Особливості методики розвитку сили в учнів середнього і старшого шкільного віку

ПЛАН

Тема: методика розвитку рухових якостей учнів середнього та старшого шкільного віку

ЛЕКЦІЯ № 16

з дисципліни “ТіМФВ”

для студентів ІІІ курсу факультету фізичного виховання

Виконавець:

к.фіз.вих, старший викладач Соловей А.В.

Лекція обговорена і затверджена на засіданні кафедри теорії і методики фізичного виховання (протокол № ___ від “___” ______________ 2006 року).

Зав. кафедрою,

к.пед.н., доцент Ю.В. Петришин

1. Характеристика поняття “методика”

2. Особливості методики розвитку сили в учнів середнього і старшого шкільного віку.

3. Особливості методики розвитку витривалості в учнів середнього і старшого шкільного віку.

4. Особливості методики розвитку швидкості, спритності, гнучкості

Література

1. Ареф’єв В.Г., Єдинак Г.А. Фізична культура в школі (молодому спеціалісту): Навчальний посібник для студентів навчальних закладів ІІ-IV рівнів акредитації. – Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2001 – 384 с.

2. Ареф’єв В.Г., Столітенко В.В. Фізичне виховання в школі: Навч. посібник. – К.: ІЗМН, 1997. – 52 с.

3. Романенко В.А. Двигательные способности человека. – Донецк, 1999. – 336 с.

4. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. – Ч.1. – Тернопіль: Богдан, 2001. – 272 с.

5. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. – Ч.2. – Тернопіль: Богдан, 2002. – 248 с.

Додаткова література

1. Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей. – Львів: Штабар, 1997. – 208 с.

2. Теория и методика физического воспитания. Учебник для ин-тов физ. культуры / Под общей ред. Л.П.Матвеева, А.Д.Новикова. – 2-е изд, испр. и доп. – Т.2. – Москва: Физкультура и спорт, 1976. – 256 с.

Вступ

Розгляд питань наступних лекції базується на знаннях студентів з дисципліни ТіМФВ, отриманих на попередніх роках навчання.

Завдання лекції – закцентувати увагу на особливостях методики розвитку окремих рухових якостей в учнів середнього та старшого шкільного віку. Слід зауважити, що методика розвитку рухових якостей в школярів детально викладена у багатьох навчальних посібниках і підручниках [1-5].

1. Термін "фізична якість" відзеркалює рухові можливості людини в основі яких лежать її природні задатки.

Фізичні якості – це розвинуті у процесі виховання і цілеспрямованої підготовки рухові задатки людини, які визначають її можливості успішно виконувати певну рухову дію.

Руховим або фізичними якостями називають окремі сторони рухових можливостей людини.

Стосовно розвитку рухових якостей, поняття “методика” означає раціональне застосування відповідних фізичних вправ і адекватних методів їх виконання з метою ефективного вирішення конкретної педагогічної задачі в окремому занятті і системі суміжних занять.

Методика розвитку відповідної рухової якості повинна передбачати по можливості точні вказівки що до виконання у певній послідовності системи основних операцій, які сприяють позитивному вирішенню поставленої задачі.

В основу методики розвитку рухових якостей покладено можливість та здатність організму до накопичу вальної адаптації, в процесі якої під впливом дій, що регулярно повторюються, відбувається точне пристосування до характеру та сили дій, підвищуються функціональні можливості організму у цьому конкретному напрямі.

Схема побудови алгоритму методики розвитку рухових якостей:

o Постановка педагогічної задачі (яку якість розвивати) і видів потреб (оздоровчі, спортивні);

o вибір відповідних вправ;

o добір адекватних методів вправи;

o визначення місця вправ в окремому занятті;

o визначення тривалості періоду та необхідної кількості тренувальних занять;

o визначення загальної величини тренувальних навантажень та їх динаміки у відповідності з закономірностями адаптації до тренувальних навантажень.

