IV Універсал УНР. 9 січня 1918 р

Прагнучи в цей критичний момент повернути довіру селянства. Рада 19 січня зробила ще один радикальний крок: під гуркіт гармат прийняла закон про скасування права власності на землю. Але було вже занадто пізно. 26 січня 1918 р. більшовицькі війська ввійшли до Києва. Центральна Рада і її установи переїхали до Житомира. Організовано залишили» Київ і війська УНР. Воєнні дії перекинулися на Волинь і Поділля.

Утвердження в Україні нової влади супроводжувалося кровопролиттям, жертвами з обох сторін. Лише під час придушення січневого збройного повстання загинули сотні робітників. Але ще більше було насильства над переможеними, розстрілів представників заможних класів, членів антибільшовицьких партій, усіх, запідозрених у симпатіях до Центральної Ради. Під час боротьби за Київ війська М. Муравйова, яким не вдалося з ходу захопити місто, п’ять днів обстрілювали його з важких гармат, перетворивши життя мешканців на пекло. Обстріл не припинився навіть тоді, коли в штабі М. Муравйова з’явилася делегація від міської думи і повідомила про залишення частинами Ради Києва. Коли нарешті у деморалізоване і змучене місто ввійшли перші підрозділи М. Муравйова, багатьом жителям здалося, що настане довгожданий спокій. Але найстрашніше було попереду.

Червоний терор. Перші кроки нової влади в Україні ознаменувалися жорстмшм_терором. Напередодні вступу до Києва Муравйов» видав такий наказ: «Військам обох армій, Єгорова і Берзіна, наказую безпощадно знищити в Києві всіх офіцерів, юнкерів, гайдамаків, монархістів і всіх ворогів революції». Цей заклик впав на добре підготовлений ґрунт. Розправи з противниками більшовицької влади, а часто і зовсім випадковими громадянами набули масового характеру. Число жертв «червоного терору» на початку 1918 р. в Києві становило, за оцінками різних істориків, від 2 до 5 тис, чол. Розстрілювали офіцерів, юнкерів, прихильників Центральної Ради, причому підставою для розправи нерідко було українське посвідчення чи відповідь на запитання муравйовців українською мовою. У Маріїнському парку розстріляли 200 учнів гімназій і училищ лише за те, що вони були в списках української військово-спортивної організації. Справжня вакханалія насильства вибухнула по всіх захоплених більшовицькими військами селах і містах України. Вона мала яскраво виражений антиукраїнський характер. В. Затонський у своїх споминах 1926 р. писав, що більшовицький комісар Дубнівського повіту на Волині заборонив п’єсу «Сватання на Гончарівці», яка без перепон ставилася в царські, часи. «Грати дозволяю, — говорив комісар, — тільки не на контрреволюційній (тобто українській. — Ф.Т.) мові». Цей шовіністичний розгул справив негативне враження на українське населення, посилюючи в ньому антибільшовицькі та антиросійські настрої.

Формування органів більшовицької влади в УНР. Через деякий час після захоплення Києва сюди з Харкова переїхали члени українського більшовицького уряду. М. Муравйов звітував голові РНК Росії В. Леніну: «Всю владу, встановлену багнетами, я передав Совєтові України». Водночас на Україну була поширена чинність усіх тогочасних декретів РСФРР. Було оголошено про скасування посад повітових і міських комісарів Тимчасового уряду і Центральної Ради. Ліквідовано також земські установи, міські думи, волосні, повітові й губернські органи управління. Однак повноваження ліквідованих органів урядування досить рідко передавали відповідним радам та їхнім виконкомам. Гасло «Вся влада радам!» в Україні наприкінці 1917 — на початку 1918 р. так і не було втілене в життя. Більшість рад перебувала рід контролем меншовиків, есерів і бундівців і не могла бути опорою нового режиму. Після взяття будь-якого населеного пункту командування червоних залишало тут свого комісара з військами або утворювало революційний комітет (ревком) воєнно-революційний комітет (воєнревком). Цим, по суті, окупаційним органам і передавалася вся повнота влади. Місцеві ради розпускались або підпорядковувалися новоствореному більшовицькому ревкому чи воєнревкому. Ліквідації підлягали також усі судові установи. Їх заступили новостворювані народні суди, робітничі й селянські трибунали. Оголошувалося про розпуск старої міліції, обов’язки якої на перших порах передавали Червоній гвардії. 20 січня 1918 р. Народний Секретаріат прийняв декрет про організацію в УНР власної армії — Червоного козацтва.

