Методи і критерії прийняття стратегічних управлінських рішень

Тема 6 Стратегічне управління як реалізація цільового підходу

1. Методи і критерії прийняття стратегічних управлінських рішень

2. Прийняття стратегічних рішень в умовах визначеності

3. Прийняття стратегічних рішень в умовах обмеженої інформації та невизначеності

Методи стратегічного управління, як й інших прикладних економічних дисцип­лін, базується на певній сукупності загальнонаукових і власних (прикладних) методичних прийомів. До першої категорії належать ті прийоми, які ґрун­туються на методі філософії або, точніше, логіки. Ці методичні прийоми є універсальними; вони можуть застосовуватися у будь-якій сфері економіки, техніки чи мистецтва.

У стратегічному управлінні використовується ряд загальнонаукових прийо­мів: аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, спостереження, порівняння, моделювання, абстрагування, конкретизація, системний аналіз, оцінка, кла­сифікація та ін.

Наукове дослідження у стратегічному управлінні має на меті знаходження постійних відносин між двома або більше категоріями явищ. Таке дослідження включає три загальнонаукові прийоми (рис. 1.):

Рис. 1. Індукція і дедукція в процесі формування стратегій.

1) індукцію, або перехід від фактів, що спостерігаються, та окремих висновків до загальних висновків, які утворюють правила (закони);

2) дедукцію, або перехід від загальних висновків до інших, менш за­гальних, або до окремих фактів;

3) перевірку таких фактів і висновків.

Оскільки стратегічне управління використовує інформацію, яка характеризується високим рівнем невизначеності, його проведення вимагає глибокого системного дослідження фактів та явищ з метою формулювання правил і критеріїв (індукція) для проведення досліджень і здійснення оцінки стратегій діяльності на їх основі (дедукція). З допомогою дедукції можна отримати нові факти і висновки, які в подальшому будуть основою для індукції, причому цей процес має циклічний характер. Взаємозв’язок індукції і дедукції у стратегічному управлінні обумовлюється безперервністю економічних процесів, а факти і висновки, які фігурують у цій системі, потребують ретельної перевірки на кожному етапі.

Окрім загальнонаукових методичних прийомів у процесі стратегічного управління виникає необхідність застосування різних прикладних прийомів, які залежно від об’єктів дослідження можна об’єднати у 7 груп:

1) стратегічний аналіз макрооточення підприємства:

v аналіз інформаційних оглядів, проекти, звітів, статистичних довідок;

v кабінетні дослідження, різноманітні методи сегментації, збирання даних, аналізу і статистичної оцінки;

v економетричне моделювання.

2) стратегічний аналіз безпосереднього оточення (галузі і конкуренції):

v аналіз життєвого циклу галузі;

v аналіз вхідних та вихідних бар’єрів галузі;

v якісні методи прогнозування;

v бенчмаркінг;

v кластерний аналіз;

v метод сценаріїв;

v імітаційне моделювання;

v методи експертних оцінок (Дельфі, мозкового штурму та ін.)

3) стратегічний аналіз організації:

v аналіз основних компетенцій і основних можливостей;

v аналіз вектора зростання;

v ЕТОР-аналіз (аналіз загроз зовнішнього оточення і профілю можливостей);

v SWOT-аналіз (аналіз сильних і слабких сторін, можливостей і загроз);

v SPASE-аналіз (оцінка стратегічної позиції і дій);

v матриця ВСG (матриця “Зростання/Частка”, розроблена Бостонською консал­тинговою групою);

v матриця GE/McKinsey (матриця “Привабливість галузі/Позиція в конку-ренції”);

v матриця Shell/DMP (матриця спрямованої політики, розроблена компанією Shell);

v РІМS-аналіз (аналіз впливу ринкової стратегії на прибутки);

v аналіз життєвого циклу організації;

v аналіз часових рядів, екстраполяція тенденцій;

v аналіз вразливості організації;

v порівняльний аналіз “цілі - план - факт - оптимізація – відхилення”;

v причинно-наслідковий аналіз;

4) стратегічний аналіз продукту:

v аналіз життєвого циклу продукту і стратегії маркетингу;

v аналіз життєвого циклу продукту і фінансової ситуації;

v аналіз життєвого циклу продукту і конкуренції;

v аналіз життєвого циклу продукту і менеджменту;

v аналіз життєвого циклу продукту і факторів продуктивності;

v аналіз впливу зацікавлених сторін;

5) стратегічний фінансовий аналіз:

v підготовка проектованих фінансових звітів;

v прогнозування за методом проценту від продажу;

v стратегічна оцінка фінансових результатів і фінансових потреб;

v розрахунок фінансових коефіцієнтів;

v діагностика (прогнозування) банкрутства.

