Педагогічні погляди Джона Локка (витяг з лекції)

Тема: Педагогічна думка і школа в Англії у XVII-XVIII ст.

План:

1. Характеристика шкільної справи в Англії у XVII ст.

2. Життя і філософсько-педагогічні погляди Джона Локка (1632-1704).

3. Теорія „виховання джентльмена” Джона Локка.

4. Педагогічні погляди діячів англійського Просвітництва та просвітників у Німеччині.

Література:

1. Гусєв В.І. Історія західно-європейської філософії XV-XVII ст. Курс лекцій. – К.: Либідь, 1994.

2. Джуринский А.Н. История педагогики. – М.: Владос, 1999.

3. Заиченко Г.А. – Локк. – М., 1988.

4. История педагогики / Под ред. А.И. Пискунова. – М., 1977.

5. История педагогики / Под. Ред. М.Ф.Шабаевой. – М.,1981.

6. История педагогики и образования. От зарождения воспитания в первобытном обществе до конца XX в.: Учеб.пособ. для педагог, учеб, заведений / Под ред. акад. РАО А.И.Пискунова. – 2-е изд., испр. и доп. – М., 2005.

7. Історія педагогіки / За ред. М.С. Гриценка. – К., 1973.

8. Історія педагогіки. Частина І. Історія зарубіжної педагогіки (навч.-метод, посібник) / Т.С.Гаміна, А.Б.Рацул, А.Л.Турчак / За ред. А.Б.Рацула. – Кіровоград, 2003.

9. Коменский Я.А., Локк Дж.., Руссо Ж-Ж. Педагогическое наследие. – М., 1987.

10. Константинов Н.А., Медынский Е.Н., Шабаева М.Ф. История педагогики. – М., 1982.

11. Левківський М.В. Історія педагогіки: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003.

12. Локк Дж. Сочинения: В 3-х т. – М.: Мысль, 1985. – Т.З.

13. Очерки истории школы и педагогики за рубежом / Салимова К.И. и др. – М., 1988.

14. Рацул А.Б., Радул О.С., Рацул О.А. Історія зарубіжної педагогіки. Навчальний посібник. – Кіровоград: КДПУ ім.. В.Винниченка, 2008.

15. Сисоєва CO., Соколова І.В. Нариси з історії розвитку педагогічної думки: Навчальний посібник. – К.: Центр навч. літератури, 2003.

16. Хрестоматия по истории зарубежной педагогики / Сост. А.И. Пискунов. – М., 1981.

17. Школа и педагогическая мысль Средних веков, Возрождения и Нового времени. – М., 1981.

Основні поняття: емпірико-сенсуалістична концепція, теорія „виховання джентльмена”, світське виховання, покарання, заохочення, авторитет, воля, самодисципліна, фізичне виховання, самоосвіта, tabula rasa.

1. Хронологічно для Західної Європи та Північної Америки ост. третина XVII-XVIII ст. – епоха Просвітництва.

Просвітництво – ідеологічна течія, яка ставила за мету знищити залишки феодалізму шляхом розповсюдження знань, науки, мистецтв, освіти і просвітництва широких мас населення. Як наслідок Просвітництва народу передбачалося будівництво справедливого суспільства.

Для Англії XVII ст. – час революції та громадянської війни, наслідком яких було встановлення в країні буржуазних відносин. Англія – найрозвинутіша країна тогочасного світу, „володарка морів”. Звичайно, новий час висував нові вимоги до освіти.

Стан освіти в Англії у XVII ст.:

- після реформації XVI ст. більшість католицьких монастирів та значна кількість приходських шкіл були зачинені. Натомість виникли „нові” англійські приходські школи, які давали елементарну освіту на англійській мові.

- Вчилися в них переважно хлопчики, школи утримувалися на кошти прихожан.

В Англії виникає велика кількість шкіл, відкритих релігійними сектами(вчили біблію, псалми тощо).

Невелика кількість приватних шкіл:

- Середні навчальні заклади (для дітей дворян та буржуазії) – вивчали латинську мову, грецьку та англійську літературу.

- Деякі школи (Ітонська, Вестмінстерська) мали великі кошти, навчали дітей аристократів на інтернатній основі класичним мовам, фехтуванню, фізичним вправам.

- В усіх школах – традиція жорстких тілесних покарань.

Університети

У середині XVII ст. шкільна справа не відповідала вимогам часу, передові діячі вимагали реформи системи шкіл, введення до навчальних програм реальних наук, вивчення природознавства.

