R - 1), обслуговуваного населеними пунктами рівня r (Хагнет 11. Географія: синтез современных знаний. М., 1979)

Де Pr - населення центрального місця рівня r, a - частка від усього населення, яке користується послугами центрального місця і проживає в цьому центральному місці, С1 -сільське населення, яке обслуговується центральним місцем найнижчого рівня в ієрархії. К - число населених пунктів наступного, більш низького порівняно з r - рівнем

М.Бекман запропонував об’єднати одномірну модель ранжировки міст з двомірною моделью ієрархії населених пунктів. В його моделі населення міста даного ієрархічного рівня вираховується за формулою

,

Богатство і різноманітність природно і суспільно-географічних умов форму­вання мережі розселення обумовлює багатоваріантність її розвитку і побудови. Тому найбільш реальна і інформативна типологічна схема територіально-урбаніс­­тичних структур, які опираються на наступні ключові моменти.

1. Оцінка ступеню сформованності урбанізованого середовища країни, тісно корелює з загальним рівнем її господарського розвитку. Віднесення країнидо певного типу (високо-, середньо-, або слабоурбанізованого) середовища базуєть­ся на співставленні, наприклад, з середньосвітовими значення показника частки міських жителів (жителів крупних міст) в загальній кількості населення. При тако­му підході більшість країн сучасної Європи відноситься до високоурбанізованих країн світу, а Африки - слабоурбанізованих.

2. Оцінка регіональних особливостей і диференцірованості в рівні урбанізова­-

ності. З врахуванням сили зціплення розселення і господарства їх вивчення має особливе значення при краєзнавчих дослідженнях. Ярким прикладом служить Чехія і Словаччина, які мають різні рівні урбанізації і, як наслідок, різні моделі формування мережі розселення; процеси, темпи і джерела розвитку господарства. 3. Оцінка територіально-урбаністичної структури країни, що склалася, з враху­ванням вузлового характеру розселення. В залежності від числа домінуючих на загальнопоселенському фоні центрів структуру розселення в загальній формі мож­на визначити як одно-, дву-, і багатоядерну. На відміну від перших двох останній тип практично завжди відповідає високій зрілості територіальній організації гос­подарства країни. Класичним прикладом одноядерної структури розселення є Угорщина, двоядерної - Португалія, багатоядерної - Польща.

4.Видатна роль крупноміських утворень в господарському житті країни вима­гає поглибленої оцінки їх розміщення по державній території. Цей момент також служить одним із важливіших ознак розселення. При одноядерній структурі розселення можливі варіанти центрального, зміщеного або периферійного поло­ження головного центра країни з відповідною орієнтацією і «підбудовою» решти урбанізованих вічок. Для багатоядерних структури розселення варіантів значно більше: рівномірне або ареально-концентроване (відповідно центральне, зміщене або периферійне) розміщення, смуговидне, асиметричне і т.д.

Такий «каркасно-середовищний» підхід дає найбільш повну уяву про форму­вання мережі розселення країни, дозволяє розкрити її основні географічні особ­­ливості, оцінити ступінь диференцірованості території і «поляризації ланд­шафта». Він не тільки служить важливою, комплексною основою для типології розселення, але і стимулює розвиток географічного мислення, призиває мислити стратигічно; бачити крупні проблеми, оперувати обширними територіями - зонами, макрорегіонами, країнами, континентами, а також лініями, точками, піз­навати географічну геометрію (Лаппо Г.М. Города на пути в будущее. М., 1987). Однак в даному випадку розселення досліджується як «пасивний» елемент інтегральної територіальної структури господарства, яке розвивається під впливом певної сукупності рушійних сил, як власне результат географічного роз­поділу труда. Пізнання його активної, перетворюючої ролі вимагає розширення рамок і поглибленого аналізу, введення перш за все функціонального аналізу.

6.3 Методи дослідження системи поселень і системи розселень

Категорія «системи поселень» відповідає функціонально-статичному напря­му вивчення розселення, націленого на розкриття механізму його функціону­вання на фіксований момент розвитку. Пошук, виявлення і всесторонній аналіз взаємодії головних компонентів розселення, напряму, ступеню і характеру їх впливу один на одного при формуванні розселення як елементу інтегральної територіальної структури господарства визначає стержень даного напрямку вивчення. В якості таких головних складових розселення згідно функціональному признаку виділяються системи сільських і міських поселень (ССП і СМП). Вони мають єдину первинну базу, яка складається з окремих урбаністичних вічок. Однак кожний з цих видів розселення має свою господарську основу - переважно сільськогосподарську або несільськогосподарську. Цей момент є основою не тільки в плані специфіки територіальної організації цих підсистем розселення, але і типу відношень, які складаються як між ними, так і в рамках власне ССП і СМП. Таким чином, система поселень виражає ієрархію (субординацію) населених пунктів різної розмірності, які займають певне місце в географічному поділі праці. Вона включає як мережу («анатомію»), так і ієрархію - зв’язки і відношен­ня («фізіологію») поселень.