Інші більшовицькі територіальні утворення на землях України. Свій номінальний контроль Народний Секретаріат УНР здійснював лише над територією, яка свого часу була окреслена «Тимчасовою інструкцією Тимчасового уряду», тобто на території «чотирьох з половиною» губерній України замість дев’яти. Крім Донецько-Криворізької республіки, оформлення якої остаточно відбулося в січні 1918 р. на IV з’їзді рад Донецько-Криворізького басейну, на території України була утворена ще Таврійська (в Криму) і Одеська республіки, котрі відрізали більшовицьку УНР від Чорного й Азовського морів. П’ятою радянською республікою, до складу якої увійшла частина українських земель, була Донська.

Політика розчленування України яскраво свідчила про чітку орієнтацію більшовиків на російський імперський центр, який тепер виступав у новій, «інтернаціоналістській» оболонці.

Політика в галузі фінансів і промисловості. Вирішивши шляхом жорстокого насильства питання про владу в Україні на свою користь, більшовики почали докорінну ломку всіх соціально-економічних відносин, прагнучи нав’язати її народу ті порядки, які утверджувалися в Росії..

Передусім під контроль бралися фінанси. Нова влада заборонила банківським установам здійснювали будь-які операції, надіславши туди своїх емісарів з наказом конфіскувати на користь ряд золото в монетах і злитки дорогоцінних металів. Фінансове господарство в Україні підпорядковувалося фінансовим органам Радянської Росії. Безпорадний і неавторитетний Народний секретаріат фінансів УНР навіть не робив спроби вести самостійну фінансову політику. По суті він був однією з місцевих установ центральних фінансових органів РСФРР в Україні, яку інколи допускали до розподілу грошових сум, перераховуваних з центру. Ці кошти необхідні були для утримання військових частин і Червоної гвардії, видачі зарплати робітникам, багато з яких тривалий час страйкували або брали участь у повстаннях проти Центральної Ради.

З Росії прийшов й інший, суто більшовицький спосіб «ліквідації» фінансової кризи — контрибуції, реквізиції, конфіскації, об’єктами яких були не тільки заможні верстви населення, котрих більшовики сприймали як «буржуїв». Здійснювали ці акції як місцеві ради, ревкоми, так і різноманітні військові команди, що заполонили Україну і діяли за принципом «грабуй награбоване». Відносини окупанти-окуповані запанували й у фінансовій сфері.

Поряд із підпорядкуванням новим властям фінансів України відбувалось одержавлення її промисловості. Цим процесом керувала Вища рада народного господарства Росії (ВРНГ), утворена 1 грудня 1917 р. В Україні були сформовані філії ВРНГ, які не мали жодної автономії.

Так, постановою ВРНГ від 22 січня 1918 р. державною власністю Російської Федерації були оголошені акціонерні товариства «Продамет» і «Кровля». Було націоналізовано 9 із 15 великих металургійних заводів України, які виплавляли 80% чавуну і сталі, 230 великих шахт, або 1/3 загального числа копалень басейну; вони давали близько половини вугілля. В державну власність перейшли великі суднобудівні заводи Півдня, ряд підприємств Харкова, Катеринослава та інших міст Лівобережжя. Націоналізація великих підприємств не внесла позитивних змін в їхню роботу. Не маючи кваліфікованого керівництва, вони опинилися перед загрозою зупинки. Господарська розруха в Україні стала катастрофічними темпами поглиблюватися.

