Водний режим

Більшість овочевих культур у своєму складі містить 83—95 % води, тому, щоб мати високі врожаї, їх вирощують лише в умовах достатнього зволоження.

За вибагливістю до вологи X. С. Даскалов, Н. Б. Колєв поділяють ово­чеві культури на три групи. До першої групи належать дуже вибагливі (капуста, селера, салат, шпинат, ревінь, цибуля ріпчаста, редиска тощо), до другої — вибагливі (огірок, помідор, баклажан, перець, горох, пе­трушка, квасоля) і до третьої — не дуже вибагливі (кукурудза, кавун, диня, гарбуз, хрін та ін.).

Вибагливість овочевих культур до вологості ґрунту залежить від роз­витку і глибини проникання кореневої системи та величини надземного листкового апарату. За цими показниками вони значно різняться від по­льових культур. Наприклад, коренева система редиски, цибулі та огірка розміщується переважно в шарі ґрунту 40—60 см, капусти і помідора за безрозсадної культури — до 150 см, тоді як озимої пшениці — до 2, куку­рудзи — до 4 м. Поверхня листя пшениці майже в 60 разів менша за поверх­ню листя капусти. Більшість овочевих культур випаровує дуже багато води. Це також зумовлюється нещільною будовою тканини, наростанням великої листкової поверхні, співвідношенням між масою коренів і над­земної частини. Так, у рослинах огірка це співвідношення становить 1: 25, помідора — 1:15, капусти — 1: 11.

Вбирання рослинами води з ґрунту залежить від осмотичного тиску в клітинах кореневої системи. В овочевих культур він менший, ніж у зерно­вих. Так, у рослин помідора він становить 5,5, а в зернових культур — 12 кг/см2. За здатністю вбирати воду з грунту і витрачати її надземними

органами овочеві культури поділяють на чотири групи. До першої групи належать культури, які добре вбирають з грунту та інтенсивно витрача­ють воду (буряк, пастернак); до другої — культури, що добре вбирають та економно витрачають її (кукурудза, квасоля, помідор, перець, гарбуз, кавун, диня, морква, петрушка); до третьої — культури, які погано вби­рають воду з ґрунту і неекономно витрачають її (капуста, огірок, бакла­жан, шпинат, салат, коренеплоди з родини Капустяних); до четвертої — культури, що вбирають незначну кількість води з ґрунту, але економно її витрачають (цибуля, часник). Рослини третьої і четвертої груп вибагливіші до вологості грунту, тому вирощувати їх краще в умовах зрошення або на місцевості з пониженим рельєфом.

Потреба рослин у воді в різні фази росту і розвитку неоднакова. В окре­мі періоди росту навіть короткочасне зниження вологості ґрунту негативно позначається на розвитку рослин. Такі періоди називають критичними. До них належить період проростання насіння. Нестача вологи в цей пе­ріод призводить до затримання появи і навіть загибелі сходів. Після по­яви їх рослини ростуть за помірного зволоження ґрунту. Однак під час Інтенсивного росту вегетативних і продуктивних органів значно підви­щуються потреби рослин до вмісту води. Нестача вологи у цей період при­зводить до формування дрібних плодів, коренеплодів, сприяє збільшен­ню вмісту в них клітковини. За недостатнього зволоження під час цвітіння обсипаються квітки і зав'язь. Значно підвищується вибагливість рослин до вологості ґрунту й повітря під час пересаджування розсади. У цей пе­ріод вологість ґрунту слід підтримувати в межах 85—90 % НВ.

Надмірна зволоженість ґрунту шкідлива для розвитку рослин. При цьому змінюється співвідношення між твердою, рідкою і газоподібною фазами ґрунту, внаслідок чого коренева система загниває. Продуктивні органи формуються водянисті й несмачні. Нерівномірне зволоження ґрунту в період вегетації спричинює розтріскування коренеплодів моркви, редис­ки І головок капусти. На розвиток овочевих культур істотно впливає відносна вологість повітря. За високої температури та відносно низької вологості повітря посилюється випаровування води листям, що переви­щує її засвоєння з ґрунту. Рослини втрачають тургор, листя жовтіє і заси­хає, запилення квіток і розвиток зав'язі затримується, посилюються про­цеси дихання, сповільнюється ріст. Тривале зниження відносної вологості повітря зумовлює розвиток шкідників рослин: огірок пошкоджується па­вутинним кліщем, попелицею, а капуста -— попелицею та хрестоцвіт-ними блішками. За високої вологості повітря посилюється розвиток гриб­них хвороб: помідор уражується фітофторозом, білою і бурою плямистіс­тю, огірок — борошнистою росою; цибуля — пероноспорозом; капуста — слизистим і судинним бактеріозами тощо.

