, на які не можуть претендувати інші особи, а власники мають права володіння, користування і розпорядження цими речами. З економічної – відносини власності представляють собою відносини між людьми з приводу володіння засобами виробництва, виробничими ресурсами і результатами праці.

Еволюція власності:

- общинна власність на землю;

- індивідуальна форма власності;

- приватна форма власності;

- державна форма власності;

- приватна капіталістична власність.

4. Капіталістична економічна система (види і форми власності):

Форми і види власності

Форми	Державна	Приватна	Колективна
Види	Суспільна Муніципальна	Індивідуальна Сімейна	Акціонерна Кооперативна Корпоративна Громадських організацій
Трудова Нетрудова

Змішана форма власності представляє собою поєднання будь-яких різних форм власності. В основному в таких підприємствах контрольний пакет акцій належить державі, а решта – приватній формі власності.

Власність іноземних держав реально представлена у формі державної або приватної власності. В розвинутих капіталістичних країнах держава має 24-25% державної власності. Приватна функціонує краще, ніж державна.

5. В умовах соціалістичної економічної системи і СРСР з 1917 до 1991р. існували такі форми власності:

- державна – на засоби виробництва, виробничі ресурси і результати праці;

- колективна – колгоспи, які формально вважалися колективною формою власності, але реально були державною власністю;

- індивідуальна – за якою майно належало певній особі, яким вона мала право користуватися, але не мала права використовувати для отримання доходів;

- власність громадських організацій – ДОСАФ – була державною.

В 1991р. ВРУ прийняла закон „Про власність”, який узаконив плюралізм різних форм власності, в тому числі узаконив існування приватної власності. За цим законом в Україні існують такі форми власності: державна, приватна, колективна, змішана, іноземних держав. Після прийняття цього закону починається перехід від соціалістичної до капіталістичної еконоиічної системи і відбувається трансформація власності, тобто перетворення державної власності у приватну або колективну такими шляхами:

- роздержавлення – поч.90-х років, при якому майно і засоби виробництва певного підприємства передавалися в оренду, колективне підрпиємство, але воно їм не належало;

- приватизація – 2 половина 90-х років, при якій майно підприємств, засоби виробництва викупалися колективом підприємства у держави за рахунок власних прибутків і після цього підприємство ставало власником даного заводу чи фабрики, після чого починалися процеси акціонування власності – випуск акцій на всю суму майна підприємств і покупку цих акцій членами даного колективу, що означало створення закритого акціонерного товариства. Якщо з акції підприємства могли купувати не тільки робітники даного підприємства, а й сторонні люди, то це називалося відкритим акціонерним товариством;

- прямий розподіл державної власності між громадянами країни через надання їм ваучерів або сертифікатів на певну частку майна держави;

- продаж дрібних державних підприємств у приватну власність на аукціонах за певну суму.

У державній формі власності в Україні залишаються об’єкти стратегічного значення, наприклад, АЕС і ГЕС, військові заводи, промислові підприємства, які працюють на ВПК, все інше – на приватизацію.

Тема 4: Форми організації суспільного виробництва

1. Суть та структура суспільного виробництва.
2. Основні фактори суспільного виробництва.
3. Крива виробничих можливостей.
4. Форми організації суспільного виробництва: натуральна і товарна.
5. Товар і його властивості. Закон вартості.

1. Діяльність людей, спрямована на виробництво матеріальних благ і послуг, необхідним для забезпечення життєдіяльності, називається суспільним виробництвом. Воно є основою функціонування будь-якої економічної системи.

Структура суспільного виробництва:

1) продуктивні сили суспільства;

2) виробничі відносини.

Продуктивні сили складаються з:

- робочої сили;

- предмету праці;

- засобів виробництва.

Виробничі відносини складаються з:

- організаційно-економічних відносин по суспільному поділі праці;

- спеціалізація виробництва;

- кооперування;

- управління.

Виробничі відносини включають в себе відносини людей в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання матерільних благ і послуг.

Суспільне виробництво поділяється на:

1) матеріальне виробництво, куди включають промисловість і всі галузі, які до неї відносяться, сільське господарство і галузі, які обслуговують матеріальне виробництво;

2) нематеріальне виробництво – сфера діяльності, де надаються послуги, куди включається сфера послуг, інфраструктура, туризм, медицина, освіта, наука.

Матеріальне виробництво поділяється на 2 групи:

- група „А”, до якої відносяться всі галузі матеріального виробництва, які виробляють засоби виробництва;

- група „Б”, куди включаються всі галузі товарного народного споживання.

2. Основні фактори суспільного виробництва:

- земля – природні ресурси;

- праця – робоча сила;

- капітал – засоби виробництва;

- технології виробництва – науково-технічні нововведення у виробництво, інформація;

- підприємницька активність.

3. Кожна економічна система, розв’язуючи триєдину проблему: що, як і для кого виробляти, аналізує шлях найкращого використання тих обмежених русурсів, які є в її розпорядженні. Потреби суспільства практично безмежні, а ресурси – рідкісні або обмежені, тому неможливо задовольнити всі потреби суспільства, і треба обирати пріорітетні напрямки розвитку економіки, куди і будуть спрямовуватися обмежені ресурси. Суспільно вирішують які товари і послуги слід виробляти, а від яких слід відмовитися. Для цього будують оптимальну економічну модель раціонального розподілу ресурсів між галузями і виробниками, між виробництвом інвестиційних або споживчих товарів. Це буде умова досягнення рівноваги між попитом і пропозицією. Цей вибір ілюструє крива виробничих можливостей, яка показує, куди спрямовує ресурси суспільство:

- чи на виробництво цівільних товарів для споживання;

- чи на виробництво інвестиційних товарів.

