Умови врахування позитивної посткримінальної поведінки

Кваліфікація при позитивній посткримінальній поведінці

При позитивній посткримінальній поведінці від кримінальної відповідальності звільняють за таких умов:

1) вчинено не будь-який злочин, а один із тих, стосовно яких закон передбачає звільнення від кримінальної відповідальності за відповідної поведінки. Чинний КК передбачає таке звільнення у 13 випадках;

2) злочин є закінченим. При незакінченому злочині підставами звільнення є не ці обставини, а інститут добровільної відмови, більш пільговий для особи;

3) після закінчення злочину винний вчинив дії, прямо передбачені законом як умови звільнення від кримінальної відповідальності. Таке звільнення не впливає на кваліфікацію скоєного, не усуває його оцінку як злочину. Має місце лише специфічний правовий наслідок, позитивний для особи, яка після закінчення злочину діяла відповідно до вимог кримінального закону.

ВИСНОВКИ З ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ:

Оцінюючи поведінку особи після закінчення злочину, можна прийти до висновку, що вона може бути різною за своїм правовим значенням:

6) бути індиферентною для кримінального права;

7) характеризувати вчинений раніше злочин – підтверджувати мету, свідчити про мотиви дій винного;

8) вести до „перетворення” простого виду злочину на кваліфікований, простого чи кваліфікованого – на особливо кваліфікований;

9) становити собою склад іншого злочину;

10) мати ознаки позитивної посткримінальної поведінки.

Для позитивної посткримінальної поведінки характерно:

5) вчинення закінченого злочину („кримінальної поведінки”). При цьому особа може виступати як виконавець злочину, а в деяких випадках бути іншим співучасником;

6) такий злочин законодавець зараховує до тих, правові наслідки яких погашає подальша поведінка особи;

7) особа, яка вчинила злочин, що виконує чітко визначені в КК дії, які оцінюють як позитивні – бажана з погляду інтересів держави і суспільства поведінка;

8) заохочення особи, яка вчинила певний злочин, до відповідної поведінки застосуванням звільнення від кримінальної відповідальності. Причому звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених Особливою частиною КК, є обов’язком, а не правом правозастостосовних органів.

При позитивній посткримінальній поведінці від кримінальної відповідальності звільняють за таких умов:

1) вчинено не будь-який злочин, а один із тих, стосовно яких закон передбачає звільнення від кримінальної відповідальності за відповідної поведінки. Чинний КК передбачає таке звільнення у 13 випадках;

2) злочин є закінченим. При незакінченому злочині підставами звільнення є не ці обставини, а інститут добровільної відмови, більш пільговий для особи;

3) після закінчення злочину винний вчинив дії, прямо передбачені законом як умови звільнення від кримінальної відповідальності. Таке звільнення не впливає на кваліфікацію скоєного, не усуває його оцінку як злочину. Має місце лише специфічний правовий наслідок, позитивний для особи, яка після закінчення злочину діяла відповідно до вимог кримінального закону.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

Обставинами, які виключають злочинність діяння, є:

1) обставини, передбачені розділом VIII Загальної частини КК;

2) обставини, передбачені статтями Особливої частини КК, які стосуються якогось одного виду злочину.

З погляду теорії та практики, важливо розрізняти аналізовані обставини за такими підставами:

1. Де їх передбачено. За цією підставою можна виділити обставини, чинність діяння які передбачає:

- Кримінальний кодекс України;

- Конституція України;

- міжнародно-правові акти, ратифіковані Україною.

2. За соціальною оцінкою виділяються діяння:

- суспільно корисні;

- допустимі.

3. За зв’язком відповідних діянь з поведінкою інших осіб:

- пов’язані зі злочинною поведінкою інших осіб;

- не пов’язані зі злочинною поведінкою інших осіб;

- пов’язані чи не пов’язані зі злочинною поведінкою інших осіб.

Кваліфікація аналізованих діянь має певні особливості. Їх обумовлено, зокрема, тим, що:

- здійснюють кримінально-правове оцінювання поведінки інших осіб, яка викликала вчинення діяння. Причому в певних випадках констатують, що така поведінка, принаймні за зовнішніми ознаками, є злочинною (за умов необхідної оборони та затриманні злочинця);

- оцінюють шкоду, заподіяну в результаті вчинення діяння, за обставин, які усувають їх злочинність, тобто констатують, що заподіяна шкода за загальним правилом є ознакою певного злочину;

- визначають наявність або ж відсутність передбачених законом ознак, характерних для конкретної підстави, яка усуває злочинність діяння;

- результатом оцінювання є висновок про те, що поведінка особи була правомірною, або ж, що діяння вчинене за відсутності обставин, які усувають його злочинність;

- оцінюють діяння, яке заподіяло шкоду, що перевищує допустиму.

