Група кварцу 3 страница

522. Schwarz R. M. Cognitive response to stress: Experimental study of an information processing model of intrusive and repetitive thought.— Diss. Abstr. Intern., 1979, vol. 39, N Ц-В, p. 5585—5586.

523. Servit S. Z. Zaklady evolucni pathologie epilcpsic— Doc. MUDr, Pr., 1958.

524. Shaler N. S. The individual: A study of life and death. N. Y.: Appleton Century Crofts, 1900.

525 Shapiro A. P. Behavioral and environmental aspects of hypertension.— J. Hum. Stress, 1978, vol. 4, N 4, p. 9—17.

526. SherrodD. R. Crowding, perceived control, and behavioral after-effects. J. Appl. Social Psychol., 1974, vol. 4, p. 171—186.

527. Siegel J. M., Lojtus E. F. Impact of anxiety and life stress upon eyewitness testimony.— Bull. Psychonom. Soc, 1978, vol. 12, N 6, p. 479—480.

528. Silver M. Procrastination.— Centerpoint, 1974, vol. 1, N 1, p. 49—o4.

529. Singh S. D. Conditioned emotional response in the rat: Effects of stimulant and depressant drugs.— J. Psychol. Res., 1961, vol. 5, p. 1—11.

530. Sipprelle R. C, Ascough J. C.,Detrio D. M. et al. Ncuroticism, extraver-sion, and response to stress.-- Bchav. Res. and Thcr., 1977, vol. 15, N 5.

531. Snowdon С. Т., Bell D. D., Henderson N. D. Relationships between heart rate and open field behaviors.— J. Сотр. and Physiol. Psychol., 1964, vol. 58, p. 423-426.

532. Sommer R. Personal space: The behavioral basis for design. Englewood Cliffs (N. Y.): Prentice Hall, 1969.

533. Spector P. E., Sistrunk F. Does the presence of others reduce anxiety? — J. Social Psychol., 1978, vol. 105, N 2, p. 300—301.

534. S pence J. Т., Spence K. W. The motivational components of manifest anxiety: Drive and drive stimuli.— In: Anxiety and behavior / Ed С D. Spi-elberger. N. Y.: Acad, press, 1966.

535. Spielberger С D., Gorsuch R. L., Lushene R. E. Manual for thostate-lrait-anxiety inventory. Palo Alto (Cal.), 1970.

536. Spiro M. E. Religious systems as culturally constituted defense mechanisms.— In: Stress and coping. N. Y.: Columbia Univ. press, 1977.

537. Starr P. D. Marginality, role conflict, and status inconsistency as forms of stressful interaction.— Hum. Relat., 1977, vol. 30, N 10, p. 949-961.

538. Steele J. E. Motion sickness and spatial perception/ ASD Techn. Rep. 61—530. Wright-Patterson Air Force Base, Onio, 1961.

539. Steptoe A. The regulation of blood pressure reactions to taxing conditions using pulse transit time feedback and relaxation.— Psychophysiology, 1978, vol. 15, N 5, p. 429—438.

540. Stokols D. On the distinction between density and crowding: some implications for future research.— Psychol. Rev., 1972, vol. 79, p. 275—277.

541. Stolper J. H. Color induced physiological response.— Man-Environ. Syst., 1977, vol. 7, N 2, p. 101—108.

542. Stratton G. M. Vision without inversion of the retinal image.— Psychol. Rev., 1897, vol. 41, p. 341—463.

543. Sudak H. S., Maas J. W. Behavioral-neurochemical correlation in reactive and non-reactive strains of rats.— Science, 1964, vol. 146, p. 418—420.

544. Sundstrom E. An experimental study of crowding: Effects of room size, intrusion and goal blocking on non-verbal behavior, self-disclosure, and self-reported stress.—J. Person, and Social Psychol., 1975, vol. 32, N 4.

545. Suzuki D. T. Zen Buddism. N. Y.: Acad, press., 1956.

546. TanckR. II., Bobbins P. R. Assertiveness: locus of control and coping behaviors used to diminish tension.—J. Person. Assess., 1979, vol. 43, N 4, p. 386—400.

547. Teevan В. C, Burdick II., Stoddard N. Relationship between incentive and expectations of success.— Psychol. Reps, 1976, vol. 39, N 2, p. 411— 419.