Крива показує яким чином суспільство може замінити гармати виробництвом масла за даним рівнем розвитку техніки і технологій.

Крива виробничих можливостей пропонує нам альтернативні варіанти розвитку суспільного виробництва в умовах обмежених ресурсів.

4. Еволюція суспільного виробництва виробила лише 2 форми організації суспільного виробництва:

- натуральне виробництво;

- товарне виробництво.

Історично першим виникло натуральне господарство, яке існувало при первісному ладі, рабовласницькій, феодальній системі і на початковому етапі існування капіталістичної системи. В умовах натурального господарства продукти праці вироблялися домогосподарствами для задоволення власних потреб і надходили в сферу споживання шляхом прямого розподілу, тобто самі виробники їх і споживали. Натуральне виробництво було непрогресивним і не стимулювало розвиток продуктивних сил внаслідок того, що воно було замкнене, консервативне, мало слабовиражений поділ праці, експлуатація робочої сили грунтувалася на відносинах позаекономічного примусу. Повільний розвиток продуктивних сил поступово приводить до переходу від натуральної до товарної форми організації виробництва.

Умови виникнення товарного виробництва:

- 3 крупних суспільних поділів праці:

1) виникнення металевих грошей, що дало виникненню торгівлі і сфери обміну;

2) відділення наступних племен з маси первісних;

3) відокремлення ремісництва від землеробства.

- індивідуальне привласнення продуктів праці на основі формування приватної власності;

- економічне відокремлення товаровиробників, які були власниками засобів виробництва і мали економічну самостійність.

Мета товарного виробництва: виробництво продукту праці не для власного споживання, а для продажу з метою отримання прибутку. Продкт праці стає товаром.

Основні риси товарного виробництва:

- суспільний поділ праці дав можливість виробникам спеціалізуватися на окремих видах товарів;

- виробництво має яскравовиражений суспільний хараутер, тому що необхідність виробництва визнається тільки при умові, що цей товар буде куплений споживачами на ринку;

- товарне виробництво відкрите для зовнішніх зв’язків і сприйняття нового у виробництві і організації праці;

- має велику різноманітність форм;

- опосередковується ринком і ринковими відносинами.

Товарне виробництво є такою формою організації суспільного виробництва, при якій продукти виробляються відокремленими виробниками з метою обміну їх на ринку для отримання прибутку. Товарне виробництво швидко розвивалося при встановленні капіталістичної системи і тому розрізняють 2 типи товарного виробництва:

1) просте – характерне для першого етапу розвитку капіталізму;

2) капіталістичне – базується на централізації і концентрації капіталу на великій приватній власності на засоби виробництва і швидко розвивалося в 19 ст., а ще краще в 20 ст. Воно має основну суперечність: між приватною і суспільною працею.

5. В умовах товарного виробництва продукти праці стають товаром, призначеним для продажу на ринку. Товар має 2 властивості:

1) споживна вартість;

2) вартість або мінова вартість.

Споживна вартість – здатність речі задовольнити потреби людини.

Вартість або мінова вартість – здатність товару обмінюватися в певних кількісних співвідношеннях або пропорціях на інші товари.

Ці властивості товару витікають з того, що праця, яка створює товар, має двоїстий характер, тобто вона одночасно є конкретною працею, яка створює споживну вартість товару і в той же час абстрактною працею, яка створює вартість товару. Конкретна праця – це витрати виробника зусиль на виробництво конкретної речі. Абстрактна праця – це суспільна праця, виражається у певному часі, який витрачається на виробництво товарів. Вона проявляється лише в обміні. Абстрактна праця має суспільний характер.

Величина товару вимірюється абстрактною працею, тобто кількістю робочого часу, витраченого на виготовлення товару, але мова не іде про робочий час одного індивідуума, а про суспільнонеобхідний робочий час, який необхідний для виготовлення товару при середньому в даному суспільстві рівні інтенсивності праці.

Закон вартості: вартість товару тим більша, чим більше суспільнонеобхідного робочого часу, витраченого на виготовлення певного товару.

Тема 5: Ринок як економічна форма організації суспільного виробництва

1. Суть, умови виникнення та функції ринку.

2. Основні суб’єкти і об’єкти ринкової економіки. Структура ринку.

3. Методи регулювання ринку. Моделі ринкової економіки.

4. Інфраструктура ринку. Біржі та їх види.

1. Товарна форма організації суспільного виробництва є основою виникнення і розвитку ринку, тому що у них одна основа, тобто виробництво продукту праці не для задоволення власних потреб виробників, а для продажу його на ринку. Спільна мета – отримання прибутку, спільні об’єкти і суб’єкти економічних відносин.

Ринкова економіка – система економічних зв’язків між виробниками і споживачами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг на ринку. Ринок виступає певною формою господарських зв’язків між виробниками і споживачами, і в ньому реалізується механізм функціонування капіталістичної системи. Ринкова економіка обумовлює наявність двох економічних контрагентів ринку: виробника і споживача, кожний з яких намагається реалізувати свої економічні інтереси:

- виробник – отримання прибутку;

- споживач – задоволення своїх потреб і купівля якісної продукції за мінімальною ціною.

