Тема 12

Міжнародні валютно – кредитні установи та форми їх співробітництва з Україною

Мета – ознайомитись з формами міжнародних розрахунків, сутністю валютного регулювання.

Лекція 2. Міжнародні розрахунки та валютне регулювання.

1.Форми міжнародних розрахунків.

2.Поняття валютного курсу і чинники впливу на його установлення.

3.Ціноутворення на валютному ринку.

4.Сутність валютного регулювання.

5.Система міжнародного валютного регулювання.

Перелік літератури:

1. Боринець С. Я. Міжнародні фінанси: Підручник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2006. — 494 с. — (Вища освіта 21 століття). — 494 с.

2. Гроші та кредит: Підручник / Відп. ред. М. І. Савлук. — К.: Київ, 2006. — 598 с.

3. Гроші та кредит: Підручник / Відп. ред. Демківського А. В. — Віра-Р. — 2006. — 528 с.

4. Гроші та кредит: Підручник / Щетинін А. І. — К.: Центр учбової літератури, 2008. — 432 с.

5. Фінанси зарубіжних корпорацій / В. М. Суторміна, В. М. Федосов, Н. С. Рязанова. — К.: Либідь, 2006. — 435 с.

1.Форми міжнародних розрахунків.

Організація міжнародних грошових потоків між суб’єктами господарювання застосовується на встановлених формах розрахунків та системі валютного регулювання. Порядок проведення розрахунків регламентується відповідними міжнародними документами і угодами. Стандартизація документального оформлення розрахунків необхідна для забезпечення відповідних гарантій експортерам та імпортерам на поставку товарів та на їх оплату. Вона встановлює також систему однакового тлумачення прав, зобов’язань і відповідальності сторін.

Основними формами міжнародних розрахунків виступають інкасо та акредитив. Також використовуються банківський переказ та відкритий рахунок.

При розрахунках на основі інкасо банк імпортера перераховує кошти на рахунок експортера після передачі імпортеру отриманих від банку експортера документів, передбачених контрактом, тобто застосовується схема: платежі проти документів. Така схема розрахунків досить проста, однак вона не дає достатніх гарантій на оплату товарів і послуг.

На відміну від інкасо, акредитивна форма передбачає достатні гарантії експортеру за рахунок відкриття акредитива в банку імпортера. Платіж на відкритий рахунок — найменш надійна форма. Експортер поставляє товари, імпортер переказує гроші на день платежу. Банківський переказ являє собою доручення одного банку іншому виплатити певну суму отримувачеві.

Форми розрахунків у системі міжнародних фінансових відносин характеризують організаційну сторону руху грошових потоків, порядок проведення операцій, їхнє документальне оформлення, відповідальність сторін і банків та ін. Це дуже важлива сторона, однак вона підпорядкована сутнісній — забезпеченню еквівалентності обміну. Тому серцевиною міжнародних розрахунків, з позицій фінансової теорії, є встановлення курсу валют.

2.Поняття валютного курсу і чинники впливу на його установлення.

Валютний курс відображає ціну грошової одиниці певної країни у валюті інших країн чи міжнародних валютних одиницях. Встановлення валютного курсу означає співвідношення цінності грошей різних країн, які виступають інструментом фінансових відносин, в т.ч. і міжнародних. Без такого зіставлення міжнародні фінансові потоки неможливі.

Установлення курсу валют — досить складний багатофакторний процес. На нього впливає безліч чинників — економічних, фінансових, політичних. Економічні чинники полягають у тому, що в основі формування курсу лежать вартісні пропорції обміну. Вони визначаються на основі зіставлення цін товарів та послуг споживчого кошика. Співвідношення його сумарної цінової оцінки в одній і другій валюті дає вихідну пропорцію, яка визначає основу курсу валют. Свого часу існував золотий стандарт, тобто вміст золота в грошовій одиниці. Зіставлення золотого вмісту двох грошових одиниць і визначало курс цих двох валют.

Установлення вихідного курсу валют на основі споживчого чи валютного кошика є тільки основою валютного регулювання. На діючий курс валют істотно впливають фінансові та політичні чинники. До фінансових належать стан національної фінансової системи: дефіцит бюджету, державний борг, рівень інфляції, стабільність банківської системи, активність на фінансовому ринку та міжнародних фінансових відносин (торговий та платіжний баланс). Політичні чинники пов’язані зі стабільністю політичної системи в країні та стабільністю її законодавства.

Нестабільність політичної і фінансової ситуації в тій чи іншій країні веде до певного зниження обмінного курсу її національної валюти порівняно з реальним співвідношенням. Ця різниця являє собою своєрідну плату за названі ризики, страхування на випадок можливого зниження курсу цієї валюти, ймовірність чого досить висока.

Установлення курсу валют ґрунтується на двох основних методах: адміністративному та ринковому. Суть адміністративного методу полягає в офіційному встановленні урядом чи центральним банком курсу національної валюти стосовно іноземних валют. За такого методу необхідні точні розрахунки, бо при значних відхиленнях офіційного курсу від реального його або не визнаватимуть, або припиниться проведення міжнародних розрахунків. При адміністративному встановленні курсу національної валюти може існувати паралельний курс неорганізованого ринку, де буде встановлюватися більш реальне співвідношення валют.

Ринковий метод полягає в тому, що курс встановлюється на основі механізму ціноутворення під впливом попиту і пропозиції; іноземна валюта при цьому виступає товаром на валютному ринку. Суб’єктами валютного ринку виступають банки, брокерські фірми, валютні біржі.