548. Teiramaa E. Psychological factors in the onset and course of asthma: A clinical study on 100 patients.— Acta univ. ouluensis, 1977, vol. D-14, N 4, p. 135—178.

549. Theologus G. C, Wheaton G. В., Fleishman E. A. Effects of intermittent, moderate intensity noise stress on human performance.—J. Appl. Psychol., 1974, vol. 59, N 5, p. 539—547.

550. Thompson W. R-, Bindra D. Motivational and emotional characteristics of «bright» and «dull» rats.— Canad. i. Psychol., 1952, vol. 6, p. 116—122.

551. Thorn G. W., Jensking W., Laidlaw J. C. et al. Response of the adrenal cortex to stress in man.— Trans. Assoc. Amer. Physiol., 1953, vol. 66.

552. Tietz W. School phobia and the fear of death.— Mental Hyg., 1970, vol. 54, p. 565—568.

553. Tiscione N. J. A test of Spielberger's State-Trait Anxiety theory.— Diss Abstr. Intern., 1975, vol. 35, N 12-B, pt 1, p. 6119—6120.

554. Tobach E., Gianutsos J., Topojj H. R., et al. The four horsemen: rasism, sexism, militarism and social darwinism. N. Y.: Acad, press, 1974.

555. Valentine J. H., Ebert J., Oakey R. et ai. Human crises and the human environment.— Man-Environ. Syst., 1975, vol. 5, N 1, p. 23—28.

556. Van-Fleet M. Effects of biofeedback on obesity: An exploratory study.— Diss. Abstr. Intern., 1976, vol. 37, N 4-B, p. 1886.

557. Vizioli R. La basi fisiologizno dello calaplossia.— Riv. neurol., 1959, vol. 29, fasc. 2, p. 203.

558. Vizioli R., Giancotti A. EEG findings in a case of narcolepsy.— EEG Clin. Neurophysiol., 1954, vol. 6, IN 2, p. 307.

559. Walk R. D., Gibson E. J. A comparative and analytical study of visual depth perception.— Psychol. Monogr., 1961, vol. 75, p. 1—44.

560. Weinberger D. A., Schwartz G. E., Davidson R. J. Low-anxious, high-auxi-ous and repressive coping styles: Psychometric patterns and behavioral and physiological responses to stress.— J. Abnorm. Psychol., 1979, vol. 88, N 4, p. 369-380.

561. Werner E. The transformation of a man: The founding of est. N. Y., 1978.

562. Weybrew R. R. Diver adaptability during a nitrox saturation dive at 7 ATA.— Undersea Biomed. Res., 1978, vol. 5, N 3, p. 259—273.

563. Whimbey A. E., Denenberg V. R. Two independent behavioral dimensions in open-field performance.— J. Сотр. and Physiol. Psychol., 1967, vol. 63, p. 500-504.

564. White W. J. Effects of transient weightlessness on brightness discrimination.— Aerospace Med., 1965, vol. 36, N 4, p. 327—331.

565. White W. J., Monty R. A. Vision and unusual gravitational forces.— Hum. Fact., 1963, vol. 5, N 3, p. 239—263.

566. Whiteside E. C. D. Hand-eye coordination in weightlessness.— Aerospace Med. 1961, vol. 32, N 8, p. 719—725.

567. Wildfogel J. A. How to succeed under pressuge: An experimental investigation of attention and performance.— Diss. Abstr. Intern., 1979, vol. 39,

N 12-B, p. 6170.

568. Wilensky H. L. Family life cycle, work and the quality of life: Reflections on the roots of happiness, despair and indifference in modern society.— In: Man and working life / Eds. B. Gardcll, G. Johansson. N. Y.: Whiley a. Sons, 1979, p. 15—24.

569. Willingham W. W. The organization of emotional behavior in mice.— J. Сотр. and Physiol. Psychol., 1956, vol. 49, p. 345—348.

570. Witkin N. A. Psychological differentiation: Studies of development. N. Y., L.; Whiley, 1962.

571. Wolt S. Emotions and the autonomic nervous system.— Arch. Intern. Med, 1970, vol. 126, N 6, p. 1024.

572. Woltereck R. Weitere experimentelle Untersuchungen iiber Artverande-rung, speziell iiber das Wesea quantitativer Unterschiede der Daphniden.— Verhandl. Dt. Sool. Ges., 1909, Bd. 110, S. 110—173.