Умови функціонування ринку:

1) розвинуте товарне виробництво на основі суспільного поділу праці та спеціалізації товаровиробників;

2) рівноправність всіх форм власності та економічна незалежність господарюючих суб’єктів;

3) вільний обмін ресурсами і товарами на ринку;

4) наявність достатньо великої кількості продавців і покупців на ринку, можливість вибору для них і конкуренція між ними.

5) Існування розвинутого ринкового законодавства, ринкової інфраструктури і розвинутої кредитно-грошової системи.

Принципи функціонування ринку:

- економічна свобода суспільної діяльності суб’єктів ринку;

- вільне ціноутворення в умовах ринку під впливом попиту і пропозиції;

- принцип пріорітету інтересів споживача над інтересами виробника;

- принцип відкритості економіки і вільний доступ до ресурсів і інформації;

- перевага горизонтальних економічних зв’язків над вертикальними між виробниками.

Функції ринку:

1) регулююча, яка регулює пропорції між виробництвом певної продукції в залежності від попиту, перерозподіляючи русурси, працю і капітал;

2) контролююча – показує суспільну необхідність виробленого товару в процесі його реалізації на ринку;

3) стимулююча – спонукає виробника знижувати витрати на виробництво, щоб досягти більшої ефективності;

4) розподільча – фаза обміну впроцесі відтворення, яка встановлює збалансованість економіки у всіх фазах;

5) інформаційна.

2. Суб’єкти ринку – фізичні і юридичні особи, виробники або споживачі товарів і послуг.

Об’єкти ринку – товари, послуги, технології, інформація.

Структура ринку за функціональним критерієм:

- ринок товарів і послуг;

- ринок робочої сили;

- ринок засобів виробництва;

- ринок природних русурсів;

- фондовий ринок;

- валютний ринок;

- ринок науково-технічних розробок та інформацій.

Структура ринку за територіальним критерієм:

- національний ринок;

- місцевий;

- регіональний.

Структура ринку за світовим критерієм:

- офіційний або легальний;

- нелегальний або тіньовий.

3. Методи регулювання ринку поділяються на 2 типи:

1) ринкові методи регулювання, які притаманні моделі „вільного чистого ринку” або існують на окремих конкурентних ринках;

2) неринкові методи регулювання – державне регулювання ринку, яке притаманне моделі „змішаної ринкової економіки”.

Капіталістична система в своєму історичному розвитку мала 2 моделі ринкової економіки:

1) модель вільного чистого ринку, яка існувала історично першою із зародженням капіталізму і впрдовж 18-19 століть. Характерні риси:

- домінуюча роль приватної власності на ресурси і продукти праці;

- свобода вибору економічної діяльності;

- вільна конкуренція між аиробниками, яка стимулювала зростання ефективності;

- реалізація економічних інтересів агентів ринку в залежності від власних цілей;

- регулювання економіки здійснювалося за принципом „невидимої руки ринку”;

- вільне ціноутворення на ринку в залжності від попиту і пропозиції;

- обмежене втручання держави в економіку.

Модель вільного ринку у кінці 19 ст. стала демонструвати неспроможність ринку вирішити багато економічних і соціальних проблем, таких як:

- перевиробництво товарів;

- появу економічних криз;

- безробіття;

- інфляція;

- екологічні проблеми.

Стало зрозумілим, що ринкові методи регулювання треба доповнити більш ефективними методами державного регулювання, внаслідок чого і відбувся перехід до моделі змішаної ринкової економіки, яка з’явилася в європейських країнах з кінця 19ст., розвинулася в 20ст., існує в 21ст.

2) характерні риси моделі змішаної економіки:

- плюралізм форм власності при домінуючій ролі приватної власності;

- поява і зростання державного сектору економіки, зростання ролі державної власності;

- вільна конкуренція перероджується у недосконалу монополістичну конкуренцію;

- вільне ціноутворення замінюється контролем держави над цінами;

- автоматична саморегуляція ринку замінюється державним регулюванням.

Методи державного регулювання:

1) фіксальна політика (податково-бюджетне регулювання еконоиіки);

2) грошово-кредитна політика;

3) соціальний захист населення;

4) політика зайнятості;

5) зовнішньо-торгівельна політика.

4.Інфраструктура ринку – внутрішня будова ринкової економіки, яка передбачає функціонування багатьох спеціальних інститутів, які обслуговують ринок і забезпечують рух товарів, капіталів, робочої сили, ціннмх паперів.

Елементи ринкової інфраструктури:

1) банки;

2) біржі;

3) аудиторські фірми;

4) лізингові фірми;

5) ярмарки;

6) посередницькі фірми.

Біржа – організаційна форма ринку для просування до споживача певних товарів.

Види бірж:

- товарні, які поділяються на:

а) універсальні – продають багато товарів;

б) спеціалізовані – спеціалізуються на одному товарі.

- фондові;

- валютні;

- біржі праці.

Тема 6: Попит і пропозиція в умовах ринку. Теорія ринкової рівноваги

1. Суть попиту і фактори, що впливають на нього. Закон попиту.

2. Суть пропозиції і фактори, що її визначають. Закон пропозиції.

3. Еластичність попиту і пропозиції.

4. Ринкова рівновага попиту і пропозиції. Ціна, як регулятор ринку.