Особливості територіальної структури ССП в багато чому обумовлені харак­тером і змістом сільськогосподарського труду, його спеціалізацією на викорис­танні елементів природи. Звідси витікає тісний взаємозв’язок між фізико-геогра­фічною зональністю ландшафту і регіональними особливостями розміщення сіль­ських поселень. Це особливо добре простежується на території Росії (Ковалев С.В., Ковальська Н.Я. Географія населення СССР. М., 1980). Специфіка виконува­ної народногосподарської функції і відповідна розосередження місць прикладання труду забезпечує, як правило, велику густоту мережі поселень, їх відносно скром­ні розмірні параметри і слабо виражену ієрархію, відчутну територіальну упо­рядкованість і навіть певну рівномірність заселення сільськогосподарських, особ­ливо орних земель. В той же час важлива відзнака сільського розселення, як правило, монофункціональність і дуже низька інтенсивність зв’язків між поселен­нями, вже з самого початку орієнтованих на обслуговування і виконання торгово-обмінних операцій з міськими центрами. Найбільш чітко системна організація сільських поселень простежується на районному рівні, центр якого завдяки багатогранним зв’язкам з кожним поселенням, концентрацією управління і соціальною інфраструктурою, має велику системоутворюючу силу.

СМП в багато чому базується на соціальних створюваних суспільством пере­думовах в значній мірі автономно по відношенню до природних факторів. В цьому плані виключення складають лише гірничодобувні центри і міста-курорти. Вона формується за принципом максимальної реалізації суспільних вигод, які заключаються в певних точках або обмежених ареалах простору, тобто фокусуванню (Зайончковськая Ж.А. Городское и сельское расселение, эволюции, взаимосвязи //Проблемі современной урбанизации. М.,1985). Самий зміст міських видів труда стимулює концентрацію діяльності: чим менше часу вимагається для з’єднання елементів труда - доцільності діяльності, предмета і засобів труда, тим більше ефективно виробництво з точки зору результатів (Дмитриев А.В., Лола А.М., Межевич М.Н. Где живет советский человек. Социальные проблемы управлением расселением. М.,1988). Однак сама ця концентрація мислима тільки при наявності різносторонніх зв’язків міста як з прилягаючими, так і віддаленими місцевостями. Сконцентровуючи різні види виробничої і невиробничої діяльно­сті і управління з зв’язками, які до нього сходяться, місто чинить різноманітну дію на територію, стає важним фактором формування її господарства (Лаппо Г.М. География городов с основами градостроительства. М., 1969).

Міста займають командне положення в територіальній структурі господарства країни. Однак при цьому видержується досить строга ієрархічність. Як вказував М.М.Баранський, серед них «є і молодший, і середній, і старший, і вищий комсостав». В межах кожної країни і навіть крупного економічного регіону міста певним чином підпорядковані, координовані, кожне має свій радіус впливу і притяжіння (Баранский Н.Н. Экономическая география. М., 1956). Як в географічному розподілу праці, так і специфічні, індивідуальні риси міста місце в значній мірі визначаються його економіко-географічним положенням. Вивчення ЕГП ключ до пізнання діяльності міста, його функцій. Під функціями міста розуміють ті види народногосподарської діяльності, які як би звернені «ззовні», визначають за виразом Ж. Шабо, зміст (сенс) існування міста (Beaujeu - Garnier., Cahbot G. Traitй de gйogrqphie urbaine Paris. 1963). Іншими словами, функція від­повідає активній участі міста і якій-небудь певній відносно відокремленій частині загального національного трудового процесу. Спектр функцій міст великий і в цілому відповідає обумовлену суспільним розподілом праці, поділу на сфери трудової діяльності. Функції прийнято визначать переважно показниками занятості населення в різних галузях народного господарства. Для віднесення виду діяльності в розряд містоутворюючих використовуються різні прийоми. Досить високою ефективністю при простоті обчислення відрізняється «метод мінімальних потреб», «індекс галузевої спеціалізації», індекс С.Флоренса» і низка інших.

«Метод найменших потреб» заключається в наступному. Для кожного з міст, близьких по людності, вичислюють відносне значення різних видів діяльності. В одному з міст частка якоїсь галузі буде мінімальна порівняно з часткою в інших містах. Така частка приймається за мінімальну межу, життєво необхідну для забезпечення внут­рішніх потреб міста, а будь-яке перевищення цього мінімума в інших містах рахується

Дата добавления: 2014-01-14