Дія митних законів

Відповідно ст.7 МК України законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, МК, законів України та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, виданих на основі та на виконання Конституції України, МК та законів України. Якщо міжнародним договором України, укладеним в установленому законом порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Джерела митного права

Джерелами митного права є різноманітні зовнішні форми вираження норм митного права, які встановлюють загальні правила поведінки суб’єктів у митній сфері. В зв’язку з тим, що в більшості митні відносини є владовідносинами, то основне регулятивне навантаження приходиться на нормативні акти. Це пояснюється тим, що при здійсненні митної справи митні органи та їх посадові особи повинні керуватися виключно нормами права.

Основним джерелом митного права, як і інших галузей законодавства України, є Конституція України. В ній встановлено ряд норм, які мають загальне значення: про спрямування діяльності держави та її органів, про верховенство права, про міжнародні договори як частину національного законодавства України, про забезпечення регулювання і захисту власності, екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, спрямованість зовнішньоекономічної діяльності на забезпечення національних інтересів шляхом підтримання мирного й взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства та інші.

Другий рівень конституційних норм — спеціальний. Він встановлює висхідні засади митної діяльності в Україні. Так, відповідно до п. 9 ст. 92 Конституції України засади зовнішньоекономічної діяльності і митної справи визначаються виключно законами України. Пункт 22 цієї статті встановлює, що виключно законами України також встановлюється державний бюджет і бюджетна система; система оподаткування; податки і збори; засади створення й функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційних ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України. До повноважень КМ України п. 8 ст. 116 Конституції України віднесено організація й забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи.

До конституційних норм відноситься також Декларація про державний суверенітет та Акт проголошення незалежності України.

Інтеграційний напрям розвитку законодавства та міжнародні зобов’язання України перед іншими країнами визначають значення міжнародних конвенцій і домовленості у сфері митного права як його джерел. Це випливає з того, що, якщо є розбіжності між міжнародними актами, що ратифіковані в Україні, і національним законодавством, діють саме перші.

Міжнародні угоди з митної справи охоплюють такі напрями як:

— процедуру догляду міжнародних поштових відправлень;

— уніфікацію митних правил при морському, залізничному, повітряному, автомобільному сполученні та змішаних перевозах;

— митне оформлення контейнерів;

— правовий статус осіб, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання і митний режим багажу, що перевозиться окремо від пасажирів.

Серед джерел митного права можна назвати і такі акти як:

1) публікації Міжнародної торговельної палати, наприклад Міжнародні торгові терміни — «Інкотермс-90», «Уніфіковані звичаї й практика для документарних акредитивів»;

2) документи Європейської економічної комісії ООН, наприклад, загальні умови постачань, проформи контрактів і т. п.;

3) звичаєве право (звичаї, звичаї ділового обігу);

4) судово-арбітражна практика.

Основне ж навантаження регулювання митних відносин припадає все ж таки на МК України, як кодифіковане зібрання найбільш важливих норм митного права. МК України прийнято 20 грудня 2001 р. і підписано Президентом України 11 липня 2002 р введено в дії з 2004 р.

Структурно МК України складається із преамбули, 21 розділу[16], що розбиті на 67 глав і мають 432 статті. Характерно, що кодекс у редакції від 20 грудня 2001 р. мав 24 розділи, що були розбиті на 78 глав і мали аж 524 статті:

І — «Загальні положення», статті 1—39;

ІІ — «Митний контроль», статті 40—69;

ІІІ — «Митне оформлення», статті 70—90;

ІV — «Переміщення та пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України», статті 91—109;

V — «Митні процедури при переміщенні товарів через митний кордон України різними видами транспорту», статті 110—153;

VІ — «Розпорядження товарами, що перебувають під митним контролем», статті 154—175;

VІІ — «Підприємницька діяльність із надання послуг з декларування товарів і транспортних засобів та перевезення товарів, що переміщуються через митний кордон України або перебувають під митним контролем», статті 176—184;

VІІІ — «Митний режим щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України», статті 185 —246;

ІХ — «Особливості пропуску та оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами» статті 247—255;

Х — «Контроль за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності», статті 256—258;

ХІ — «Митна вартість товару і методи визначення митної вартості товарів», статті 259—275;

ХІІ — «Країна походження товарів», статті 276—285;

ХІІІ — «Митні пільги» статті 286—302;

ХІV — «Митна статистика», статті 303—310;

ХV — «Українська Класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності», статті 311—314;

ХVІ — «Верифікація сертифікатів про походження товарів з України», статті 315—318;

ХVІІ — «Порушення митних правил і відповідальність за них. Відповідальність осіб, що беруть участь у провадженні у справах про порушення вимог митних правил», статті 319—355;

ХVІІІ — «Провадження у справах про порушення вимог цього кодексу», статті 356—406;

ХІХ — «Працівники митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій України», статті 407—432;

ХХ — «Прикінцеві положення».

Структура митного кодексу України зумовлює систему цього права та відповідно послідовність викладення матеріалу у цьому підручнику. У той же час за наполяганням Президента України і ряду народних депутатів відносини, що стосуються митно-тарифного регулювання, і в подальшому зберегли свою відносну автономію.

