Правила розробки плану та роботи над вступом

Надання курсовій роботі самостійного, дослідницького, творчого характеру та завершених змісту і форми вимагає від студента самостійного складання плану роботи після обрання теми. План має включати вступ, два – тривзаємопов’язані і логічно побудовані розділи, що включатимуть пропорційну кількість (по два – три) підрозділів та дозволять розкрити тему, й висновки. Студент повинен також визначитись із обсягом матеріалу до кожного розділу та підрозділів плану та календарними строками накопичення, опрацювання, підготовки та оформлення кінцевих результатів роботи. Перший розділ плану роботи має бути присвячений теоретико-методологічним аспектам досліджуваної теми, один (два) інших – викладу змісту обраної проблеми із залученням матеріалу вивченої літератури та результатів самостійно проведених досліджень, а також – виробленню рекомендацій і пропозицій щодо вирішення досліджуваної проблеми.

За вимогами план (зміст) курсової роботи подається на її початку, відразу ж за титульним аркушем. Зміст повинен містити заголовки усіх (за винятком титульного аркуша, реферату і списку скорочень слів та словосполучень) складових частин структури курсової роботи – слово “Вступ”, порядкові номери та найменування усіх розділів, підрозділів, слово “Висновки”, словосполучення “Список використаної літератури” та слово “Додатки” із позначенням нумерації їх початкових сторінок (Дод. 3). У плані курсової роботи біля заголовків складових частин структури роботи номери початкових сторінок не зазначаються.

План курсової роботи розробляється після визначення теми, мети і завдань і носить попередній характер. Після завершення дослідження, перед його остаточним текстовим оформленням, план обов’язково підлягає уточненню. Він може залишитись без змін. Але часто з урахуванням усіх етапів дослідження та його джерельної бази до плану вносяться зміни. Крім того, зміни можуть бути внесені також у мету та завдання курсової роботи.

Список скорочень слів та словосполучень використовують для подачі умовних позначень термінів, понять тощо, які є частовживаними у тексті курсової роботи. Список друкується двома колонками, в яких ліворуч за алфавітом наводяться умовні скорочення, а праворуч – їх детальна розшифровка. Якщо в роботі спеціальні терміни, скорочення, символи, позначення і таке інше повторюються менше трьох разів, їх перелік не складають, а подають розшифровку в тексті при першому згадуванні (Дод. 4).

Вступ слугує своєрідним ключем до основного тексту і обов’язково включає наступні структурні частини:

актуальність теми курсової роботи, тобто обгрунтування студентом важливості розгляду теми курсової роботи з позицій значущості розглянутих питань для сучасного стану інформаційної сфери в цілому. Актуальність теми в більшості випадків зазначається одним або кількома абзацами, де чітко і стисло обґрунтовуються чинники чи фактори, що визначають актуальність і доцільність вивчення обраної наукової проблеми, сутність її впливу на розвиток науки і практики;

розробленість теми курсової роботи в спеціальній літературі, де студент оглядово характеризує опрацьовану літературу. Необхідно назвати основні джерела, звідки взято інформацію та стисло повідомити про ступінь розробки розглянутих питань окремими фахівцями;

мета курсової роботи посідає ключове місце у вступі. Студент повинен чітко сформулювати задум (мету), якого потрібно досягти в процесі опрацювання літератури та узагальненні результатів здійсненого дослідження;

завдання – це програма дослідницьких процесів, які відображають логіку наукового пошуку. Завданнякурсової роботи конкретизують мету. Завдання студента – визначити основні напрямки дослідження, спрямовані на досягнення мети, тобто окреслити коло питань, що будуть розглянуті в основній частині курсової роботи. Послідовність визначених завдань має бути такою, щоб кожне з них логічно випливало з попереднього. У цілісній єдності завдань відсутність одного може призвести до незавершеності всього дослідження. Єдиного стандарту у формулюванні завдань бути не може, але найчастіше вони пов’язані з виявленням сутності, структури об’єкту, що вивчається, розкриттям загальних способів його перетворення та розробкою конкретних методик реалізації процесів інформаційної роботи і практичних рекомендацій. Формулюючи завдання, доцільно вживати наступні дієслова: розглянути; визначити; обґрунтувати; висвітлити; проаналізувати; вивчити; окреслити; систематизувати; узагальнити; з’ясувати або відповідні їм іменники: розгляд; вивчення; обґрунтування тощо;