Застосування відповідних інститутів Загальної частини кримінального права України передбачає вирішення питань кваліфікації і за нормами Особливої частини. Констатація факту, що має місце необхідна оборона, крайня необхідність чи затримання злочинця, можлива лише після того, як буде встановлено формальні ознаки певного злочину, передбаченого конкретною статтею Особливої частини кримінального законодавства. Відсутність у скоєному ознак будь-якого злочину чи малозначність посягання виключає навіть питання про потребу застосовувати кримінально-правові заходи і про обставини, що усувають злочинність діяння.

Статті Особливої частини КК, які містять обставини, що виключають злочинність діяння, є, принаймні, двох видів:

1) статті, які вказують на відсутність певних ознак складу злочину. Такі норми, „вплетені” в диспозиції заборонювальних норм, сформульовано як обмежувальні умови, не виділені в окремі частини статті КК. Вони стосуються конкретизації, своєрідного „нагадування” про інститути Загальної частини КК, за яких діяння не визнають злочином;

2) виключні статті, що передбачають незастосування окремих норм щодо певних категорій осіб. Їх в усіх випадках передбачають окремі частини тих самих статей КК, у яких передбачено відповідальність за певні дії.

Конституція України та міжнародно-правові акти прямо не передбачають обставини, які усувають злочинність діяння. Водночас, ціла низка конституційних положень дає підставу тлумачити їх як такі, що виключають злочинність окремих діянь, передбачених Особливою частиною КК. Таких положень у Конституції України нараховують близько півтора десятка.

Відсутність складу злочину в жодному разі не означає відсутності всіх обов’язкових ознак. Відсутність же факультативних ознак взагалі не можна оцінювати як відсутність ознак складу злочину. Оскільки вони факультативні, то й не обов’язкові, їх наявність не впливає на визнання повного складу відповідного посягання.

Тому передумовою застосування ч.2 ст.11 КК є кваліфікація посягання за формальними ознаками за певною статтею Особливої частини.

Якщо до вчинення злочину залучають особу, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, то за все, що вона вчинила, відповідає особа, яка її використовує. Особа ж, яка вчиняє діяння, виступає як знаряддя вчинення злочину. Тут має місце ситуація, яку в теорії кримінального права називають по-різному: „посереднє виконання”, „посередня винність” тощо.

Врахування вини при кримінально-правовій кваліфікації полягає в такому:

- якщо кримінально-правова норма передбачає певну форму вини, то посягання можна кваліфікувати за статтею КК, що виражає цю норму лише за умов „потрібної” форми вини, а в певних випадках і відповідного виду умислу чи необережності;

- відсутність форми вини, потрібної для певного злочину, не виключає того, що скоєне слід кваліфікувати за статтею, яка передбачає іншу форму вини;

- діяння, яке вчинено без вини, не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Оцінюючи поведінку особи після закінчення злочину, можна прийти до висновку, що вона може бути різною за своїм правовим значенням:

1) бути індиферентною для кримінального права;

2) характеризувати вчинений раніше злочин – підтверджувати мету, свідчити про мотиви дій винного;

3) вести до „перетворення” простого виду злочину на кваліфікований, простого чи кваліфікованого – на особливо кваліфікований;

4) становити собою склад іншого злочину;

5) мати ознаки позитивної посткримінальної поведінки.

Для позитивної посткримінальної поведінки характерно:

1) вчинення закінченого злочину („кримінальної поведінки”). При цьому особа може виступати як виконавець злочину, а в деяких випадках бути іншим співучасником;

2) такий злочин законодавець зараховує до тих, правові наслідки яких погашає подальша поведінка особи;

3) особа, яка вчинила злочин, що виконує чітко визначені в КК дії, які оцінюють як позитивні – бажана з погляду інтересів держави і суспільства поведінка;

4) заохочення особи, яка вчинила певний злочин, до відповідної поведінки застосуванням звільнення від кримінальної відповідальності. Причому звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених Особливою частиною КК, є обов’язком, а не правом правозастостосовних органів.

При позитивній посткримінальній поведінці від кримінальної відповідальності звільняють за таких умов:

1) вчинено не будь-який злочин, а один із тих, стосовно яких закон передбачає звільнення від кримінальної відповідальності за відповідної поведінки. Чинний КК передбачає таке звільнення у 13 випадках;

2) злочин є закінченим. При незакінченому злочині підставами звільнення є не ці обставини, а інститут добровільної відмови, більш пільговий для особи;

3) після закінчення злочину винний вчинив дії, прямо передбачені законом як умови звільнення від кримінальної відповідальності. Таке звільнення не впливає на кваліфікацію скоєного, не усуває його оцінку як злочину. Має місце лише специфічний правовий наслідок, позитивний для особи, яка після закінчення злочину діяла відповідно до вимог кримінального закону.

Дата добавления: 2014-01-14