3.Ціноутворення на валютному ринку.

Учасниками торгів на біржі виступають комерційні банки, що мають відповідну ліцензію, та НБУ.

На торги виставляється іноземна валюта. Попит на неї формується на основі заявок банків на купівлю певної валюти. Заявки відображають власні потреби банку та потреби його клієнтів на певну валюту для проведення міжнародних розрахунків. Пропозиція іноземної валюти формується, виходячи з виставлених на продаж сум валюти, що відображають потреби банків та їхніх клієнтів у національній валюті. Пропозиція з боку національної валюти відображається в заявках на іноземну валюту, попит — у виставленій на торгах іноземній валюті.

Валютний курс, що складається на валютному ринку, таким чином, відображає врівноваженість попиту і пропозиції. Результат торгів — обсяг купівлі тієї чи іншої валюти порівняно з її обсягом, виставленим на продаж, характеризує задоволення попиту чи недостатність пропозиції. При задоволенні попиту на іноземну валюту курс національної валюти залишається стабільним, при недостатності пропозиції — падає, при надмірній пропозиції — зростає. Саме тут проявляється роль центрального банку. Він, з метою підтримання стабільного курсу національної валюти, проводить валютні інтервенції при недостатності пропозиції валюти на ринку чи скупку валюти в разі недостатності попиту на неї.

Політика валютного регулювання кожної країни визначається її економічними інтересами в міжнародній торгівлі.

4.Сутність валютного регулювання.

Валютне регулювання характеризує встановлений порядок визначення валютного курсу та його регламентування, здійснення валютних операцій суб’єктами валютного ринку (комерційними та центральним банками, юридичними і фізичними особами), порядок ввезення і вивезення іноземної та національної валюти, порядок проведення міжнародних розрахунків. Основою валютного регулювання є вплив на валютний курс. У більшості випадків кожна країна зацікавлена в стабільності національної валюти, адже це забезпечує стабільність як внутрішньої, так і зовнішньої економічної політики. Однак у певних умовах може проводитись політика як на зниження, так і на зростання курсу національної валюти.

Політика зниження рівня курсу національної валюти вигідна за тих умов, якщо в країні експорт переважає над імпортом. У цьому випадку доходи підприємств експортерів у національній валюті зростатимуть, оскільки за кожну одиницю валютної виручки підприємство отримає більше національної валюти. Прикладом такої політики у 80-ті роки була постійна девальвація японської єни стосовно до американського долара. Як відомо, в ті часи в сальдо торгового балансу між Японією і США спостерігалась істотна перевага Японії. Оскільки таке відхилення обмінного курсу від реального вело до перерозподілу фінансових ресурсів на користь Японії, США постійно вводили обмеження на ввезення японських товарів.

Політика на зростання курсу національної валюти доцільна в тому випадку, коли переважає імпорт товарів і послуг. У цьому випадку витрати імпортерів на закупівлю валюти для оплати поставок у країну зменшуватимуться. Звичайно, при цьому втрачають експортери, оскільки вони отримують менше доходів. Однак перевищення імпорту над експортом веде і до перевищення виграшу імпортерів від завищеного курсу над втратами експортерів.

5.Система міжнародного валютного регулювання.

Необхідність установлення реальних курсів валют врешті-решт привела до встановлення системи міжнародного валютного регулювання. Вона полягає у прийнятті

загальних для всіх країн правил проведення валютних операцій. В умовах золотовалютного стандарту особливих потреб у такому регулюванні не було. Можливість вільно обміняти паперові гроші на золото надавало такій системі достатньої стабільності.

Однак відхід від золотовалютного стандарту чітко визначив проблему валютного регулювання. Першою спробою вирішення цієї проблеми стала Бреттон-Вудська валютна система. Вона була заснована лідерами провідних країн світу в 1944 р. на конференції в Бреттон-Вудсі. Суть цієї системи полягала у встановленні стабільних курсів валют, що могли піддаватись незначним коливанням.

Утримувати систему стабільних курсів в умовах нерівномірності розвитку країн було надзвичайно складно. У кінці 60-х — на початку 70-х років виявилися значні коливання курсів валют. У зв’язку з цим у 1976 р. відбулася конференція Міжнародного валютного фонду на Ямайці, яка зафіксувала створення нової — Ямайської валютної системи. Суть її полягала у встановленні ринкового методу визначення валютних курсів. Валютні курси стали «плаваючими», тобто такими, що змінюються під впливом попиту і пропозиції, на відміну від попередніх стабільних. Одночасно встановлювалася система контролю і резервування з метою недопущення різких коливань курсу, що могло б негативно вплинути на світову економіку.

Нині створено досить надійні міжнародні та національні системи валютного регулювання. Вони дають змогу ефективно контролювати валютні курси. Разом з тим, оскільки курс національної валюти відображає стан економіки країни, вони не мають на меті утримувати валютний курс за будь-яку ціну. Навпаки, це недоцільно і небезпечно. Перевага ринкового механізму якраз і полягає в тому, що він дає змогу встановити на певну дату курс валюти, максимально наближений до реального. Це, ставить на міцну основу міжнародні фінансові відносини.

ГЛОСАРІЙ

Абсолютна ліквідність — здатність активу негайно обмінюватись на будь-які блага.

Актив банку — частина бухгалтерського балансу (ліва сторона), яка характеризує склад, розміщення і використання коштів банку, згрупованих за їх економічним значенням у процесі відтворення.

Активи високоліквідні — кошти та активи, які можуть бути швидко трансформовані в на- явні кошти.

