Поняття, суб’єкти і підстави банкрутства

Однією з юридичних підстав ліквідації суб’єкта господарювання є банкрутство, яке як явище має економіко – правовий характер. Підстави і порядок визнання суб’єкта господарювання банкрутом встановлені ГК (ст. ст. 209 – 215). Законом України від 30.06.1999 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (далі – Закон).

Згідно з ч. 2 ст. 209 ГК банкрутством вважається нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури. З порівняльного аналізу назви ст. 209 ГК — «Неспроможність суб'єкта підприємництва» і змісту цієї статті можна зробити висновок, що законодавець вживає терміни «нездатність і «неспроможність» як тотожні. У свою чергу, неплатоспроможність – це неспроможність суб’єкта господарської діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, не інакше як через відновлення платоспроможності. Цим також підкреслюється економічний і правовий характер банкрутства.

Власне банкрутство, відповідно до ст. 1 Закону – це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури, наслідком якої є ліквідація (припинення) діяльності суб’єкта підприємницької діяльності, визнаного судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

З економічної точки зору банкрутство – це неспроможність продовження суб’єктом господарської діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб'єкт має стільки боргів перед кредиторами, зобов'язань перед бюджетом і невиплаченої зарплати що коли їхні вимоги будуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майна суб'єкта, активів у ліквідній формі не вистачить для їх задоволення.

Юридичний аспект банкрутства полягає, насамперед, у тому, що у суб'єкта є кредитори, тобто особи, що мають підтверджені документами майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб'єкта господарювання.

Сторонами у справах про банкрутство є кредитори і боржник (після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом боржник набуває статусу банкрута.

Кредиторами у справі про банкрутство можуть бути будь-які юридичні або фізичні особи, які мають у встановленому порядку підтверджені відповідними доказами грошові вимоги до боржника, вимоги щодо виплати заробітної плати, а також щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Кредитори у справі про банкрутство є таких категорій:

­ конкурсні кредитори — кредитори за вимогами до боржника, боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До кон­курсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство;

­ поточні кредитори — кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство;

­ кредитори вимогами про виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди. До цієї категорії кредиторів віднесено тих, чиї вимоги до боржника, виникли як до, так і після порушення провадження у справі про банкрутство;

­ кредитори, вимоги яких забезпечено заставою майна боржника.

Кредиторами у розумінні Закону (ч. 6 ст. 1) можуть бути органи державної податкової служби та інші державні органи, що здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно зі ст. 2 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими Фондами» (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 № 550-IV) таке право також надано:

­ митним органам — стосовно акцизного збору та податку на додану вартість (з урахуванням випадків, коли законом обов'язок з їх стягнення або контролю покладається на податкові органи), ввізного та вивізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), які відповідно до законів справляються при ввезенні (пересиланні) товарів і предметів на митну територію України або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України;

­ органам Пенсійного Фонду України — стосовно збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

­ органам фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування (Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності) — стосовно внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у межах компетенції цих органів, встановленої законом.

При проведенні процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів у справі представляють збори кредиторів або обраний ними комітет кредиторів (ч. 9 ст.7 Закону).

Ним може бути будь-яка фізична особа — підприємець чи юридична особа, стосовно якої за наявності підстав, передбачених Законом, господарським судом порушено провадження у справі про банкрутство.

Боржник у справі про банкрутство – це суб’єкт підприємницької діяльності неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Законодавством встановлено певні обмеження щодо порушення провадження у справі про банкрутство чи застосування передбачених Законом процедур стосовно окремих суб'єктів.

Згідно з ч. 6 ст. 5 Закону справи про банкрутство гірничих підприємств (гірни­чодобувні підприємства, шахти, рудники, копаль­ні, кар'єри, розрізи, збагачувальні фабрики, шахто - вуглебудівні підприємства), створених у процесі приватизації та корпоратизації, у статутних фондах. яких частка держави становить не менше 25 відсотків і продаж акцій яких розпочався, можуть бути порушені не раніше ніж через один рік від початку виконання плану приватизації (розміщення акцій). Виходячи зі змісту статті 11 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» від 04.03.92 р. початком виконання плану приватизації слід вважати дату затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації уповноваженими органами приватизації.

