Кваліфікація переховування власного злочину

Переховування власного злочину не утворює причетності і не тягне кримінальної відповідальності. Це випливає з принципу недопустимості подвійного інкримінування. Оскільки злочинні дії вже отримали юридичну оцінку – їх кваліфікували як вчинення злочину одноосібно чи у співучасті, – то подальша поведінка винного не є злочином.

Водночас, кримінальна відповідальність за відповідні діяння настає, якщо вони становлять собою інший самостійний злочин. Однак кваліфікують такі діяння не як причетність до раніше вчиненого злочину, а за нормами про такий самостійний злочин.

ВИСНОВКИ З ДРУГОГО ПИТАННЯ:

Діяння співучасників кваліфікують за різними статтями Особливої частини у випадках:

1) коли виконавець та інші співучасники або кілька співвиконавців неоднаково усвідомлюють суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності;

2) коли окремі зі співучасників допускають помилку у визначенні фактичних обставин справи;

3) при вчиненні посягання з альтернативним чи неконкретизованим умислом;

4) коли має місце ексцес у діях когось зі співучасників;

5) коли має місце відхилення дії;

6) якщо окремі співучасники мають індивідуальні особливості, які характеризують особу певного учасника спільного злочину і впливають лише на його відповідальність;

7) у зв’язку з тим, що одні з них досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність за злочин, вчинюваний у співучасті, а інші – ні.

При кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті, потрібно:

1) встановити, чи має місце співучасть;

2) визначити вид співучасті і встановити, чи її слід кваліфікувати з посиланням на ст.27 КК чи лише за статтею Особливої частини;

3) встановити вид співучасника і, якщо потрібно послатися при кваліфікації на ст.27 КК, визначити частину цієї статті;

4) встановити форму співучасті та при необхідності посилання при кваліфікації на ст. 28 КК визначити частину цієї статті;

5) з’ясувати, який злочин вчинили співучасники, і яка норма Особливої частини його передбачає;

6) визначити, чи всі співучасники відповідають за однією і тією ж нормою Особливої частини, чи за різними, і якщо так, то за якими саме.

Діяння кожного зі співучасників кваліфікують окремо. До того ж, самостійній кваліфікації підлягає кожний із вчинених у співучасті чи без неї злочинів.

У статтях Особливої частини кримінального закону описано злочин, вчинений виконавцем, у його посяганні є всі ознаки відповідного складу злочину, і за практикою, яка склалася, і яку підтримує більшість теоретиків, його кваліфікують лише за статтею Особливої частини, без посилання на ч.2 ст.27 КК. Організатор, підбурювач, пособник злочину звичайно не вчиняють дій, передбачених диспозицією статті Особливої частини. Їх діяльність передбачено сукупністю положень, які містить відповідна частина ст.27 КК та стаття Особливої частини, яка передбачає діяння виконавця злочину (за загальним правилом).

Організаторські, підбурювальні, пособницькі дії, які передбачає диспозиція кримінально-правової норми, кваліфікують лише за статтею Особливої частини КК без посилання на ст.27 КК як посягання виконавця злочину.

Кваліфікуючи дії співучасника, який поєднує кілька функцій, доцільно не акцентувати увагу на якійсь одній з них, а посилатися на кожну з частин ст.27 КК, що передбачає діяльність певних видів співучасників та відповідну статтю Особливої частини. можливі такі варіанти:

1. У диспозиції статті передбачено вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб (тобто ця форма співучасті виступає як співучасть особливого роду) – діяння учасників групи кваліфікують лише за відповідною частиною статті Особливої частини КК, без посилання на статті Загальної частини. Участь у вчиненні такого злочину осіб, які не входять до складу групи, кваліфікують з посиланням на ч.3, 4, 5 ст.27 КК.

2. У диспозиції статті вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб не передбачено (тобто має місце співучасть у власному розумінні слова). Тоді діяння учасників групи кваліфікують за ч.2 ст.28 КК та статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений такою групою злочин. Участь у вчиненні такого злочину осіб, які не входять до складу групи, кваліфікують з посиланням на ч.3, 4, 5 ст.27, ч.2 ст.28 КК.

3. У диспозиції статті передбачено більш високу форму співучасті – вчинення злочину організованою групою, вчинення ж злочину групою осіб ця стаття не передбачає. У такому випадку скоєне учасниками групи кваліфікують як вид злочину, вчиненого однією особою, з посиланням на ч.2 ст.28 КК. Участь у вчиненні злочину осіб, які не є учасниками групи, кваліфікують з посиланням на ч.3, 4, 5 ст.27, ч.2 ст.28 КК та норму Особливої частини про відповідний вид злочину, вчиненого однією особою.

