Методи оцінки руху грошових коштів

Головною метою аналізу руху грошових коштів є оцінка спроможності підприємства заробляти грошові кошти в розмірі і в строки, необхідні для здійснення запланованих витрат.

Сформульована основна мета фінансового аналізу в процесі управління грошовими коштами може бути досягнута завдяки вирішенню таких завдань:

1. Визначення обсягів і джерел грошових коштів, що надходять на підприємство. У процесі здійснення такого напряму аналізу доцільно зупинитися на розгляді таких питань:

· чи не відбулося надходження грошових коштів за рахунок збільшення короткострокових зобов’язань, які потребують погашення в майбутньому;

· чи не збільшився акціонерний капітал за рахунок додаткової емісії акцій;

· чи не було розпродажу майна (основних засобів, виробничих запасів);

· чи скорочуються запаси матеріальних цінностей, незавершеного виробництва, готової продукції на складі.

2. Дослідження основних напрямів використання грошових коштів. У цьому зв’язку слід проаналізувати питання:

· чи не спостерігається зниження показників оборотності активів;

· чи немає уповільнення оборотності поточних активів;

· чи не зростають абсолютні значення запасів і дебіторської заборгованості;

· чи не було різкого збільшення обсягів виробництва товарів, що потребує додаткових грошових потоків;

· чи не було надмірних виплат акціонерам понад рекомендованих норм розподілу чистого прибутку;

· чи своєчасно здійснюються платежі до бюджету та державні цільові фонди;

· чи не було тривалої заборгованості персоналу по заробітній платі.

3. Оцінка причин дефіциту грошових коштів. Такими причинами можуть бути:

· низька рентабельність продажу, активів і власного капіталу;

· відволікання грошових коштів у зайві виробничі запаси та незавершене виробництво, вплив інфляції на запаси;

· випереджаючі темпи зростання дебіторської заборгованості відносно темпів зростання обсягів реалізації;

· великі капітальні витрати, що не забезпечені відповідними джерелами фінансування;

· високі виплати податків і зборів, а також суми дивідендів акціонерам;

· надмірна частка позикового капіталу в пасиві балансу і пов’язані з цим високі виплати відсотків за користування кредитами та позиками;

· зниження коефіцієнта оборотності оборотних активів, тобто залучення в оборот підприємства додаткових грошових коштів.

4. Аналіз достатності власних коштів для здійснення інвес­тиційної діяльності. Джерелами грошових коштів для інвестиційної діяльності підприємства можуть бути надходження у формі амортизаційних відрахувань та чистого прибутку, доходи безпосередньо від інвестиційної діяльності, надходження за рахунок джерел довгострокового фінансування (емісія акції та корпоратив­них облігацій, довгострокові кредити та позики).

Порівнюючи розмір фінансування запланованих підприємством певних напрямів інвестиційної діяльності з величиною чистого грошового потоку від операційної діяльності, визначають величину додаткових коштів, необхідних для залучення із зовніш­ніх джерел. Чим більша величина чистого грошового потоку, що формується в результаті операційної діяльності, тим менша потреба в додатковому залученні позикових коштів для здійснення інвестиційної діяльності. За інших рівних умов таку ситуацію слід розглядати як позитивну, оскільки це дає змогу зменшити фінансові витрати, пов’язані з обслуговуванням боргу, та забезпечити фінансову незалежність від зовнішніх інвесторів і кредиторів.

5. Оцінка причин невідповідності величини грошових кош­тів сумі отриманого прибутку. При аналізі фінансового стану підприємства необхідно розрізняти, що прибуток за звітний період і грошові кошти, отримані підприємством протягом періоду, — не одне й те саме. Прибуток виражає приріст авансованої вартості, що характеризує ефективність управління підприємством. Наявність прибутку не означає наявності у підприємства вільних грошових коштів, доступних для витрачання. Ситуація, коли підприємство є прибутковим, але не має коштів, щоб розрахуватися зі своїми робітниками та контрагентами, має місце в трансформаційній економіці.