Активи робочі банку — кошти на коррахунках, в касі, вкладені в майно, розміщені в інших банках, цінних паперах, надані кредити; інші кошти та інші активи, що дають прибуток банку.

Активні операції банку — фінансові операції з розміщення вільних коштів з метою отри- мання прибутку. До активних операцій належать: надання кредитів та позичок, придбання цінних паперів, вкладення коштів у комерційні проекти, лізингові, факторингові операції, опе- рації з векселями та інші банківські операції.

Акціонерний капітал банку — сплачена частка основного капіталу, вкладеного в банк в обмін на вимогу щодо частки в будь-яких майбутніх прибутках, які розподіляються у формі дивідендів. Основними формами акціонерного капіталу в порядку черговості ставлення вимог на прибуток, що розподіляється, є привілейовані та прості акції. Використовується також для позначення статті в пасиві балансу, що вказує суму, яку внесли акціонери і яка разом із нероз- поділеним прибутком та іншими фондами становить власний капітал.

Балансовий прибуток банку — загальна сума прибутку від усіх видів діяльності банку, яка відображається в балансі. Складається з прибутку від операційної діяльності та надходжень і збитків від позареалізаційних операцій.

Банк — кредитна установа, яка мобілізує кошти, надає їх у позичку, здійснює підрахунки між економічними суб’єктами.

Банківська операція — діяльність банку, пов’язана з виконанням його специфічно бан- ківських функцій. Коло банківських операцій в Україні винятково визначене законодавством.

Банківська ліквідність — здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошо- вих зобов’язань. Визначається збалансованістю між строками і сумами.

Банківський відсоток — плата за надані в торг гроші.

Банківський кредит — вид кредиту, що надається банками підприємствам, домашнім гос- подарствам і державам.

Банківські ресурси — сукупність коштів, які перебувають у розпорядженні банку і вико- ристовуються ним для здійснення кредитних та інших активних операцій.

Банкнота — банківський білет, грошовий знак, що випускається в обіг центральним емі- сійним банком. Забезпечений усіма активами банку та масою товарів, що належать державі.

Бартер — обмін одного товару на інший без допомоги грошей.

Білонна монета — розмінна монета меншого номіналу, ніж основна грошова різниця.

Бланковий кредит — кредит, який надається без забезпечення — лише під зобов’язання повернути кредит і, як правило, надійним позичальникам. Комерційні банки можуть надавати бланкові позики лише в межах наявних власних коштів

Валюта — грошова одиниця, що використовується у функціях світових грошей.

Валютний курс — ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни.

Валютний ринок — сукупність обмінних та депозитно-кредитних операцій в іноземних валютах, які здійснюються між юридичними та фізичними особами за ринковим курсом або за відсотковою ставкою.

Валютні відносини — відносини, що виникають під час функціонування грошей у між- народному обігу.

Валютні обмеження — законодавчо визначені обмеження на здійснення валютних опера- цій у країні (для певних груп економічних суб’єктів, для певних видів операцій, валют тощо).

Вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Великий кредит — сукупний розмір позик комерційного банку стосовно одного позичаль- ника, який перевищує 10% власних коштів (капіталу) банку.

Відсотковий ризик — ризик змін процентних ставок, що негативно позначається на при- бутку банку.

Власні кошти банку — сукупність різних за призначенням фондів, які забезпечують еко- номічну самостійність і стабільність банку.

Готівкові гроші — знаки вартості, виготовлені з паперу або малоцінного металу.

Гривня — грошова одиниця незалежної держави Україна. «Гривня» як грошова й вагова одиниця Київської Русі походить від найменування обруча — прикраси із золота чи срібла, який носили на шиї («загривку»). Частина цього обруча (рублена гривна), що оберталася в ролі грошей, стала основою найменування грошової одиниці «рубль».

Гроші — специфічний товар, що обмінюється на будь-який інший товар і є загальним екві- валентом. Гроші є засобом вираження вартості товарів.

Грошова база — це консолідуючий показник резервних грошей банківської системи на основі якого через грошовий мультиплікатор формується пропозиція грошей.

Грошова система — форма організації грошового обігу, що встановлюється державними законами або рішеннями міжнародних органів.

Грошовий мультиплікатор — це величина множника (коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу в результаті операцій на монетарному ринку.

Грошовий оборот — сукупність переміщень грошових коштів між економічними суб’єктами в процесі обміну щодо погашення грошових зобов’язань.

Грошовий потік — сукупність платежів, які обслуговують окремий етап (чи його частку)

процесу розширеного відтворення.

Грошовий ринок — сукупність грошових інститутів, що спрямовують потоки грошових ко- штів від власників до позичальників.

Грошові агрегати — показники грошової маси в обігу. Це визначена законодавством відпо-

відно до ступеня ліквідності специфічна група ліквідних активів (від М до М).

0 5

Дворівнева банківська система — система, в якій емісійно-організаційні банківські функ- ції відокремлені від інших і реалізуються в так званому першому (верхньому) рівні банківської системи.

Девальвація — офіційне зниження державного металевого вмісту та валютного курсу (чи тільки курсу) національної грошової одиниці щодо іноземних валют.

Депозит банківський — грошові кошти фізичних і юридичних осіб або цінні папери, які передані на зберігання до банку за відповідну плату.

Депозитний відсоток — ставка відсотка, який виплачується за вкладами населення та юридичних осіб.

Депозитні гроші — неповноцінні знаки вартості, які не мають речового вираження й існу- ють лише у вигляді певних сум на рахунках у банках.

