Види систем вентиляції

Загальні вимоги до систем вентиляції

Лекція 3. ПРОМИСЛОВА ВЕНТИЛЯЦІЯ

Вентиляція – процес повітрообміну у виробничих приміщеннях, який забезпечує нормовані значення параметрів мікроклімату та чистоту повітря.

При проектуванні вентиляції необхідно дотримуватися таких вимог:

1. Вентиляція повинна забезпечувати необхідну чистоту повітря та параметри мікроклімату виробничого приміщення в відповідності з ГОСТ 12.1.005-88.

2. Загальнообмінна вентиляція повинна забезпечувати ефективний баланс між об’ємами повітря, що надходять в приміщення та видаляються з нього.

3. Система вентиляції не повинна створювати додаткових шкідливих і небезпечних факторів (переохолодження, перегрів, шум, вібрація, пожежовибухонебезпека).

4. Вентиляційне обладнання не повинно заважати рухові внутрішньоцехового транспорту, знижувати продуктивність праці, впливати на якість продукції.

5. Вентиляція повинна забезпечувати економічність та надійність при експлуатації.

Системи вентиляції можна умовно класифікувати за такими основними ознаками:

- спосіб організації повітрообміну (природна, механічна та змішана (застосовується і природна, і механічна вентиляція));

- спосіб подачі та видалення повітря (припливна, витяжна та припливно-витяжна);

- призначення (загальнообмінна та місцева);

- тривалість дії (робоча, аварійна).

Природна вентиляція. При природній вентиляції повітрообмін здійснюється під дією природних сил – різниці густини теплого повітря всередині приміщення, більш холодного зовнішнього та сили вітру.

Природна вентиляція буває неорганізованою, якщо здійснюється через відчинені вікна, двері (рис. 3.1, а) або нещільності у зовнішніх огороджувальних конструкціях (інфільтрація), та організованою і регульованою (аерація).

Аерація застосовується у приміщеннях з невеликим аеродинамічним опором, які мають значні виділення теплоти і вимагають великих витрат припливного зовнішнього повітря без попередньої його обробки (котельні, складальні цехи без зварювання, приміщення складів та ін.), а також коли не відбувається конденсація вологи із повітря на будівельних конструкціях та утворення туману. Здійснюється аерація за допомогою аераційних ліхтарів, спеціальних вентиляційних каналів, фрамуг та вікон.

Принцип дії аерації будівлі (приміщення) великого об’єму при наявності джерел тепловиділення показано на рис. 3.2. Зовнішнє повітря надходить з низу приміщення через приливні прорізи (вікна або фрамуги), асимілює забруднювачі (надлишки тепла, вологи, шкідливі речовини), нагрівається, підіймається догори конвективними струминами і виходить з приміщення через витяжні прорізи аераційного ліхтаря. У приміщенні створюється спрямована циркуляція повітря. При спрямованій циркуляції виникає незначне розрідження, що спричиняє підсмоктуванню зовнішнього холодного (більш важкого) повітря. В теплий період року, коли незначна різниця температур внутрішнього і зовнішнього повітря, відчиняється найбільша кількість фрамуг, при цьому свіже повітря надходить через нижній ряд прорізів на рівні 0,3...1,8 м від підлоги. У холодний період року, для запобігання охолодженню працівників, надходження зовнішнього повітря регулюють в обмеженій кількості за допомогою верхнього ряду прорізів, який розташовують на рівні не нижче 4 м від підлоги.

Ефективність аерації забезпечується вітрозахисними щитами (сталь, азбестоцемент), які запобігають дії лобового вітру на потік вентильованого повітря.

Процес природного повітрообміну буде тим інтенсивнішим, чим більша різниця температур внутрішнього і зовнішнього повітря та вища швидкість вітру v. Вітер, незалежно від його напрямку, створює ще одну зону розрідження у просторі між щитами та стінками ліхтаря, яке сприяє вилученню забрудненого повітря.