1.Потреби людей у певних матеріальних благах породжують попит на них на ринку, але потреби не стануть попитом, якщо вони не будуть підкріплені певним рівнем доходів споживачів. Попит визначає суспільну потребу в певних товарах і послугах, яка зумовлена платоспроможністю споживачів і виражена в грошовій формі.

Попит як економічна категорія – грошове вираження потреби в певному товарі або послузі. Попит змальовується і аналізується у вигляді кривої, кожна точка на якій показує кількість продукту, який споживачі можуть купити при певному рівні цін.

Кожна точка на кривій AD показує взаємозв’язок між ціною продукту і величиною попиту на нього. Цей зв’язок має обернено-пропорційний характер, тому крива попиту має від’ємний нахил. Крива попиту іллюструє дію закону попиту: чим нижчий рівень цін на товар, тим більший обсяг попиту на нього, і навпаки.

На величину попиту впливають певні ефекти (закономірності):

1) ефект доходу – попиту притаманна така властивість: зниження ціни веде до зростання величини попиту, і з’являється ефект доходу, тобто при зниженні ціни споживач може купити більше даного продукту, не відмовляючись від придбання інших продуктів;

2) ефект заміщення: із зниженням ціни на продукт у споживача з’являється стимул придбати більше цього продукту замість аналогічних дорожчих.

Фактори, що впливають на попит:

- рівень доходів споживачів: чим вищі доходи споживачів, тим більший обсяг попиту на товар, і навпаки;

- кількість споживачів на ринку: чим більше споживачів, тим більший обсяг попиту;

- смаки і вподобання споживачів;

- інфляційні очікування споживачів: якщо населення очікує зростання цін на продукцію через певний час, то обсяг попиту на цю продукцію в поточному періоді зростає;

- ціни на товари-замінники і супутні товари.

Якщо фактори попиту позитивно впливають на нього і обсяг попиту зростає, то крива AD зміщується вправо вгору, і навпаки, якщо фактори впливають негативно, то крива AD зміщується вліво вниз.

2.Пропозиція – економічна категорія, яка характеризує обсяг виробництва певного товару, який виробники можуть виробити і поставити на ринок при певному рівні цін.

Крива пропозиції характеризує залежність між ринковою ціною на товар і кількістю цього товару, представленого на ринку. Зв’язок міжціною і обсягом пропозиції товару є прямопропорційним, тому крива пропозиції має позитивний нахил і іллюструє дію закону пропозиції: чим вища ринкова ціна на товар, тим більшу кількість цього товару виробники хочуть виробити і поставити на ринок, і навпаки, чим менша ринкова ціна, тим менша пропозиція певного товару.

Обсяг пропозиції певного товару зростає на ринку при зростанні ринкових цін на товар в зв’язку з тим, що зростають стимули у виробника до зростання обсягів виробництва в результаті зростання прибутків.

Фактори, що впливають на пропозицію:

- ціна на виробничі ресурси: чим вища ціна на сировину, матеріали, енергоносії, тим менша пропозиція певного товару, і навпаки;

- рівень податків та дотацій у країні:

1) чим вищі податки, тим менша пропозиція товару, і навпаки;

2) чим вищі дотації державних коштів, тим більша пропозиція, і навпаки.

- кількість виробників на ринку: чим більше продавців і виробників на рину, тим більша пропозиція товару;

- інфляційні очікування виробників: при очікуванні зростання цін через певний час виробники притримують певну продукцію і продають її дорожче;

- рівень технологій виробництва: при вровадженні нових технологій обсяг пропозиції зростає.

При позитивному впливі факторів обсяг пропозиції збільшується і крива AS зміщується вправо вниз, а при негативному впливі факторів, обсяг пропозиції зменшується, і крива AS зміщується вліво вгору.

3.Еластичність попиту показує взаємозалежність зміни величини попиту від зміни ціни товару по певній пропорції, тобто еластичність попиту показує на скільки відсотків зміниться обсяг попиту на товар внаслідок зміни ціни на нього на 1% за одну одиницю даного товару. Еластичність попиту = зміна обсягу попиту (%) / зміна ціни на 1%.

Існує 3 моделі еластичності попиту:

1) „одинична еластичність попиту”, при якій однопроцентна зміна ціни товару викликає однопроцентну зміну обсягу попиту на товар;

2) „еластичний попит”, при якому незначне зниження ціни товару впливає суттєво на збільшення попиту на товар;

3) „нееластичний попит”, при якому зниження ціни на товар не викликає збільщення попиту або це збільщення не суттєве.

Еластичність пропозиції показує на скільки відсотків зміниться обсяг пропозиції товарів внаслідок зміни ціни на товар на 1% за одну одиницю даного товару.

Еластичність пропозиції = зміна обсягу пропозиції (%) / зміна ціни на 1%.

4.Взаємодія попиту і пропозиції в умовах ринку відбувається хаотично, і вони в основному не співпадають між собою. Тільки випадково на певний час вони можуть відповідати один одному, тобто обсяг попиту на товар буде дорівнювати обсягу пропозиції, тобто встановиться стан ринкової рівноваги на певний товар. Це означає, що обсяг виробленого товару буде дорівнювати обсягу закупленого товару, і встановиться так звана „рівноважна ціна” на певний товар, яка буде задовольняти інтереси виробників та інтереси споживачів.