573. Wundt W. Grundzuge der physiologischen Psychologie. 6. Aufl. Leipzig, 1908—1911.

574. Yerkes R., Dodson J. The relation of strength of stimulus to rapidity ol habit-formation.— J. Сотр. Neurol. Psychol., 1908, N 18, p. 459—482.

575. Zeno S. M. State anxiety in imagined stress conditions as a function of trait anxiety and sex.— Diss. Abstr. Intern., 1975, vol.37, N 5-B, p. 2487— 2488.

576. Zilboorg G. Fear of death.— Psychoanal. Quart., 1943, vol. 12, p. 465—475.

577. Zubek J. P. Sensory deprivation. Fifteen years ol research. N. Y.: Appieton Century Crafts, 1969. 526 p.

ОГЛАВЛЕНИЕ

ВВЕДЕНИЕ.......................... 3

СТРЕСС — «ОБЩИЙ АДАПТАЦИОННЫЙ СИНДРОМ» 5

1.1. Концепция стресса Г. Селье........,........ 5

Предпосылки создания и широкого распространения концепции стресса (5). Основные положения концепции Г. Селье и их развитие (10).

1.2. Психология и концепции стресса............... 21

Корреляция физиологических и психологических показателей стресса (24). Психологические исследования стресса (28). Рефлекторно-эмоциональный стресс (41).

1.3. Методолого-методические основания исследований стресса... 44

Методические принципы исследовании стресса (44). Экстремальные воздействия и стрессоры (49).

2 ЭМОЦИОНАЛЬНО-ПОВЕДЕНЧЕСКИЙ СУБСИНДРОМ СТРЕССА 57

2.1. Общие закономерности эмоционально-поведенческих реакций при

стрессе............................ 58

Индивидуальные различия эмоционально-поведенческой активности при стрессе (58). Микроструктура активной формы эмоционально-поведенческого субсиндрома стресса (59). Пассивная форма эмоционально-поведенческого реагирования при стрессе (62). Активность или пассивность?

(69). Феномен «активной гуманизации» (74).

2.2. Эмоции и поведение людей при кратковременном гравнтационпом

стрессе............................ 76

О классификации реакций в невесомости (76). Поведенческие реакции людей ири кратковременной невесомости (77). Особенности реагирования людей с

профессиональным летным опытом на кратковременную невесомость (87).

Сопоставление индивидуальных различий реакций в начале действия невесомости в авиациошюм и в космическом полетах (88).

2.3. Операторская деятельность при гравитационном стрессе.... 89

Об органах управлепин полетом (89). Скорость движений (91). Координация движений (92). Сила движений (105). Сенсомоторные реакции при воздействии на человека кратковременных линейных ускорений (108). Рекомендации к конструированию тренажеров для сохранения навыков ручного управлеиия при действии гравитационных стрессоров (НО).

2.4. Поведение людей при кратковременном акустическом стрессе.. 114

Акустический стресс «ударного» типа (114). Психологические аспекты аку-стнческого"стрссса (124). Психофизиологические аспекты акустического стресса (128). Клинико-психологические аспекты акустического стресса (130).

ВЕГЕТАТИВНЫЙ СУБСИНДРОМ СТРЕССА 140

3.1. Общие закономерности усиления превентивно-защитной вегетативной актшпюсти при стрессе................ 140

3.2. Вегетативные реакции при кратковременном гравипнерционпом

стрессе............................ 164

3.3. Вегетативные реакции при длительпом гравиинерциониом стрессе 172

3.4. Системный подход к решению проблемы «болезни укачивания». 184

ПОЗНАВАТЕЛЬНЫЕ ПРОЦЕССЫ ПРИ СТРЕССЕ. КОГНИТИВНЫЙ СУБСИНДРОМ СТРЕССА 202

4.1. Общие закономерности изменении познавательных процессов при

длительном стрессе.. •.................... 202

«Эмоциональность» мышлении при стрессе (203). Активизация мышления

при стрессе (204). «Уход» от решения стрессогенних проблем (207). Сон и стресс (209). Восприятие и стресс (210).

4.2. Изменение зрительного восприятия при кратковременном грави-инерционпом стрессе..................... 223

4.3. Пространстееппая ориентация человека при длительном грави-инерционном стрессе..................... 234

4.4. Особенности памяти при длительном гравиинерциопном стрессе. 246

4.5. Влияние эмоционального стресса на осознание и запечатление информации и на формирование поведения........... 250

4.6. Отражение в сознании эмоциональпых факторов....... 253

Критика концепции «ужаса смерти» (253). О некоторых стрессовых эмоциональных состояниях (260).