Але, в цілому школа залишалася приватною справою, або справою церкви, держава в освіті участь не приймала. З критикою справ в освіті виступали діячі англійського просвітництва: Дж. Мільтон(1608-1674), У. Петті(1623-1987), Дж. Локк(1632-1704), Джон Беллерс(1654-1725), Т. Пейн(1737-1809), Дж. Прістлі(1733-1804).

2. Джон Локк народився у 1632 році в родині адвоката, який брав участь у революції 1640-1648 року на боці буржуазії.

Отримавши освіту у старовинній Вестмінстерській школі, Локк поступив до Оксфордського університету. Всупереч традиції, Локк захоплювався працями відомих філософів того часу: Декарта, Бекона, Ньютона, цікавився природничими науками, медициною. По закінченню університету, Локк був залишений в ньому як викладач грецької мови та літератури.

Локк не приймав безпосередньої участі в революції, але пильно слідкував за подіями в країні.

У 1667 році він стає домашнім лікарем графа Шефтсбері та вихователем його онука. Граф виступив проти роялістів і під час реставрації Стюартів виїхав в Голландію. Локк разом з ним вимушений був емігрувати.

Лише після подій 1688 року Дж. Локк повертається до Англії де і помирає у 1704 році

У своїх поглядах Дж. Локк намагається ідеологічно виправдати англійську революцію. Він одним з перших висунув ідею суспільної угоди і теорію природного права.

Основою педагогічних поглядів Дж. Локка стала критика раціоналізму і картезіанської теорії вроджених ідей та створена англійським філософом теорія про досвідне походження ідей.

Локк вважав, що всі знання – результат досвіду, що уявлення приходять в нашу свідомість через відчуття. Органи відчуття, таким чином, є головним засобом пізнання світу. Таким чином, Локк стає на позиції сенсуалізму (почуття).

У одній зі своїх головних філософських праць „ Досвід про людський розум ”, Локк намагався показати, що в свідомості людини немає вроджених ідей, а душа людини – tabula rasa (чиста дошка). Відтак, всі люди рівні від природи (хоча і мають деякі відмінності в здібностях), а виховання – є головним і вирішальним фактором формування людини (правильно організоване).

- Але, на думку Локка, окрім зовнішнього досвіду, який отримується через відчуття є ще досвід внутрішній, що є власне, діяльністю розуму, не пов’язаного з зовнішнім досвідом. Виходячи з цього положення, Локк вказує на особливе значення розуму людини, який оцінює її вибір, визначає те, що дає людині щастя і користь. Тому філософ надає великого значення розумовому вихованню.

- Локк відкидав також наявність у людини вроджених моральних ідей і правил (вони мають своїм джерелом досвід). Ідеї добра та зла, відповідно також не є вродженим. Добро – це те, що може принести або збільшити задоволення, запобігти злу, а зло – те, що може принести і збільшити страждання, нанести збитки. Задоволення і страждання – критерії добра і зла, пізнати їх можна тільки через досвід, до чого слід і підготувати людину.

У питаннях релігії Локк – деїст. Він стверджував, що ідея Бога, як і всяка інша не є вродженою, але, пізнаючи природу (світ) людина неодмінно прийде до розуміння Бога.

- Відтак, Дж. Локк головну увагу у вихованні приділяв соціалізації дитини, дослідженню її психологічних та розумових здібностей, за допомогою яких вона набуває власного досвіду, пізнаючи світ.

Поділяючи думку про єдність природи і біологічного в людині, Локк надавав засобам природи належної уваги у фізичному вихованні, але весь сенс освіти звів до морального і розумового виховання, мета яких – навчити учня пізнавати навколишній світ, самоутверджуватися в житті, набувати досвіду підкорення природи власним потребам.

Дж. Локк є одним з перших теоретиків емпіричної психології, яка опирається на самоспостереження.

3. Свої педагогічні погляди Дж. Локк головною мірою виклав у книзі „ Думки про виховання ”(1693р). Вважаючи ідеалом людини „людину справи” (представника буржуазії, джентльмена). Локк ставить метою освіти не виховання „взагалі”, а виховання джентльмена, якому слід привити звичку розумно вести свої справи.

Джентльмен повинен отримати фізичне, моральне, розумове та частково трудове виховання.

Рекомендації Локка більшою частиною адресовані батькам, або вихователям, оскільки справжній джентльмен повинен отримати тільки домашню освіту(адже навіть недоліки домашньої освіти (на власному досвіді) корисніші надбаних у школі знань та вмінь (чужих)).