Огірок І зеленні культури найкраще ростуть та утворюють товарний Урожай за відносної вологості повітря 85—90 %, капуста, баклажан, ци­буля, горох, коренеплоди — 70—80, помідор, перець, кукурудза — 60— 70, кавун, диня, гарбуз — 45—60 %.

Регулювання водного режиму. Основну масу вологи рослини викорис­товують на транспірацію. Кількість води, яку рослина витрачає на утво­рення одиниці сухої маси, називають коефіцієнтом транспірації. В овоче­вих культур він досить високий: у капусти — 539—734, квасолі — 528— 773, гарбуза — 600—843.

Для регулювання водного режиму велике значення мають осушен­ня перезволожених ґрунтів, зрошення та інші організаційно-агротех­нічні заходи. Перезволожені грунти осушують відкритим (прокладання каналів Із двостороннім регулюванням рівня води) І закритим (гон­чарним) дренажем. На торфовищах здебільшого застосовують кротовий дренаж.

Зрошення здійснюють по борознах, дощуванням краплинним поли­вом. Особливо велику увагу приділяють зрошенню в південних районах країни. За даними Донецької дослідної станції ІОБ УААН, врожайність пізньої капусти без зрошення становила 312 ц/га, в умовах зрошення — 687, огірка — відповідно 67 і 306 ц/га. Зрошення також підвищує ефек­тивність добрив. У дослідах ІОБ УААН урожайність помідора після вне­сення добрив без зрошення становила 216, а після зрошення — 1001 ц/га. У Лісостепу в умовах зрошення врожайність овочевих культур підвищуєть­ся на 40—55 %. Навіть за умов достатнього зволоження такі культури, як огірок, капуста, помідор та інші, в окремі періоди року потерпають від нестачі вологи.

Найефективнішим способом зрошення є дощування дощувальними машинами ДДА-100МА, ДДН-70, УДС-23, «Фрегат» ДМУ та ін. За крап­линного поливу вода подається в систему перфорованих труб згідно із заданою програмою. Він може бути підґрунтовим і наземним.

За підґрунтового зрошення вода надходить у ґрунт по трубах, прокла­дених на глибині 25—50 см, а за ґрунтового — шланги прокладають на поверхні ґрунту поблизу рослин. При цьому поливна норма її зменшуєть­ся в 2—3 рази. Такий спосіб зрошування економічно найвигіднІший по­рівняно з іншими.

Основними показниками режиму зрошення є зрошувальна і поливна норми, строки і види поливів. Зрошувальна норма — кількість води, по­трібна для зрошування культур на 1 га площі впродовж вегетаційного періоду. Поливна норма — кількість води, яку витрачають на 1 га площі за один полив. Строки поливів здебільшого визначають за вмістом воло­ги в грунті, концентрацією клітинного соку в рослинах тощо.

Види поливів. В овочівництві застосовують такі поливи: вологозаряд-кові, передпосівні (передпосадкові), вегетаційні, освіжні та ін.

Вологозарядкові поливи проводять з метою поповнення запасів во­логи в 1 — 1,2-метровому шарі ґрунту. Поливна норма води — 800— 1000 м%а.

Передпосівні поливи застосовують за 2—3 доби до сівби або висаджу­вання розсади. Поливна норма води — 200—400 м³/га залежно від та погодних умов року.

Регулювання водного режиму. Основну масу вологи рослини викорис­товують на транспірацію. Кількість води, яку рослина витрачає на утво­рення одиниці сухої маси, називають коефіцієнтом транспірації. В овоче­вих культур він досить високий: у капусти — 539—734, квасолі — 528— 773, гарбуза — 600—843.

Для регулювання водного режиму велике значення мають осушен­ня перезволожених ґрунтів, зрошення та інші організаційно-агротех­нічні заходи. Перезволожені грунти осушують відкритим (прокладання каналів Із двостороннім регулюванням рівня води) І закритим (гон­чарним) дренажем. На торфовищах здебільшого застосовують кротовий дренаж.