Положення МК України деталізуються у поточних законах. Наприклад, Закон України „Про внесення змін до закону України „Про митний тариф України”[17] регулює види та порядок стягнення мита. Серед інших законів України, що відносяться до митного права, варто відзначити такі як «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 р., «Про введення єдиного збору, що стягується у пунктах пропуску через державний кордон України» від 4.11.1999 р., «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби» від 24.05.1996 р., «Про транзит вантажів» від 20.10.1999 р., «Про звільнення від обкладення митом предметів, які вивозяться (переміщуються) громадянами через митний кордон України», «Про режим іноземного інвестування», «Про вивіз, ввезення й повернення культурних цінностей», «Про гуманітарну допомогу» та інші.

Значна кількість норм митного права міститься в підзаконних нормативних актах, які отримали назву адміністративної нормотворчості. За її допомогою наповнюються реальним змістом відсильні норми законів. Окрім цього, дається трактування деяких термінів: «недобросовісний декларант», «життєво важливі інтереси» тощо. До нормативних актів відносяться Укази Президента України, Постанови КМ України. Це пояснюється характером митної справи та необхідності оперативно вирішувати ряд питань щодо забезпечення вигоди для українських громадян при перетині митного кордону, підприємців при здійсненні ЗЕД, інші джерела права.

У митному праві України присутня значна частка відомчих норм, що приймаються наказами Державної митної служби України. Державна митна служба України як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи та здійснює управління цією сферою відповідно до п. 8 Положення про державну митну службу України в межах своєї компетенції видає накази, організовує і контролює їх виконання. У передбачених законодавством України випадках її рішення є обов’язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоуправління, підприємствами, закладами і організаціями всіх форм власності та громадянами. В разі необхідності ДМСУ видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування спільні акти. Нормативно-правові акти Держмитслужби України, як і інші, підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Чинне законодавство визнає регулятором ЗЕД контракти між безпосередніми учасниками такої діяльності. Цей регулятор ґрунтується на нормах національного права, що мають обов’язковий (імперативний) характер, і нормах міжнародного права, що носять диспозитивний характер, коли сторони мають право відступати від цих норм. Диспозитивний характер властивий міжнародним конвенціям, наприклад, Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція 1980 р.). Диспозитивні норми права відіграють велику роль у взаєминах іноземних партнерів, тому що сприяють однаковості в розумінні самих термінів, прав і обов’язків сторін, не вимагають знання законодавства країни іноземного партнера, сприяють прискоренню проведення переговорів.

Як і в більшості правовідносин галузевого характеру важливим є врегулювання відносин щодо дії актів митного законодавства: у часі, у просторі та за колом осіб. Загальноприйнято, що акти законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Тож встановлення такого дня має важливе значення для застосування норм митного права.

Норми митного законодавства, як і норми іншого законодавства, діють в часі, просторі та по колу осіб. Це визначено загальними нормами і зокрема ЗУ “Про вступ законів у чинність”, загальними теоретичними постулатами та самим митним законом. Акти митного законодавства мають свій порядок прийняття, надання їм чинності (реєстрації, опублікування и вступу в силу.

Дія в часі. Акти митного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Так МК України набрав чинності з 1 січня 2004 р., а деякі його норми, як було вказано – з моменту вступу в СОТ.

Зазвичай акт митного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

Слід звернути увагу, що Конституційного Суду України визначив три типи дії темпоральних норм: негайна – (безпосередня) дія, ультраактивна дія (збереження дії старого закону), ретроактивна (зворотна) дія. На такій основі запропоновано способи дії норми у часті виділяти на: перспективну дію – поширення норм права на юридичні факти, які виникнуть після вступу норми у силу; негайну дію – поширення норми права на юридичні факти минулого та ті правовідносини, які виникли раніше та після вступу норми у силу; зворотна дія – поширення норми права на юридичні факти та правовідносини, котрі виникли до дати вступу норми в силу, незалежно від того, скільки пройшло часу від цієї дати[18].

Дія в просторі - акти митного законодавства діють на підвідомчій митному органу, що їх прийняв території:

- всієї України – норми, що прийняті загальноукраїнськими органами законодавчої і виконавчої влади;

- на території певного адміністративного утворення - норми, що прийняті з державними місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Щодо регулювання митних відносин це стосується норм, які діють на території митного регіональних митниць, чи вільних економічних зон;

- на території певної юридичної особи – прийняті юридичними особами у межах їх компетенції локальні нормативні акти(наприклад про зміни у чергуванні, переведенні працівників з однієї зміни у іншу);

Дія по колу осіб - акти митного законодавства поширюються на всіх осіб, що знаходяться на території, в межах якої діє це законодавство. Але норми, що регулюють відносини за участі фізичних осіб не поширюються на відносини за участю юридичних осіб, а тим більше норми, що регулюють відносини за участі юридичних осіб не поширюються на відносини за участю фізичних осіб. Крім цього, цивільним законодавством встановлюються окремі правила для юридичних осіб різної форми власності та організаційно-правової форми.

Дата добавления: 2014-11-06