Природний розвиток систем організму дітей має чітку послідовність і циклічність: етапи прискореного розвитку періодично змінюються фазами уповільненого розвитку. Це стосується і рухової функції школярів. В наукових дослідженнях та досвіді праці встановлено, що організм дітей у зазначені фази, етапи по-різному реагує на засоби ФВ. Одні і ті ж самі методи за однаковим обсягом і інтенсивністю фізичного навантаження можуть дати різний педагогічний ефект. Він підвищується в період природного вікового прискорення темпів розвитку тієї або іншої рухової якості. Ось чому періоди прискореного розвитку тих чи інших рухових якостей називають чутливими (або сенситивними), а також сприятливими (або продуктивними). Ефективність ФВ школярів залежить від того, наскільки широко використовуються особливо сприятливі можливості для впливу на розвиток рухових якостей в саме ці чутливі періоди. Рухові якості, нереалізовані в межах певного вікового періоду, в пізнішому віці можуть бути розвинуті шляхом триваліших вправ, іноді з меншою повнотою, або не можуть бути вдосконалені взагалі [2].

Серед сприятливих періодів розвитку рухових якостей вирізняють високої чутливості (зміни перевищують більше, ніж у 2 рази середньо річну величину приросту показника за 10 років); середньої чутливості (зміни перевищують у 1,5-2 рази середньорічну величину зміни показника), низької чутливості (зміни відповідають середньорічній величині приросту показника). Крім цього, в окремі роки зміна показників менше середньорічної величини їх приросту за 10 років. Ці вікові періоди деякі автори називають критичними або субкритичними [5].

Хронологічні межі періодів прискореного розвитку рухових якостей у хлопців значно ширше, ніж у дівчат і охоплюють весь період навчання у школі. У дівчат вони більш сконцентровані у часі і, починаючи з 12-річного віку, розвиток рухових якостей лише епізодично характеризується високими темпами.

Сила як рухова якість – це здатність людини долати опір або протидіяти йому за рахунок м’язових напружень [4].

Розрізняють: абсолютну силу, відносну силу, швидку силу та вибухову силу.

Фактори, що зумовлюють силові можливості:

- зовнішні (величина опору, довжина важелів, погодно-кліматичні умови, добова та річна періодика)

- внутрішні (структура м”язів, м”язова маса, внутрішньом”язова координація, міжм”язова координація, реактивність м”язів потужність енергоджерел).

Вікова динаміка розвитку сили:

Прогресивний розвиток силових якостей людини відбувається до 25-30 віку. При цьому він носить гетерохронний характер у вікових періодах і темпах приросту.

Загальний розвиток сили м”язів до 9-10 річного віку і 10-11- річного віку у хлопців незначний. Віковий період від 9-10 до 16-17 років характеризується найбільш високими темпами приросту абсолютної сили м”язів. У подальшому темпи зростання сили поступово уповільнюються. Максимальних показників абсолютної сили люди досягають в середньому у 25-30 років.

Найбільш високі темпи приросту абсолютної сили за показниками дев”яти основних груп скелетних мязів, і у жінок і у чоловіків припадають на вікові періоди від 10-11 до 15-17 років.

Вікова динаміка відносної сили має дещо інший характер. У 10-11 річному віці відносна сила досягає високих показників, потім знижується внаслідок бурхливого розвитку тотальних розмірів і маси тіла. В хлопців повторне зростання відносної сили 15-17 років.

Швидкісно-силові якості мають найбільш високі темпи приросту від 10-11 до 13-15 років.

До 10-11 річного віку величини річного приросту абсолютної сили у дівчат та хлопців не відрізняються. Починаючи з 12 років м’язова сила дівчат зростає повільніше ніж у хлопців. Достовірних розбіжностей показників сили мязів ніг дівчаток і хлопчиків одного віку немає. Але сила мязів рук і тулубу в усіх вікових періодах (після 6 р.) у хлопців значно більша ніж у дівчат.

При розвитку сили використовують фізичні вправи, виконання яких потребує від учнів більшої величини зусиль, ніж в звичайних умовах. Розроблена детальна класифікація засобів розвитку сили [6], які мають назву – “силові вправи”.