У багатоповерхових будівлях та приміщеннях невеликих об’ємів замість ліхтарів використовують витяжні аераційні шахти (канали у стінах), які закінчуються зонтами для захисту від атмосферних опадів або дефлекторами.

Дефлектор (рис. 3.3) підсилює аерацію. Вітровий потік будь-якого напрямку при обтіканні дефлектора створює навколо переважної його поверхні додаткове розрідження, що викликає тягу забрудненого повітря із витяжної труби. Ефективність дефлектора зростає із збільшенням швидкості вітру і висоти установки над дахом будівлі.

Перевагами природної системи вентиляції є простота конструктивного виконання та експлуатації, а також її економічність у зв’язку з відсутністю витрат енергії на переміщення великих об’ємів повітря. До недоліків природної вентиляції можна віднести залежність ефективності вентиляції від температури та швидкості зовнішнього повітря, неможливість очищення і регулювання параметрів (температура, відносна вологість) припливного та забрудненого повітря, що надходить в атмосферу.

Механічна вентиляція. Механічна вентиляція – комплекс вентиляторів і повітроводів, що забезпечує постійний повітрообмін у приміщенні незалежно від зовнішніх метеорологічних умов. У разі необхідності він включає пристрої для обробки повітря, яке надходить у приміщення (підігрівання, охолодження, зволоження чи осушення) та забрудненого повітря (очищення), яке викидається назовні.

При механічній вентиляції організований рух повітря виникає за рахунок різниці тисків (напорів), що створюється вентиляторами. Вона застосовується у вентиляційних системах із значними аеродинамічними опорами, які виникають у випадках складної обробки та розподілу повітря. Механічна вентиляція може бути припливною чи витяжною, припливно-витяжною, а також загальнообмінною та місцевою.

У системах механічної вентиляції рух повітря здійснюється, в основному, вентиляторами – повітродувними машинами (осьового чи відцентового типу) і, в деяких випадках, ежекторами. Осьовий вентилятор являє собою розташоване в циліндричному кожусі лопаткове колесо, при обертанні якого повітря, що надходить у вентилятор, під дією лопаток переміщається в осьовому напрямку. Перевагами осьових вентиляторів є простота конструкції, велика продуктивність, можливість економічного регулювання продуктивності, можливість реверсування потоку повітря. Недоліками таких вентиляторів є мала величина тиску (30…300 Па) і підвищений шум. Відцентровий вентилятор складається із спірального корпуса з розміщеним у середині лопатковим лопатковим колесом, при обертанні якого повітря, що припливає через вхідний отвір, попадає в канали між лопатками колеса і під дією відцентрової сили переміщається по цих каналах, збирається корпусом і викидається через випускний отвір. Тиск вентиляторів такого типу може досягати більше 10000 Па. В залежності від складу переміщуваного повітря вентилятори можуть виготовлятися з різних матеріалів і різної конструкції (звичайного, пилового, антикорозійного, вибухобезпечного виконання).

При виборі вентиляторів потрібно знати необхідну продуктивність, створюваний тиск і, в окремих випадках, конструктивне виконання. Повний тиск, що розвиває вентилятор, витрачається на подолання опорів на всмоктувальному і нагнітальному повітроводі при переміщенні повітря.

Припливна система вентиляції. (рис. 3.4, а) забирає зовнішнє повітря вентилятором через фільтр для очищення від пилу, через калорифер для підігріву повітря чи через кондиціонер, яке потім подається у приміщення, де створюється надлишковий тиск. Забруднене повітря виходить назовні через двері, вікна, ліхтарі та щілини або інші приміщення неочищеним. Припливні системи застосовуються для вентиляції приміщень, в яких не допускається попадання забрудненого повітря знадвору чи суміжних приміщень. Припливні системи вентиляції також компенсують повітря, що витягується місцевими відсмоктувачами та витрачається на технологічні потреби: вогневі процеси, компресорні установки, пневмотранспорт і ін.

Звичайно при промисловому монтажі вентиляційного обладнання пилоочисний фільтр, калорифер, вентилятор та розподільну систему повітроводів розміщують в окремому приміщенні – вентиляційній камері, яка будується із вогнетривких матеріалів (бетон, цегла, метал).