Аграрна революція. На селі розгорталася аграрна революція. Поміщики повністю втратили підтримку властей, а селянство без вагань ішло на розгром маєтків, розправляючись з їхніми власниками змушуючи їх тікати в міста.

Спроба Центральної Ради і Генерального Секретаріату захистити законність і правопорядок, здійснити аграрну реформу мирними, цивілізованими методами були сприйняті найбіднішим селянством як захист поміщиків і куркулів. Ці настрої підтримували більшовики. В деяких повітах Волинської губернії, де були сконцентровані фронтові частини, що підпали під вплив більшовиків, під час стихійних розгромів було знищено 50-60% маєтків. Селяни розподіляли землю, майно, худобу. Більшовики прагнули нав’язати селянству принцип артільно-комумістичного ведення господарства. Але майже все українське селянство виступало за індивідуальне господарювання.

Відновлення вивозу хліба в Росію. Одним із найважливіших для більшовиків в Україні було питання про хліб. Значною мірою їхня політика диктувалася прагненням одержати продовольство для великих промислових міст Росії і забезпечити центр сировиною. Центральна Рада після ультиматуму Раднаркому припинила транспортування хліба на Північ. Після проголошення радянської влади в Харкові це рішення було негайно скасоване, а ешелони з українським хлібом попрямували до Центральної Росії. Протягом перших чотирьох місяців 1918 р. більшовики вивезли з України 14-15 мли пудів хліба.

Вилучаючи хліб, більшовицька влада не гребувала реквізиціями, розправами над селянством, прямим насильством. 24 лютого Народний Секретаріат звернувся до рад «проявити всю рішучість у боротьбі із спекуляцією і з приховуванням, не зупиняючись перед застосуванням в необхідних випадках збройної сили». Це був прямий заклик до розгортання терору проти українського села.

Відмова від, демократії, червоний терор, переслідування української культури, реквізиції продоаольства на селі, товарів міських крамниць, контрибуції і конфіскації — все це викликало хвилю незадоволення сільського й міського населення більшовицькою владою. В деяких містах і селах утворені М. Муравйовим і В. Антоновим-Овсієнком органи влади були знищені через кілька днів після їх появи. Вільне козацтво Звенигородського та інших повітів Київської і Херсонської губерній не тільки відбило наступ червоних, а й перейшло в контрнаступ. Перелом на користь Центральної Ради назрівав у тилу Південно-Західного фронту на Волині й Поділлі, де частина українських військ зберегла боєздатність і в боротьбі з більшовицькими з’єднаннями взяла під свій контроль прифронтову смугу. Установлений шляхом обману, насильства, прямого втручання ззовні більшовицький режим в Україні був приречений зустріти загальнонаціональний опір.

З а п и т а н н я:

1. Де і з якого приводу 6 грудня 1917 р. відбувся розкол між більшовиками і Центральною Радою і чим він завершився?

2. Коли відбувся 1-й Всеукраїнський з'їзд Рад у Харкові і які його наслідки?

3. 3. Як Ви думаєте, чому створення Радянського уряду у Харко­ві часто-густо в українській історичній літературі розглядається як «справжня знахідка» для РНК Росії?

4. З яких причин почалося загострення стосунків між ЦР і ЦВК Рад?

5. Де, коли і під чиїм проводом почалося формування штабу ра­дянських військ?

6. З яких частин складалися більшовицькі воєнні сили, в чому була їх перевага перед воєнними силами ЦР?

7. Коли почався загальний наступ радянських частин під коман­дуванням В. Антонова-Овсієнка проти Центральної Ради?

8. Що стало символом національної честі на початку громадян­ської війни в Україні?

9. Які дві історичні події знаменували собою початок громадян­ської війни в Україні?

10. Назвіть основні причини поразки військ Центральної Ради.

11. Які обставини сприяли успішному наступу радянських військ в Україні?. Коли Центральна Рада ухвалила свій Четвертий універсал?

12. В чому полягає історичне значення Четвертого універсалу?

Дата добавления: 2014-01-11