Митна політика і основні її елементи

Засади та механізм митної справи в основному збігається в багатьох країнах, що зумовлено економічним глобалізмом інтеграційними процесами та розвитком гуманітарного законодавства, відкритістю суспільства, посиленням ролі та значення міжнародних зв’язків, економічним глобалізмом та зовнішньоекономічними відносинами. Відповідно до ст. 2 МК України митна політика — це система принципів та напрямків діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі. Іншими словами, вона залежна від потреби розвивати зовнішньоекономічну діяльність та співпрацювати із підприємцями інших країн.

Митна справа у всіх країнах є виключною монополією держави. Це означає виключне право держави на розробку засад митної політики і механізму її здійснення. Головний зміст державної монополії митної справи полягає в забезпеченні цілісного централізованого регулювання зовнішньоторговельного обміну. Кінцева мета митної політики, як це випливає із самого її легального визначення, — меркантильна й полягає у забезпеченні залучення додаткових коштів для формування бюджету. В той же час пробиває дорогу інше розуміння її сутності — сприяння економічному обігу та обміну між державами, забезпечення свободи пересування особистості та міжнародних контактів. Основне – забезпечення прав людини. Тому обмежувати митну політику лише фіскальними інтересами держави було в недалекоглядно.

Монополія митної справи вирішує по суті справи два завдання: найширше використання зовнішньоекономічних зв’язків для розвитку економіки країни й захисту її від несприятливого впливу зовнішньоекономічних факторів: спекулятивних, монопольних, кон’юнктурних і т. д. У такому ракурсі митна політика є засобом забезпечення інтересів населення країни та національної економіки.

Проте слід мати на увазі, що наявність стандартів у економічних, політичних, культурних та соціальних правах людини, діяльність транснаціональних компаній та міжнародного капіталу призводить до об’єктивної необхідності уніфікувати митну справу, спрощувати митні процедури та скорочувати час на їх проведення. Відповідно митне законодавство зближується через імплементацію норм міжнародного права у національне законодавство, запозичення кращих зарубіжних його зразків та практики здійснення, прикордонне митне співробітництво, створення митних союзів та митних зон.

Формування митної політики передбачає необхідність врахування двох важливих підходів у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності в її формуванні: фритредерство та протекціонізм. Перший — політика вільної торгівлі, за якої митні органи виконують переважно реєстраційні функції та не стягують експортні та імпортні мита. Не встановлюється також обмеження на зовнішньоторговий обіг. Власне таке спрямування політики СОТ. Метою діяльності СОТ є сприяння зниженню торговельних перешкод на шляху обміну товарами та послугами між країнами. Її політика спрямована на постійне зменшення імпортних тарифів і методичне усунення нетарифних методів регулювання міжнародних економічних відносин. СОТ також дозволяє вживати захисних заходів у ситуаціях, коли іноземна конкуренція завдає значних збитків певним виробництвам чи галузям вітчизняної економіки.

Другий навпаки — спрямований на захист власної промисловості та власного товаровиробника від зарубіжних конкурентів на внутрішньому ринку. Для протекціонізму характерні високі митні тарифи та обмеження імпорту. Проте, здебільше ці підходи сполучаються.

Митний протекціонізм вперше був започаткований у ХVІ столітті в Англії і пов’язувався із промисловою революцією. Для захисту інтересів промисловців та підприємств від конкуренції зі сторони голландських та французьких товарів були введені високі ставки мита на товари, які вироблялись в Англії. Паралельно було обмежено або заборонено ввезення товарів. Було введено такий порядок, відповідно до якого дозволялось привозити іноземні товари тільки на англійських суднах чи принаймні на кораблях країни походження товарів. При цьому за це стягувався додатковий збір. З колоній привозились товари виключно на англійських кораблях. Мета цих заходів полягала також у позбавленні Голландії переваг в торгівлі. Така політика продовжувалася майже 400 років, що дозволило Англії стати не тільки могутньою морською державою, але й вийти за економічним розвитком на перше місце у світі. Після того як було досягнуто передових позицій у промисловості і дешевизни англійських товарів, Англія докорінно змінила свою митну політику і перейшла до фритредерства.

В країнах, де сповідується політика протекціонізму, підсилюється спеціалізація тарифів, що призводить до їх громіздкості на заплутаності, частих змін, у яких важко розібратися не тільки експортерам та імпортерам, але й самим митним органам. Тарифна політика при фритредерстві, як правило, стабільна. Тарифи мають низькі, інколи символічні ставки, а митні надходження до бюджету формуються лише на основі декількох статей.

Формування сучасної митної політики України враховує стан її економіки, геополітичне становище та необхідність залучення іноземних інвестиції, що не можливо зробити без політики фритредерства. Це пояснюється тим, що через країну проходять великі міжнародні транспортні артерії, й Україна по суті є великим транспортним коридором. Всякі спроби ускладнити пересування товарів по цих транспортних коридорах можуть призвести до важких наслідків для економіки. У той же час просліджується тенденція до протекціонізму і захисту інтересів національного товаровиробника. На митну політику України впливають й суб’єктивні фактори, геополітичні тенденції, які примушують враховувати національні інтереси в митній політиці, захищати економічні інтереси як країни у цілому, так і її окремих регіонів.