Державний кредит — вид кредиту, за якого одним із суб’єктів кредитних відносин (як пра- вило, позичальником) виступає держава.

Дефіцитне фінансування — спосіб розширення сукупного попиту шляхом застосування державного регулювання. Зазвичай це здійснюється перевищенням державних видатків над доходами, наслідком чого є створення бюджетного дефіциту.

«Дешеві» гроші — грошово-фінансова політика утримання відсоткових ставок на низь- кому рівні, що проводиться з метою стимулювання економічної діяльності шляхом зниження вартості кредитів та інвестицій.

Довгостроковий кредит — кредит, що охоплює позики, які надаються на строк понад п’ять років і призначені для формування основних фондів.

«Дорогі» гроші — кредитно-фінансова політика, що припускає стримування обсягу кре- дитів за рахунок високих відсоткових ставок центрального банку.

Економічні межі кредиту — межа відносин з приводу передачі вартості в тимчасове ви- користання.

Електронні гроші — умовна назва фінансових коштів, які використовує їх власник на основі електронної системи банківських послуг.

Емісійна функція кредиту — в сучасній економіці гроші виникають внаслідок банківсько- го кредитування. Нестача платіжних засобів у економіці також може покриватися за рахунок розширення комерційного кредиту.

Ефект витіснення — зниження обсягів інвестицій внаслідок зростання відсоткової ставки.

Ефект доходу — зміна співвідношення між поточним та майбутнім споживанням як реак- ція на зміну сукупного доходу, що спричинений зміною відсоткової ставки.

Забезпечення кредиту — матеріальні й нематеріальні активи, які в разі неповернення кре- диту кредитор може використати для компенсації своїх збитків.

Залучені кошти банку — сукупність коштів, які акумулюються банком на різних рахунках клієнтів у вигляді депозитів або придбані на грошовому ринку міжбанківські кредити чи цен- тралізовані ресурси.

Інвестиції — грошові, майнові цінності, що вкладаються в об’єкти підприємницької діяль- ності з метою отримання прибутку чи збільшення капіталу.

Інвестиційні можливості фірм — доходність інвестицій, що визначає попит.

Інновації — нові досягнення в галузі технології чи управління, призначені для викорис- тання в операційній та іншій діяльності підприємства.

Інфляція — знецінення нерозмінних на золото паперових грошей внаслідок надмірного їх випуску і переповнення ними каналів обігу.

Індивідуальна пропозиція заощаджень — залежність між відсотковою ставкою та обсягом заощаджень.

Іпотечний кредит — економічні відносини, що виникають з приводу надання кредиту під заставу нерухомого майна.

Капіталовкладення — витрати на придбання об’єктів основного капіталу.

Комерційний банк — банківська система, що належить до другого рівня банківської сис- теми України.

Комерційний кредит — вид кредиту, що надається продавцем покупцеві у вигляді відстро- чення платежу за реалізовані товари і послуги.

Конвертованість — здатність вільного обміну національної грошової одиниці на інші ва- люти.

Конкурентний ринок — ринок, на якому жоден з учасників не має змоги впливати на ціну.

Контрольно-стимулююча функція кредиту — контроль з боку кредитора над використан- ням коштів позичальником. З іншого боку, необхідність віддати в кредит стимулює позичаль- ника ефективніше використовувати кошти.

Короткостроковий кредит — кредит, що надається для задоволення короткострокових (до 1 року) потреб позичальника, які виникають у зв’язку з витратами виробництва й обігу та не забезпечуються надходженням коштів у відповідному періоді.

Котирування — визначення офіційними державними органами (чи іншою фінансовою установою) курсу (ціни) іноземної валюти.

Кредит (лат. credo — вірити) — економічні відносини між юридичними та фізичними осо- бами, а також державами з приводу отримання позики в грошовій або товарній формі на за- садах повернення, строковості, платності.

Кредитна експансія — комплекс заходів, спрямованих на розширення банківського кре- дитування (збільшення грошової пропозиції). Спрямована на прискорення економічного зростання і застосовується при антициклічному регулюванні економіки.

Кредитна картка — іменний грошовий документ, що видається банком власникові поточ- ного рахунку і дає йому можливість сплатити через ЕОМ свої покупки і погасити борги, пере- казуючи гроші за рахунком без використання готівки.

Кредитна операція — угода про надання кредиту, що супроводжується відповідними за- писами в балансах кредитора і позичальника.

Кредитна рестрикція — комплекс заходів, спрямованих на скорочення банківського кре- дитування (зниження пропозиції грошей). Використовується для обмеження платоспромож- ного попиту і скорочення інфляції.

Кредитна система — сукупність установ, які реалізують кредитні відносини у конкретній державі.

Кредитна спілка — громадська організація, головною метою якої є фінансовий та соціаль- ний захист її членів шляхом залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування.

Кредитний портфель — сукупність усіх позик, наданих банком з метою отримання при- бутку. Банк може видавати кредити безпосередньо, укладаючи угоду з позичальником, або купувати позику чи частину її, яка була видана іншим кредитором, шляхом укладення угоди з позичальником.

Надання кредиту може відбуватись у формі позик, простих векселів, підтверджених аван- сів, векселів, строк сплати яких вже настав, рахунків факторингу, овердрафтів, короткостроко- вих комерційних векселів, банківських акцептів та інших подібних зобов’язань.

Кредитний портфель містить агреговану балансову вартість усіх кредитів, у тому числі і прострочених, пролонгованих та сумнівних до повернення кредитів. Кредитний портфель не містить: відсотків нарахованих, але ще не сплачених, не профінансованих; зобов’язань видати кредит; кредитних ліній, які ще не списані; гарантій та акредитивів; депозитів в інших банках.

