Поняття і характеристика основних положень досудового слідства 1 страница

Основні положення досудового слідства — це визначені законом на основі принципів кримінального процесу положення, правила, що віддзеркалюють характерні риси та особливості досудового слідства як стадії і своїми вимогами спонукають органи дізнання й досудового слідства до швидкого, раціонального, всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, виконання зав-

Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами // За ред. В. П. Шибіко. — К., 2000. — С 535—541.

Абдурахмааов Р. С, Очередив В. Т. Протокольная форма досудебной подготовки материалов. — Волгоград, 1986. — С. 14—15.

дань даної стадії й охорони в ній справ і законних інтересів громадян і юридичних осіб¹.

До таких положень належать норми КПК, які регулюють: підслідність; провадження досудового слідства; забезпечення прав учасникам досудового слідства; недопущення розголошення даних досудового слідства; складання процесуальних документів при провадженні досудового слідства; розслідування злочинів групою слідчих; використання науково-технічних засобів при розкритті й розслідуванні злочинів, тощо.

Розглянемо деякі з них.

Підслідність. Кожен орган слідства повинен знати, які саме справи він має право розслідувати, щоб не вийти за межі своєї компетенції. Для цього й існують правила про підслідність кримінальних справ, що визначені відповідною частиною глави XI кримінально-процесуального закону, нормами якої регулюються відносини, що виникають між відповідними органами держави і посадовими особами у зв'язку з досудовим слідством кримінальної справи. Отже, підслідність обумовлює правильний розподіл кримінальних справ між різними органами досудового слідства².

Підслідність слід відрізняти від підсудності. За своєю юридичною природою ці поняття однорідні, але не тотожні. Перше визначає повноваження органів слідства і дізнання з розслідування злочинів шляхом ведення кримінальних справ, друге — повноваження судів з їх розгляду; ці два інститути мають важливе значення для організації успішної боротьби зі злочинністю³.

Розрізняють п'ять видів підслідності кримінальних справ: предметну (родову), персональну, альтернативну, за зв'язком справ і територіальну (або місцеву).

За предметною підслідністю орган, який розслідуватиме справу, визначається за характером вчиненого злочину, його кваліфікацією. За цією ознакою розмежовується компетенція в частині розслідування між різними органа-

¹ Михеєнко М. М., Нор В. Т., ШибікоВ. П. Зазнач, праця. — С 208.

² Зинатуллин 3. 3., Салахов М. С, Чулюкив Л. Д. Подследственность уголовных дел. — Казань, 1986. — С. 7.

³ Ягодинский В. Н. Подследственность преступлений. — К.. 1994. — С. 16.

досудового слідства: слідчими прокуратури, органів

_утрішніх справ, податкової міліції та органів безпеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 112 КПК досудове слідство у справах про умисне вбивство, доведення до самогубства, незаконне позбавлення волі або викрадення людини, порушення правил екологічної безпеки, зґвалтування, привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем та деякі інші злочини проводять слідчі прокуратури.

Справи про дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, державна зрада, посягання на життя державного чи громадського діяча, диверсія, шпигунство та інші, вказані в ч. З ст. 112 КПК, розслідуються слідчими органів Служби безпеки України.

У справах про такі злочини, як ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів, незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків, легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинних шляхом, ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок, а також фіктивне банкрутство, досудове слідство провадиться слідчими податкової міліції (ч. 4. ст. 112 КПК).

Справи про умисне тяжке тілесне ушкодження, катування, незаконне проведення аборту, порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та їдкими речовинами або радіоактивними матеріалами, жорстоке поводження з тваринами, проституція або примушення чи втягнення до заняття проституцією, незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів, хуліганство, крадіжка,, грабіж, розбій тощо, а також у всіх справах про злочини, вчинені неповнолітніми, досудове слідство проводиться слідчими органів внутрішніх справ (ч. 2 ст. 112 КПК).

Персональна підслідність визначається суб'єктом злочину, наприклад, усі справи про злочини, вчинені непов-

нолітніми, тобто особами, яким не виповнилось 18 років, за винятком справ, що належать до виключної компетенції слідчих прокуратури, повинні розслідуватись слідчими органів внутрішніх справ.

Альтернативна підслідність означає, що слідство проводить той орган, який порушив справу (наприклад, у разі приховання валютної виручки, крадіжки державних або громадських коштів та крадіжки в особливо великому розмірі), і якщо при цьому будуть виявлені посадові злочини, пов'язані зі злочинами, за якими порушено справу, то вони розслідуються тим самим органом, який порушив ■ справу.