5 ОБЩЕНИЕ ПРИ СТРЕССЕ.

СОЦИАЛЬНО-ПСИХОЛОГИЧЕСКИЙ СУБСИНДРОМ СТРЕССА 272

5.1. Социально-психологические исследования стресса....... 272

5.2. Общая структура изменений общения в экстремальных условиях 280

5.3. Проксимические переменпые при стрессе........... 297

5.4. Стресс при неожиданном «вторжении» в личное пространство.. 305

5.5. «Межличностная территория» при хроническом дистрессе.... 307

«Вторжение» па межличностную территорию при хроническом дистрессе (316). «Совместимость» членов изолированной группы (320).

6 ГЕНЕТИЧЕСКИЕ И ЭВОЛЮЦИОННЫЕ ПРЕДПОСЫЛКИ

ИНДИВИДУАЛЬНЫХ РАЗЛИЧИЙ СТРЕССА 324

6.1. О роли генотипа в организации поведения при стрессе..... 324

Экскреторная и двигательная активность при стрессе (326). Генетическая обусловленность экскреторной ц двигательной активности при стрессе (327). Двигательная и экскреторная активность при адаптировании к экстремальному фактору (329).

6.2. Поведение при стрессе в эволюционном аспекте........ 334

ЗАКЛЮЧЕНИЕ 340

ЛИТЕРАТУРА 341

Текст взят с психологического сайта http://www.myword.ru

Ця дисципліна вивчає будівельні матеріали і вироби, їх значення для розвитку будівництва та підвищення ефективності капіталовкладень. Приділяється увага питанням класифікації будівельних матеріалів, їх складу і структури, корозії матеріалів, економії паливно-енергетичних ресурсів, використанню вторинної сировини та охорони довкілля при виробництві будівельних матеріалів. Розглядаються принципові питання технології виробництва найважливіших будівельних матеріалів, способи підвищення їх довговічності.

Мета дисципліни: формування умінь і навичок, які дають змогу робити правильний вибір матеріалу з урахуванням експлуатаційних умов, передбачати економію витрат на матеріали, зниження маси будівель і споруд; опанування теоретичними основами проектування та здійснення ремонтно-будівельних робіт.

Лекція 1

Загальні технічні властивості будівельних матеріалів

Для виконання функціонального призначення у спорудах матеріали повинні мати необхідні властивості. Під властивостями розуміють здатність матеріалів певним чином реагувати на вплив окремих або сукупних зовнішніх чи внутрішніх факторів (механічних, фізичних, хімічних, біологічних та ін.). Тому, обираючи певний матеріал з урахуванням умов експлуатації та призначення об’єкта, треба правильно визначити його властивості й всебічно оцінити їх.

Для оцінки властивостей будівельних матеріалів їх піддають різним випробуванням у лабораторіях, використовуючи для цього спеціальні прилади, механізми й вимірювальну апаратуру. Порівнюючи одержані показники з відповідними величинами, встановленими нормативними документами (стандартами, технічними умовами, будівельними нормами), роблять висновок про технічну можливість, а враховуючи економічні показники, і економічну доцільність використання даного будівельного матеріалу в конкретних умовах.

Вибір матеріалів відповідної якості й вартості для будівництва кожного об’єкта є одним з основних елементів будівельного проектування.

Усі властивості будівельних матеріалів за сукупністю ознак поділяють на фізичні, механічні, хімічні й технологічні.

1.1. Фізичні властивості

Фізичні властивості характеризують особливості фізичного стану матеріалу, а також його здатність реагувати на зовнішні фактори, що не впливають на хімічний склад матеріалу.

До фізичних властивостей матеріалів належать: істинна та середня густина, пористість, вологість, водопоглинення, водопроникність, морозостійкість та ін.

Істинна густина ρ – це маса одиниці об’єму матеріалу в «абсолютно» щільному стані (без пор, пустот), найчастіше її визначають у г/см³ або кг/м³.

