Потенціал зонди

1) Пласт великої потужності MN(АВ) →∞. ρ₁=ρ₃.

При приближенні зонда до підошви пласта ρ_y зростає ділянки (ab) до пересічення електродом живлення А підошви пласта (точка b). В точці b ρ_к тим більше чим більше відношення ρ₂/ρ₁ і h/АМ при умові ρ₂/ρ₁→∞ досягає 2ρ₁.

Після того, як електрод А пересіче підошву пласта уявний опір знижується (ділянка bc) тим інтенсивніше чим менше відношення h/АМ. Пояснюється це зростаючою “утечкою” струму в проводяще середовище 3. По мірі переміщення зонда ρ_y збільшується спочатку різко, а потім більш плавно і досягає максимуму на середині пласта (точка d). Зростання опору ρ_y пояснюється впливом середовища 2 високого опору.

Із середини пласта уявний опір спочатку поступово, а потім різко зменшується (ділянка de) із-за переходу більшої частини струму в проводяще середовище 3.

Після пересічення електродом А покрівлі пласта ρ_y трохи зростає (ділянка ef) і знову падає до значення ρ₃.

Таким чином, пласт високого опору, значної потужності виділяється на діаграми ρ_y потенціал зонда симетричною аномалією з максимумом в центрі пласта.

Покрівля та підошва пласта відповідають серединам нахиленим прями (ділянка ef та bc).

Зменшення віддалі між електродами Μ і Ν (А і В) порушує симетрію кривої ρ_y, при цьому максимум ρ_y зміщується до покрівлі пласта при оберненому потенціал зонді і до підошви пласта при послідовному зонді. Уявний опір в точці максимуму збільшується і крива ρ_y по конфігурації приближається до кривої уявного опору градієнт зонда.

2. Пласти малої потужності. MN(АВ) →∞. ρ₁=ρ₃.

По мірі приближення зонда до пласта високого опору малої потужності ρ_y спочатку зростає і досягає найбільшої величини при пересіченні підошви пласта заземлення А (Рис. точка b). В цій точці ρ_y тим більше чим більше ρ₂ і при ρ₂ = ∞ досягає 2ρ₁. Після того як електрод А пересіче підошву пласта ρ_y зменшується (ділянка bc) і досягає значення ρ_у2<ρ₁.

На ділянці cd уявний опір залишається стабільним. Довжина цієї ділянки рівна різниці розміру зонда та потужності пласта.

Як тільки вимірювальний електрод М пересіче підошву пласта, уявний опір знову зростає (ділянка de) і досягає максимуму при пересіченні покрівлі пласта електродом М. В цій точці, що розміщується на віддалі L_r/2 від покрівлі пласта уявний опір рівний <. Після чого ρ_y зменшується і досягає значення рівного ρ₃ (ділянка ef).

Пласти низького опору. (градієнт та потенціал).

Під пластами низького опору, розуміють пласти опір яких значно менший ніж опір вміщюючих порід. (Рис 18).

Як видно із рисунку №, конфігурація кривих уявного опору для градієнт-зондів при h>5L складається із відповідних сегментів інтегрального інформаційного сигналу. По мірі зменшення потужності пласта площадки постійних значень ρ_y над пластом і в підошві пласта (під пластом і покрівлі пласта) стають нахиленими, опір зростає в точках мінімуму. Із рисунку № видно, що пласт низького опору виділяється на кривих ρ_y градієнт-зондів асиметричною аномалією понижених значень уявних опорів.

Покрівля пласта відмічається на кривих оберненого зонда – точкою мінімуму, а на кривих послідовного зонда – точкою максимуму.

Підошва пласта, відмічається відповідно точками максимуму (обернений зонд) і мінімум – послідовний зонд.

При кінцевій величині l_r границі пласта зміщуються відносно точок максимуму і мінімуму кривих на величину L_r/2 від непарного електроду А(М).

При зменшенні потужності пласта площадки рівних значень ρ_y на кривих потенціал зондів становляться нахиленими. Для тонких прошарків мінімальне значення ρ_y в центрі пласта зростають і при h≤L_п в зоні мінімуму появляється локальний максимум ρ_к.

Дата добавления: 2014-01-11