Функціонально митна політика зводиться до забезпечення права громадян України на пересування, забезпечення економічних інтересів України, в тому числі її фіскальної політики, забезпечення міжнародного економічного, політичного, культурного та соціального співробітництва, зайняття місця у міжнародному розподілі ринків.

Митна політика України зводиться до необхідності забезпечення її єдності на всій території, координації зусиль усіх митних органів на виконання її пріоритетних напрямків, удосконалення нормативно-правової бази, взаємодії та тісної співпраці із митними органами інших країн. Митна політика включає в себе елементи гуманітарної, економічної (зовнішньоекономічної), торгової, фінансової, науково-технічної, інвестиційної, природоохоронної та інших видів політики.

У ринковій економіці держава здійснює регулювання ЗЕД з метою забезпечення безпеки країни і захисту загальнонаціональних інтересів. Діяльність державних органів по регулюванню ЗЕД здійснюється практично у всіх країнах світу, але її масштаби, форми і методи, конкретні цілі і завдання визначаються кожною країною, виходячи з її масштабів, положення в сучасному світі, зовнішньої і внутрішньої політики держави.

Державне регулювання ЗЕД здійснюється різними методами, що залежно від кваліфікаційних ознак (критеріїв) підрозділяються на адміністративні й економічні, тарифні і нетарифні.

Економічні методи регулювання ЗЕД базуються на використанні економічних інструментів торгової політики — мита, податків (ПДВ, акцизів і ін.) і митних зборів. Використовуючи ці інструменти, держава впливає на економічні інтереси суб’єктів ЗЕД і на їхню поведінку. Ці методи більшою мірою відповідають природі ринкових відносин і тому відіграють головну роль у регулюванні ЗЕД у сучасних умовах. Так ЗУ „Про ставки вивізного (експортного) мита на брухт легованих чорних металів, брухт кольорових металів та напівфабрикати з їх використання”[8] від 13 грудня 2006 р. за своєю суттю спрямований на захист економічних інтересів національних виробників металів.

Адміністративні методи включають державні правила, нормативи, заборони, за допомогою яких держава здійснює безпосередній вплив на суб’єктів ЗЕД, регламентує різні сторони їхньої діяльності в інтересах суспільства. Адміністративні методи в більшості випадків суперечать природі ринкових відносин, і тому сфера їхнього застосування поступово звужується. Але найбільш суттєвий захід адміністративного впливу — контроль, у тому числі й митний, зберігає свою актуальність та значення і тепер.

Програмно-технічні що полягають у широкому використанні технічних засобів, зокрема електронних, та спеціального програмного забезпечення яке сприяє здійсненню митної справи, особливо митного оформлення та митного контролю, ведення митної статистики. Останнім його проявом є запровадження системи «Електронна митниця».

Тарифні методи поряд з податками та зборами є основою економічного регулювання ЗЕД. Виняткова роль митних тарифів у регулюванні ЗЕД визначила доцільність їхнього особливого розгляду, поза зв’язком з іншими методами економічного регулювання. Тарифне регулювання спрямоване переважно на захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції, у тому числі недобросовісної. У системі тарифного регулювання вирішальну роль відіграють ввізні мита.

Експортні мита вважаються суперечними природі ринкових відносин, міжнародні і регіональні союзи й угоди не рекомендують їх використовувати в міжнародній торгівлі. Тому вони застосовуються досить рідко.

У більшості випадків імпортні товари мають вітчизняні аналоги і складають конкуренцію останнім. Ввізні мита на такі товари повинні визначатися з урахуванням співвідношення між світовими і національними витратами і цінами. Ці співвідношення по групах і видах продукції можуть, як правило, коливатися в дуже широкому діапазоні, що визначає необхідність диференціації ставок ввізного мита по групах і видах продукції. В зв’язку з цим вони часто змінюються.

При обмеженому асортименті завезеної продукції і масовості завезення ставки мита можуть встановлюватися індивідуально для конкретних суб’єктів чи виробів з орієнтацією на їх індивідуальні вихідні головні параметри.

Мито є найважливішим економічним регулятором ЗЕД, за допомогою якого реалізується технічна політика держави в області зовнішньоекономічного обміну, і тому ставки ввізного мита не можуть бути інертними до технічного рівня і фізичного стану імпортованих машин і устаткування, а тим більше створювати переваги для імпорту морально застарілих і фізично зношених машин і устаткування.

Основною правовою базою для стягнення мита є МК України, Закон України «Про єдиний митний тариф» - найбільш динамічний закон, що перетерпіває постійні зміни та доповнення. Відповідно до цього закону митний тариф є своєрідним зводом ставок мита, що застосовуються до переміщуваних через митний кордон України товарів і систематизованим відповідно до ТН ЗЕД СНД. У той же час ці ставки постійно змінюються. Відповідно до чинного законодавства при формуванні імпортного митного тарифу базові ставки ввізного мита установлюються до товарів, що ввозяться з країн, у торгово-політичних відносинах з якими Україна застосовує режим найбільшого сприяння.

До товарів, що ввозяться з країн, торгово-політичні відносини з якими не передбачають режим найбільшого сприяння, або країн походження яких не визначено, ставки ввізного мита збільшуються в два рази, за винятком випадків надання тарифних пільг, преференцій.

Дата добавления: 2014-11-06