Майже всі будівельні матеріали мають пористу основу, за винятком скла, кварцу, ситалу, сталі та деяких інших. Щоб визначити «абсолютний» об’єм випробовуваного матеріалу, його висушують до сталої маси m_с й тонко подрібнюють, щоб кожна частинка не мала пор. Одержаний порошок засипають у спеціальний прилад (об'ємомір), заповнений інертною рідиною по відношенню до речовини, що випробовується (водою, гасом тощо), і за об’ємом витісненої ним рідини встановлюють «абсолютний» об’єм матеріалу V_а . Істинну густину визначають за формулою

ρ = m_с / V_а .

Показник ρ – довідкова величина, яка застосовується для виконання деяких розрахунків, наприклад, визначення показника пористості. Істинна густина одного й того самого матеріалу в звичайних умовах залишається сталою.

Середня густина ρ_о - це маса одиниці об’єму матеріалу в природному стані (разом з порами, пустотами), найчастіше її визначають у г/см³ або кг/м³.

Для визначення середньої густини масу випробовуваного матеріалу знаходять зважуванням, а об’єм для зразків правильної геометричної форми – звичайним вимірюванням, неправильної форми – в об'ємомірі за об’ємом витісненої інертної рідини. Середню густину сипких матеріалів (цементу, вапна, піску, щебеню, гравію тощо) називають насипною густиною.

Насипна густина ρ_н – це відношення маси сипкого матеріалу до його об’єму, включаючи простір між пластинками.

Середня густина залежить від хімічного й мінералогічного складів матеріалу, але більшою мірою – від розміру й кількості пор і пустот. З підвищенням вологості показник ρ_н збільшується. Середня густина має велике практичне значення для виконання різних розрахунків (обсягів транспортування, складування матеріалів, міцності конструкцій). Вона тісно пов’язана з іншими властивостями будівельних матеріалів, що дає змогу визначати доцільні галузі їхнього використання у будівництві.

У ряді випадків використовують поняття відносної густини d, тобто відношення середньої густини матеріалу до густини стандартної речовини (наприклад, води, для якої ρ_в = 1000 кг/м³. Відносну величину використовують для визначення орієнтовної теплопровідності, коефіцієнта конструктивної якості.

Пористість П – це ступінь заповнення об’єму матеріалу порами. ЇЇ виражають у відсотках або в частках одиниці (коли загальний об’єм матеріалу приймають за одиницю).

Пористість визначають за формулою

П = (ρ - ρ_о )/ ρ.

З пористістю пов’язані такі технічні властивості матеріалу, як міцність, водопоглинання, морозостійкість, теплопровідність тощо. Крім кількості пор у матеріалі, на його властивості істотно впливає характер пористості. Пори можуть бути закритими, тобто недоступними для заповнення водою, і відкритими.

Будівельні матеріали навіть із значною пористістю, але з невеликими або переважно закритими порами мають невелике водопоглинання і значну морозостійкість, тоді як матеріали з таким самим числовим показником пористості, але з відкритими порами не можуть застосовуватися у місцях з високою вологістю.

Пустотність характеризується наявністю порожнин (пустот) у будівельних виробах або між зернами в сипких матеріалах і визначається у відсотках від загального об’єму виробу або матеріалу. Пустотність можна обчислити за тими самими формулами, що й пористість.

Водопоглинання – властивість матеріалу вбирати й утримувати в собі воду. Щоб визначити водопоглинання, зразок матеріалу занурюють у воду й витримують до досягнення ним сталої маси. Повне водонасичення матеріалу досягається його кип’ятінням з наступним охолодженням у воді або під вакуумом.

Водопоглинання за масою визначають як відношення кількості поглинутої води до маси сухого матеріалу. Водопоглинання за об’ємом характеризується ступенем наповненості пор матеріалу водою при насиченні, виражається відношенням об’єму поглинутої води до об’єму матеріалу в природному стані.

Насичення матеріалів водою істотно позначається на інших властивостях: підвищується середня густина, теплопровідність, знижується міцність, морозостійкість.

Вологість –вміст вільної води в порах і на поверхні матеріалу. Вологість визначають у відсотках за масою або об’ємом. Вона може бути абсолютною або відносною.

Абсолютну вологість визначають як відношення маси вологи, яка знаходилась у матеріалі, до маси сухого матеріалу, а відносну – як відношення маси вологи до маси матеріалу у вологому стані.

Вологість матеріалу в будівельних конструкціях залежить від вологості навколишнього середовища, атмосферних явищ (дощ, танення снігу). Із зволоженням погіршуються теплозахисні властивості, морозостійкість та інші показники.