Вчинення злочину у складі організованої групи кваліфікують як вчинення злочину такою групою. Організована група виступає як колективний виконавець злочину, а кожного з її учасників також прирівнюють до виконавця, незалежно від того, чи він особисто виконує об’єктивну сторону злочину, чи за завданням учасників організованої групи здійснює інші функції. Тому кожний учасник організованої групи несе відповідальність за всі злочини, вчинені такою групою, за будь-якої його участі, кожному учаснику інкримінують спільний злочинний результат, якого досягла група.

Злочини, вчинені у складі злочинної організації слід кваліфікувати самостійно, за сукупністю з нормами, які передбачають відповідальність за створення злочинних організацій, участь у них чи в скоюваних ними злочинах. Суб’єктом відповідальності сам колегіальний орган виступати не може. Тому варто ставити питання про відповідальність окремих фізичних осіб за дії кожного з них, вчинені у складі комісії, ради, правління тощо.

Пропонують правило: якщо злочин вчинено внаслідок виконання рішення колегіального органу, то за нього несе відповідальність кожний учасник такого органу, який голосуванням чи в інший спосіб сприяв його ухваленню.

Під невдалою співучастю у злочині зазвичай розуміють умисні діяння, спрямовані на вчинення злочину разом з іншими особами, які, однак, не привели до бажаного результату. Кваліфікуючи невдалу співучасть, оцінювати слід діяння і самого „співучасника”, якому не вдалося досягти сумісності посягання, і осіб, що їх прагнули залучити до спільного вчинення злочину.

Спочатку вказують, що має місце співучасть у злочині, а вже потім – стадію посягання, яке вчинив виконавець. Виглядає ж формула кваліфікації в розглядуваному випадку так:

ч.... ст. 27 – ч.... ст. 15 – норма Особливої частини.

Співучасть у злочинах зі спеціальним суб’єктом допускається, а відповідно, посягання осіб, не наділених ознаками спеціального суб’єкта, можна кваліфікувати за нормами Особливої частини, які встановлюють відповідальність спеціальних суб’єктів.

При ексцесі одного чи кількох співучасників інші співучасники несуть відповідальність у межах змови – їх діяння кваліфікують як співучасть у тому злочині, вчинення якого було передбачено змовою. Діяння особи, яка допустила ексцес, кваліфікують за статтею, що передбачає фактично вчинений злочин.

Чинне кримінальне законодавство передбачає причетність до злочинів, які вчиняють інші особи у формах заздалегідь не обіцяного:

1) потурання;

2) приховування;

3) неповідомлення;

4) сприяння.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

Ознаки закінченого злочину викладено в диспозиції статті Особливої частини КК. Тому його кваліфікують лише за статтею Особливої частини.

Кваліфікація злочину як закінченого посягання означає:

1) у скоєному є всі обов’язкові ознаки відповідного складу злочину;

2) діяння, які вчинено до моменту закінчення посягання, але у зв’язку з ним, підлягають додатковій (самостійній, окремій) кваліфікації за умови, що їх не охоплюють ознаки цього злочину – коли має місце сукупність злочинів;

3) діяння, вчинені після закінчення злочину, не впливають на кваліфікацію цього посягання, якщо вони не становлять собою іншого злочину;

4) діяння, вчинені після закінчення злочину, підлягають додатковій кваліфікації тоді, коли вони утворюють самостійний злочин.

Формула кваліфікації готування до злочину чи замаху на злочин має відповідати таким вимогам:

1) містити посилання на ч.1 ст.14 або ч.2 чи ч.3 ст.15 КК;

2) посилання на статтю Загальної частини КК має бути перед вказівкою на статтю Особливої частини КК;

3) містити посилання на відповідну частину, пункт статті Особливої частини КК, які передбачають закінчений злочин, щодо якого мало місце готування чи замах;

4) якщо винному інкримінують вчинення кількох незакінчених злочинів, передбачених кількома статтями Особливої частини, то посилання на відповідні частини ст. 14 або 15 КК має бути перед кожною зі статей Особливої частини, причому, незалежно від того, мають місце однакові чи різні стадії вчинення злочину;

5) у формулі кваліфікації попередньої злочинної діяльності розділові знаки має бути розставлено так, щоб було видно, до якої статті Особливої частини належить посилання на ч.1 ст.14, ч.2 чи 3 ст.15 КК.

