Система стратегічних, поточних та оперативних планів

Як зазначалося, лише взаємопов’язана система стратегічних, по-точних та оперативних планів дає змогу здійснити необхідні пере-творення на підприємстві. На рис. 4.10 показано схему взаємозв’язку стратегічних і поточних планів і відмінності в їхньому змісті.

Поточні плани складаються з метою конкретизації, доповнення та коригування стратегічних планів з урахуванням конкретної ситу-ації, що склалася на початок планового періоду. Цей тип планів пе-редбачає визначення проміжних цілей та завдань, а також заходів щодо їхнього досягнення, тобто є інструментом реалізації стратегіч-них настанов. На цій підставі можна стверджувати, що мають існу-вати ретельно опрацьовані поточні, оперативно-тактичні плани та бюджети, без яких неможливий розвиток підприємства.
Так, виробнича програма підприємства далі конкретизується в календарних планах (півріччя, квартал, місяць), у яких детально розраховуються цілі та завдання, поставлені у стратегічному плані. Календарні плани виробництва складаються на основі відомостей про наявність замовлень, забезпеченість їх матеріальними ресур-сами, ступінь завантаження виробничих потужностей і їхнього ви-користання з урахуванням обумовлених термінів виконання кож-ного замовлення. У календарних планах виробництва передбачаються витрати на реконструкцію наявних потужностей, заміну устаткування, виконання окремих робіт по спорудженню нових підприємств, тобто зв’язок з планами науково-технічного та орга-нізаційного розвитку.