винятково важливо визначити об’єкт дослідження, тобто процеси або явища, обрані для безпосереднього вивчення;

предмет дослідження – це відтворення тих суттєвих аспектів, зв’язків і відношень, які існують в межах об’єкта та підлягають безпосередньому вивченню. Визначення предмета слід розуміти як вирізнення певного «ракурсу» дослідження, як припущення про найсуттєвіші для вивчення обраної проблеми характеристики об’єкта. Важливою вимогою є відповідність предмета об’єкту. Об’єкт має відображати те коло об’єктивної реальності, що охоплює предмет як одну із складових об’єкта і одержує своє однозначне розуміння лише в процесі зіставлення з ними. Отже, об’єкт і предмет дослідження співвідносяться між собою як загальне (об’єкт) і часткове (предмет). Таким чином, в якості об’єкту дослідження можна виділити більш загальне поняття з формулювання теми курсової роботи. Предмет дослідження натомість складуть вужчі аспекти існування об’єкту, що теж можуть бути визначені наближено до формулювання теми курсової роботи.;

методи дослідження. У кожному конкретному науковому дослідженні застосовуються притаманні лише йому методи та прийоми. Тому у вступній частині слід подати перелік використаних у дослідженні методів та можна коротко наголосити, яку роль вони відіграли в досягненні поставленої в роботі мети. В курсовій роботі для досягнення поставленої мети і реалізації завдань можуть бути використані наступні методи: фундаментальні або філософські, загальнонаукові(експериментальні, методологічні, описові, експериментально-аналітичні), методи аналізу і синтезу (при вивченні літератури), класифікації або типологізації (під час дослідження масивів та потоків документів), діахронний (при створенні періодизації життєвого шляху і творчості видатного діяча науки), проблемно-хронологічний (для викладу історичного матеріалу), порівняльний і статистичний (для аналізу різних за характером і значеннями кількісних показників), бібліометричний, наукометричний (для вивчення динаміки розвитку галузевих документних потоків та стану розвитку науки);

теоретична та практична цінність курсової роботи як положення вступу має містити виклад тих результатів, яких намагається досягти студент в процесі дослідження. Теоретична цінність роботи розуміється як наукова новизнаодержаних результатів. Тому необхідно стисло і конкретно зазначити, яких саме нових результатів досягнуто на основі наукового дослідження, перерахувати наукові положення, які запропоновані студентом особисто, а також визначити відмінність одержаних результатів від уже відомих раніше (наприклад: у курсовій роботі здійснена спроба дослідження недостатньо висвітленої досі у фаховій літературі теми; узагальнено погляди фахівців на класифікацію певних об’єктів, окреслено тенденції розвитку ринку інформаційних продуктів та послуг; систематизовано науковий доробок ученого та проаналізовано його погляди; отримано і введено в науковий обіг фактичний матеріал щодо динаміки та закономірностей розвитку ринку інформаційних продуктів та послуг певного періоду тощо). Практична цінність курсової роботи визначається можливістю використання одержаних результатів та розробленістю студентом конкретних рекомендацій щодо цього (наприклад, визначено потенційні шляхи оптимізації функціонування певних інформаційних систем; запропоновано шляхи вдосконалення методики реалізації певних процесів інформаційної діяльності тощо);

структура роботи зумовлюється логікою розгляду теми. Ця частина вступу має розкрити послідовність побудови курсової роботи та взаємозв’язок її розділів та підрозділів.

Обсяг вступу до курсової роботи оптимально має складати до трьох сторінок тексту. Приклад вступу як частини курсової роботи пропонується в додатку 5.

2. 2. Робота над основною частиною курсової роботи

Виходячи зі специфіки обраної теми курсової роботи, в розділах основної частини можливо:

· подати огляд літератури за обраною темою і розкрити напрями дослідження;

· викласти загальну методику та основні методи дослідження;

· розкрити основний зміст теоретичних положень;

· репрезентувати матеріали здійсненого дослідження в прикладній частині роботи і узагальнити результати досягнутого.

Таким чином, у першому розділі необхідно розкрити теоретичні засади й підходи до вивчення обраної теми, торкнутись питань методики дослідження. У другому розділі доцільно обґрунтувати вибір прикладного напрямку дослідження, навести методи вирішення поставлених завдань і їх можливості для всебічного вивчення та розкриття теми. В цьому розділі автору слід показати рівень володіння науковими (загальнонауковими, спеціальними) методами, а також зазначити конкретні шляхи, способи отримання наукового результату і тим самим докладно висвітлити стратегію, тактику, методику дослідження, а також узагальнити отримані результати. Матеріали цього розділу засвідчують достовірність досягнутих результатів.