Підслідність за зв'язком справ застосовується тоді, коли розслідування однієї чи кількох справ пов'язане з розслідуванням іншої справи. Наприклад, підслідність за зв'язком справ застосовується при розслідуванні кримінальної справи, в якій в одне провадження об'єднано справи по обвинуваченню декількох осіб — співучасників вчинення одного чи кількох злочинів або по обвинуваченню однієї особи у вчиненні кількох злочинів.

Справи про завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, завідомо неправдиве показання, відмову свідка від давання показань або відмову експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків, розголошення даних досудового слідства або дізнання, приховування майна, приховування злочину розслідуються тим органом, до підслідності якого відноситься справа, у зв'язку з якою були вчинені зазначені злочини.

Територіальна підслідність визначає, слідчий якого саме адміністративного району (області) повинен розслідувати дану кримінальну справу. Згідно зі ст. 116 КПК досудове слідство проводиться в тому районі, де вчинено злочин. Якщо місце вчинення злочину невідоме, а також з метою забезпечення ефективності розслідування, досудове слідство може проводитися за місцем знайдення ознак злочину, місцем перебування більшості свідків або обвинуваченого (підозрюваного). Слідчий, встановивши, що дана справа йому не підслідна, зобов'язаний провести всі невідкладні дії, після чого передає справу прокуророві для направлення її за підслідністю. Спори про підслідність вирішуються відповідними прокурорами У межах їх компетенцій. Якщо справу порушено в кількох

або містах різних областей, спір про підслідність Генеральний прокурор України або його заступ-

к(Зет. И7КПК).

Провадження досудового слідства. Відповідно до ст. 113 КПК розслідування починається після порушення кримінальної справи. Як виняток, у невідкладних випадках дозволяється до прийняття рішення про порушення кримінальної справи провести огляд місця події, щоб з'ясувати наявність підстави для такого рішення, і, за наявності для того підстав, кримінальну справу в таких випадках має бути порушено негайно (ч. 2 ст. 190 КПК), і застосувати накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку. Однак існують випадки, коли органи досудового слідства, порушуючи вимоги ч. 1 ст. 113 КПК, провадили слідство без порушення кримінальної справи, а суди, всупереч роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, даним у п. 13 постанови «Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування» від 25 березня 1988 р. № 3, не повертали такі справи для проведення додаткового розслідування, а постановляли обвинувальні вироки, обмежуючись лише реагуванням на зазначені факти винесенням окремих ухвал, хоч ці порушення вимог кримінально-процесуального закону є істотними, що тягнуть за собою скасування вироку. Як приклад можна навести кримінальну справу по обвинуваченню М., засудженого за ч. 1 ст. 222 КК України (нині — ст. 263) Київським районним судом м. Одеси, в якій не було винесено постанову про порушення кримінальної справи, проте суд ухвалив обвинувальний вирок. Крім того, ні в постанові про пред'явлення обвинувачення, ні в обвинувальному висновку дії М. не було кваліфіковано.

Як зазначалося, провадження слідчих дій до порушення кримінальної справи не допускається, за винятком вказаних випадків. Це правило «за своїм значенням належить до основних ідей судового провадження»¹. Порушення кримінальної справи у більшості випадків означає визнання факту вчинення злочину і є підставою для провад-

Савяцкий В. М. Надо ли реформировать стадию возбуждения уголовного дела? // Советское государство и право. — 1974. — № 8. — С. 84.

ження розслідування. Постанова про порушення кримінальної справи є правовою основою для проведення слідчих і процесуальних дій, спрямованих на розкриття злочину. Вона зобов'язує орган дізнання, слідчого, прокурора вжати в межах своєї компетенції всі передбачені законом заходи зі встановлення подій злочину, осіб, винних у його вчиненні й до їх покарання.

Рішення щодо прийняття до свого провадження кримінальної справи є правовою підставою для її розслідування конкретною особою: дізнавачем, слідчим чи прокурором. З моменту винесення постанови про порушення кримінальної справи і прийняття її до свого провадження ця особа набуває всіх передбачених законом повноважень щодо виконання у справі слідчих та інших процесуальних дій, і на неї лягає особиста відповідальність за їх своєчасне проведення, за всебічне, повне та об'єктивне дослідження обставин справи, прийняття законних та обгрунтованих рішень, забезпечення прав і законних інтересів громадян, що залучаються до розслідування.