Витяжна система вентиляції (рис. 3.4, б) через мережу повітроводів видаляє за допомогою вентилятора забруднене повітря, яке перед викидом в атмосферу очищається. При цьому в приміщенні створюється знижений тиск, внаслідок чого повітря підсмоктується знадвору через вікна, двері, нещільності конструкції або із суміжних приміщень. Витяжні системи доцільно застосовувати:

у випадках, коли шкідливі виділення даного приміщення не повинні поширюватися на інші;

для приміщень із короткочасним перебуванням людей та при невеликих кількостях витяжного повітря.

Припливно-витяжна система вентиляції складається з двох окремих систем – припливної та витяжної, які одночасно подають у приміщення чисте повітря та витягують із нього забруднене. Припливно-витяжні системи є найбільш поширеними у промисловості, тому що вони більш повно задовольняють умовам створення нормованих параметрів повітря у робочій зоні виробничих приміщень.

Обсяг припливу повітря у приміщення має відповідати обсягу витяжки. Різниця між цими обсягами не повинна перевищувати 10…15%. Для виключення витоків із приміщень з підвищеним рівнем забруднення обсяг повітря, що видаляється з них, повинен перевищувати обсяг припливного повітря. У такому приміщенні створюється незначне зниження тиску в порівнянні з тиском у зовнішньому середовищі або в суміжних приміщеннях, куди не повинні проникати шкідливі речовини. Можлива організація повітрообміну, коли обсяг припливного повітря більший обсягу повітря, що видаляється. При цьому в приміщенні створюється надлишковий тиск у порівнянні з атмосферним, що виключає виключає проникання забруднюючих речовин у дане приміщення.

При організації повітрообміну свіже повітря необхідно подавати в ті частини приміщення, де концентрація шкідливих речовин мінімальна, а видаляти з найбільш забруднених зон.

Іноді для зменшення витрат теплоти у холодний період року або холоду при кондиціюванні повітря у теплий період року застосовуються системи із рециркуляцією відпрацьованого повітря (до зовнішнього повітря підмішується частина витяжного повітря).

Можливо влаштування також змішаної системи при одночасній дії механічної та природної вентиляції.

Позитивними якостями механічної вентиляції є можливість обробки припливного та витяжного повітря (очищення, підігрівання, зволоження тощо); подачі та забирання повітря з будь-якого місця об’єму приміщення при регулюванні його витрати (повітрообміну). Недолік цієї системи вентиляції – висока енергоємність, металоємність та значні експлуатаційні витрати.

Загальнообмінна вентиляція призначена для заміни забрудненого повітря на чисте в усьому об’ємі приміщення. Вона застосовується в тому випадку, коли шкідливі виділення надходять безпосередньо у повітря приміщення та коли робочі місця розташовуються по усьому приміщенню. Види загальнообмінної вентиляції – природна, механічна і змішана.

Переважна більшість виробничих приміщень обладнана загальнообмінною механічною вентиляцією, що полягає у видаленні повітря з приміщення за допомогою осьових вентиляторів (рис. 3.1, б). Вона застосовується в тому випадку, коли неможливо використовувати місцеву вентиляцію. На машинобудівних підприємствах вона виконується в вигляді припливно-витяжних систем.

Основні елементи загальнообмінної вентиляції:

1. Повітророзподільні елементи і забірні пристрої.

2. Повітроводи, мережі, магістралі.

3. Вентилятор.

4. Системи обробки повітря, яке подається в приміщення, що вентилюється.

5. Пристрої для забору повітря із атмосфери припливною вентиляцією.

6. Фільтри та інші очищувальні пристрої.

7. Пристрій для викиду повітря в атмосферу.

Місцева вентиляція. При значних об’ємах виробничих приміщень, невеликій кількості працюючих та наявності постійних робочих місць технічно обґрунтовано та економічно доцільно створювати необхідні метеорологічні умови та чистоту повітря безпосередньо на робочих місцях місцевими способами вентиляції – витяжною (локалізована) чи припливною (душування) та ін.