Ринкова ціна є регулятором попиту і пропозиції на ринку, але рівновага довго утримуватися не може на ринку, бо на неї впливають фактори попиту і пропозиції, і вона замінюється станом нерівноваги на ринку.

Моделі нерівноваги:

1) AD>AS – p зростає;

2) AS>AD – p знижується;

3) AD зростає + AS зростає – рівноважний обсяг продажу зростає і рівноважна ціна зростає.

Ціна є регулятором ринкової рівноваги, при якому рішення виробників і споживачів про купівлю-продаж певного товару синхронізуються, не залишаючи надлишку продукції або дефіциту на ринку, тобто перевага регулювання ринку на основі взаємозалежності попиту і пропозиції заключається в тому, що ринок сам без втручання держави визначає необхідні обсяги продукції і за рахунок врівноваження цін усуває надлишки продукції або її нестачу.

Функції ціни:

- обліку і вимірювання витрат праці на виробництво товару;

- підтримання пропорціональності та рівноваги в економічній системі;

- стимулююча;

- розподільча;

- виступає регулятором грошового обігу.

Ціна – грошове вираження вартості товару. Але ціна і вартість товару по величині не співпадають між собою. Вартість товару вимірює витрати праці на виготовлення товару виробниками. Ціна включає в себе вартість і той прибуток, який отримують виробники після продажу товару.

Ціна = вартість + прибуток.

Ціна не співпадає із вартістю і коливається в залежності від попиту на даний товар.

1) ціна може дорівнювати вартості, прибутку невисокий;

2) ціна>вартості, високий прибуток;

3) ціна<вартості, мінус прибуток.

Теорії вартості:

1) марксистська;

2) марженалістська.

1) Ціна повинна відповідати вартості, а вартість складається із суми витрат на виробництво товару – це так звана трудова теорія вартості, в рузультаті виробник отримує невисокий прибуток. (нормальний прибуток – 5-15%).

2) Базується на теорії граничної корисності товару, за якою кожна наступна одиниця придбаного товару приносить споживачеві все менше і менше задоволення від покупки, тому найбільшу цінність для нього складає 1 одиниця придбаного товару, і ціна товару залежить від самооцінки споживача наскільки цей товар цінний для нього. Ціна на товар може бути надто високою, якщо попит на нього в даний момент швидко зростає, і вартість його істотно не впливає.

Тема 7: Конкуренція і монополія в ринковій економіці

1. Суть, функції і умови виникнення конкуренції.

2. Види конкуренції і методи конкурентної боротьби. Досконала і недосконала конкуренція.

3. Суть монополій. Причини їх виникнення і види.

4. Антимонопольна політика, як політика створення конкурентного середовища в умовах ринку. Антимонопольний комітет України та його функції.

1.Конкуренція – важливий компонент ринкового механізму, він є необхідною умовою існування вільного чистого ринку. Конкуренція виникла в умовах капіталістичної системи і поза межами ринку існувати не може. Конкуренція – боротьба між товарними виробниками за привласнення найбільшого прибутку. Завдання конкуренції: завоювання ринку, боротьба за споживачів, одержання сталого прибутку. Конкуренція для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення ефективності і масштабів виробництва, прискорення НТП. Конкуренція є рушійною силою ринкової системи, основою ринкового механізму.

Умови виникнення:

1) розвинуте товарне виробництво на основі суспільного поділу праці і спеціалізації економічно незалежних товаровиробників;

2) наявність на ринку великої кількості незалежних виробників, які самі вирішують що, як і для кого виробляти;

3) свобода вибору господарської діяльності;

4) відповідність між попитом і пропозицією, тобто досягнення стану ринкової рівноваги;

5) масовий розвиток підприємництва зорієнтованого на задоволення попиту;

6) наявність розвинутого ринку засобів виробництва.

Як економічний процес конкуренція почалася в умовах розвитку товарного виробництва, тобто в кінці 17ст., найбільший розвиток відбувався в 19ст., а у 20 і 21ст. вільна конкуренція переросла у монополістичу.

Конкуренція має позитивні і негативні риси.

Негативні риси конкуренції:

- витіснення дрібних товаровиробників з крупним капіталом;

- диференціація виробників;

- загострення безробіття і соціальних конфліктів;

- зростання рівня експлуатації найманої робочої сили;

- надмірна експлуатація природних ресурсів.

Позитивні риси конкуренції:

- конкуренція стимулює намагання виробників мінімізувати витрати і мати максимальний результат;

- конкуренція примушує впроваджувати передові методи організації праці, нові технології, досягнення НТП, інновації.

Функції конкуренції:

1) стимулює процес усуспільнення виробництва;

2) стимулює підвищення ефективності суспільного виробництва;

3) регулює темпи і масштаби виробництва, впливає на формування певної структури виробництва;

4) примушує задовольняти потреби всього суспільства в певних товарах і послугах.

2.Існують 2 види конкуренції:

- досконала конкуренція;

- недосконала конкуренція.

1) Досконала конкуренція є історично і логічно початовим видом конкуренції, вона виникла разом з товарним виробництвом і існувала в епоху „вільного чистого ринку”. Суть її в тому, що на ринку існувала велика кількість незалежних виробників, кожний з яких поставляв на ринок невеликий обсяг продукції і тому не мав можливості впливати на ринок і на ціну продукції. Він продавав свою продукцію за тією ціною, яка існувала на ринку і склалася внаслідок взаємодії попиту і пропозиції. Якщо ринкова ціна була вища за власні витрати на виробництво, то виробник отримував прибуток і закріплявся на ринку, якщо ж ціна була нижча за власні витрати, то виробник банкрутував.