- Вправи з обтяженням власного тіла

- Вправи з обтяженням масою предметів

- Вправи з обтяженням опором

- Вправи з комбінованим обтяженням

- Вправи на силових тренажерах

- Ізометричні вправи

Необхідно пам’ятати, що у підлітковому віці м’язи більше ростуть у довжину, ніж поперек. Через це застосування вправ і методів, що сприяють нарощуванню м’язової маси, є малоефективним і недоцільним.

Засобами силової підготовки підлітків є вправи, обтяжені масою власного тіла (підтягування) або зовнішнім опором (гантелі тощо).

Засоби розвитку сили у старшокласників мають бути більш диференційованими і повинні враховувати не тільки особливості фізичного розвитку учнів. Необхідно використовувати захоплення старшокласників атлетичною гімнастикою для формування інтересу до занять фізичними вправами взагалі (зокрема, силовими вправами). До вищевказаних засобів розвитку сили треба додавати вправи в парах з елементами боротьби, лазіння по канату, підйом силою з вису в упор.

Крім уроків ФК, силові вправи повинні включатися в заняття спортивних секцій, групи ЗФП, а також під час самостійних занять, в тому числі при виконанні домашніх завдань. В домашніх завданнях з ФК силовим вправам належить одне з провідних місць.

Перш, ніж здійснювати силову підготовку учнів, потрібно визначити рівень розвитку сили за допомогою відповідних тестів. Якщо результати тестувань будуть усвідомлені учнями, це може відіграти значну роль в активному виконанні домашніх завдань.

При розвитку сили в учнів середнього шкільного віку, особливо у школярів 11 років рекомендується використовувати обтяження малої маси і після кожної вправи проводити відпочинок 20-30 с.

З підлітками м’язову силу можна розвивати, застосовуючи вправи із штангою малого розміру. Дані вправи можуть бути включені в зміст основної частини уроку.

Вважається, що у старших підлітків для підвищення м’язової сили не частіше, ніж 1 раз на тиждень можуть бути використані близько граничні і граничні величини обтяжень.

Але найбільш прийнятним методом для підлітків є метод повторних зусиль. Він дозволяє уникати надмірного натужування, і вибірково впливати на окремі м’язові групи. Здебільшого він застосовується при виконанні таких вправ, як: присідання, підтягування.

Щодо суттєвого збільшення м’язової маси, то юнаки 16-17 років володіють найширшими можливостями в межах шкільного періоду для направленого розвитку м’язової сили. Поступове привчання старшокласників до великих, близько граничних і граничних зусиль вважається виправданим.

Для розвитку м’язової сили в юнаків старших класів застосовуються вправи з обтяженням масою 16 кг, включаючи 3-4 серії по 6-12 повторень з інтервалами відпочинку 60-85 с.

Величина опору при тренуванні максимальної сили за допомогою обтяжень у початківців має становити 60-80% максимальної маси. Кількість повторень при цьому коливається від 2 до 8 разів.

Тривалість роботи, кількість повторень в одному підході залежить від того, які завдання ставляться в уроці.

Методики розвитку максимальної сили

Метод граничних зусиль спрямований на покращення внутрішньомязової координації. Передбачає величину обтяжень 80%-100% від максимального. Кількість повторень від 1-2 до 4-5 в підході.

Метод повторних зусиль спрямований на вдосконалення внутрішньомязової координації. Величина обтяжень 30-50% від максимального. Кількість повторів 10-15 разів.

Метод спрямований на збільшення м’язової маси. Величина обтяжень зумовляється можливістю виконати вправу 8-12 разів, при виконанні останніх разів прикладати максимальні зусилля.

Починаючи з 13-14 років, силові навантаження у дівчаток суттєво відрізняються від таких у хлопчиків – як за інтенсивністю, так і за обсягом. У дівчаток мають перевагу вправи, обтяжені вагою власного тіла.