Курсова робота студента має містити елементи нового вирішення актуальної наукової проблеми. Тому в основних розділах роботи важливо вказати на виявлені нові факти, висновки, рекомендації, закономірності, уточнити відомі раніше, однак, недостатньо вивчені. У теоретичній частині дослідження мають бути об’єднані в систему нові наукові факти та проаналізовані концептуальні положення провідних науковців. Послідовність основних розділів роботи залежить від її характеру. Якщо, наприклад, теоретичні питання у дослідженні є головними, їм потрібно присвятити окремий великий розділ із двох підрозділів. В одному з них доцільно подати матеріали щодо вирішення основного теоретичного завдання, інший присвятити додатковим теоретичним питанням, які випливають з основного завдання.

Бажано на основі виконання теоретичної частини дослідження сформулювати завдання прикладної частини та очікувані результати. В останньому підрозділі прикладний матеріал доцільно зіставити з теоретичним обґрунтуванням, показати можливі шляхи впровадження в практику та їх ефективність, перспективи подальшої розробки проблеми тощо. Як варіант виконання прикладної частини в курсових роботах теоретичного характеру може бути здійснений порівняльний аналіз виявленої літератури з теми роботи.

У випадку, коли курсова робота має історіографічний характер, її прикладна частина може містити матеріал щодо розвитку в певні історичні періоди основних підходів до винесеної в тему проблеми. Крім того, можливий інший варіант висвітлення тем історіографічного спрямування, при якому в двох-трьох підрозділах другого розділу розкривається еволюція поглядів провідних науковців щодо питань, що охоплюють тему роботи.

При підготовці курсової роботи, що базується на результатах емпіричних методів дослідження, прикладна частина роботи являє собою виклад матеріалу щодо специфіки одержаних конкретних результатів самостійного дослідження з теми курсової роботи. Це може бути контент-аналіз документної інформації, івент-аналіз соціально-політичних процесів, анкетування, експертне опитування, аналіз діяльності інформаційних установ, вебометричний аналіз електронних продуктів та послуг тощо.

Важливою вимогою до написання тексту курсової роботи з будь-якої теми є дотримання необхідного співвідношення фактичного та теоретичного матеріалу. Якщо робота буде базуватися головним чином на фактичному матеріалі без належних узагальнень і теоретичних положень, то вона носитиме не стільки науковий, скільки фактографічний характер. У разі переваги теоретичного компоненту, коли робота не буде містити переконливого фактичного матеріалу, не спиратиметься на доказові факти, вона матиме абстрактний, схематичний, голослівний зміст. Тому обидві частини тексту слід правильно, раціонально поєднати, щоб висновки і узагальнення обов’язково опиралися на фактичний матеріал. Але в жодному разі якихось шаблонів для цього не існує.

В основному тексті слід розміщувати оброблений і систематизований студентом матеріал. Викладення матеріалу має бути об’єктивним, науковим, чітким і логічним із обов’язковим використанням стандартизованої термінології. Текст необхідно писати на основі найновіших досягнень галузевої науки літературною мовою офіційно-наукового стилю, з максимальною повнотою інформації, так, щоб вона викликала інтерес до змісту, основних ідей, положень і висновків автора курсової роботи. Необхідно стисло, логічно й аргументовано викладати зміст і результати наукових досліджень, уникати загальних слів, бездоказових тверджень, тавтології.

Кожний розділ потрібно завершувати стислими висновками. Необхідно пам’ятати, що висновки до розділів не повинні мати реферативного характеру або бути подані у формі викладу того, що зроблено.

Підготувавши чистовий варіант курсової роботи, її слід переписати начисто або надрукувати в одному примірнику і разом із електронним носієм представити на кафедру для перевірки науковим керівником.

2.3. Вимоги до посилань на наукову літературу та неопубліковані документи

Важливе значення в кожній курсовій роботі посідають цитати, які використовуються для точної передачі думок авторів першоджерел, що допомагає ідентифікувати ті чи інші погляди або зіставити різні точки зору на обрану проблему тощо. Вони є необхідною точкою опори студента для здійснення відповідного аналізу та синтезу залученої інформації. Зрештою, саме їх зміст дозволяє сформувати переконливі докази, потрібні для об’єктивної та неупередженої характеристики явищ, подій, фактів, які вивчаються. У курсових роботах цитати також використовуються для того, щоб підкріпити твердження їх авторів за допомогою авторитетних дослідників.