З метою всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин вчинення злочину в ст. 26 КІТО визначені підстави та порядок об'єднання й виділення кримінальних справ.

При об'єднанні кількох кримінальних справ в одному провадженні можуть бути справи з обвинувачення кількох осіб — співучасників вчинення одного чи кількох злочинів або з обвинувачення однієї особи у вчиненні кількох злочинів.

Виділення справи допускається тільки за необхідності, якщо це не позначиться негативно на всебічності, повноті й об'єктивності дослідження і вирішення справи.

Об'єднання і виділення справ проводиться за постановою особи, яка провадить дізнання, дізнавача, слідчого, прокурора або за ухвалою чи постановою суду (ст. 26 КПК).

Виділення справи в окреме провадження відбувається в таких випадках:

1) якщо розслідується кримінальна справа щодо кількох обвинувачених і щодо одного чи частини з них провадження розслідування зупиняється через тяжку хворобу або ж ухилення від слідства (ч. 4 ст. 206 КПК);

2) якщо у вчиненні злочину разом з дорослим брав участь неповнолітній, то в кожному випадку має бути з'я-

ано можливість виділення справи щодо неповнолітнього в°окреме провадження (ст. 439 КПК);

3) якщо при розслідуванні справи буде встановлено, що йсь злочин або якась особа, що його вчинила, не пов'язані з основною справою;

4) якщо неможливо закінчити розслідування в повному обсязі в наданий законом строк тримання обвинуваченого під вартою і немає підстав для зміни запобіжного заходу. ^а прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування у даній справі, дав згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення, то справа щодо нерозслідуваних епізодів злочинів виділяється в окреме провадження і закінчується у загальному порядку (ч. 4 ст. 156 КПК).

Неправильне об'єднання або виділення кримінальних справ є підставою для повернення справи на додаткове розслідування.

Розслідування має проводитися швидко, щоб своєчасно виявити і закріпити докази, необхідні для правильного вирішення кримінальної справи. Це є важливою умовою виконання завдань боротьби зі злочинністю, забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу. Тому кримінально-процесуальний закон передбачає досить стислі строки досудового слідства.

Згідно зі ст. 120 КПК досудове слідство у кримінальній справі повинно бути закінчено протягом двох місяців. До цього строку входить час з дня порушення кримінальної справи до дня направлення її прокурору з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру або до закриття чи зупинення провадження досудового слідства.

У разі неможливості закінчити розслідування в цей строк через великий обсяг справи, її складність його може продовжити районний, міський прокурор, військовий прокурор армії, флотилії, з'єднання гарнізону та прирівняний до них прокурор — до 3 місяців, а в особливо складних справах прокурор Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, військовий прокурор округу, флоту (на правах прокурора області) і прирівняний до них прокурор °о його заступник на підставі мотивованої постанови 'Лідчого — до 6 місяців. Далі продовжувати термін досу-

дового слідства можуть лише у виняткових випадках Генеральний прокурор України або його заступники. Максимального терміну провадження по кримінальній справі КПК не передбачає.

Ці правила продовження строків досудового слідства не поширюються на справи, в яких не встановлено особу, що вчинила злочин. Перебіг строку досудового слідства в таких справах починається з дня встановлення особи, щ₀ вчинила злочин.

Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи не враховується при обчисленні строків досудового слідства.

При поверненні судом справи для провадження додаткового слідства, а також при відновленні закритої справи строк додаткового слідства встановлює прокурор, який здійснює нагляд за слідством, у межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження.

При обчисленні строків як досудового слідства, так і дізнання слід керуватися правилами ст. 89 КПК. Строк досудового слідства, оскільки він обчислюється місяцями, закінчується відповідного числа останнього місяця. Якщо закінчення строку досудового слідства чи дізнання випало на неробочий день, то останнім строком вважається наступний робочий день.

Додержання строків слідства є однією з необхідних умов виконання завдань швидкого і повного розкриття злочинів, а тому постійно перебуває у полі зору прокурорського нагляду та відомчого контролю за слідством: суди реагують на факти порушення строків досудового слідства шляхом винесення окремих ухвал на адресу органів слідства і прокуратури¹.