Для дівчат 16-17 років використовуються вправи, що сприяють зміцненню м’язів живота та спини, малого таза. Ці вправи не повинні викликати сильних натужувань.

Важливим в організації уроків ФК є правильна послідовність вправ, спрямованих на розвиток різних видів сили та їх сполучення із іншими вправами. Так, в одному занятті силові вправи слід розподіляти у такій послідовності: вправи на вибухову силу, потім – на максимальну силу, і далі – на силову витривалість. Силові вправи виконуються на уроці після швидкісних, перед розвитком витривалості. Тривалість силової підготовки на уроках ФК може сягати 10-12 хв, за умов занять вдома – до 20-30 хв, при заняттях у секціях – від 20 до 120 хв.

3. Особливості методики розвитку витривалості в учнів середнього і старшого шкільного віку.

Витривалість – як рухова якість людини – долати втому в процесі рухової діяльності. Розрізняють 4 основі види втоми: розумову, емоційну, сенсорну та фізичну. Остання виникає при тривалій і досить інтенсивній роботі.

Загальна витривалість – це здатність людини тривалий час виконувати м’язову роботу помірної інтенсивності за участю переважної більшості скелетних м’язів [4].

Витривалість стосовно конкретного виду рухової діяльності називають спеціальною. У відповідності з цим розрізняють такі типи витривалості, як: швидкісна, силова, координаційна та інші.

Основними факторами, що зумовлюють прояв витривалості є:

- структура мязів

- внутрішньомязова координація

- міжмязова координація

- продуктивність роботи ССС, дихальної та нервової систем

- запаси енергоджерел

- рівень розвитку інших рухових якостей

- технічна та практична економічність рухової діяльності

Вікова динаміка природнього розвитку витривалості.

Витривалість, як і інші рухові якості має нерівномірний характер природнього розвитку.

Загальна витривалість у хлопців має високі темпи приросту від 11 до 12 та від 14 до 15 років. У 15-16 років темпи приросту загальної витривалості у хлопців різко знижуються. В інші вікові періоди спостерігаються середні темпи приросту.

Силова витривалість має високі темпи приросту у 13-18 років. Середні темпи її приросту у дитячому та на початку підліткового віку.

Швидкісна витривалість має високі темпи приросту у віці від 13 до 14 та від 15 до 16 років. Віковий період від 9 до 11 років характеризується низькими темпами природнього розвитку швидкісної витривалосі.

Загальна витривалість у дівчат має високі темпи приросту лише у віковий період від 10-13 років, потім впродовж двох років зростає повільно, а у віці від 15 до 17 років загальна витривалість зростає в середньому темпі.

Найбільші абсолютні величини показників різних видів витривалості спостерігається у людей, що досягли біологічної зрілості. Саме тому найвищі світові досягнення у видах спорту, що вимагають граничного прояву витривалості, припадають на віковий період від 20-22 до 30-32 років.

Для розвитку загальної витривалості можуть бути застосовані найрізноманітніші фізичні вправи та їх комплекси, що повинні відповідати ряду вимог:

- відносно проста техніка виконання

- активне функціонування переважної більшості скелетних мязів

- підвищена активність функціональних систем, що лімітують прояв витривалості

- можливість дозування та регулювання тренувального навантаження

- можливість тривалого виконання

перерахованим вимогам найбільшій мірі відповідають циклічні вправи. До недоліків циклічних вправ слід віднести монотонність та низький рівень емоційного збудження. Внаслідок цього їх недоцільно застосовувати з дітьми та підлітками.

Ефективним засобом розвитку загальної витривалості є спортивні та рухливі ігри. Значного ефекту можна досягти за допомогою використання ациклічних вправ.

Доведено, що здоров’я і працездатність людини найбільш тісно пов’язані із загальною витривалістю людини. Дослідження вчених свідчать, що головною передумовою вдосконалення фізичного стану і зміцнення здоров’я людини є розробка програм, пов’язаних саме із розвитком витривалості (Є.А.Пирогова, 1989, М.М.Линець, Г.М.Андрієнко, 1993).