Кредитний ризик — ризик несплати позичальником основного боргу і відсотків за корис- тування кредитом.

Кредитні гроші — неповноцінні знаки вартості, які виникають і функціонують в обігу на основі кредитних відносин. Це узагальнена (збірна) назва різних видів грошей, що виникають як заміщення майнових боргових зобов’язань.

Кредитно-інвестиційний портфель — сукупність усіх позичок, наданих ринком, та при- дбаних цінних паперів.

Кредитоспроможність — наявність передумов для отримання кредиту і здатність повер- нути його. Визначається показниками, які характеризують позичальника: акуратністю при розрахунках за раніше отримані кредити, поточним фінансовим станом, здатністю в разі по- треби мобілізувати кошти з різних джерел.

Кредитор — суб’єкт кредитних відносин, який надає кредит іншому суб’єкту господар- ської діяльності в тимчасове користування.

Купівельна спроможність — «сила» валюти, що виражається як сума товарів та послуг, які можна придбати на дану грошову одиницю.

Ланка кредитної системи — група установ кредитної системи, яка функціонує за однако- вими принципами чи реалізує єдину групу кредитних відносин (банки, інвестиційні компанії, страхові компанії).

Лізинговий кредит — економічні відносини між юридичними особами, що виникають у випадку оренди майна і супроводжуються укладенням лізингової угоди.

Ломбард — спеціалізована небанківська кредитна установа, яка видає позички під заклад рухомого майна.

Маржа — різниця між ставками позичкового та депозитного процента, яка і є прибутком банку.

Маржа банківська — різниця між курсами валют, цінних паперів, відсотковими ставками й іншими показниками.

Маса грошей — сукупність грошових коштів у будь-якій їхній формі, яка є в економічних суб’єктів у вказаний момент.

Масштаб цін — вагова кількість грошового металу, що законодавчо закріплена за грошо- вою одиницею. Так, ваговий зміст одного рубля Росії, що був установлений грошовою рефор- мою 1895–1897 pp. С. Ю. Вітте, дорівнював 0,774234 чистого золота, а ваговий вміст рубля СРСР з 1.01.1961 р. — 0,987412 г чистого золота. Ваговий вміст одного долара США у 1934 р. дорівнював 0,888671 г чистого золота. Валютною реформою 1976–1978 pp., проведеною згідно з рішенням країн Ямайської валютної системи, золотий вміст грошових одиниць країн учас- ниць МВФ скасовано.

Міжбанківський відсоток — відсоток за кредитами, що видаються одним комерційним банком іншому.

Міжнародний кредит — вид кредиту, що обслуговує рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин.

Мобільність капіталу — ступінь свободи, з якою капітали переміщуються з країни в країну під впливом зміни відсоткових ставок.

Монетаризм — школа в економічній науці, яка ставить гроші в центр макроекономічної політики; ґрунтується на кількісній теорії грошей, що пов’язує рівень цін з кількістю грошей у народному господарстві країни.

Монетарна політика — те саме, що й грошово-кредитна політика.

Монетизація — продаж урядом цінних паперів банкам з метою фінансування дефіциту бюджету.

Небанківські фінансово-кредитні інститути — фінансові посередники, діяльність яких не пов’язана з базовими операціями грошового ринку.

Нейтральність грошей — проявляється, коли кількість грошей в економіці впливає тільки на рівень цін, не впливаючи на зміну відсоткових ставок, рівень зайнятості та інші реальні по- казники.

Нецінова конкуренція — конкуренція за кредитні ресурси та кредитні вкладення між фі- нансовими інститутами, що виконують неоднорідні за характером операції, за якими не можна порівняти ціну (наприклад страхування та інвестування на ринку цінних паперів).

Норма відсотка — співвідношення доходу на позичковий капітал із сумою наданої позики

(вимірюється у відсотках).

Норма обов’язкового резервування — кошти, котрі комерційні банки зобов’язані зберіга- ти в центральному банку. Підвищення або зниження норми відповідно зменшує чи збільшує суму вільних грошових коштів комерційного банку для активних операцій.

Нуліфікація — оголошення державою знецінених паперових грошей недійсними або об- мін знецінених паперових грошей на нові грошові знаки в надзвичайно низькій пропорції, так що плата за такі гроші має суто символічне значення.

Об’єкти кредиту — економічні процеси, відносно яких укладається кредитна угода.

Облікова ставка відсотка — плата, що оголошується й стягується центральним банком за кредитні ресурси, які надаються комерційним банкам.

Облікова ставка НБУ — плата (у відсотках), що стягується Національним банком Украї- ни за проведення операцій за кредитування комерційних банків шляхом рефінансування їхніх активних операцій (обліковий кредит).

Обліковий відсоток — відсоток, установлений як плата за кредити, що надається цен- тральним банком комерційним банкам.

Обов’язкові банківські резерви — сума грошових коштів, яку повинні постійно зберігати комерційні банки на своїх рахунках у центральному банку. Визначаються у вигляді норми у відсотках до банківських пасивів.

Овердрафт — дебетове сальдо за контокорентним рахунком, із яким погодився банк, різ- новид кредиту.

Операції на відкритому ринку — купівля і продаж центральним банком державних цінних паперів. Купівля цих паперів комерційними банками скорочує їхні кредитні ресурси, а викуп цінних паперів центральним банком розширює кредитні ресурси комерційних банків. Відпо- відно не впливає на грошову масу в обігу.