Рис. 4.10. Зміст та зв’язок стратегічних і поточних планів підприємства

Поточні плани складаються з метою конкретизації, доповнення та коригування стратегічних планів з урахуванням конкретної ситу-ації, що склалася на початок планового періоду. Цей тип планів пе-редбачає визначення проміжних цілей та завдань, а також заходів щодо їхнього досягнення, тобто є інструментом реалізації стратегіч-них настанов. На цій підставі можна стверджувати, що мають існу-вати ретельно опрацьовані поточні, оперативно-тактичні плани та бюджети, без яких неможливий розвиток підприємства.
Так, виробнича програма підприємства далі конкретизується в календарних планах (півріччя, квартал, місяць), у яких детально розраховуються цілі та завдання, поставлені у стратегічному плані. Календарні плани виробництва складаються на основі відомостей про наявність замовлень, забезпеченість їх матеріальними ресур-сами, ступінь завантаження виробничих потужностей і їхнього ви-користання з урахуванням обумовлених термінів виконання кож-ного замовлення. У календарних планах виробництва передбачаються витрати на реконструкцію наявних потужностей, заміну устаткування, виконання окремих робіт по спорудженню нових підприємств, тобто зв’язок з планами науково-технічного та орга-нізаційного розвитку.
Потрібно зазначити, що квартальні й місячні плани традиційно визначають межі, в яких кожний цех звітує перед керівництвом під-приємства про факти виконання своєї виробничої програми, а отже, про досягнення кількісних і якісних показників роботи. Цим самим підбиваються підсумки реалізації загальних цілей підприємства, окремих цілей і завдань кожного цеху. В плани по збуту продукції та наданню послуг включаються показники з експорту продукції, зарубіжному ліцензуванню, наданню технічних послуг.
Оперативні плани реалізуються через систему бюджетів або фі-нансових планів, які складаються звичайно терміном на один рік або на коротший термін по кожному окремому підрозділу (наприклад, СГЦ), а потім вже об’єднуються в єдиний бюджет або фінансовий план фірми, підприємства.
Бюджет і його формування — важливі елементи в циклі контро-лю й планування, який можна описати так: процес взаємодії, в ході якого на певний період встановлюються види діяльності та необхід-ні для них кошти в кількісному вираженні (найчастіше за допомо-гою фінансових показників), тобто їхній розмір фіксується в бюджетах, за допомогою цього визначається відповідальність менеджерів за виконання тих чи інших робіт, тобто контроль.
Бюджетні пропозиції складаються на підприємстві на різних рів-нях. Будь-який підрозділ організації може скласти свій бюджет; та-кий бюджет нерідко розглядається як своєрідний план-договір між менеджерами різного рівня, де їхні завдання, обов’язки та відпові-дальність перекладаються на мову конкретних дій, які треба реалі-зувати в майбутньому протягом певного періоду.
У загальному вигляді процес бюджетування складається з таких етапів:
загальні цілі (в тому числі обсяги продажу);
підготовка відділами та підрозділами оперативних кошторисів;
аналіз, перевірка кошторисів, розподіл ресурсів, опрацювання пропозицій у відділах;
підготовка загальних бюджетів з постатейним урахуванням ре-сурсів і використанням фондів.
Можливості виконання певного обсягу робіт, передбачених стра-тегічними планами, визначаються наявними ресурсами (чи тими, які може залучити підприємство в плановому періоді), а також кошто-рисами витрат, необхідних для виконання цих робіт.
При складанні кошторису треба оцінити (та виконати розрахунки в різних варіантах) вплив таких факторів:
можливих інтервалів зміни окремих видів витрат, зумовлених змінами на ринку;
варіантів постачання сировини та матеріалів із різних джерел;
застосування різних методик планування витрат на виробництво.
Варіанти розвитку подій та розподілу ресурсів між окремими на-прямками, відображено в системі альтернативних планів.
Альтернативні плани — це заздалегідь спрогнозовані й кількісно визначені варіанти розвитку подій і розроблені для кожного з варіа-нтів системи заходів, які має здійснити підприємство щоб досягти своїх цілей у випадках, коли діючі плани виконати неможливо (в ра-зі зміни параметрів макро- та мікросистем, в умовах кризи тощо) або вони втратили свою актуальність.
Альтернативні плани існують на кожному з рівнів: стратегічно-му, тактичному, поточному та операційному. Ознакою цих планів є те, що вони намагаються дати відповідь на запитання: «Що буде, якщо…?» Так, підприємство планує створити в наступному році 10 нових збутових точок, для чого розроблений основний план. Однак, зважаючи на різні обставини, треба розробити щонайменше ще два варіанти планів: для негативного (на основі песимістичного прогно-зу) та сприятливого (на основі оптимістичного прогнозу) розвитку подій. У першому випадку (при зростанні інфляції, падінні життєво-го рівня населення, а також збільшенні неплатежів між підприємст-вами тощо) підприємство може розраховувати на забезпечення ефе-ктивної діяльності не більш як 2 – 3 додаткових торговельних точок (можливо і не треба орієнтуватися на збільшення обсягів продажу і відкриття нових точок). У другому випадку (при зниженні інфляції та спаді виробництва, стабілізації або підвищенні життєвого рівня) підприємство може сподіватися на те, що навіть 15 нових торгове-льних точок зможуть ефективно функціонувати, підвищивши зага-льні характеристики діяльності підприємства за рахунок більш ак-тивної діяльності на ринку. Обидва випадки мають бути оформлені у вигляді альтернативних планів з усіма необхідними обгрунтуван-нями та розрахунками.
Процес розробки альтернативного плану містить такі етапи:
1. Розробка (вибір) методики формування альтернативних планів.
2. Ідентифікація можливих подій (оцінка ймовірності їхнього на-стання), що впливають на зміст і часові характеристики плану.
3. Розрахунки техніко-економічних показників, які б характери-зували параметри можливих подій для кожного з випадків, які ма-ють високу ймовірність.
4. Оцінка результатів, отриманих після закінчення плану або пе-рехід до альтернативного плану.
5. Моніторинг ситуації, контролінг діючих планів та, в разі по-треби, введення альтернативного плану.
Систему планів підприємства доповнюють одноразові, постійно діючі організаційні плани, технологічні схеми прийняття рішень.
Одноразові плани розробляються для здійснення певного заходу, дії або пункту (розділу) плану. Вони можуть існувати також у ви-гляді завдань програм або проектів. Програма, як правило, розроб-ляється для розв’язання складної проблеми з досить великою кількі-стю співвиконавців. Проект, як правило, створюється для менш складних, тривалих і масштабних проблем, які можна описати в те-рмінах «цілей досягнення». Для забезпечення їх виконання необхід-но розробляти обгрунтовані одноразові плани, що є етапами на шля-ху досягнення цілей.
Постійно-діючі плани розробляються для таких типів діяльності, які повторюються за певні відрізки часу.
Технологічні схеми прийняття та узгодження рішень — це по-стійно діючі плани, згідно з якими визначаються основні вимоги, етапи та процедури прийняття та виконання типових рішень для іс-нуючої організації.
Технічні процедури з розробки планів програм і проектів — це ста-ндартні, постійно діючі плани, в яких визначено послідовність етапів з розробки та узгодження планів, проектів і програм різних типів. Вони найчастіше існують у вигляді «плану розробки плану» (рис. 4.8).
Процес розвиненого планування передбачає наявність «плану розробки плану», який дає змогу значною мірою уникнути випадко-востей, свідомо сформувати плани подальшої діяльності підприємства. У «плані розробки плану» встановлюється порядок здійснення робіт із визначенням змісту інформації, яку потрібно надати окре-мим виконавцям у певні терміни з метою формування загального стратегічного плану підприємства. У табл. 4.2 наведено фрагмент «плану розробки плану», в якому в загальному вигляді представлено деякі види робіт.
Окреме місце займають так звані організаційні плани, які є зв’язуючою ланкою між процесом планування та виконанням планів.
Організаційні плани є постійно діючими. В них описано правила та процедури виконання окремих видів діяльності, що існують в ор-ганізації. Вони пов’язані з іншими організаційними документами (наприклад, з положеннями про підрозділи, посадовими інструкціями тощо).
Таблиця 4.2
ПОСЛІДОВНІСТЬ РОЗРОБКИ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУ ПІДПРИЄМСТВА