Гігроскопічність – це властивість матеріалу поглинати і конденсувати водяну пару з повітря. Вбирання вологи з повітря обумовлюється адсорбцією водяної пари на внутрішній поверхні пор і капілярною конденсацією. Коли цей процес супроводжується хімічною взаємодією з матеріалом, його називають хемосорбцією. Наприклад, портландцемент при тривалому зберіганні, внаслідок хемосорбції поступово грудкується і втрачає свою активність.

Морозостійкість – це здатність матеріалу витримувати у водонасиченому стані навперемінне заморожування і відтавання без суттєвих втрат міцності й маси.

Під дією від’ємних температур вода у крупних порах замерзає, перетворюючись на лід зі збільшенням об’єму приблизно на 9 %, що призводить до виникнення тиску на стінки пор, який становить близько 210 МПа при температурі – 20 ^оС. При цьому в матеріалі з’являються внутрішні напруження, які можуть спричинити його руйнування.

Щоб визначити морозостійкість, зразки матеріалу насичують водою, а далі піддають навперемінному заморожуванню при температурі – (18⁺_- 2) ^оС і відтаванню у воді з температурою (18⁺_- 2) ^оС до певного числа циклів, встановленого нормативними документами, або до початку руйнування зразка.

Марка за морозостійкістю F – це число циклів навперемінного заморожування та відтавання цілих виробів або зразків з матеріалів у насиченому водою стані при збереженні ними початкових фізичних та фізико-механічних властивостей у нормованих межах. Цикл випробування, умови якого регламентуються відповідними стандартами, складається з одного заморожування та відтавання зразків протягом визначеного часу.

Залежно від призначення до матеріалів висуваються різні вимоги щодо морозостійкості. Так, рядова цегла повинна мати марку не менше F 15.

Теплопровідність – це здатність матеріалу передавати теплоту від однієї поверхні до іншої за наявності різниці температур на цих поверхнях. Така здатність характеризується коефіцієнтом теплопровідності.

Коефіцієнт теплопровідності λ – кількість тепла, що проходить крізь зразок матеріалу завтовшки 1 м, площею 1 м² за 1 секунду при різниці температур на протилежних сторонах зразка в 1 градус.

Вогнева усадка – здатність матеріалів змінювати свої розміри та об’єм внаслідок спікання чи оплавлення частинок під дією високих температур.

Вогнестійкість – це здатність матеріалу витримувати дію високих температур або вогню й води (під час пожеж), не руйнуючись. За ступенем вогнестійкості будівельні матеріали поділяють на три групи: негорючі, важкогорючі й горючі.

Негорючі – це матеріали, які під дією вогню чи високих температур не горять, не тліють і не обвуглюються. Негорючі матеріали поділяють на вогнестійкі, що практично не деформуються (цегла, черепиця, жаростійкий бетон, сієніт), вогнетривкі й термічно стійкі.

Важкогорючі - це матеріали, які під дією вогню чи високих температур злегка займаються, тліють або обвуглюються, а коли віддаляється джерело вогню, ці процеси припиняються. До таких матеріалів належать здебільшого мінералоорганічні матеріали (асфальтобетон, гідроізол).

Горючі - це матеріали, які під дією вогню чи високих температур займаються або тліють, ці явища тривають і тоді, коли усунуто джерело вогню. До цієї групи належать деревина, бітуми, полімерні матеріали.

Вогнетривкість – це властивість матеріалу протистояти, не розплавляючись, впливу високих температур. Вона характеризується температурою, під впливом якої зразок випробуваного матеріалу у вигляді зрізаної тригранної піраміди (піроскопа) розм’якшується і деформується так, що його вершина дотикається підставки.

Жаростійкість – це здатність матеріалу за умов тривалої дії температур в заданому інтервалі зберігати або незначно змінювати свої фізичні або механічні властивості.

Радіоактивність будівельних матеріалів обумовлена природними довго існуючими радіонуклідами, переважно радієм-226, торієм-232 та калієм-40.

Радіаційна стійкість – властивість матеріалу протистояти дії радіоактивного випромінювання, яке змінює його структуру і властивості. Споруди атомної енергетики, деякі науково-дослідні, лікувально-профілактичні установи необхідно захищати від радіоактивного випромінювання, в першу чергу від потоку нейтронів та γ-променів, небезпечних для живих істот. Для захисту від нейтронного випромінювання застосовують матеріали, що містять велику кількість хімічно зв’язаної води (бетони), а від γ-випромінювання – матеріали з великою середньою густиною (особливо важкі бетони, свинець, барит).