Зрошення здійснюють по борознах, дощуванням краплинним поли­вом. Особливо велику увагу приділяють зрошенню в південних районах країни. За даними Донецької дослідної станції ІОБ УААН, врожайність пізньої капусти без зрошення становила 312 ц/га, в умовах зрошення — 687, огірка — відповідно 67 і 306 ц/га. Зрошення також підвищує ефек­тивність добрив. У дослідах ІОБ УААН урожайність помідора після вне­сення добрив без зрошення становила 216, а після зрошення — 1001 ц/га. У Лісостепу в умовах зрошення врожайність овочевих культур підвищуєть­ся на 40—55 %. Навіть за умов достатнього зволоження такі культури, як огірок, капуста, помідор та інші, в окремі періоди року потерпають від нестачі вологи.

Найефективнішим способом зрошення є дощування дощувальними машинами ДДА-100МА, ДДН-70, УДС-23, «Фрегат» ДМУ та ін. За крап­линного поливу вода подається в систему перфорованих труб згідно із заданою програмою. Він може бути підґрунтовим і наземним.

За підґрунтового зрошення вода надходить у ґрунт по трубах, прокла­дених на глибині 25—50 см, а за ґрунтового — шланги прокладають на поверхні ґрунту поблизу рослин. При цьому поливна норма її зменшуєть­ся в 2—3 рази. Такий спосіб зрошування економічно найвигіднІший по­рівняно з іншими.

Основними показниками режиму зрошення є зрошувальна і поливна норми, строки і види поливів. Зрошувальна норма — кількість води, по­трібна для зрошування культур на 1 га площі впродовж вегетаційного періоду. Поливна норма — кількість води, яку витрачають на 1 га площі за один полив. Строки поливів здебільшого визначають за вмістом воло­ги в грунті, концентрацією клітинного соку в рослинах тощо.

Види поливів. В овочівництві застосовують такі поливи: вологозаряд-кові, передпосівні (передпосадкові), вегетаційні, освіжні та ін.

Вологозарядкові поливи проводять з метою поповнення запасів во­логи в 1 — 1,2-метровому шарі ґрунту. Поливна норма води — 800— 1000 м%а.

Передпосівні поливи застосовують за 2—3 доби до сівби або висаджу­вання розсади. Поливна норма води — 200—400 м³/га залежно від та погодних умов року.

Таблиця 2. Орієнтовний винос овочевими культурами поживних речовин з грунту, кг/100 ц товарного врожаю

Культура	N	Р2О5	К2О
Капуста рання білоголова цвітна Огірок у відкритому ґрунті у теплицях Помідор у відкритому грунті у теплицях Диня Кавун Перець Баклажан Цибуля сіянка ріпчаста Часник Морква Буряк Петрушка Горох Редиска Редька зимова Кріп Салат головчастий Шпинат	22,5 41,0 84,0   27,5 25,0   33,0 33,4 12,5 23,0 49,0 64,0 53,7 44,2 115,0 24,0 27,0 33,5 67,5 50,0 60,0 39,0 22,0 36,0	7,5 14,0 28,0   14,6 10,0   13,0 12,1 3,5 8,0 12,0 15,0 16,0 11,6 66,5 10,2 15,3 13,5 23,0 13,9 31,0 10,5 8,0 18.0	24,0 49,0 80,0   42,2 45,0   45,3 63,0 17,0 25,0 56,0 84,0 40,0 21,0 37,0 39,0 43,0 50,0 43,5 54,4 50,0 32,0 50,0 52,0

періодом (капуста пізня, морква, помідор, огірок) виносять їх упродовж доби у 2—6 разів менше, ніж ті, в яких він короткий (редиска, салат, шпи­нат). Сорти інтенсивного типу характеризуються підвищеним виносом поживних речовин за одиницю часу. У молодому віці рослини також ма­ють підвищені вимоги до вмісту поживних речовин у грунті.

На винос поживних речовин з ґрунту овочевими культурами значно впливає розвиток їх кореневої системи і здатність засвоювати поживні речовини. Що більше вона розвинена і займає більший об'єм грунту, то краще вбирає з нього елементи живлення і воду.

Упродовж періоду вегетації рослини неоднаково засвоюють поживні речовини. Так, після появи сходів винос рослинами поживних речовин незначний, але вони дуже чутливі до нестачі їх у грунті. За нестачі пожив­них речовин у цей період сповільнюється ріст рослин, листки стають блідо-зеленими і швидко відмирають.