Опосередковане фінансування — переміщення грошей між суб’єктами ринку через фі- нансових посередників.

Паперові гроші — нерозмінні на метал знаки вартості, що випускаються державою (казна- чейством) для покриття своїх витрат і наділяються нею примусовим курсом.

Пасиви банку — одна з двох частин бухгалтерського балансу (права сторона), в якій на певну дату в грошовому вираженні відображені джерела утворення коштів банку.

Пасивні операції банків — операції, за допомогою яких банки формують свої ресурси для здійснення активних операцій.

Перерозподільна функція кредиту — розподіл через кредитний механізм позичкового ка- піталу між окремими економічними агентами, галузями народного господарства, регіонами і в глобальному масштабі.

Плаваюча відсоткова ставка — ставка, розмір якої може змінюватися під час дії кредитної угоди.

Платіжний баланс — відображення співвідношення всієї сукупності надходжень із-за кор- дону та платежів за кордон за певний відрізок часу (рік, квартал, місяць).

Платіжний оборот — уся сукупність платежів грошима в готівковій та безготівковій фор- мах щодо погашення всіх грошових зобов’язань, які виникають між економічними суб’єктами.

Платоспроможність — здатність юридичної чи фізичної особи своєчасно і повністю ви- конати свої платіжні зобов’язання.

Повноцінні монети — реальний ваговий вміст монети відповідає її номінальній вартості.

Позичальник — фізичні чи юридичні особи, які можуть отримати в тимчасове користуван- ня кошти на умовах повернення, платності, строковості.

Позичковий відсоток — ставка відсотка, що виплачується позичальником банку за корис- тування позичкою.

Позичковий капітал — грошовий капітал, який передається в позику і приносить його власникові дохід у вигляді позичкового відсотка.

Попит на гроші — потреба суб’єктів економіки в певній сумі грошових коштів.

Принцип кредитування — положення кредитного механізму, що визначає процес кредиту- вання. До принципів кредитування належать: строковість, забезпеченість, платність, цільовий характер використання.

Ревальвація (реставрація) — офіційне підвищення державного золотого вмісту та валют- ного курсу або тільки валютного курсу національної грошової одиниці щодо іноземних валют.

Регулювальна функція кредиту — в сучасних умовах засіб державного регулювання еко- номічних процесів.

Рейтинг банку — показник, за яким проводиться порівняння банків за допомогою обраних критеріїв.

Рефінансування — погашення старої заборгованості шляхом випуску нових позик, голо- вним чином заміною короткострокових зобов’язань довгостроковими цінними паперами.

Ризик банківський — можливість понесення втрат у разі виникнення несприятливих для банку обставин.

Ризик відсотковий — небезпека втрат банку через перевищення відсоткових ставок, що виплачуються за залученими коштами, над ставками за наданими позичками.

Ризик ліквідност і — ризик, при якому в банку виявиться недостатньо грошових коштів для виконання платіжних зобов’язань у встановлені строки.

Сеньйораж — прибуток, отриманий від різниці між номінальною вартістю випущених в обіг грошей та витратами на їхню емісію.

Середньостроковий кредит — кредит, який охоплює позики строком від одного до трьох років, призначені для оплати обладнання, поточних витрат, фінансування капітальних вкла- день.

Споживчий кредит — вид кредиту, що надається в грошовій чи товарній формах населен- ню фінансово-кредитними інститутами та нефінансовими організаціями (фірмами) з метою придбання товарів тривалого користування. Реалізується у вигляді банківського і споживчого кредиту.

Статутний фонд — сукупність власних коштів акціонерів або пайових внесків засновників

(учасників) у грошовій формі, які надаються ними в постійне розпорядження банку.

Страхова компанія (страховик) — установа, яка спеціалізовано займається реалізацією відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб під час окремих подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що акумулюються з отриманих ними стра- хових внесків (страхових премій).

Суб’єкти кредиту — учасники кредитної угоди (як мінімум кредитор і позичальник).

Трансакція — операція, угода, що супроводжується взаємними поступками, знижками ціни.

Трансформаційна функція банківської системи — можливість змінювати (трансформу- вати) строки грошових капіталів, їх розміри та фінансові ризики, мобілізуючи грошові кошти одних суб’єктів ринку і передаючи їх різними способами іншим суб’єктам.

Факторинг — придбання права на стягнення боргів (купівля дебіторів).

Фіксована відсоткова ставка — ставка, розмір якої не змінюється протягом дії кредитної угоди.

Фінансовий інструмент — засіб, який використовує уряд для досягнення своєї макроеко- номічної мети. Наприклад, державні видатки та оподаткування можуть розглядатися як ін- струменти, спрямовані на досягнення повної зайнятості.

Функція грошей — робота грошей щодо обслуговування руху вартості товарів.

Центральний банк — банк першого рівня в дворівневій банківській системі.

Чек — письмовий наказ власника поточного рахунка банку на виплату певній особі зазна- ченої в ньому суми грошей (доходність, ліквідність).

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України. — К.: Преса України. 1997. — Ст. 85, 95, 96, 97, 98, 116, 119.

2. Закон України «Про Національний банк України» № 679-XIV від 20.05.1999 р. (із змі- нами та доповненнями) // Урядовий кур’єр. — 1999. — № 120–121. — С. 1–9.

3. Закон України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-ІІІ від 07.12.2000 р. (із змі- нами та доповненнями) // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. — 2001. —

№ 1. — С. 3–47.

4. Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвести- ційні фонди)» від 2001 р.