Досконала конкуренція поділялася на 2 типи:

- внутрішньо-галузева;

- міжгалузева.

Досконала конкуренція визначала свободу виробників і стимулювала їх зменшувати витрати на виробництво для закріплення на ринку.

2) Недосконала конкуренція з’явилася в кінці 19ст., бурхливо розвивалася в 20ст. і замінила вільну чисту конкуренцію. Суть її в тому, що серед багатьох виробників з’являлося декілька крупних виробників, які утворювали монополію. Монополія поставляє на ринок великий відсоток продукції, більше ніж 30-35% від усієї продукції галузі, що дає можливість завоювати виключне становище на ринку і впливати на ринкові ціни. Недосконала конкуренція являється монополістичною, при якій застосовуєтьсянедоброчесна конкуренція, і усуваються більш дрібні виробники з ринку.

Класифікація конкуренції:

- чиста або досконала;

- недосконала або монополістична;

- олігополістична (як різновид монополістичної);

- монопсонічна.

Методи конкурентної боротьби:

1) цінова конкуренція – застосовується всередині галузі між виробниками одного виду продукції, тобто крупне підприємство, яке приймає рішення про цінову конкуренцію, спочатку знижує ціни на свою продукцію, що веде до розорення тих виробників, які не в змозі знизити ціни, потім усуває дрібних виробників і поступово починає підвищувати ціни, що дає можливість отримати монопольно високі прибутки;

2) нецінова конкуренція – конкуренція за рахунок підвищення якості продукції, розширення асортименту, широкої реклами і особливих умов продажу;

3) нечесна конкуренція – дезінформація споживачів, використання чужих товарних знаків, підкуп і промисловий шпіонаж.

3.Монополія – крупне підприємство, яке має можливість поставляти на ринок приблизно 50% продукції від усієї галузі, завойовує монопольне становище на ринку. З появою монополій вільна конкуренція перероджується у недосконалу.

Причини виникнення монополії:

- зростання масштабів і обсягів товарного виробництва в 19ст.;

- концентрація і централізація капіталу;

- поява і утвердження акціонерної власності, як більш розвинутої форми приватнох власності при капіталізмі.

Форми монополістичних об’єднань:

- картель;

- синдикат;

- трест;

- концерн;

- конгломерат;

- холдинг.

Переваги монополій:

1) потужна матеріально-фінансова база;

2) можливість впроваджувати досягнення НТП і нові технології в цілях модернізації виробництва;

3) можливість утримувати наукові лабороторії, створювати і мати нові розробки;

4) вони наймають найкваліфікованішу робочу силу;

5) мають низькі виробничі витрати і низьку собівартість виробленої продукції;

6) висока ефективність виробництва.

Недоліки монополії:

1) встановлення монопольно високих цін на ринку, вищих, ніж існують на конкурентних ринках;

2) просування продукції на ринки власної країни і на ринки іноземних країн з метою захоплення ринків збуту;

3) деформація господарських зв’язків між виробниками, що веде до закритості ринку;

4) монополії впроваджують недосконалі методи конкурентної боротьби;

5) після завоювання монопольного становища на ринку монополія може втратити стимул до подальшого вдосконалення виробництва і стати гальмом НТП.

Форми монополій:

- закрита;

- природна;

- відкрита або економічна;

- монопсонія.

1) Закрита монополія – це така, що має юридичний захист на виробництво своєї продукції від інших конкурентів. Її створює держава, надаючи юридичне право на виробництво і збут певної продукції, авторське право на винаходи, наукові ідеї, патенти, товарні знаки.

2) Природна монополія – монополії, які виникають в тих галузях, де забезпечення потреб ринку однією компанією буде ефективнішим, ніж кількома виробниками. Витрати в цій компанії мінімальні тоді, коли вона одна обслуговує весь ринок (суспільні комунікації: водопостачання, електро- і газопостачання, пошта, телеграф, залізничний транспорт). Цей вид монополії неминучий і він має недолік: відсутність стимулів до зниження виробничих витрат.

3) Відкрита монополія – відбувається концентрація в руках одного підприємства основного ресурсу виробництва, що забезпечує монопольне становище на ринку. Така монополія є єдиним продавцем на ринку, але не має спеціального юридичного захисту від конкурентів і веде боротьбу за збереження і зміцнення своєї влади на ринку.

4) Монопсонія – вид монополії, при якому лише один виробник скуповує продукцію всіх підприємств для подальшої переробки або обмежує закупівельну ціну продукції багатьох типів. Монопсонія поширюється у переробних галузях, де певну сировину може скупати один монополіст, а також у сільському господарстві і на ринку праці.

Двухстороння монополія – монополія між одним продавцем товару і одним покупцем товару.