Забезпечення прав учасників досудового слідства. Згідно зі ст. 53 КПК особа, що проводить дізнання, слідчий, прокурор, суд зобов'язані роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав. Це означає, що особа, яка провадить розслідування, зобов'язана роз'яснити процесуальні права при розслідуванні справи особам, які за її рішенням (постановами) визнані потерпілими, цивільними по-

¹ Кримінальний процес України: Підручник / За ред. Ю. М. Грошевого та В. М. Хотенця. — Харків, 2000. — С. 205.

ивачами, цивільними відповідачами, їх представниками, ^винуваченими (підозрюваними) як одразу після ознай-

млеяня з таким рішенням, так і при провадженні конк-_оетних слідчих дій. Особа, що провадить дізнання, та слідчий зобов'язані задовольнити кожне клопотання учасника процесу, якщо обставини, про встановлення яких вони просять, мають значення для справи і якщо необгрунтовано обмежуються права учасника процесу. Строк розгляду клопотання — не більше 3 днів. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка його заявила. Про повну або часткову відмову з клопотанні складається мотивована постанова (ст. 129 КПК).

На практиці особи, затримані як підозрювані та обвинувачені, заявляють клопотання про надання їм конкретних адвокатів для участі в справі як їхніх захисників, однак такі клопотання не завжди задовольняються, хоч право особи на захист у кримінальному судочинстві є одним з найважливіших інститутів, що забезпечують додержання прав і свобод людини, характеризують демократизм правової системи, стан формування в Україні правової держави. Однак, як свідчать матеріали судової практики, підозрюваним і обвинуваченим не завжди роз'ясняються у повному обсязі права, передбачені статтями 21, 43 і 43^і КПК, часто це робиться формально. Має місце тенденція до роз'яснення цих прав таким чином, щоб обмежити участь захисника у справі на початку її розслідування і особливо в разі затримання особи за підозрою у вчиненні злочину. Зокрема, не роз'яснюється право мати захисника і побачення з ним до першого допиту. Трапляються випадки, коли на затриманих осіб, що підозрюються у вчиненні злочинів, здійснюють психологічний вплив з метою одержання заяви про відмову від захисника.

У справах про обвинувачення у вчиненні злочину К. і С. право мати захисника не роз'яснювалось навіть при пред'явленні обвинувачення, хоч вони до цього перебували під вартою, а при їх ознайомленні з матеріалами справи було складено протокол про відмову обвинувачених від захисника¹.

Г _€.."^0Ментар судової практики з кримінальних справ. — К., 1997. — v>. as—96.

Дії та рішення слідчого або особи, що провадить дізнання, можуть бути оскаржені учасником процесу прокурору як безпосередньо, так і через слідчого.

Слідчий зобов'язаний протягом доби направити проку-ророві скаргу, що надійшла до нього, разом зі своїми поясненнями.

Недопущення розголошення даних досудового слідства. Важливість збереження слідчої таємниці пов'язана з тим, що в практиці органів внутрішніх справ мають місце випадки, коли в результаті невжиття заходів щодо забезпечення її збереження можуть бути розголошені дані досудового слідства, що, в свою чергу, може завдати істотну шкоду особам, які сприяли розкриттю злочинів, призвести до значних збитків та компрометації людей, заподіяти їм моральну шкоду. Особам, які вчинили злочини, часто вдається знищити сліди злочину, сховати майно, на яке міг бути накладений арешт, приховатися від слідства, підготувати докази своєї «невинуватості» тощо. Кримінальні справи ще на стадії досудового слідства, не доходячи до суду, закриваються¹.

Недодержання слідчої таємниці, втрата доказової інформації може істотно ускладнити роботу слідчого з розслідування злочинів, а також збільшити можливість ефективної протидії слідству.

На необхідність вжиття заходів щодо збереження зазначеної таємниці звернув увагу І. Є. Биховський. Він зазначав, що до загальних тактичних положень, які мають значення для всіх слідчих дій, також належить врахування протидії встановленню істини з боку зацікавлених осіб, що обумовлює, зокрема, вжиття заходів щодо збереження слідчої таємниці².

Таємниця слідства, як обгрунтовано заєяачає О. М. Ла-рін, — «важлива умова віднайдення доказів у тому вигляді, у якому вони є, без змін. Злочинці та пов'язані з ними особи не повинні знати про плани, джерела та межі поінформованості слідчого»³.

¹ Лісогор В. Щодо необхідності збереження слідчої таємниці // Право України. — 2000. — № 3. — С 65.

² Быховский И. Е. Процессуальные и тактические вопросы системы следственных действий: Автореф. дис.... док. юрид. наук. — M.t 1976. — С. 18.