Система витяжної (локалізованої) вентиляції застосовується для уловлювання та витягування шкідливих виділень в місці утворення, що запобігає їх поширенню по усьому приміщенню від окремих машин, апаратів або окремих дільниць технологічного процесу.

Конструкції місцевих відсмоктувачів можуть бути повністю закритими, напіввідкритими чи відкритими. Найбільш ефективними є закриті відсмоктувачі. До них належать кожухи та камери з відсмоктувачами, які герметично чи щільно закривають обладнання. Різновидом місцевої витяжної вентиляції є аспірація, яка служить для видалення шкідливих речовин з місця їх утворення шляхом відсмоктування забрудненого повітря від герметизованого обладнання.

Якщо з технічних причин такі конструкції застосовувати неможливо, то використовуються напіввідкриті та відкриті відсмоктувачі: витяжні зонти і панелі, а також інші пристрої.

Наприклад, над обладнанням з вертикальними потоками нагрітого забрудненого повітря установлюють зонти (рис. 3.5, а), при наявності горизонтальних потоків повітря – бортові відсмоктувачі. Кут розкриття зонта – не більше 60º. Допускається збільшувати його до 90º. Для витягування аерозолів та газів від відкритих джерел забруднення на підприємствах установлюють також відсмоктуючі панелі (рис. 3.5, б).

На постійних робочих місцях при ручному дуговому та напівавтоматичному зварюванні, зокрема в захисних газах, які мають більшу від повітря питому вагу, рекомендується застосовувати спеціальні стаціонарні столи з вмонтованою нахиленою панеллю рівномірного верхнього та нижнього відсмоктування (рис. 3.6). Тому такі захисні гази як вуглекислий, аргон та інші, що накопичуються в нижній частині робочої зони, знижуючи в ній концентрацію кисню, витягуються через нижню решітку. Решта легших за повітря газів та аерозолів відсмоктується верхньою панеллю, відхиляючись при цьому від обличчя зварника за допомогою направлених потоків повітря. Об’єм повітря, що витягується даною системою місцевої вентиляції (продуктивність вентилювання), становить 1500…1800 м³/год.

Останнім часом для технологічних процесів, в яких джерело забруднення може змінювати своє місце розташування (наприклад, зварювання великогабаритних деталей), широке впровадження знаходять нові конструкції систем місцевої вентиляції:

- підйомно-поворотні пристрої місцевого відсмоктування, приєднані до централізованої системи, по якій забруднене повітря видаляється вентилятором з приміщення;

- підйомно-поворотні пристрої місцевого відсмоктування, що повертають очищене повітря в приміщення;

- консольно-поворотні пристрої місцевого відсмоктування, приєднані загальним повітроводом до фільтра, що забезпечує повернення очищеного повітря в приміщення;

- переносні вентиляційні агрегати (вентилятори з гнучкими шлангами);

- пересувні фільтровентиляційні агрегати (ФВА);

- портативні пересувні ФВА;

- витяжні пристрої, вмонтовані в зварювальне обладнання.

Вибір конструкції місцевого витяжного пристрою, об’єму повітря, що відсмоктується, методу очищення повітря, а також оптимальна вартість обладнання залежать від способу зварювання, виду і марки зварювальних матеріалів, форми зварюваного виробу, об’єму приміщення, кількості зварювальних постів та деяких інших факторів.

Основними обов’язковими складовими частинами усіх систем місцевої вентиляції є вентилятор, повітровід, повітроприймальна лійка та фільтр.

Вентилятори, які застосовуються в місцевій вентиляції, мають велику продуктивність при достатньо високому тиску повітря і низьких затратах електроенергії. В залежності від виду пристою місцевої вентиляції використовують одно- або трьохфазні електродвигуни потужністю від 0,37 до 2,2 кВт продуктивністю від 1000 до 5000 м³/год.