6) стратегічний інвестиційний аналіз:

v чиста приведена вартість;

v реальні опціони;

v методи формування господарського портфеля;

v методи варіантного аналізу;

v аналіз ризиків

7) аналіз стратегії та прийняття стратегічних рішень:

v матриця вибору головної стратегії;

v аналіз ключових факторів успіху;

v методи імітаційного моделювання;

v теорія ігор;

v теорія масового обслуговування;

v методи сітьового аналізу;

v методи експертних оцінок;

v підготовка стратегічного плану.

У зарубіжній економічній літературі виділяють й інші методи і моделі, які використовуються для підготовки стратегічних управлінських рішень. Враховуючи те, що стратегічне управління виконується різними людьми на різних рівнях управління підприємством чи корпорацією - починаючи від членів Ради директорів і менеджерів до безпосередніх виконавців (бухгалтерів-аналітиків, економістів, працівників відділів стратегічного планування, маркетингу, тощо), його функції суттєво “розподілені” за структурними підрозділами.

На рівні вищого керівництва і менеджерів середньої ланки найбільше застосовуються інструктивно-описові моделі, призначені для прийняття загальних рішень щодо вибору необхідної стратегії. Прикладами інструктивно-описових моделей можуть служити матриці ВСG, GE/McKinsey, Shell/DMP, тощо.

Прогностичні і розрахунково-аналітичні методи і моделі більшою мірою застосовують економісти-аналітики, які повинні мати ґрунтовні знання з таких прикладних дисциплін як бізнес-прогнозування (Business Forecasting), економіка для менеджерів (Managerial Economics), економіка стратегії (Economics of Strategy), економетрика (Econometrics), фінансовий аналіз (Financial Analysis), проектний аналіз (Project Analysis), організація промислового виробництва (Industrial Organization) та ін. Знання усіх цих дисциплін необхідне для сучасного економіста-аналітика, оскільки вони тісно пов’язані зі стратегічним аналізом.

Необхідність глибокого вивчення параметрів зовнішнього середовища змушує менеджерів та економістів-аналітиків менше збирати й оцінювати різноманітну інформацію, отриману за допомогою спеціальних досліджень або зі спеціалізованих ділових і фінансових видань (Strategic Analysis, The Wall Street Journal, Business Week, Forbes, Fortune, в Україні – “Перспективні дослідження”, “Бізнес” та ін.), довідників інформаційних агентств (Moody’s, Value Line, United Business Service та ін.), звітів торговельно-промислових асоціацій і державних комітетів та комісій, банків і страхових компаній, аудиторських фірм і соціологічних служб, тощо.

Отже, у процесі прийняття стратегічних управлінських рішень щодо зовнішнього середовища доводиться працювати з інформацією, що береться з аналітичних оглядів, прогнозів і вивчення тенденцій. Основу інформаційного забезпечення становить глибоке багаторівневе дослідження вітчизняного і зарубіжного ринків за широким спектром показників і величин, що впливають на управління і результати діяльності підприємства.

Середовище підприємства, як правило, вивчається з системного погляду, коли підприємство розглядається як відкрита система – “вхід”, “перетворювач”, “вихід”.

Важливу роль відіграє також аналіз параметрів маркетингової сукупності, який, використовуючи інформацію про ціну, види продукції, місця її виробництва і способи просування на ринок значною мірою впливає на рішення, що приймаються під час формування стратегії підприємства.

Під час визначення стратегічних цілей, а також вибору виду стратегії застосовуються різноманітні методи і технології прогнозного аналізу (прогнозування і передбачення), критерії вибору оптимального варіанту в умовах недостатньої інформації та високого ступеня невизначеності.

Дата добавления: 2014-01-14