Методи оцінки фінансових ризиків

Фінансовий ризик, як і будь-який ризик, має математично виражену ймовірність настання втрати, яка спирається на статистичні дані і може бути визначена з досить високою точністю. Щоб кількісно визначити величину фінансового ризику, необхідно знати всі можливі наслідки якої-небудь окремої дії. Ймовірність означає можливість отримання певного результату. Стосовно економічних завдань методи теорії ймовірності зводяться до визначення значень ймовірності настання подій та до вибору з можливих подій найбільш переважного, виходячи з найбільшої величини математичного очікування.

Математичне очікування якої-небудь події дорівнює абсолютній величині цієї події, помноженій на ймовірність її настання. Приклад [2, с. 261].

Є два варіанти вкладення капіталу. Встановлено, що при вкладенні капіталу в захід А отримання прибутку в сумі 15 тис. грн. має ймовірність 0,6; у варіанті Б – отримання прибутку в сумі 20 тис. грн. – 04. Тоді очікуване отримання прибутку від вкладення капіталу (математичне очікування) складе: варіант А 15 х 0,6 = 9 тис. грн.

варіант Б 20 х 0,4 = 8 тис. грн.

Ймовірність настання події може бути визначена об'єктивним методом або суб'єктивним.

Об'єктивний метод базується на обчисленні частоти повторення події. Наприклад, якщо в 120 випадках з 200 при вкладенні капіталу був отриманий прибуток 15 тис. грн., то ймовірність отримання такого прибутку складає 120 / 200 = 0,6.

Суб'єктивний метод визначення ймовірності ґрунтується на різних критеріях: особистому досвіді, експертній оцінці тощо.

Ступінь ризику вимірюється двома основними критеріями:

о середнє очікуване значення;

о коливається (мінливість) можливого результату.

Середнє очікуване значення є середньо зваженим для всіх можливих результатів, де ймовірність кожного результату використовується як частота або вага відповідного значення.

Однак на підставі лише середньої величини прийняти рішення на користь якого-небудь варіанту складно.

Для остаточного ухвалення рішення необхідно виміряти ступінь коливання показників, тобто визначити ступінь коливання можливого результату. Для цього на практиці застосовують дисперсію і середнє квадратичне відхилення, коефіцієнт варіації. Дисперсія визначається за формулою:

де – очікуване значення для кожного випадку спостереження;

- середнє очікуване значення;

– число випадків спостереження (частота).

Середнє квадратичне відхилення – це корінь квадратний з дисперсії.

Коефіцієнт варіації визначається за формулою:

Можна застосовувати також дещо спрощений метод визначення ступеню ризику. Кількісно ризик інвестора характеризується його оцінкою ймовірної величини максимального і мінімального доходів. При цьому чим більший діапазон між цими величинами при рівній їх імовірності, тим вище ступінь ризику.

Тоді для розрахунку дисперсії, середнього квадратичного відхилення і коефіцієнта варіації можна використовувати такі формули:

де Рmax - ймовірність здобуття максимального доходу (прибутку, рентабельності)

Х max - максимальна величина доходу;

Х – середня очікувана величина доходу;

Р min – ймовірність отримання мінімального доходу;

Х min – мінімальна величина доходу.

Окрім кількісних методів оцінки фінансових ризиків, можуть бути застосовані і інші підходи до вирішення управлінських завдань. У ризик – менеджменті готових рецептів немає і бути не може. Він вчить тому, як, знаючи методи, прийоми, способи вирішення тих або інших господарських завдань, досягти успіху в конкретній ситуації, зробивши її для себе більш-менш визначеною.

Особливу роль у вирішенні ризикових завдань грають інтуїція менеджера і інсайт – усвідомлення вирішення деякої проблеми, яке виявляється як несподіване осяяння.

У випадках, коли розрахувати ризик неможливо, ухвалення рішень відбувається за допомогою евристики.

Евристика є сукупністю логічних прийомів і методичних правил теоретичного дослідження і відшукання істини.

Ризик – менеджмент має свою систему евристичних правил, основні з яких зводяться до такого.

1. Не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал.

2. Треба думати про наслідки ризику.

3. Не можна ризикувати великим заради малого.

4. Позитивне рішення приймається лише за відсутності сумніву.

5. За наявності сумнівів приймаються негативні рішення.

6. Не можна думати, що завжди існує лише одне рішення. Можливо, є та інші.

Ступінь ризику, що спричиняє банкрутства, можна виміряти за допомогою коефіцієнта ризику:

де З max – максимально можлива сума збитку, грн.,

В – обсяг власних фінансових ресурсів з урахуванням точно відомих надходжень коштів, грн.

Дослідження ризикових заходів свідчать, що оптимальний коефіцієнт ризику складає 0,3, а коефіцієнт ризику, що спричиняє банкрутство інвестора – 0,7 та більше.

Дата добавления: 2014-11-06