³ Ларин А. М. Работа следователя с доказательствами. — М., 1966. — С. 49—50.

Збереження слідчої таємниці по кримінальній справі велике значення для повного й об'єктивного дослідження обставин справи.

За фактом розслідування розкрадання державного майна слідчий запланував затримання підозрюваних та проведення в них обшуків. Про це стало відомо учасникам злочинної групи, які вивезли зі своїх квартир майно, гроші та коштовності, одержані злочинним шляхом, а деякі з підозрюваних виїхали за межі міста. В ході розслідування було доказано розкрадання державного майна в особливо великих розмірах. Проте внаслідок розголошення запланованих заходів відшкодувати заподіяні злочинцями матеріальні збитки стало неможливо¹.

Отже, особливої уваги потребує необхідність збереження слідчим органом таємниці досудового слідства, тому що «суб'єктивними факторами, які впливають на формування слідчої ситуації, — як зазначав Р. С Бєлкін, —...є наслідки розголошення даних досудового слідства².

Необхідність збереження таємниці досудового слідства підтверджується і тим, що цю вимогу закріплено в законі. Наприклад, відповідно до ст. 121 КПК дані досудового слідства можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

У необхідних випадках слідчий попереджає свідків, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста-перекладача, понятих, а також інших осіб, присутніх при провадженні слідчих дій, про обов'язок не розголошувати без його дозволу дані досудового слідства. Винні в розголошенні даних досудового слідства несуть кримінальну відповідальність за ст. 387 КК України.

Частина 2 ст. 121 КПК регламентує обов'язок не розголошувати без дозволу слідчого даних досудового слідства. Але у цій статті не обумовлено письмову форму такого попередження.

Тому було б доцільно передбачити лише письмову форму попередження, що дало б можливість у разі порушен-

Лукьянчшов Е. Д., Кузьмичев В. С. Конспирация как средство преодоления противодействия расследованию. — Омск, 1988. — С. 103.

п, „ Белкив Р. С. Курс советской криминалистики. — М., 1979. — ^т- 3. — с. 71.

ня заборони усунути можливі суперечки при доказуванні факту розголошення даних досудового слідства. Це попередження не повинно бути формальним, слідчий має вжити певні заходи щодо контролю за його дієвістю. Після письмового попередження можна доказувати винність учасника процесу за розголошення даних досудового слідства у кримінальному порядку за ст. 387 КК.

Складання процесуальних документів при провадженні досудового слідства. Кожна слідча чи інша процесуальна дія слідчого або особи, що провадить дізнання, повинна фіксуватися в одному або кількох процесуальних документах, форму яких визначено законом. Ці документи повинні зафіксувати підстави, місце, час і порядок проведення слідчої чи процесуальної дії, її результати, засвідчити всебічність, повноту та об'єктивність дослідження обставин справи, законність і обгрунтованість прийняття органом розслідування процесуальних рішень, забезпечення прав учасників процесуальної дії.

Основними процесуальними документами, які складають під час провадження розслідування, є: постанови, протоколи, обвинувальний висновок. Серед інших слід виділити подання слідчого, окреме доручення, доручення органу дізнання, заперечення проти вказівок прокурора (статті 23^і, 114 і 118 КПК).

Постанова — це рішення органу дізнання, слідчого і прокурора, а також рішення, які виніс суддя одноособово чи апеляційний суд (п. 14 ст. 32 КПК). Шляхом винесення постанови порушуються кримінальні справи, притягуються особи як обвинувачені, застосовуються запобіжні заходи, призначаються експертизи, припиняються і закриваються справи тощо. Своїми постановами прокурори скасовують незаконні рішення органів розслідування.

Протокол визначається як документ, пов'язаний з проведенням слідчих і судових дій, про їх зміст і наслідки (п. 20 ст. 32 КПК). У КПК Казахстану (п. 23 ст. 21) під протоколом розуміється процесуальний документ, в якому описується кожна процесуальна дія. Таке визначення, на думку О. Р. Ми-хайленка, є більш правильним, оскільки не всі протоколи належать до слідчих дій, як це вказано в КПК України (наприклад Протокол ознайомлення з матеріалами справи)¹.

¹ Михайленко О. Р. Складання процесуальних актів у кримінальних справах. — К., 2000. — С 25.

Загальні реквізити протоколів слідчих дій визначені в

_ст. 85 КПК.

Протоколами оформляються допити, фіксуються і за-ілчуються певні факти, обставини, описується хід дій, шо проводяться: огляд, обшук, виїмка, впізнання та ін.