Серед загальних вимог, які застосовуються до цитування джерел і літератури, можна виділити наступні:

1) текст цитати потрібно починати і закінчувати лапками та обов’язково наводити в точній відповідності з джерелом й збереженням особливостей авторського написання;

2) цитування слід робити повним, довільно не скорочуючи авторського тексту, бо це може привести до невірних, неточних і навіть перекручених думок авторів. За вимогами, при цитуванні допускається пропуск слів, речень і навіть абзаців, але так, щоб це не привело до перекручень авторської думки. Такі пропуски в текстах цитат позначаються трьома крапками, що ставляться в будь-якому місці цитати (на початку, в середині, в кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то його потрібно зберегти;

3) кожну цитату слід обов’язково супроводжувати посиланням на джерело, з якого вона приводиться;

4) при непрямому цитуванні, тобто їх переказі чи викладі за допомогою думок інших авторів або своїми словами, необхідно бути максимально точним і коректним як щодо змісту, так і оцінювання автора джерела, і обов’язково робити відповідні посилання на таке джерело;

5) цитування повинно бути по можливості оптимальним, оскільки недостатнє знижує рівень науковості та наукову цінність курсової роботи, а надмірне її перевантажує і створює враження компілятивності.

2.4. Підготовка висновків, списку використаної літератури, додатків, змісту (плану) та реферату курсової роботи

Виклад матеріалу курсової роботи завершується загальними висновками, що виділяються як самостійний розділ роботи. Їх приблизний обсяг має складати від 3 до 4 сторінок тексту. Висновки до курсової роботи, що виступають квінтесенцією всього дослідження, повинні містити головні наукові результати, отримані студентом особисто. Висновки передбачають послідовний, логічний, чіткий виклад головних отриманих результатів, засвідчують їх відповідність загальній меті та конкретним завданням, поставленим і сформульованим у вступі. Загальні висновки не повинні підмінюватися механічними підсумовуванням висновків, наведених у кінці розділів, а мають містити те нове, суттєве, що становить підсумкові результати дослідження. Вони повинні містити узагальнену підсумкову оцінку здійсненої роботи. При цьому важливо зазначити, в чому полягає її основний зміст, які важливі наукові результати отримані, які нові наукові завдання виникають у зв’язку з проведеним дослідженням. У висновках коротко оцінюється стан поставленої наукової проблеми, розкриваються методи (методика) її вирішення, наголошується на якісних і кількісних показниках здобутих результатів, обґрунтовується їх достовірність. Наприкінці висновків доцільно подати у вигляді кількох пронумерованих положень конкретні рекомендації студента-автора роботи з сутності досліджуваної проблеми.

Список використаної літератури є необхідною і обов’язковою складовою частиною усіх видів наукової роботи. Проте у список заносяться лише ті джерела, які безпосередньо використовувались студентом для написання курсової роботи. Підготовлений на належному рівні список має пізнавальне значення, оскільки віддзеркалює загальну культуру автора, свідчить про фундаментальність та переконливість його суджень. До бібліографічного списку слід включати праці провідних фахівців з тієї чи іншої галузі дослідження, не перевантажуючи його другорядними публікаціями: посібниками, довідковою літературою, застарілими виданнями тощо. Список використаної літератури слід впорядковувати за алфавітним порядком прізвищ авторів або заголовків. Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чинних стандартів.

В додатках можуть бути представлені схеми, таблиці тощо, які не включені до тексту, але на які є посилання в тексті роботи. Сюди ж можно віднести ті частини курсової роботи, які є важливими, але загромаджують виклад основної думки в роботі (наприклад, статистичний матеріал). Якщо додатком є схема, запозичена студентом у іншого автора (авторів), вона має супроводжуватись відповідним посиланням на список використаної літератури (Дод. 6).

Робота над оформленням тексту курсової роботи після підготовки вищезгаданих структурних частин роботи не завершується. Адже написання окремих частин роботи ще не означає її цілісного характеру. Для цього необхідно уважно прочитати весь текст, виявити неузгодженості, повтори, стилістичні та орфографічні помилки, нечіткість думок, категоричні вислови тощо. Усувати їх потрібно шляхом редагування, яке може потребувати значного часу. Проте без здійсненого належним чином редагування курсова робота не може бути оцінена на позитивну оцінку.