Замах на злочин кваліфікують за ч.2 або ч.3 ст.15 КК та статтею Особливої частини, яка передбачає відповідний закінчений злочин. Вид замаху – закінчений чи незакінчений – при кваліфікації враховують посилаючись на ч.2 або ч.3 ст.15 КК.

При „відхиленні дії” посягання кваліфікують залежно від того, чи однакову відповідальність встановлено за посягання на об’єкт, якому винний прагнув заподіяти і якому фактично заподіяв шкоду, а також від суб’єктивного ставлення до фактично заподіяної шкоди:

1) Відповідальність за „бажану” і „фактичну” шкоду передбачено однією і тією ж статтею Особливої частини – об’єкти збігаються, форма вини теж – таке посягання кваліфікують як відповідний закінчений злочин.

2) Об’єкти збігаються, але шкоду заподіяно з необережності. У такому випадку скоєне кваліфікують за сукупністю норм – як замах на злочин, що його винний бажав виконати, та відповідний необережний злочин.

3) Об’єкти збігаються, стосовно фактично заподіяної шкоди немає ні умислу, ні необережності – скоєне кваліфікують лише як замах на злочин, що його винний бажав виконати.

4) Відповідальність за бажану і фактично заподіяну шкоду передбачено різними кримінально-правовими нормами, причому злочин, який фактично вчинено, є менш небезпечним, ніж той, що його винний прагнув виконати – скоєне кваліфікують за сукупністю норм – як замах на злочин, що його винний бажав вчинити, та як закінчений фактично вчинений злочин.

5) Відповідальність за бажану і фактичну шкоду передбачено різними кримінально-правовими нормами, причому фактично заподіяну шкоду спричинено з необережності чи випадково – скоєне кваліфікують також за сукупністю норм про замах на злочин, що його винний бажав вчинити та норм про відповідний необережний злочин. При випадковому заподіянні шкоди скоєне кваліфікують лише за нормою про замах на злочин, що його винний бажав вчинити.

6) Відповідальність за бажану і фактичну шкоду передбачено різними нормами, однак фактично заподіяно більшу шкоду, ніж та, яку охоплював умисел винного. Якщо при цьому є різна форма вини щодо бажаної і фактичної шкоди, то скоєне кваліфікують за сукупністю – як замах на злочин, що його прагнув вчинити винний, та як відповідний необережний злочин. Якщо ж має місце прямий умисел щодо бажаної шкоди і непрямий – стосовно фактично заподіяної, то скоєне кваліфікують лише за нормою про більш тяжкий злочин.

Згідно з ч.2 ст.17 КК діяння особи, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягають кримінально-правовій кваліфікації лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад містить склад іншого злочину.

Діяння співучасників кваліфікують за різними статтями Особливої частини у випадках:

1) коли виконавець та інші співучасники або кілька співвиконавців неоднаково усвідомлюють суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності;

2) коли окремі зі співучасників допускають помилку у визначенні фактичних обставин справи;

3) при вчиненні посягання з альтернативним чи неконкретизованим умислом;

4) коли має місце ексцес у діях когось зі співучасників;

5) коли має місце відхилення дії;

6) якщо окремі співучасники мають індивідуальні особливості, які характеризують особу певного учасника спільного злочину і впливають лише на його відповідальність;

7) у зв’язку з тим, що одні з них досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність за злочин, вчинюваний у співучасті, а інші – ні.

При кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті, потрібно:

1) встановити, чи має місце співучасть;

2) визначити вид співучасті і встановити, чи її слід кваліфікувати з посиланням на ст.27 КК чи лише за статтею Особливої частини;

3) встановити вид співучасника і, якщо потрібно послатися при кваліфікації на ст.27 КК, визначити частину цієї статті;

4) встановити форму співучасті та при необхідності посилання при кваліфікації на ст. 28 КК визначити частину цієї статті;

5) з’ясувати, який злочин вчинили співучасники, і яка норма Особливої частини його передбачає;

6) визначити, чи всі співучасники відповідають за однією і тією ж нормою Особливої частини, чи за різними, і якщо так, то за якими саме.

Діяння кожного зі співучасників кваліфікують окремо. До того ж, самостійній кваліфікації підлягає кожний із вчинених у співучасті чи без неї злочинів.

У статтях Особливої частини кримінального закону описано злочин, вчинений виконавцем, у його посяганні є всі ознаки відповідного складу злочину, і за практикою, яка склалася, і яку підтримує більшість теоретиків, його кваліфікують лише за статтею Особливої частини, без посилання на ч.2 ст.27 КК. Організатор, підбурювач, пособник злочину звичайно не вчиняють дій, передбачених диспозицією статті Особливої частини. Їх діяльність передбачено сукупністю положень, які містить відповідна частина ст.27 КК та стаття Особливої частини, яка передбачає діяння виконавця злочину (за загальним правилом).