4.Антимонопольне законодавство виникло як інструмент контролю держави над діяльністю монополії. Перше антимонопольне законодавство запровадили США і Канада і кінці 19ст. У США в 1890 році був прийнятий антитрестовський закон Шермана, який діє і досі. Він проголосив незаконними угоди монополістів, які можуть обмежити свободу виробників у продовольстві або торгівлі. У 1914 році – „Закон Флейтона”, який заборонив скупку фірм монополістами. У 1890 році – „Закон Селлера-Кефовера” про недопущення злиття фірм шляхом придбання активів фірми підприємством-монополістом. В Європі антимонопольне законодавство з’являється у 30-х роках 20 ст., на основі якого були прийняті такі напрями боротьби з монополістами:

- попередження щодо створення монополії у галузі;

- перешкоджання виникненню монопольної влади: заборона об’єднань, угод, змов, що ведуть до монопольної влади;

- контроль над цінами;

- демонополізація держави: розупокруплення монополій держави.

В Україні антимонопольна політика була запроваджена з переходом до ринку на початку 90-х років, коли ВРУ прийняла закон „Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”. Він передбачає контроль за створення злиття об’єднань підприємств з метою запобігання виникнення монополій, за зловживання монопольного становища. За цим законом монопольним слід вважати становище, коли частка підприємства на ринку перевищує 35% від усього виробництва галузі.

Антимонопольну політику в Україні проводить Антимонопольний комітет (створений у 1993 році і проводив державну програму демонополізації економіки).

Тема 8: Гроші та інфляція

1. Виникнення, суть і види грошей.

2. Функції грошей та їх еволюція.

3. Грошовий обмін і закони.

4. Інфляція, її суть, причини.

5. Види і соціально-економічні наслідки інфляції.

1. Гроші – це категорія товарного виробництва, яке не може існувати без грошового обігу в умовах ринку. Гроші – це загальний еквівалент вартості товарів. Гроші – це особливий товар, який стхійно виділяється з усіх інших товарів для виконання функцій загального еквівалента вартості. Різні економічні школи досліджують суть грошей і дали різні пояснення суті грошей. Історично першими грошима у різних народів роль грошей відігравали різні продукти, які найбільше цінувалися:

- домашній скот;

- сіль;

- цінне хутро;

- зерно;

- дорогоцінне каміння.

Пізніше роль грошей перейшла до золота і срібла. У 18 ст. з’явилися золоті і срібні монети, згодом паперові гроші. В сучасних умовах на зміну паперовим грошам приходять електронні гроші (картки).

Концепції походження грошей:

- раціоналістична – розглядає суть грошей, як резульат угоди, домовленність між людьми про надання грошам сили і ролі посередника при обміні товарів;

- суб’єктивно-психологічна – розглядає суть грошей, як певну соціальну умовність, угоду між людьми про те, що паперові банкноти вимірюють вартість;

- еволюційна – гроші є результатом суспільного поділу праці і розвитку товарного виробництва, при цьому роль грошей відіграє один товар – золото, яке відіграє роль загального еквівалента;

- неокласична – грошима може бути все, що люди визнають за гроші і обмінюють.

Ці концепціі поділяються на такі напрями:

- металістична теорія грошей (16 та 17 ст.) – грошима були металеві гроші, золото і срібло, які відігравали роль вартості і накопичення багатства;

- кілкісна теорія грошей (17 ст.) – за якою вартість грошей була обернено-пропорційна до їх кількості, при чому гроші виконували функцію засобів обігу;

- марксистська теорія грошей (19-20 ст.) – гроші є товаром, який виділяється з-поміж інших товарів і представляє собою зо формою облік затрат праці товаровиробників.

Еволюція грошей (марсистська теорія):

1) проста або випадкова форма вартості;

2) повна або розгорнута форма вартості, за якою один товар прирівнювався до вартості багатьох інших, що свідчило про регулярний обмін товару;

3) загальна форма вартості, за якою з’являвся один товар, у якому починали вімірювати свою вартість всі інші товари;

4) грошова форма вартості, яка означала, що всі товари прирівнювалися до певної кількості золотих або срібних монет.

2. Функції грошей:

- гроші є мірою вартості усіх товарів, є загальним еквівалентом усіх товарів;

- гроші є засобом обліку. Товар, який проходить від продавця до покупця опосередовується грошима, вони є формою мінових відносин між людьми;

- гроші є засобом накопичення, а золоті – утворення скарбів;

- гроші є засобом платежу.

Форми грошей:

1) певні цінні товари;

2) благородні метали;

3) кредитні гроші.

Грошові системи:

- товарно-грошова;

- металево-грошова;

- кредитно-грошова.

3. Рух грошей здійснюється в рамках грошової системи. Грошова система – форма організації грошового обміну. Вона включає в себе такі елементи:

1) масштаб цін грошової одиниці;

2) порядок карбування монет;

3) порядок емісії грошей;

4) організацію безготівкового обороту грошей.

Кількість грошей у обігу для даної країни повинна бути точно визначена. Вона повинна бути відповідною до обсягу національного виробництва товарів, послуг протягом певного періода. Закон грошового обігу: кількість грошей залежить від суми цін товарів і швидкості обертання грошової одиниці протягом певного періоду.

Кількість грошей = сума цін / швидкість обертання однієї грошової одиниці.

Чим більша швидкість обертання однієї грошової одиниці, тим менша кількість грошей потрібна для обігу. Закон грошового обігу показує, що кількість грошей, що беребуває в обігу, прямо залежить від рівня цін і обернена від швидкості обертання однієї грошової одиниці.