Деякі автори рекомендують фіксувати у протоколах слідчих дій лише ті дослідження, які збігаються з їх провадженням, а ті, що не збігаються, відображати в окремих довідках¹.

B. К. Лисиченко висловлює думку про те, що у протоколах слідчих дій можна фіксувати лише неідентифі-каційні дослідження².

Багато хто з авторів вважає можливим відображати в протоколах слідчих дій результати лише тих досліджень, які не мають характеру висновку³.

C. М. Сирков та А. В. Фефілатьєв зазначають, що в протоколах оглядів відображаються лише виявлені та доступні безпосередньому сприйняттю ознаки об'єкта⁴.

Розглядаючи цю проблему, ми виходимо з тези про те, що все, що робиться в ході процесуальних дій, має процесуально-правову природу і повинно відображатися в процесуальних документах. Ніяка негласна робота з речовими доказами в процесі огляду місця події або іншої слідчої дії недопустима, так само як недопустимим є і непроцесу-альне документування будь-яких досліджень у ході слідчої дії. Будь-яка робота з джерелами доказової інформації повинна здійснюватися гласно і фіксуватися процесуальними засобами. Фіксування має бути повним, всебічним, безперервним, починаючи з виявлення матеріального об'єкта, який має доказове значення, та закінчуючи його дослідженням. Інакше немає гарантії того, що доказові якості

¹ Судебные экспертизы. Возможности, подготовка материалов, назначение, оценка. — К., 1981. — С. 86.

² Лисиченко В. К., Циркаль В. В. Использование специальных знаний в следственной и судебной практике. — К., 1987. — С. 22—23.

³ Кузьмин М. Н. Снетков В. А., Худяков В. 3. Вопросы предварительного исследования микрообъектов // Уголовный процесс и криминалистика: Сборник научных трудов ВНИИ МВД СССР. — М., 1983. — ^№ 65. — с. 110.

Сырков С. М., Фефилатьев А. В. Проведение предварительных исследований материальных следов на месте происшествия. — М., 1986. —

вилученого предмета збережені без змін, а сам предмет може бути джерелом достовірної інформації та засобом встановлення об'єктивної істини.

Можливість і необхідність активного дослідження матеріальних слідів злочину в процесі провадження випливають зі змісту та смислу закону. Наприклад, ст. 190 КПК визначає, що метою огляду місця події є не тільки виявлення слідів злочину, а й «з'ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи»¹.

Обвинувальний висновок — підсумковий документ до судового слідства, який додається до справи при направленні її до суду. В ньому орган розслідування і прокурор остаточно формулюють своє ставлення до винності обвинуваченого у вчиненому злочині. Визнання вини тут відбувається на рівні обвинувачення і не більше. Питання про винність чи невинність остаточно вирішуватиме місцевий суд, суд апеляційної чи касаційної інстанції.

Закон визначає структуру та реквізити обвинувального висновку і додатку до нього (статті 223 і 224 КПК).

Обвинувальний висновок — це єдиний документ, складений на досудовому слідстві, який в обов'язковому порядку оголошується в суді. В цьому плані в обвинувальному висновку підбиваються підсумки досудового слідства з формулюванням обвинувачення, а також з'являються правові підстави для віддання обвинуваченого до суду при попередньому розгляді справи суддею.

Подання — документ, який складає слідчий, прокурор, особа, яка проводить дізнання, з виконанням вимог статей 23 і 23^і КПК України. При розслідуванні кримінальної справи зазначені органи зобов'язані виявляти причини та умови, що сприяють вчиненню злочину, і вжити заходів через відповідні органи щодо їх усунення. Орган дізнання, слідчий, прокурор, встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів для усунення цих причин і умов. Суд у таких випадках виносить окрему ухвалу (статті 23² і 340 КПК).

Доручення слідчого — це його пропозиція органу дізнання провести в справі, що розслідується, відповідну розшу-

¹ Тертитник В. М. Зазнач, праця. — С. 222—223.

v або слідчу дію. Вказівка — це конкретизація такої

пропозиції-

Доручення і вказівки органу дізнання викладаються

ілчим у письмовій формі, причому він має право встановити строк для їх виконання. Лише в окремих випадках при спільній роботі слідчого з працівником органу дізнання, наприклад, під час огляду місця події, вони можуть даватись в усній формі. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов'язковими.

Дата добавления: 2014-11-06