Дуже важливо наприкінці всієї роботи над текстом уважно переглянути посилання на літературу, а також перевірити їхню відповідність нумерації списку використаної літератури. Часто трапляються механічні помилки і описки, що спотворюють джерельну базу, а відтак впливають на оцінку курсової роботи.

Зміст (перелік розділів) – це перелік заголовків передбачуваних у курсовій роботі структурних частин із зазначенням їх початкових сторінок. Заголовки змісту повинні точно повторювати заголовки у тексті. Скорочення заголовків в змісті або подання їх у іншій редакції порівняно із заголовками в тексті не допускається. Правила оформлення змісту висвітлені третьому розділі даних методичних рекомендацій.

До завершеної курсової роботи додається сторінка з її бібліографічним описом та рефератом, що являє собою стислий (обсягом не більше однієї сторінки) виклад змісту роботи та включає основні дані щодо роботи та висновки автора. Згідно вимог міждержавного стандарту ГОСТ 7.9–95 “Реферат и аннотация. Общие требования“ основними аспектами змісту реферату курсової роботи є: актуальність теми роботи; предмет і мета роботи; досягнуті результати та їхня новизна; висновки. Зразок оформлення бібліографічного опису курсової роботи та її реферату представлений у додатку 7.

3. ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

3.1. Загальні правила цитування та оформлення посилань на використані документи

При написанні тексту курсової роботи кожний студент має робити правильні посилання на джерела, матеріали або окремі результати з яких наводяться в тексті; або на ідеях і висновках яких розробляється проблема; питання, вивченню яких присвячена робота. Такі посилання дають змогу відшукати документ і пересвідчитись у достовірності відомостей про його цитування, формують необхідну інформацію щодо нього, допомагають з’ясувати зміст, мову та обсяг тексту цитованого джерела.

Робити посилання (за винятком курсових робіт історіографічного характеру) слід на останні видання наукових праць, іншої використаної літератури. На більш ранні видання можна посилатися лише у тих випадках, коли в них наявний матеріал, не включений до останнього видання. Якщо використовуються матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, в посиланні необхідно точно вказувати номери сторінок таких документів.

Посилання на джерела у тексті курсової роботи слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад [1]. Якщо в тексті курсової роботи необхідно зробити посилання на складову частину або на конкретні сторінки відповідного джерела, номер посилання має супроводжуватись зазначенням через розділовий знак “ кому“ сторінки, наприклад: [1, с. 7]. Приклад оформлення посилань представлений у додатку 8.

Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором використаного документу. Загальні вимоги до цитування такі:

· текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз „так званий”;

· цитування має бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати. Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

· кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерела;

· при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело;

Якщо на одне і теж джерело чи працю посилання ідуть підряд, то у повторному посиланні пишуться слова „Там само” і вказується відповідна сторінка (у випадку, якщо повторне посилання робиться на ту ж сторінку, „Там само” пишеться без зазначення сторінки). У повторних посиланнях на авторську книгу чи статтю наводиться прізвище автора (авторів) і замість назви вживаються слова „Вказана праця” чи „Названа праця” і далі вказують номер сторінки.

3.2. Правила оформлення списку використаних джерел, додатків та змісту (плану)

Список використаної літератури розміщують після висновків. Його складають бібліографічні описи документів, виконані “de visu” без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв та ін., тобто у повній відповідності вимогам міждержавних стандартів ГОСТ 7.1–2003 “Библиографическая запись. Библиографическое описание. Общие требования и правила составления“ та ГОСТ 7.82–2001 “Библиографическая запись. Библиографическое описание электронных ресурсов. Общие требования и правила составления“. Впорядковується список використаної літератури за алфавітом прізвищ авторів та заголовків.

Додатки подають на наступних після списку використаної літератури сторінках та розміщують за порядком появи посилань на них у тексті курсової роботи (на кожний із наявних додатків у основному тексті має бути взяте в круглі дужки відповідне посилання, наприклад, (Дод. 1). Кожний додаток необхідно оформляти з нової сторінки. У правому верхньому куті малими літерами з першої великої подається слово “Додаток“ і цифра, що позначає додаток. Нижче посередині потрібно друкувати малими літерами з першої великої симетрично до тексту заголовок даного додатку (не ставлячи в кінці крапки).

Наприклад,

Дата добавления: 2014-11-07