Повітроводами для місцевих відсмоктувачів та пересувних ФВА є гнучкі шланги діаметром 120…250 мм з вогнестійкого матеріалу (поліамідна тканина, скловолокно зі спеціальною обробкою та ін.). Внутрішні ланки повітроводів виготовляють з алюмінієвих труб. Для портативних переносних ФВА використовують більш тонкі шланги.

Існує багато варіантів установлювання пристроїв місцевого відсмоктування за допомогою спеціальних опор і важелів, що дозволяють розташовувати приймальну лійку в різних положеннях.

Для очищення повітря від зварювальних аерозолів та газів, застосовують ряд пристроїв, що базуються на різноманітних механізмах фільтрації і мають необхідні параметри. За методом очищення фільтруючі елементи, що застосовуються в системах місцевої вентиляції і ФВА, класифікуються таким чином: механічні, хімічні, електростатичні та комбіновані.

Місцева витяжна вентиляція з настінними гнучкими повітроводами базується на видаленні шкідливих речовин безпосередньо з місця їх утворення (рис. 3.7, а). Гнучкі повітроводи, що застосовуються в таких витяжних пристроях, дозволяють розташовувати приймальну лійку на мінімальній відстані від місця зварювання (зварювальної дуги). Основною необхідною умовою забезпечення ефективного уловлювання цих шкідливостей місцевим витяжним пристроєм з відстані 25…50 см є те, що витрата повітря, яке проходить через повітроприймальну лійку діаметром, як правило, 125…160 мм, повинна складати 600…1000 м³/год. Перевагою цього виду вентиляції є висока ефективність уловлювання шкідливих речовин при відносно невеликому об’ємі повітря, що видаляється. Тому таке рішення виправдане і з економічної точки зору. Для досягнення таких же результатів загальнообмінною вентиляцією необхідні значно більші витрати, пов’язані з вентилюванням, а в холодний період року і з підігріванням великих об’ємів повітря.

Економічна ефективність засобів місцевої витяжної вентиляції, обладнаних фільтруючими пристроями (рис. 3.7, б), зростає за рахунок рециркуляції очищеного повітря і відповідного зменшення об’єму повітря, яке вентилюється та підігрівається. Разом з тим застосування сучасних засобів місцевої вентиляції для забезпечення необхідної чистоти повітряного середовища дозволяє на 10…20 % підвищити продуктивність праці, знизити рівень захворюваності і пов’язані з цим витрати на охорону здоров’я та соціальну сферу.

Недоліком місцевої витяжної вентиляції є необхідність розташування їх приймальної лійки (для ефективного уловлювання) на відстані 25…50 см від місця зварювання. До того ж, цю систему важко змонтувати у великому приміщенні зі значними відстанями джерел шкідливих виділень від стін.

Пересувні фільтровентиляційні агрегати (ФВА) дозволяють видаляти забруднене повітря з мінімальної відстані від місця зварювання, очищати і повертати в приміщення (рис. 3.8, а) або викидати за його межі (рис. 3.8, б). Для використання пересувних ФВА не треба виконувати монтажні роботи, їх можна переміщувати в будь-яке місце, а всмоктуючий отвір повітровода, шляхом його згинання і повертання завдяки спеціальному фіксуючому механізму, можна встановлювати на мінімальній відстані від зваювальної дуги (рис. 3.9). ФВА характеризуються високим ступенем уловлювання шкідливих речовин та економією енергії за рахунок рециркуляції повітря.

Переносні вентиляційні агрегати призначені для видалення зварювальних аерозолів з важкодоступних замкнених і напівзамкнених приміщень та інших місць, де неможливо застосувати інші системи вентиляції, наприклад з трюма судна (рис. 3.10, а), а також для подачі чистого повітря в робочу зону (рис. 3.10, б).