4. В умовах розвинутого товарного виробництва роль грошей виконували золоті і срібні монети, пізніше – тільки золото. Воно було загальним еквівалентом вартості всіх товарів, але поступово виникли труднощі в обміні золотих монет, бо вони стиралися. Крім цього урядам країн все тяжче було підтримувати достатній запас золота для чеканки монет. У 18 ст. починається перехід від золотих до паперових грошей. Вони не мали вартості і були тільки знаками золотих грошей. Кількість випущеніх паперових грошей дорівнювала масі золотих грошей, що не вело до інфляції. Якщо уряд країни друкував більшу кількість паперових грошей, ніж обсяг золотих грошей, то паперові гроші втрачали свою купівельну спроможність, і внаслідок цього ціни зростали. В сучасних умовах кількість паперових грошей відповідає ціні всіх випущених товарів і послуг за певний період. Інфляція – це загальне підвищення рівня цін в країні на всі товари і послуги. Вона означає знецінювання грошей – коли кількість грошей перевищує ринкову вартість випущених товарів.

Причини інфляції:

- надмірна маса паперових грошей в обігу по відношенню до обсягу національних продуктів;

- швидке зростання доходів населення в період економічного піднесення в країні;

- зниження обсягу виробництва товарів і послуг в період економічного спаду;

- дизпропорції в народному господарстві і в структурі галузей, при якій більше продукції виробляється галузями, що виробляють засоби виробництва; менше ніж потрібно – галузями, що виробляють товари народного споживання;

- монополістичні тенденції в економіці, які ведуть до утворення монопольно високих цін на свою продуцію;

- підвищення цін на імпортовані енергоносії і сировину, без яких не розвивається вітчизняне виробництво;

- зростання витрат держави на утримання правлінського апарату, армії.

5. Види інфляції:

- помірна або повзуча, при якій ціни на товари підвищуються від 5% до 10% на рік. Вона не спричиняє значних змін в економіці;

- галопуюча або стрибкоподібна, коли ціни підвищуються від 10% до 100% на рік. Вона є важкорегульованою, ціни підвищуються стрибками і охоплюють всі галузі, її тяжко приховати. Галопуюча інфляція була в СРСР з кінця 80-х років. 1986 року – інфляція – 6,5%; 1988 – 9,5%; 1989 – 11%; 1990 – 20%; 1991 – 25%;

- гіперінфляція – ціни підвищуються від 100% до 1000% на рік. З 19991 року вона була у всіх республіках СРСР та у всіх постсоціалістичних країнах Європи. На початку 90-х років інфляція перевищувала 1000% на рік. Гіперінфляція може бути супергіперінфляцією, коли ціни підвищуються на декілька відсотків щодня. Вона була в Україні 1992-1994 років і досягала 3500% на рік;

- збалансована (ціни підвищуються однаково пропорційно у всіх галузях);

- незбалансована (ціни підвищуються в одних галузях швидше, ніж в інших);

- очікувана;

- неочікувана;

- внутрішня і зовнішня;

- локальна і світова.

Соціально-економічні наслідки інфляції:

- знецінення трудових заощаджень населення;

- посилення соціальної і політичної напруженості в суспільстві;

- посалаблення мотивації до високопродуктивної праці;

- криза державних фінансів;

- зменшення інвестиційної активності виробників;

- криза в банківській сфері;

- переорієнтація виробничої діяльності на посередницьку.

Тема 9: Циклічні коливання як форма руху ринкової капіталістичної системи

1. Суть циклічних коливань. Фази циклу та їх характеристика.
2. Причини циклічних коливань.
3. Види циклів.

1. Капіталістична система в своєму розвитку ніколи не розвивається стабільно. Вона має періоди піднесення, за якими наступають періоди економічних спадів. Це означає, що капіталістичній системі притаманний циклічний характер розвитку. Цю проблему досліджували протягом останніх 100 років такі економісти як Маркс, Кондратьєв, Хайєк, Шумпетер, Вальрас, Делбро, Леонтьєв. Економічний цикл представляє собою рух суспільного виробництва від початку попереднього до наступного кризового спаду економіки. Цикл має певну послідовність у зміні певних етапів або фаз циклу:

1) економічна криза;

2) депресія;

3) економічне пожвавлення;

4) піднесенння, яке закінчується піком або бумом, або вершиною економічного розвитку;

5) спад;

6) криза.

Аналіз циклічного розвитку капіталістичної економіки на основі розвитку економіки в період економічного піку дає можливість створити довгостроковий прогноз або тенденцію економічного розвитку, яка має назву довгострокового тренду. Він показє, що кожний наступний пік іллюстрував більше зростання економіки та ВНП, ніж на попередньому піднесенні. Це означає, що економічний цикл в період піднесення стимулював прискорене економічне зростання.

Характеристика економічної кризи і депресії:

- значне скорочення обсягів виробництва;

- зростання безробіття;

- зниження доходів населення і прибутків підприємств;

- зниження попиту на грощі;

- скорочення інвестицій у виробництво і падіння цін;

- зростання соціального напруження і соціальних конфліктів у країні.

Характерні риси пожвавлення:

- повільне пожвавлення руху капіталу, який щукає перспективні галузі;

- впровадження у виробництво нових наукових ідей і технічних розробок для оновлення матеріально-технічної бази виробництва;

- збільшення попиту на робочу силу і зменшення безробіття;

- збільшення попиту на гроші і повільне зростання банківської процентної ставки.

Характерні риси економічного піднесення:

- зростання попиту на товари і послуги;

- зростання обсягів в

Дата добавления: 2014-01-13