Співвідношення елементів живлення змінюється також залежно від фази росту й розвитку рослин. Наприклад, на початку росту коренева система засвоює більше азоту, але менше фосфору і калію. Найбільше

поживних речовин рослини засвоюють у період максимального середньо­добового приросту надземної маси. Під час формування продуктивних і репродуктивних органів підвищується вибагливість рослин до фосфор­но-калійного живлення. Поживний режим грунту регулюють внесенням відповідних добрив.

Продуктивність рослин підвищується у разі посилення діяльності мікрофлори ґрунту, особливо в теплицях. Так, після внесення в ґрунт азото­бактера або обробки ним насіння (Л. А. Ложкіна) врожайність огірка в закритому ґрунті підвищується на 20—25 т/га.

Особливості використання добрив в овочівництві. Найефективніше за­стосування органічних і мінеральних добрив спостерігається на опідзоле-них середньо- і важкосуглинкових ґрунтах. За даними ЮБ УААН, у ліво­бережному Лісостепу в умовах зрошення після внесення на чорноземах малогумусних вилугуваних 60 т/га гною І 2,9 т/га стандартних туків міне­ральних добрив урожайність овочевих культур за першу ротацію сіво­зміни підвищилася на 41,9 ц/га.

Найчутливіші до внесення органічних добрив огірок, цибуля, часник, усі види капуст, баклажан, перець, кабачок, гарбуз і кукурудза. Під цибу­лю, перець, баклажан, капусту ранню і цвітну краще вносити перегній. Внесення органічних добрив під моркву погіршує товарність коренеплодів (збільшується розгалуження і розтріскування). Урожай і якість помідора та моркви підвищуються після внесення органічних добрив під поперед­ники.

Гній і компости здебільшого вносять під зяблеву оранку і лише на ґрун­тах, які запливають, — навесні під переорювання зябу. Під огірок і капус­ту в південних областях його вносять 20—40, а в інших зонах — 40—60 т/га. Перегній І пташиний послід краще вносити під культивацію з розрахунку відповідно 20—40 і 4—5 т/га. Гноївку і фекалії переважно використову­ють для приготування компостів.

В овочівництві доцільно використовувати і стічні води, але при цьому слід звертати увагу на те, щоб вони не були забруднені пестицидами. Стічні води містять до 0,0032 % азоту, 0, 0003 фосфору і 0,0015 % калію. Найдо­цільніше збирати їх у водосховищах і використовувати для виготовлення компостів, а після відстоювання — для поливу.

Мінеральні добрива вносять під усі овочеві культури. За даними ЮБ УААН, при внесенні під капусту пізню сорту Амагер Й180Рі80К1|В0 на тем-но-сІрих опідзолених ґрунтах в умовах достатнього зволоження вро­жайність підвищилася на 23,8, а на чорноземах зрошуваних півдня Украї­ни після внесення ^2()Рі2оК9О — на 23,1 т/га. Внесення підвищених доз фосфорних і калійних добрив під цибулю, коренеплоди столові й капусту поліпшує їхню лежкість під час зберігання. Коефіцієнт використання по­живних речовин з органічних і мінеральних добрив овочевими культура­ми у перший рік вегетації наведено в табл. 3.

Ефективність використання мінеральних добрив рослинами залежить від строків і способів внесення їх у ґрунт. У південних і центральних райо-

Таблиця 3. Орієнтовний коефіцієнт використання овочевими культурами поживних речовин з добрив у перший рік вегетації, %

Вид добрив	N	Р2О3	К2О
Гній	18-30	30-35	45-55
Компост	20-25	30-50	50-70
Перегній	5-20	30-35	45-50
Гноївка	45-60	_	70-80
Пташиний послід	25-35	35^10	80-90
Мінеральні добрива	50-70	20-25	70-80

нах близько 60—65 % загальної кількості добрив вносять восени під зяб­леву оранку або культивацію, а решту — під передпосівну культивацію і в рядки. У західних областях і на Поліссі, де випадає багато опадів, міне­ральні добрива вносять напровесні або під передпосівну культивацію (крім важкорозчинних, які вносять восени) і в рядки.

