Кінця XVІІІ – початку ХХ ст

НОВІ ПОСЕЛЕННЯ - німецькІ колоніЇ Галичини

Містечок

Розвинена архітектурно-планувальна структура

Повна архітектурно-планувальна структура

Проста архітектурно-планувальна структура

м. Турка

Виспа Миколаїв (Тетерів) Тадані

Наварія Крукеничі

Соколівка (Сенява)

Рис. Типологія архітектурно-планувальної структури містечок Галичини

Щуровичі Руда

Топорів Соколівка

Рис. Типологія архітектурно-планувальної структури містечок Галичини

Станіславчик

Миколаїв Калуш

Магерів

Рис. Використання мірничого модуля у розплануванні містечка

форма

пропорції

осі

Рис. Композиційна ідея розпланування міста

Галичина після поділу українських земель між Російською та Австро-Угорською імперією, потрапляє у 1772 р. у склад Австрійської імперії як Коронний Край Галичини і Володимирщини. Нова влада проводить нову урбанізаційну політику, яка трактувала свої нові східні провінції як слабо заселені і промислово відсталі території. Аграрна колонізація була одним із її з проявів. Це дозволяло уряду переселяти збіднілих німецьких селян у Галичину з Північної Німеччини, Надрейння, Палатинату тощо.

Кінець XVIII ст. був часом загального панування в урядових сферах "популяційної" теорії, яка пропагувала збільшення населення як джерела податкової і військової сили держави. Австрійська колонізація у відносно густозаселеній Галичині полягала у доповненні існуючої системи розселення новими поселеннями, а кількість переселених за весь період у сільську місцевість німців становила близько 2 % всього населення. Галичина не мала великих земель, придатних для колонізації, тому можливості розвитку мережі німецьких поселень були надзвичайно обмеженими. Загальна кількість поселень німецьких колоністів Коронного Краю Галичини і Володимирщини становила 360. Переважна більшість їх розташовувалась у центральній частині регіону[2].

Поселення німецьких переселенців Галичини не порушили історично-сформованої системи розселення, утворюючи доповнюючу дисперсну сітку поселень. Їх розпланування відзначалось ретельним опрацюванням, функціональною продуманістю та стремлінням до компактності, підпорядкованістю урядовим нормативам. Разом із поселеннями регулярному плануванню підлягали агроландшафти. Ця система дозволяла ефективно освоювати незадіяні раніше землі.

Плани поселень німецьких колоністів в Галичині у зв'язку з обмеженістю ґрунтів і, відповідно, величини, утворили, на відміну від типових рішень, які були використані в інших країнах, широку типологічну гаму. На основі принципів регулярного планування розвинулись два основні типи структур колоній: І – лінійна структура, представлена численними вуличними планувальними схемами: -однорядною; -дворядною; -ускладненою; -тупиковою замкненою; -паралельно-вуличною; -квартальною; -хрестоподібною; -комбінованою. ІІ – компактна структура, виражена прямокутно-гратчастими, круговою та пентагональною планувальними схемами. Серед планувальних закладень колоній до найкращих взірців класицистичного мистецтва належать колонії: Йозефсберг, Дорнфельд, Брігідау, Кенігсау.

Рис. Розпланувальні структури нових поселень переселених німців – «колоній» у Галичині.

У поселеннях німецьких переселенців були зведені, окрім садиби (житловий будинок з комплексом господарських споруд), такі типи споруд: кірха, школа, народний дім, будинок війта, парафіяльний дім та окремі виробничі споруди загального користування. Принципове функціонально-планувальне та конструктивне вирішення садиби колоністів у своєму розвитку пройшло 4 етапи розвитку, поступово набуваючи споріднених рис місцевої архітектури:

- 1-а генерація (к. ХVІІІ ст.) – забудова дерев’яна, закладена згідно з державними нормами, яка була погано пристосована до місцевих умов і недовговічна;

2-а генерація (с. ХІХ ст.) – забудова на основі дерев’яного каркасу із різними типами заповнення, враховуючи народні звичаї ведення господарства та місцеві традиції;

3-я генерація (к. ХІХ ст.) – забудова цегляна, яка враховувала регіональну архітектуру;

4-а генерація (20-30-і рр. ХХ ст.) – забудова цегляна, компактної форми, вищого стандарту проживання.

Нові поселення німецьких колоністів були самостійними одиницями управління, не інтегрувалися із місцевими селами, були заможнішими і пропагували кращий рівень організації та добробуту.

Рис. Реконструкція садиби німецького колоніста, Розенберг у Щирці.

Рис. Реконструкція житлового будинку німецького колоніста, Розенберг у Щирці.

Дата добавления: 2014-10-15