5. Закон України «Про кредитні спілки» від 2001 р.

6. Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 2004 р.

7. Закон України «Господарський кодекс України» від 2001 р.

8. Закон України «Про заставу» від 1992 р.

9. Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» від 1991 р.

10. Закон України «Про страхування» від 1996 р.

11. Закон України Про внесення змін до закону України «Про страхування» від 2001 р.

12. Декрет КМУ «Про страхування» від 1993 р.

13. Наказ Президента України «Про грошову реформу в Україні» // Вісник НБУ. — 1996. —

№ 5.

14. Александрова М. М., Маслова С. О. Гроші, фінанси, кредит. — К., 2002.

15. Алєксєєв І. В., Колісник М. К. Вівчар О. Й. та ін. Гроші та кредит: Навч. посібник — М.: Львів: Вид-во нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2004. — 168 с.

16. Барановський О. І. Стійкість банківської системи України // Фінанси України. — 2007. —

№ 9. — С. 75–87.

17. Білик М. Д., Надточій С. І. Грошові потоки підприємств у мікро- та макроекономічному аспекті // Фінанси України. — 2007. — № 6. — С. 133–147.

18. Боринець С. Я. Міжнародні фінанси: Підручник. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Знання,

2006. — 494 с. — (Вища освіта 21 століття). — 494 с.

19. Бровкова Е. Г. Продивус И. П. Финансово-кредитная система государства. — К., 1997.

20. Бровкова Е. Г., Продус И. П. Финансово-кредитная система государства. — К., 1997.

21. Буковинський С. А., Грищенко А. А., Кричевська Т. О. Середньострокова монетарна стра- тегія та проблеми її формування й реалізації в Україні // Фінанси України. — 2008. — № 6. — С. 3–30.

22. Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища шк., 2005. — 480 с.

23. Версаль Н. І. Розвиток системи комерційних банків в Україні та Росії в 2000–2006 ро- ках // Фінанси України. — 2007. — № 2. — С. 97–104.

24. Гай-Нижник П. П. Грошова (емісійна) політика уряду Української держави 1918 року // Фінанси України. — 2007. — № 4. — С. 136–145.

25. Гальчинський А. С. Світова грошова криза: витоки, логіка трансформацій № 42 (721) 8 —

14 листопада 2008 р.

26. Глущенко С. В. Інвестиційні послуги банків: зарубіжна практика та українські перспек- тиви // Фінанси України. — 2007. — № 5. — С. 96–104.

27. Грищенко А. А. Проблеми забезпечення стабільності грошової одиниці України // Фі- нанси України. — 2007. — № 9. — С. 88–97.

28. Гроші та кредит / Авт. кол.: За ред. М. І. Савлука. — К.: Либідь, 2006. — 598 с.

29. Гроші та кредит: Підручник, 4-е вид., пер. / За. ред. М. І. Савлука. — К.: Київ, 2006. —

748 с.

30. Гроші та кредит: Підручник / Щетинін А. І. — К.: Центр учбової літератури, 2008. — 432 с.

31. Гроші та кредит: Підручник / Демківський А. В. — К.: ДАКОР. — 2007. — 528 с.

32. Гроші та кредит: Підручник / Відп. ред. Демківський А. В. — Віра-Р. — 2006. — 528 с.

33. Гроші та кредит: Підручник / Івасів Б. С. — Тернопіль, К.: КонДор, 2008. — 528 с.

34. Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. Івасіва Б. С. — К.: КНЕУ, 2007. — 528 с.

35. Деркач Н. И., Гордеева Л. П. Бюджет и бюджетный процесс в Украине. — Днепропе- тровск, 1995.

36. Диба М. І., Осадчий Є. С. Капіталізація банківської системи як чинник підвищення на- дійності економіки України // Фінанси України. — 2008. — № 6. — С. 77–88.

37. Дьяконова І. І. Податки та податкова політика України. — К.: Наук. думка, 1997.

38. Єпіфанова А. О., Сало І. В., Дьяконова І. І. Бюджет і фінансова політика України: Навч. посібник. — К.: Наук. думка, 1997.

39. Іванілов О. С., Тітенкова М. В. Іпотечне кредитування у країнах Західної Європи, США

та України // Фінанси України. — 2007. — № 4. — С. 28–36.

40. Карпенко Г. В. Кредитна діяльність вітчизняних банків та можливості їх інтеграції до світової фінансової системи // Фінанси України. — 2007. — № 2. — С. 89–96.

41. Козоріз М. А. Методологічні засади дослідження впливу іноземного капіталу на розви- ток банківської системи України // Фінанси України. — 2007. — № 11. — С. 95–102.

42. Козюк В. В. Валютні резерви в глобальних умовах // Фінанси України. — 2007. — № 2. — С. 97–104.

43. Козюк В.В. Вплив відкритості економіки на характер зв’язку між інфляцією та безробіт- тя // Фінанси України. — 2007. — № 12. — С. 17–26.

44. Колосова В. П. Європейський інвестиційний банк в Україні // Фінанси України. —

2008. — № 2. — С. 15–26.

45. Кораблін С. О. Валютно-курсова політика України: стабілізаційні ефекти та можливі перспективи розвитку // Фінанси України. — 2007. — № 9. — С. 112–123.

46. Корнєєв В. Еволюція і перспективи фінансового ринку в Україні // Економіка Украї-

ни. — 2007. — № 9. — С. 21–29.

47. Корнєєв В. Банконцентрична основа фінансового ринку України // Економіка Украї- ни. — 2008. — № 9. — С. 18–26.