Термін надання інформації	Зміст інформації, яка надається	Виконавець, що надає інформацію
Січень-березень	Прогнози та сценарії розвитку зовнішніх і внутрішніх умов (на основі SWOT-аналізу)	Відділ стратегічного аналізу
Травень-червень	Показники зовнішніх і внутрішніх економічних умов функціонування підприємства	Відділ стратегічного планування
Червень-липень	Прогноз продажу по кожній товарній групі	Відділ маркетингу
Червень-липень	Кошториси витрат на модерніза­цію (технічне переозброєння, рекон ­струкцію діючого виробництва або купівлю нового виробництва)...	Технічний відділ спільно з бухгалтерією
Серпень-вересень	Аналіз джерел фінансування та прогноз інвестицій; розробка прогнозного бюджету	Фінансовий відділ
Жовтень-листопад	Зведені розрахунки стратегічного пла­ну із зауваженнями всіх учасників; розробка поточних планів на наступний рік	Відділ стратегічного пла­нування
Листопад-грудень	Затвердження стратегіч-них і поточних планів; розробка організаційних планів (планів-графіків)	Вищі органи управління підприємства разом з від­ділом стратегічного пла-нуання та виконавцями

Організаційні плани формуються на таких засадах. Розробка стратегій по окремих напрямках діяльності — процес, у якому беруть участь лінійні та функціональні ланки підприємства залежно від типу ОСУ (розподілу повноважень та рівня самостійності окре-мих напрямків і наявності управлінського апарату, який здійснює керівництво діяльністю окремого напрямку). Доцільно призначати лінійного керівника, який відповідає за окремий напрямок виробни-чо-збутової діяльності, а також, залежно від обсягів управлінської праці, — функціональних посадових осіб або ланки, тобто формува-ти виробничо-управлінський підрозділ і ланки. Керівник та функціональні фахівці (якщо таких призначено) визначають цілі для підрозділу, який відповідає за певний напрямок діяльності, стратегії та їхнє виконання. Окремо треба сказати про ступінь самостійності окремих підрозділів у розробці стратегій різного типу.
У диверсифікованій фірмі рівень узгодження окремих стратегій залежить від типу диверсифікації, яка зумовлює тісноту взаємо-зв’язку між окремими виробничо-управлінськими формуваннями і, зрештою, їхню самостійність. Інтервал рішень щодо впливу на стра-тегічні процеси в нижніх (виконавських) ланках підприємства міс-титься в інтервалі:
від прямого впливу на розробку стратегічного плану в напрямку діяльності (діяльність в СЗГ згідно з продуктово-товарною стратегією) як санкції вищого керівництва для досягнення централізовано визначених (відібраних на основі аналізу «портфеля») стратегічних напрямків розвитку (це можливо при тісному зв’язку окремих СЗГ).
до ініціативної розробки стратегічного плану в більш або менш автономному підрозділі, який потім узгоджується в центральному апараті управління (за цілком непов’язаними між собою СЗГ).
При цьому на забезпечуючі стратегії (ресурсні та функціональні) безпосередньо впливають лінійні керівники відповідальних функці-ональних підрозділів. Вони делегують повноваження щодо розробки цих стратегій своїм підлеглим, що працюють на певних ділянках. Одночасно доводяться параметри загальних (для даного підрозділу) стратегій і передаються повноваження щодо розробки відповідних планів (або їх розділів). Організаційні плани розробляються для за-безпечення виконання основних планів.
Через організаційні плани забезпечується залучення співвиконавців до реалізації стратегічних планів, тому чим раніше буде зроблено «підключення» виконавців до процесу планування, тим актив-нішу участь вони братимуть у виконанні запланованих робіт.