Локк пропонує розпочинати з фізичного виховання. „Здоров’я потрібне для справ і для благополуччя” вважає філософ і пропонує продумати систему фізичного виховання. Фізичне здоров’я – запорука морального і розумового здоров’я

Локк пропонує з дитячих років загартовувати тіло дитини, домагатися того, щоб вона легко переносила втому, негаразди, зміни.

Локк дає детальні рекомендації про їжу, одяг, прогулянки, відпочинок тощо (на семінарі).

Результатом виховання повинно стати формування фізично загартованого, сильного, мужнього і наполегливого джентльмена, який зможе виконати свій громадянський обов’язок і коли треба, взяти зброю і стати солдатом.

Величезного значення Локк надає моральному вихованню. Справжній джентльмен – той, хто досягає свого щастя, але не заважає це зробити і іншим (ідеал суспільної угоди).

Відповідно, треба навчити дитину змалечку контролювати свою поведінку, вміти відмовлятися від своїх бажань. Тому, на думку Локка, найважливіше завдання морального виховання – виробити у дитині дисципліну Духа, що виховується обмеженнями. Виконуючи законні побажання дитини, не можна їй потурати, поступатися перед нею. Рішуче припинення дитячих примх – найважливіша умова виховання дисципліни духа.

Спочатку „страх і повага” повинні дати вихователю владу над поведінкою дитини, а потім, в більш зрілі роки владу будуть підтримувати „любов та дружба”.

Локк вважає, що повинен бути встановлений авторитет батьків і вихователів та безумовне підкорення дітей їхній волі.

Разом з тим, Локк заперечував фізичні покарання, допускаючи їх як крайній засіб: діти повинні відчувати шанобливий страх перед батьками, але якщо він буде надто великим, то виховуються пригноблені душі, боязкі та кволі, позбавлені бадьорості. Такі діти рідко чогось досягають в житті. Тілесні покарання призводять до шкідливих нахилів. Виховувати дитину треба не насильством, а ласкою, умовлянням, роздумом, прищепленням корисних звичок і особистим прикладом вихователя. Слід застосовувати догану, нагороду і похвалу.

Дж. Локк важливим виховним засобом уважає середовище. Особливо важливо виховання стійких позитивних звичок у дітей. Це головна мета виховання.

Кожен вихователь повинен добре знати характер дитини (відмічати набуті якості). При поганій організації виховання в дитині можуть розвиватися хибні нахили, їм треба запобігати, а в разі виникнення – виправляти. Слід вести боротьбу з лінощами (найгіршою, на думку Локка вадою людського характеру), страхом, дитячою жорстокістю, виховувати гуманне ставлення до людей і тварин.

Деїст Локк був за те, щоб ознайомити дітей з ідеєю Бога (моральний бік), але проти виконування релігійних обрядів.

Розумове виховання: д жентльмен, на думку Локка, повинен бути навчений і наукам, але розумове виховання він ставить на другий план (після морального). Воно повинно бути підпорядкованим відпрацюванню навичок ділової людини.

Розумний і майстерний у веденні справ джентльмен більш підготовлений до життя і потрібний, аніж великий вчений, який не має цих здібностей.

Джентльмена потрібно навчити: читанню, письму, малюванню, рідній мові, французькій та латинській мові, географії, арифметиці, астрономії, хронології, етиці, а також дати йому основні відомості по історії та законодавству, природознавству, бухгалтерії, навчити верховій їзді, деяким ремеслам і танцям. Таким чином, Локк оновив програму навчання, зробив її раціональною.

Як зразок трудового виховання можна розглядати заняття джентльмена ремеслом (столярним, токарним) або садівництвом чи сільським господарством, парфумною справою, лакуванням та гравіюванням. Але Локк їх рекомендує як корисні, бо вони запобігають „шкідливій бездіяльності”, зміцнюють здоров’я і може знадобитися в житті.

Навчання дітей треба розпочинати, з пробудження в них інтересу до знань. Ігри – шлях розвитку дитячої допитливості. Численні дитячі запитання – перші ознаки поривання дитини до знань. Не можна зупиняти дитину, коли вона задає запитання. Неправдиві, або ухильні відповіді – шкідливі. (Важливість проблеми «чомучок»).

Найважливіше завдання вчителя – навчити дитину розуміти, узагальнювати, доводити й самостійно мислити (проти формалізму та зубріння).

Отже, наслідком виховання повинен бути новий дворянин – джерело могутності Британської імперії.

Разом з тим, Локк був автором проекту про „робітничі школи”.