48. Косова Т., Роганова Т. — Проблеми розподілу чистого грошового операційного потоку підприємства на прибуток і амортизацію // Економіка України. — 2008. — № 7. — С. 57–64.

49. Костіна Н. І. Гроші та грошова політика. — К.: НІОС, 2001.

50. Крупка М. І., Євтух Л. Б. Теоретичні аспекти управління механізмом кредитування дов- гострокових програм розвитку економіки в Україні // Фінанси України. — 2007. — № 1. — С. 43–57.

51. Куштим В. В., Ляшенко В. В. Динаміка розвитку банківського сегмента міжнародного фінансового ринку // Фінанси України. — 2007. — № 12. — С. 96–105.

52. Леоненко П. М., Юхименко П. І., Ільєнко А. А. та ін. Теорія фінансів: Навч. посібник / За

ред. О. Д. Василика. — М.: Центр навчальної л-ри, 2005 р. — 480 с.

53. Луценко А. — Деякі аспекти правового регулювання споживчого кредитування в Украї- ні // Економіка України. — 2008. — № 5. — С. 37–42.

54. Матвієнко П. Капіталізація як дійовий інструмент підвищення надійності банківської системи України // Економіка України. — 2008. — № 1. — С. 42–52.

55. Матвієнко П. Рейтингова оцінка діяльності банків України // Економіка України. —

2008. — № 2. — С. 37–46.

56. Михальський В. В. Грошово-кредитний потенціал золота в умовах обмеженості ресур- сів // Фінанси України. — 2007. — № 11. — С. 64–72.

57. Мозговой О. Н. Фондовый рынок Украины. — К.: ФЕНИКС, 1997.

58. Общая теория финансов: Учеб. пособие / Под ред. Л. А. Дробозиной. — М.: Банки и бир- жи, ЮНИТИ, 1995.

59. Опарін В. М. Фінанси (загальна теорія). — К.: КНЕУ, 2007. — 164 с.

60. Павлюк К. В. Фінансові ресурси держави. — К.: НІОС, 1998.

61. Поддєрогін А. М., Невмержицький Я. І. Ефективність управління грошовими потоками підприємства // Фінанси України. — 2007. — № 11. — С. 119–127.

62. Полозенко Д. В. Про гроші, інфляцію та фінанси у трансформаційній економіці // Фінан- си України. — 2008. — № 2. — С. 82–88.

63. Сабанти Б. М. Теория финансов: Учеб. пособие. — М.: Менеджер, 1998.

64. Савелко Т. Теоретичні аспекти ринку банківських послуг України // Економіка Украї- ни. — 2007. — № 8. — С. 27–32.

65. Сало І. В. Фінансово-кредитна система України та перспективи її розвитку. — К.: Наук. думка, 1995.

66. Сапір Ж. — Настільки тяжко, наскільки довго? (Спроба прогнозування глибини і трива- лості кризи) // Економіка України. — 2008. — № 10. — С.73–93.

67. Ставицький А. В., Хом’як В. Г. Вплив монетарної політики на економічну безпеку Укра- їни // Фінанси України. — 2007. — № 10. — С. 51–59.

68. Сумароков В. М. Государственные финансы в системе макроэкономического регулиро-

вания. — М.: Финансы и статистика, 1996.

69. Суторміна В. М., Федосов В. М., Андрющенко В. А. Держава, податки, бізнес. — К.: Ли- бідь, 1992.

70. Твердохлібова Д. Методика оцінки фінансового складу банківської системи України // Економіка України. — 2008. — № 4. — С. 43–55.

71. Теорія грошей. — К.: Основи, 2006. — 428 с.

72. Теория финансов: Учеб. пособие / Под ред. Н. Е. Заяц, М. К. Фисенко. — Минск: Вышэй- шая шк., 1997.

73. Терещенко О. О, Валошанюк Н. В. Трансфертне ціноутворення як інструмент контролін- гу // Фінанси України. — 2007. — № 5. — С. 127–135.

74. Финансово-кредитный словарь. — М.: Финансы и статистика, 1994.

75. Фінанси: курс для фінансистів: Навч. посібник / За ред. Оспіщева В. І. — К.: Знання,

2008. — 567 с.

76. Фінансові послуги // Всеукраїнський аналітичний журнал // Підсумки діяльності рин- ків небанківських фінансових послуг України. — 2008 — № 3. — С. 20–35.

77. Финансы. Денежное обращение. Кредит: Учеб. пособие / Под ред. Л. А. Дробозиной. —

М.: Финансы, ЮНИТИ, 1997.

78. Финансы: Учеб. пособие / Под ред. Л. М. Ковалевой. — М.: Финансы и статистика, 1996.

79. Чуб О. О. Адаптація банківського законодавства України до права Європейського Со- юзу: стан, проблеми та перспективи // Фінанси України. — 2008. — № 4. — С. 57–67.

80. Чуб О. О. Банківська діяльність у контексті інтеграції та глобалізації // Фінанси Украї-

ни. — 2008. — № 1. — С. 138–146.

81. Чухно А. А. Природа сучасних грошей, кредиту та грошово-кредитної політики // Фі- нанси України. — 2007. — № 1. — С. 3–16.

82. Шаповал А. В., Міщенко В. І. Оцінка можливих наслідків вступу України до СОТ для банківського сектора // Фінанси України. — 2008. — № 4. — С. 45–56.

83. Шелудько Н. М. Кредитна експансія та стійкість банківського сектора в Україні // Фі- нанси України. — 2007. — № 10. — С. 148–156.

Дата добавления: 2014-11-06