Фінансова інформація про рух грошових коштів може бути використана для розрахунку аналітичних показників. У практиці фінансового аналізу використовують групу показників платоспроможності, які розраховують як відношення надходжень і платежів. Такі показники можуть застосовуватися як до грошових потоків від певних видів діяльності, так і до грошових потоків підприємства в цілому.

Базова формула розрахунку показника має такий вигляд:

,

де К_пл — коефіцієнт платоспроможності; Г_н — грошові надходження за період; Г_в — грошові витрати.

Визначення цього коефіцієнта потрібне для того, що показати, наскільки в разі несприятливих умов можуть бути скорочені надходження грошових коштів без загрози необхідним розрахункам.

Очевидно, що значення К_пл не має бути меншим за одиницю. У противному разі можна говорити про те, що поточних надходжень недостатньо для здійснення поточних платежів і підприємство здійснює їх за рахунок залишку грошових коштів на початок періоду.

Наступним показником, що вказує на виникнення фінансових ускладнень, є тенденція до скорочення частки грошових коштів у складі оборотних активів підприємства при зростаючому обсязі його поточних зобов’язань. Тому щомісячний аналіз співвідношення грошових коштів і найбільш термінових зобов’язань (строк яких закінчується в поточному місяці) може надати точну інформацію про надлишок (нестачу) грошових коштів на підприємстві.

Іншим методом оцінки достатності грошових коштів є визначення тривалості періоду їх обороту. З цією метою використовують таке співвідношення:

,

де Т_об — тривалість періоду обороту; — середні залишки грошових коштів; Т — тривалість періоду, що аналізується (рік, квартал); О_г.к — оборот грошових коштів за період.

Для розрахунку середніх залишків грошових коштів використовують внутрішні облікові дані про величину залишків на початок і кінець періоду (наприклад, місяць) на рахунках грошових коштів. З цією метою використовують формулу

,

де ГК_п — залишки грошових коштів на початок n -го місяця, тис. грн; n — кількість місяців у періоді.

Аналіз руху грошових коштів значно доповнює методику оцінки платоспроможності та ліквідності і дає змогу реально оцінити фінансово-економічний стан суб’єкта господарювання. З цією метою використовують як прямий, так і непрямий методи оцінки руху грошових коштів.

Прямий метод ґрунтується на русі грошових коштів по рахун­ках підприємства. Переваги методу полягають у тому, що він дає змогу:

· визначити основні джерела притоку і напрями відтоку грошових коштів;

· робити оперативні висновки про достатність коштів для платежів за поточними зобов’язаннями;

· встановлювати взаємозв’язок між обсягом реалізації продукції та грошовою виручкою за звітний період;

· ідентифікувати статті, що формують найбільший притік і відтік грошових коштів;

· використовувати отриману інформацію для прогнозування грошових потоків;

· контролювати всі надходження і напрями витрачання грошових коштів, оскільки грошовий потік безпосередньо пов’яза­ний з регістрами бухгалтерського обліку (Головною книгою, журналами-ордерами та іншими документами).

Лінійний метод нарахування амортизації може бути доцільний за умови, що підприємство зацікавлене в стабільних грошових потоках. Особливе місце в процесі здійснення даного етапу аналізу займає «якість чистого грошового потоку» — узагальнена характеристика структури джерел формування показника. Висока якість чистого грошового потоку характеризується зростанням частки чистого прибутку, отриманого за рахунок збільшення випуску продукції і зменшення її собівартості; а низька якість пов’язана зі зростанням частки чистого прибутку за рахунок збіль­шення цін на продукцію, здійсненням позареалізаційних операцій тощо.

Одним із аспектів аналізу, що здійснюється на цьому етапі, є визначення достатності чистого грошового потоку, що генерується підприємством, з позиції його потреб. У таких цілях використовують коефіцієнт достатності чистого грошового потоку, який розраховують за формулою

,

де Ч_г.п — сума чистого грошового потоку підприємства в період, що розглядається; БЗ — сума виплат основного боргу за довго- та короткостроковими кредитами і позиками підприємства; ΔЗ — сума приросту запасів товарно-матеріальних цінностей у складі оборотних активів підприємства; Д — сума дивідендів (процентів), що сплачені власникам підприємства (акціонерам) на вкладений капітал (акції).

Дата добавления: 2014-11-06