У ФВ школярів середнього віку 40% часу відводиться на формування рухових навичок і 60% на розвиток рухових функцій. В процесі розвитку рухових якостей за даними В.Г.Романенко [3] 20% фізичних навантажень передбачають розвиток загальної витривалості і 30% - розвиток таких видів спеціальної витривалості як швидкісна, силова, статична. Відповідно у ФВ школярів старшого шкільного віку 25% навантажень використовують для розвитку загальної витривалості і 30% - для розвитку спеціальної витривалості

Визначальною рисою методики розвитку витривалості у середньому та старшому шкільному віці є поступовий перехід від вправ, спрямованих на збільшення аеробних можливостей організму (розвиток загальної витривалості) до розвитку спеціальної витривалості у вправах різного характеру, в тому числі субмаксимальної і максимальної напруженості.

У віці 10-12 років для розвитку витривалості найефективнішим вважається рівномірний біг зі швидкістю 2,6 м/с (хлопчики) і 2,5 м/с (дівчатка). Допустима тривалість фізичного навантаження при цьому становить 13-14 хв. або 2-3 км. Якщо навантаження дається інтервальним методом (у співвідношенні навантаження і відпочинку 1:0,5 або 1:1, тобто 1 хв. бігу – 30 с відпочинку, або 1 хв. бігу – 1 хв. відпочинку) то можна планувати 10-11 повторень даного навантаження. При кожному наступному повторенні ЧСС не повинна перевищувати 120-140 уд/хв. [2] Розвиток витривалості в бігу в школярів віком 12-13 років доцільно починати з кросової підготовки та рівномірного пробігу 200-400 м відрізків повторно по черзі з прискореною ходьбою (30-50 м).

Якщо вправи на розвиток витривалості проводяться за умов спортивного залу, рекомендується виконувати повторний біг на відрізках серіями. Після серії (2-3 повторення бігу по10-15 м) ЧСС не повинна бути нижчою 115-120 уд/хв. Найпростіший спосіб підготовки підлітків до складання навчального нормативу на витривалість полягає у тренуванні на збільшення довжини дистанції. Після того, як школярі будуть спроможні пробігти усю дистанцію, поступово збільшують швидкість бігу з доведенням її до нормальної (тобто виконання навчального нормативу за часом).

Для розвитку витривалості у школярів старшого віку використовують біг на 400 м, біг на 100-200 м (3-4 рази), біг на 300-400 м (1-2 рази), біг у перемінному темпі 1200-1500 м. Крім бігу, для розвитку витривалості використовують пересування на лижах з помірною швидкістю до 10 км, подолання на лижах дистанції до 6 км з перемінною інтенсивністю; плавання вивченими способами до 300 м з рівномірною і перемінною швидкістю [2].

Незважаючи на фізіологічну ефективність методів строго регламентованої вправи, у роботі з підлітками перевагу надають ігровому методу. При використанні ігрового методу навантаження в спеціальних іграх, естафетах, елементах спортивних ігор регулюють шляхом зміни тривалості ігрових завдань та перерв для відпочинку. Тренування ігровим методом сприяє комплексному вдосконаленню загальної та спеціальної витривалості [4].

До видів спеціальної витривалості відноситься силова витривалість, яка вимагається від учнів при складанні нормативу у підтягуванні. Пропонується наступний спосіб підготовки до виконання даного нормативу: повторне (через проміжок часу, достатній для відновлення працездатності) виконання підтягувань на перекладині до відмови в кожному підході. Також може використовуватися і повторне виконання цієї силової вправи серіями, де кожна серія сумарно дорівнює навчальному нормативу. (Наприклад: для хлопців 15 років підтягування на високій перекладині норматив, що оцінюється 2 балами дорівнює 12; а у дівчат на низькій перекладині відповідний норматив – 15). В середині серії час відпочинку послідовно скорочують, а між серіями повинно забезпечуватися повне відновлення працездатності [2].

Дата добавления: 2014-01-11