Характеристика стану лляного комплексу

Протягом багатьох десятиліть Україна традиційно була одним з найбільших світових виробників й експортерів льоноволокна й продукції льонопереробки. На початку 90-х років середньорічна площа посівів льону складала 162,7 тисяч гектарів, більш ніж на 100 тисячах гектарів застосовувалась інтенсивна технологія вирощування льону-довгунця.

Валовий збір волокна та насіння складав, відповідно, 106,5 і 46,5 тисяч тонн, врожайність волокна становила 9,5 центнерів, насіння - 2,9 центнерів з одного гектара. Значною мірою цьому сприяла державна підтримка галузі. До 1991 року здійснювались державні дотації сільгосппідприємствам до 40-45 відсотків виробничих витрат, існувала система доплат за реалізацію льонотрести у відповідні календарні строки. Рентабельність виробництва насіння льону в цілому по Україні складала 144-150%, трести - 132-146%.

Була створена ціла мережа льонозаводів і льононасіннєвих станцій (47 льонозаводів й 21 станція). Розвиток одержала текстильна промисловість, що працює на льоноволокні. Великі льонокомбінати були побудовані в м. Житомир і м. Рівне. На льоні працювали Кіровоградська фабрика кручених виробів, Одеська фабрика технічних тканин, Харківський канатний завод, багато інших підприємств.

В 1995 році відбувся стрімкий обвал льонопромисловості. Найбільш прибуткова культура Українського Полісся й Прикарпаття (займаючи 6-8% у структурі посівів, льон давав до 70% грошових доходів рослинництва), де невеликі можливості для одержання сталих врожаїв зернових й інших культур, льон для більшості аграрних господарств став збитковим.

Як наслідок, кризова ситуація склалася на підприємствах текстильної промисловості. У порівнянні з початком 90-х років виробництво продукції підприємствами легкої промисловості скоротилося в 7-10 разів, її частка в структурі промислової продукції зменшилася з 10 до 1,1%. З 245 підприємств більше 30% простоюють, виробничі можливості інших використаються лише частково. Обсяги виробництва тканин склали лише 6% від обсягів 1990 року.

Основні причини, що призвели до кризового стану лляного комплексу:

1) розпад сформованих економічних, виробничих і технологічних зв’язків між окремими галузями й підприємствами лляного комплексу, який виник під час переходу економіки від твердого планування до ринкових умов;

2) вкрай високий диспаритет цін між вартістю матеріально-технічних ресурсів і вартістю льоносировини, що склався в умовах нерегульованої ринкової економіки;

3) трудомісткість льону як аграрної культури, витрати праці на виробництво одного центнера льоноволокна в сім-вісім разів вище витрат на виробництво центнера зерна;

4) відсутність виробництва на Україні спеціалізованих машин, необхідних для збиральних і післязбиральних операцій (льонокомбайнів, льоноворохосушилок та інш.), а також устаткування для первинної обробки льону;

5) скорочення й нераціональне застосування мінеральних добрив, засобів захисту й інших доданків урожайності;

6) особливість кінцевої продукції сільгоспвиробника - льоносоломи або льонотрести, яка полягає в тому, що вона не може вільно реалізовуватися на ринку та вимагає подальшої обов’язкової переробки на льонозаводах;

7) низька ефективність переробних підприємств, що дозволяє одержувати тільки 25-30% тіпаного льону від загальної маси виробленого льоноволокна;

8) різке скорочення сировинної бази, що призвело до кризового рівня зниження обсягів виробництва продукції з льону і, як наслідок, до втрати значної частини внутрішніх та зовнішніх ринків текстилю.

Загальний стан лляного комплексу України - однієї з найбільш рентабельних галузей економіки в країнах з розвинутою текстильною промисловістю - можна характеризувати на даний час як післякризовий та такий, що потребує цільової державної підтримки.

Дата добавления: 2014-01-11