Згідно з ч. 7 ст. 5 Закону його положення не застосовуються до юридичних осіб - казенних підприємств, тобто вони не можуть бути визнані банкрутами, а також на фізичних осіб – не підприємців. У разі подання заяви про порушення провадження у справі про банкрутство казенних підприємств господарським судам слід відмовляти у прийнятті таких заяв з посиланням на ч. 7 ст. 5 та ч. 1 ст. 8 Закону.

Крім сторін, учасниками провадження у справі про банкрутство є:

­ арбітражний керуючий(розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) - фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду;

­ власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника;

­ Фонд державного майна України і державний орган з питаньбанкрутства -у разі порушення провадження щодо державних підприємств-боржників, або підприємств, частка державного майна в статутному фонді яких перевищує 50 відсотків;

­ представник органу місцевого самоврядування - щодо комунальних підприємств-боржників;

­ представник працівників боржника (особа, уповноважена загальними зборами трудового колективу боржника з правом до радчого голосу).

Державну політику щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, здійснює державний орган, з питань банкрутства. Державний департамент – з питань банкрутства, який діє у складі Міністерства економіки відповідно до Положення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2006 р. № 533.

Державний департамент з питань банкрутства, відповідно до ст. 214 ГК та п. 4 Положення:

­ сприяє створенню організаційних, економічних та інших умов для здійснення процедур відновлення пла­тоспроможності боржника або визнання його банкрутом;

­ забезпечує ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, визначає форму подання арбітражними керуючими (розпорядниками майна, керуючими санацією, ліквідаторами) (далі - арбітражні керуючі) інформації, необхідної для ведення зазначеної бази даних;

­ забезпечує здійснення процедури банкрутства відсутнього боржника;

­ організовує роботу із забезпечення підготовки, пе­репідготовки та підвищення кваліфікації арбітражних керуючих;

­ ліцензує діяльність арбітражних керуючих;

­ організовує роботу комісії з підготовки пропозицій господарському суду щодо кандидатур арбітражних ке­руючих, утвореної Мінекономіки;

­ пропонує господарському суду за участю органу, уповноваженого управляти державним майном, канди­датури арбітражних керуючих для державних підпри­ємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, та в ін­ших випадках, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»;

­ аналізує результати діяльності арбітражних керуючих, готує та подає на розгляд Мінекономіки відповідні матеріали з висновками та пропозиціями;

­ організовує проведення експертизи фінансового становища державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності пере­вищує 25 відсотків, у процесі підготовки справи про банкрутство до розгляду або під час її розгляду господарським судом у разі призначення судом експертизи з наданням відповідного доручення;

­ готує на запит суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновки щодо наявності ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної влас­ності перевищує 25 відсотків;

­ узагальнює практику застосування законодав­ства з питань банкрутства та ліцензування діяльності арбітражних керуючих, готує та подає на розгляд Мінекономіки пропозиції щодо його вдосконалення;

­ розробляє проекти типових документів з питань здійснення процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом і подає їх Мінекономіки;

­ розглядає пропозиції органів виконавчої влади щодо фінансування заходів, передбачених планом досудової санації, за рахунок коштів державного бюджету і подає Мінекономіки відповідні висновки;

­ здійснює у визначених Мінекономіки межах управління майном підприємств, що належать до сфери управління зазначеного Міністерства;

­ видає відповідно до законодавства довідки про порушення провадження у справі про банкрутство підприємств, визнання їх банкрутами, перебування у процедурі банкрутства;

­ виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Підставою для застосування господарським судом банкрутства до суб’єкта підприємництва кредитора з його ініціативи є необхідність таких умов:

­ боржник неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредитором упродовж трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати;

­ грошові вимоги кредиторів до боржника повинні бути безспірними (визнані боржником, підтверджені неоплаченими розрахунковими документами, наявними виконавчим листом чи іншими документами, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів);

­ досягнення сукупної заборгованості боржником за безспірними вимогами кредиторів не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку до дня подання заяви до господарського суду.

За заявою боржника справи про банкрутство порушується відповідно до ч. 5 ст. 7, ст.51 або 53 Закону, за наявності таких підстав: задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами; орган боржника уповноважений, згідно з установчими документами або законодавством, приймати рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення до господарського суду зі заявою про порушення справи про банкрутство; при ліквідації боржника (не у зв'язку з процедурою банкрутства) встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі; в інших випадках, передбачених п. 5 ст. 7 Закону.

За наявності таких умов боржник зобов'язаний в місячний строк звернутися до господарського суду зі заявою про порушення справи про банкрутство.

Дата добавления: 2014-11-06