На достатньо удобрених ґрунтах підживлення більшості овочевих культур неефективне. Підживлювати потрібно лише ті з них, що зимують у ґрунті (щавель, ревінь, озимі сорти часнику, цибуля-батун, літні посіви шпинату, петрушки тощо), по мерзлоталому ґрунту азотними добрива­ми. На підживлення азотними добривами добре реагують капуста рання і цвітна, кольрабі першого і другого строків висаджування. Ефективне підживлення овочевих рослин одночасно з поливом. Для цього викорис­товують 20—25 % загальної кількості мінеральних добрив, концентрація розчину їх у воді не має перевищувати 0,3 %.

Підживлюють овочеві культури також органічними добривами: пта­шиним послідом (0,5—0,7 т/га), гноївкою (2—4 т/га). Пташиний послід розбавляють водою у співвідношенні 1:10, гноївку — 1: А—7 залежно від її концентрації. До гноївки додають суперфосфат — 75 кг/га. У процесі встановлення строків підживлення і доз добрив ураховують біологічні особливості культури і вік рослин. Так, рослини помідора у фазі 2 і 5—6 листків добре реагують на внесення фосфорних, а перед цвітінням ■— фос­форних і азотних добрив.

На слабокислих ґрунтах для підвищення ефективності добрив слід про­водити вапнування. Найефективніше проводити вапнування слабкокис-лих і кислих ґрунтів під капусту, цибулю, часник, буряк столовий, горох, менше — під огірок, капусту цвітну, найменше — під моркву, помідор, редиску. Солонцюваті ґрунти гіпсують.

Овочеві культури досить добре реагують на внесення мікродобрив. На підзолистих ґрунтах буряк столовий, морква і капуста цвітна досить чут­ливі до внесення борних добрив. Застосування їх запобігає пошкоджен­ню рослин гниллю сердечка і значно підвищує врожай товарної продукції. Для позакореневого підживлення використовують 0,005—0,05 %-й роз­чин борної кислоти.

Нестача мангану найчастіше спостерігається на ґрунтах з лужною ре­акцією або після вапнування. На карбонатних і піщаних ґрунтах на ріст і достигання квасолі, помідора і цибулі негативно впливає нестача цинку. На кислих ґрунтах ефективне внесення молібденових добрив під час сівби бобових культур. На внесення мідних добрив овочеві культури найбільше реагують у разі вирощування на осушених торфовищах і лучних грунтах.

Ґрунти, придатні для вирощування овочевих культур. Під овочеві сіво­зміни треба відводити високородючі ґрунти з вмістом гумусу 4—5 %. Такі ґрунти зазвичай мають хороші фізико-хімічні властивості: структурні, пористі, теплоємкі, мають високі вбирну здатність і буферність. У них нагромаджується багато легкодоступних для рослин поживних речовин. В Україні для вирощування овочевих культур найпридатніші темно-сірі опідзолені ґрунти, чорноземи, окультурені торфовища, заплавні ґрунти.

Овочеві культури слід вирощувати на родючих легких за грануломе­тричним складом грунтах — супіщаних, легко- і середньосуглинкових. Супіщані ґрунти навесні швидко прогріваються і просихають, легкопро­никні для кореневої системи й повітря. Найвищі врожаї овочевих куль­тур на таких ґрунтах збирають у західних і центральних областях країни. Оскільки супіщані ґрунти швидко прогріваються, найдоцільніше на них вирощувати ранньостиглі та теплолюбні, на легких і середньосуглинко­вих — багаторічні та пізньостиглі овочеві культури. Високі врожаї (800— 1000 ц/га) їх збирають на осушених торфовищах із заляганням ґрунтових вод на глибині 60—120 см. На торфовищах овочеві культури доцільно розміщувати після обороту пласта багаторічних трав, оскільки він най­менше засмічений насінням бур'янів. З мінеральних добрив на торфови­щах переважно вносять фосфорно-калійні (Р_6о- ₁₂₀ К₁₈₀-₂₄₀), з азотних — аміачну селітру (N30-40). На торфовищах потрібно вносити мідні добри­ва, особливо вони ефективні на карбонатних торфовищах (25—30 кг/га мідного купоросу або 500 кг/га колчеданних недогарків). На цих ґрунтах найкраще вирощувати такі культури: пізню капусту, моркву, а також ка­пусту цвітну літніх строків вирощування.

Важкі поверхнево-оглеєні грунти для вирощування овочевих культур малопридатні.

Дата добавления: 2014-01-11