Організаторські, підбурювальні, пособницькі дії, які передбачає диспозиція кримінально-правової норми, кваліфікують лише за статтею Особливої частини КК без посилання на ст.27 КК як посягання виконавця злочину.

Кваліфікуючи дії співучасника, який поєднує кілька функцій, доцільно не акцентувати увагу на якійсь одній з них, а посилатися на кожну з частин ст.27 КК, що передбачає діяльність певних видів співучасників та відповідну статтю Особливої частини. можливі такі варіанти:

1) У диспозиції статті передбачено вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб (тобто ця форма співучасті виступає як співучасть особливого роду) – діяння учасників групи кваліфікують лише за відповідною частиною статті Особливої частини КК, без посилання на статті Загальної частини. Участь у вчиненні такого злочину осіб, які не входять до складу групи, кваліфікують з посиланням на ч.3, 4, 5 ст.27 КК.

2) У диспозиції статті вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб не передбачено (тобто має місце співучасть у власному розумінні слова). Тоді діяння учасників групи кваліфікують за ч.2 ст.28 КК та статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений такою групою злочин. Участь у вчиненні такого злочину осіб, які не входять до складу групи, кваліфікують з посиланням на ч.3, 4, 5 ст.27, ч.2 ст.28 КК.

3) У диспозиції статті передбачено більш високу форму співучасті – вчинення злочину організованою групою, вчинення ж злочину групою осіб ця стаття не передбачає. У такому випадку скоєне учасниками групи кваліфікують як вид злочину, вчиненого однією особою, з посиланням на ч.2 ст.28 КК. Участь у вчиненні злочину осіб, які не є учасниками групи, кваліфікують з посиланням на ч.3, 4, 5 ст.27, ч.2 ст.28 КК та норму Особливої частини про відповідний вид злочину, вчиненого однією особою.

Вчинення злочину у складі організованої групи кваліфікують як вчинення злочину такою групою. Організована група виступає як колективний виконавець злочину, а кожного з її учасників також прирівнюють до виконавця, незалежно від того, чи він особисто виконує об’єктивну сторону злочину, чи за завданням учасників організованої групи здійснює інші функції. Тому кожний учасник організованої групи несе відповідальність за всі злочини, вчинені такою групою, за будь-якої його участі, кожному учаснику інкримінують спільний злочинний результат, якого досягла група.

Злочини, вчинені у складі злочинної організації слід кваліфікувати самостійно, за сукупністю з нормами, які передбачають відповідальність за створення злочинних організацій, участь у них чи в скоюваних ними злочинах. Суб’єктом відповідальності сам колегіальний орган виступати не може. Тому варто ставити питання про відповідальність окремих фізичних осіб за дії кожного з них, вчинені у складі комісії, ради, правління тощо.

Пропонують правило: якщо злочин вчинено внаслідок виконання рішення колегіального органу, то за нього несе відповідальність кожний учасник такого органу, який голосуванням чи в інший спосіб сприяв його ухваленню.

Під невдалою співучастю у злочині зазвичай розуміють умисні діяння, спрямовані на вчинення злочину разом з іншими особами, які, однак, не привели до бажаного результату. Кваліфікуючи невдалу співучасть, оцінювати слід діяння і самого „співучасника”, якому не вдалося досягти сумісності посягання, і осіб, що їх прагнули залучити до спільного вчинення злочину.

Спочатку вказують, що має місце співучасть у злочині, а вже потім – стадію посягання, яке вчинив виконавець. Виглядає ж формула кваліфікації в розглядуваному випадку так:

ч.... ст. 27 – ч.... ст. 15 – норма Особливої частини.

Співучасть у злочинах зі спеціальним суб’єктом допускається, а відповідно, посягання осіб, не наділених ознаками спеціального суб’єкта, можна кваліфікувати за нормами Особливої частини, які встановлюють відповідальність спеціальних суб’єктів.

При ексцесі одного чи кількох співучасників інші співучасники несуть відповідальність у межах змови – їх діяння кваліфікують як співучасть у тому злочині, вчинення якого було передбачено змовою. Діяння особи, яка допустила ексцес, кваліфікують за статтею, що передбачає фактично вчинений злочин.

Чинне кримінальне законодавство передбачає причетність до злочинів, які вчиняють інші особи у формах заздалегідь не обіцяного:

1) потурання;

2) приховування;

3) неповідомлення;

4) сприяння.

Дата добавления: 2014-01-14