Витяжні пристрої, вмонтовані в зварювальне обладнання є ефективними засобами місцевої вентиляції, які доцільно застосовувати при зварюванні в важкодоступних місцях або при зварюванні виробів, конструкця яких не дозволяє використовувати інші види вентиляції. До них належать аспіраційні пристрої до пальників для напівавтоматичного зварювання в СО₂ та інших газах (рис 3.11). В конструкції таких пристроїв враховано не тільки ефективність відсмоктування шкідливих речовин, а й взаємодія витягуваного та газозахисного струменів, що впливає на ефективність газового захисту зварювальної ванни. Тому, для того, щоб не порушувати газовий захист, швидкість руху відсмоктуваного повітря біля місця виділення зварювального аерозолю не повинна перевищувати 0,5 м/с при зварюванні у вуглекислому газі і 0,3 м/с – в аргоні. Але ефективність уловлювання зварювального аерозолю при цьому повинна становити не менше 75 %. Разом з тим аспіраційні пристрої до пальників не повинні зменшувати зону огляду зварного шва і збільшувати масу пальника. Оптимальна конструкція, що забезпечує необхідний газовий захист зони зварювання і ефективне уловлювання аерозолю, виконана у вигляді циліндричного сопла, розміщеного зовні коаксиально газозахисному соплу (рис. 3.11, а). Аерозоль, що утворюється при зварюванні, всмоктується аспіраційним пристроєм, розміщеним на деякій відстані від зрізу сопла, яке подає захисний газ. Транспортування забрудненого аерозолем повітря здійснюється гнучким шлангом діаметром 28…38 мм, з’єднаним зі збуджувачем тяги, функції якого може виконувати централізована високовакуумна витяжна система вентиляції або окремий фільтровентиляційний агрегат, що створює розрідження 18…20 кПа.

При автоматичному зварюванні під флюсом для уловлювання аерозолів та газів рекомендується застосовувати щілинний (рис. 3.12) або лійкоподібний (рис. 3.13) відсмоктувач, приймальний отвір якого повинен розташовуватися на висоті 40…50 мм над поверхнею флюса. Такі пристрої до автоматів вмонтовуються в зварювальні головки або навішуються безпосередньо біля електрода.

На машинах точкового контактного зварювання витяжні пристрої розташовують біля електродів. Їх конструкція залежить від конфігурації виробів, що зварюються. Для одноточкових машин рекомендуються верхній і нижній повітроприймачі (рис. 3.14 і 3.15). Об’єм повітря, що видаляється, слід приймати в першому випадку 170 м³/год, в другому – 200 м³/год. Замість повітроприймача можна використовувати вертикальний витяжний повітровід зі зрізаним під кутом торцевим отвором (рис. 3.16). Об’єм повітря, що видаляється, повинен становити 380 м³/год. Застосування одночасно верхнього і нижнього повітроприймачів (рис. 3.17) для машини малої потужності дозволяє зменшити об’єм повітря, що видаляється, до 75 м³/год: 25 від верхнього приймача і 50 від нижнього.

Машини стикового зварювання оплавленням слід обладнувати укриттями (рис. 3.18), які одночасно виконують функції витяжних пристроїв і засобів захисту від іскор та бризок розплавленого металу. Об’єм повітря, що видаляється, залежить від типу машини, розміру укриття та наявності нещільностей і для найбільш відомих машин має бути від 200 до 700 м³/год.

Місцева припливна вентиляція покращує мікроклімат в обмеженій зоні приміщення. До неї належать: повітряні душі, оазиси, завіси.

Повітряне душування – подача холоднуватого припливного повітря у вигляді струменя, спрямованого на робоче місце.

Повітряне душування використовують за таких умов:

а) коли на робітника діє промениста теплота з інтенсивністю 350 Вт/м² і більше (стаціонарні печі, дезодоратори, екстрактори тощо);

б) при відкритих технологічних процесах з виділенням у робоче середовище шкідливих газів та аерозолів;

в) у випадках, коли неможливо чи недоцільно застосування загальнообмінної вентиляції для цієї мети, а також коли місцева витяжна та загальнообмінна вентиляції не забезпечують на робочому місці необхідні параметри повітряного середовища.

Повітря для душування у невеликих об’ємах подається із окремих установок, незалежних від систем припливної вентиляції. Температура та швидкість повітря визначається інтенсивністю теплового випромінювання, важкістю виконуваних робіт та періодом року і знаходяться у межах 16...21ºС та 0,5...3 м/с.