1.2. Механічні властивості

Механічні властивості вказують на здатність матеріалу чинити опір руйнуванню або деформаціям (зміна форми і розмірів) під дією зовнішніх навантажень.

Такими властивостями є твердість, міцність, пружність, розтяжність, пластичність, крихкість. Будівельні матеріали в спорудах зазнають дії різних зовнішніх сил та інших факторів, які можуть призвести до появи тріщин, зміни початкової форми без зміни структури, зниження міцності та інших явищ, пов’язаних із фізико-механічними властивостями.

Міцність – це здатність матеріалу чинити опір руйнуванню від внутрішніх напружень, що виникають під дією різних зовнішніх навантажень. У процесі експлуатації будівель і споруд будівельні матеріали найчастіше зазнають напружень стиску, згину, розтягу, зрізу та удару.

Будівельні матеріалу неоднаково сприймають різні навантаження. Це залежить від хімічного та мінералогічного складів матеріалу, структури й будови. Так, природні кам’яні матеріали, цегла і бетон добре працюють на стиск, але погано на розтяг і згин. На розтяг вони витримують навантаження в 10…15 разів менші, ніж на стиск.

Міцність будівельних матеріалів характеризується межею міцності при стиску, згині тощо. Вона чисельно дорівнює напруженню в матеріалі, яке відповідає навантаженню, що призвело до руйнування зразка і вимірюється в МПа.

Зразки будівельних матеріалів випробовують на спеціальних пресах до руйнування, а межу міцності при стиску, МПа, обчислюють за формулою

R_ст = P / F,

де P – руйнівне навантаження (сила), МН; F – площа поперечного перерізу зразка до випробування, м² .

Крім традиційних руйнівних методів, для визначення міцності будівельних матеріалів можна застосовувати також неруйнівні методи, наприклад, ультразвуковий.

Водостійкість – це здатність матеріалу зберігати фізико-механічні властивості у насиченому водою стані, характеризується коефіцієнтом розм’якшення К_р. Цей показник визначається відношенням міцності насиченого водою матеріалу до його міцності в сухому стані.

Межу міцності при згині визначають на зразках – балочках квадратного чи прямокутного перерізу, розміри яких встановлені відповідними стандартами, а також на натурних зразках (цегла, черепиця, азбестоцементні листи).

Випробування на згин виконують за схемою балки, встановленої на двох опорах при зосередженому навантаженні, прикладеному симетрично відносно осі балки, до її руйнування. Межа міцності на згині, МПа, якщо навантаження зосереджене й прикладене в центрі,

R = 3P / 2bh².

Якщо два навантаження прикладені симетрично відносно осі балки, то

R = 3P (l – а) / 2bh²,

де P – руйнівне навантаження (сила), l – відстань між опорами, м; b, h – ширина й висота поперечного перерізу зразка, м; а – відстань між точками прикладання двох навантажень, м.

Під час експлуатації в спорудах допускаються напруження, значно нижчі за межу міцності Z.

Для порівняльної оцінки ефективності різних матеріалів використовують коефіцієнт конструктивної якості, МПА, який характеризується відношенням межі міцності при стиску або розтягу до відносної густини.

Твердість – це здатність матеріалу чинити опір місцевим деформаціям, які виникають тоді, коли в нього проникають інші, твердіші тіла.

Твердість металів, бетону, деревини та деяких інших матеріалів визначають, вдавлюючи у зразки з певним зусиллям кульку або наконечник (конус, піраміду). Ступінь твердості встановлюють за розміром відбитка. Число твердості за Брінеллем (НВ) визначають відношенням прикладеного навантаження Р до площі поверхні відбитка F і обчислюють за формулою, МПа,

HB = P / F.

Ступінь твердості мінералів гірських порід визначають за шкалою порівняльної твердості Мопса, яка складається з десяти мінералів – еталонів: тальк – 1; гіпс – 2; кальцит – 3; плавиковий шпат – 4; апатит – 5; ортоклаз – 6; кварц – 7; топаз – 8; корунд – 9; алмаз – 10.

Дата добавления: 2014-11-07