Локк пропонує застосовувати проти бідняків жорстокі засоби. Дітей до 14 років слід примусово поміщати до трудових шкіл.

На думку Локка, діти „робочого люду” – тягар для суспільства. Їх треба направляти до шкіл, де вони отримають хліб, будуть працювати, компенсуючи своє навчання.

Цей проект слід оцінювати з історичних позицій, як і всю спадщину Дж. Локка – безумовно, великий внесок до скарбниці світової педагогіки.

4. Інші представники англійського Просвітництва в галузі педагогіки відчували не тільки вплив Дж.Локка, але й Я.А.Коменського.

Цікаві погляди на трудове навчання і виховання належать англійському економісту Джону Беллерсу (1654-1727).

У 1696 році Беллерс видав книгу „Пропозиція про заснування трудового коледжу всіх корисних ремесел і сільського господарства з прибутком для багатіїв, заможним життям для бідних і добрим вихованням для юнацтва”.

Беллерс пропонував організувати виробничі колонії (коледжі). Такі трудові коледжі, на його думку, повинні були створюватися на пожертви багатіїв, а потім існувати, як самооплатні навчальні заклади. У коледжах за певну плату можуть вчитися і діти багатіїв.

У коледжах не було б грошей та обміну товарів, а всі люди працювали б і отримували за працю все необхідне для життя: їжу, одяг, освіту, медичне обслуговування. Прибуток йшов би на користь капіталістів, які вклали гроші в проект.

Була висловлена думка, що праця – єдине джерело життя. Головною цінністю на землі Беллерс проголосив людину, особливо – людину праці. Глибоко вірячи в силу виховання, за його допомогою Беллерс намагався перетворити суспільство. Основним засобом виховання він вважав працю: „праця підливає мастило у світильник життя, а мислення його запалює”. Чисто інтелектуальна освіта розглядається Беллерсом як праздність. Воно може навіть завдати шкоди, якщо не буде чергуватися з щоденною працею.

Заслугою Беллерса в галузі педагогіки було обґрунтування ним необхідності поєднання навчання з промисловою та сільськогосподарською працею, а також його пропозиції про поєднання загальної освіти з професійною.

Відомий економіст Адам Сміт, розглядаючи економічний розвиток буржуазного суспільства, вплив розподілу праці на загальну масу народу, рекомендував державну систему народної освіти. Освіта для народу, на думку А. Сміта, може обмежитись набуттям елементарних навичок письма, читання, лічби. Але держава, яка бажає економічно розвиватися та багатіти, повинна звертати увагу на освіту народу більш, аніж на освіту заможних людей.

Представники німецького Просвітництва генерували ідеї створення єдиної світської школи та суспільно-корисного навчання громадян

Так Іахім Генріх Камне (1746-1818) проголошував ідеї незалежності школи від держави, заохочення здорового суперництва між освітніми закладами. Камне виходив з переконання, що суспільство повинно дотримуватись прав кожної людини і надавати їй можливість для вільного розвитку. Він наголошував на необхідності дотримання свободи совісті у школах, відміні обов’язкового релігійного навчання, розповсюдження любих наук та мистецтв, що не шкодять суспільству.

Представник течії неогуманізму Фрідріх Август Вольф (1759-1824) приділяв велику увагу реорганізації гімназії як типу середнього навчального закладу. На його думку, гімназія повинна одночасно давати „практично корисні та необхідні знання” (сучасну освіту) і знання стародавніх мов та літератури (класичну освіту).

Засновник педагогічної течії філантропізму Йоган Бернгард Базедов (1724-1790) пов’язував зміни в суспільстві зі змінами у шкільній справі. Головними недоліками традиційної школи він вважав недоступність для дитячої свідомості значної частини навчального матеріалу та авторитарне жорстоке ставлення до дітей.

Базедов закликав налагодити зв’язок школи (навчання і виховання) з природою та життям. Мета виховання: „Підготувати дітей до загальнокорисного, патріотичного та щасливого життя”.

Ідеал корисної та щасливої людини Базедов пов’язує з ідеєю гармонії між розумовим та фізичним і моральним вихованням. На першому місті – моральний розвиток. Базедов писав у „Книзі методів”, що гарно освічена людина, не будучи вихованою, ризикує здійснити аморальні вчинки.

У моральному вихованні особливу роль він відводив праці, роботі (любі заняття, які вказано робити дитині).

Найбільшого розвитку рух Просвітництва набув у Франції.

Дата добавления: 2014-01-14