Припливна механічна вентиляція застосовується для влаштування не тільки повітряного душування, а й так званих “повітряних оазисів”, коли холодним повітрям “затоплюються” окремі зони цеху. У цьому випадку подається значна кількість повітря з малими швидкостями, щоб воно менше переміщувалось із нагрітим повітрям.

Для захисту робітників від зовнішнього холодного повітря, що надходить у приміщення через відкриті прорізи (ворота, двері та ін.), влаштовують повітряні теплові завіси.

Повітряні теплові завіси проектують в опалювальних промислових будівлях і приміщеннях в таких випадках: коли за умовами експлуатації транспортні прорізи та двері протягом тривалого часу бувають відкритими, при наявності приміщень з кондиціюванням повітря або із значним волого виділенням, а також при розташуванні постійних робочих місць поблизу від зовнішніх дверей.

Існує декілька схем повітряних завіс. Для широких транспортних прорізів звичайно влаштовують завіси з нижньою подачею підігрітого очищеного повітря під тиском. Біля вхідних дверей, як правило, влаштовують повітряні завіси з бічною подачею повітря.

Повітряні завіси влаштовують також між цехами або окремими відділеннями для запобігання надходження забрудненого повітря через технологічні прорізи у будівельних конструкціях.

Комбінована система вентиляції є поєднання елементів місцевої та загальнообмінної вентиляції. Локалізована система забирає шкідливі речовини із місцевих відсмоктувачів. Проте частина шкідливих речовин, що внаслідок різних причин не потрапила в місцеві відсмоктувачі, надходить у приміщення та витягується загальнообмінною вентиляцією.

Кондиціювання повітря. Найбільш досконалою системою механічної вентиляції є кондиціювання повітря, яке застосовується для штучного створення оптимальних параметрів мікроклімату у виробничих приміщеннях або на робочих місцях. Необхідність наявності оптимальних параметрів мікроклімату (температури, відносної вологості та швидкості руху повітря) обумовлено санітарно-гігієнічними або технологічними вимогами виробництва. Створення та підтримання постійних чи змінюваних за заданою програмою визначених параметрів повітряного середовища проводиться автоматично незалежно від зміни зовнішніх метеорологічних умов та всередині приміщення (при частковій рециркуляції повітря) і здійснюється в спеціальних установках – кондиціонерах.

Кондиціонери бувають повного та неповного кондиціювання повітря. Установки повного кондиціювання повітря забезпечують не тільки оптимальні параметри мікроклімату, але і чистоту повітря. Крім цього, у ряді випадків повітря проходить додаткову обробку: іонізацію, дезодорацію, озонування тощо. Установки неповного кондиціювання підтримують тільки частину наведених параметрів.

Незважаючи на явні переваги кондиціювання повітря перед іншими системами вентиляції, слід враховувати значні матеріальні витрати при його застосуванні.

Аварійна вентиляція. У деяких виробничих приміщеннях можливе раптове надходження в повітря великої кількості шкідливих або вибухонебезпечних газів і парів (наприклад, ацетилену, природного газу та інших, парів бензину тощо).

Для швидкої заміни повітря у приміщенні на випадок аварії передбачають систему аварійної вентиляції, яка повинна вмикатися автоматично при досягненні допустимої концентрації межі шкідливих або небезпечних виділень. Звичайно її влаштовують за допомогою осьових вентиляторів.

Продуктивність аварійної вентиляції визначається в технологічній частині проекту. При відсутності цих даних належить передбачати продуктивність аварійної вентиляції, щоб вона разом з основною вентиляцією забезпечила у приміщенні 8...12 повітрообмінів за годину.

У приміщеннях насосних і компресорних станцій виробничих категорій А, Б (вибухопожежонебезпечні) та Е (вибухонебезпечні) аварійна вентиляція повинна забезпечити 8...12-кратний повітрообмін за годину у доповненні до повітрообміну, що створюється системами основної вентиляції.

Дата добавления: 2014-01-13