Планові показники
Зміст планів інтерпретується в системах відповідних абсолютних і відносних показників, різноваріантні розрахунки яких дають змогу приймати рішення щодо вибору того чи іншого варіанта розвитку підприємства. Для кожного з планів (розділів стратегічного плану) характерні специфічні показники (див. с. 288).
Зв’язок між окремими планами (підрозділами стратегічного плану) здійснюється через певні показники. Так, досягнення запланованих фі-нансових показників є результатом діяльності всього підприємства. Для цього треба забезпечити виконання всіх підрозділів плану і досягнення кінцевих результатів окремих видів робіт. Наскрізні показники дають змогу встановлювати однозначні для сприймання контрольні точки — певний рівень визначених показників. Це означає, що розрахунок плано-вих та фактичних показників дає кількісне визначення планів, створює умови для організації ефективного контролю за діяльністю як окремих ланок підприємства, так і всього підприємства. Зіставлення планових і фактично досягнутих параметрів системи, відносно якої здійснюється плановий управлінський вплив, допомагає визначити темпи руху у ви-значеному через стратегічні орієнтири напрямку.
Основні показники планів такі:
план маркетингу — обсяги і приріст продажу, частка ринку та її зміни, витрати й ефективність роботи служби маркетингу, ціни та їхня динаміка тощо;
план з виробництва — обсяг продукції у натуральних показниках: собівартість, рівень витрат на виробництво, ефективність виробництва, рівень використання виробничих потужностей, рівень якості (в тому числі сертифікації), техніко-організаційний рівень виробництва тощо;
фінансовий план — прибутковість, рентабельність (у тому числі ROE, ROI, ROA і т. п.), авансовий капітал в обороті, структура капі-талу, коефіцієнти ліквідності, фінансової усталеності тощо;
план по персоналу — чисельність, структура, плинність кадрів, рівень і динаміка платні, рівень кваліфікації тощо;
план по НДПКР — науково-технічний рівень розробок, витрати, дослідження та розробки, патентна «чистота» розробок, рівень нау-ково-технічного потенціалу тощо.
Контрольні точки знаходять своє відображення у характеристиках оргпланів. Наявність організаційних планів створює певні умови для їхнього виконання; однак для того, щоб забезпечити досягнення стра-тегічних орієнтирів, потрібно здійснити такі кроки, щоб стратегічна та поточна діяльність не «конфліктували» між собою. Проходження наведених етапів забезпечує досягнення поставлених завдань.
1. Доведення завдань до виконавців або підтвердження необхід-ності виконання ініціативних рішень:
контроль розуміння;
коригування стратегії (в разі потреби);
взаємодоповнення стратегічних і поточних планових завдань.
2. Розробка планів — графіків та взаємодія в межах існуючої та створюваної оргструктур:
призначення (або підтвердження повноважень діючих) керівників за напрямками стратегічних завдань і визначення способу виконання;
урахування формальних і неформальних зв’язків між виконавця-ми та співвиконавцями і встановлення методів координації;
визначення «контрольних точок»;
налагодження зворотного зв’язку (контроль, облік та аудит).
3. Забезпечення ресурсами та створення системи мотивації вико-навців і співвиконавців.
4. Організація процесу виконання стратегічних завдань.
5. Аналіз та оцінка досягнутих результатів, прийняття рішень щодо коригування стратегії та «стратегічного набору».

Дата добавления: 2014-01-14