Методи вертикального планування

Принципи і завдання вертикального планування

Існуючий рельєф території, яку вибирають для будівництва міста, не завжди відповідає усім вимогам благоустрою.

Штучну зміну природного рельєфу з метою задоволення вимог міського будівництва називають вертикальним плануванням.

При плануванні міст необхідно використовувати всі позитивні властивості природного рельєфу, що сприяють мальовничому розташуванню міської забудови, не вдаючись до його корінної зміни.

Завдання корінної зміни існуючого рельєфу виникає в разі потреби здійснення великих інженерно-меліоративних заходів, наприклад, при суцільному підсипанні територій, що затоплюються, при зрізаннях окремих височин та ін.

Загальним принципом при проектуванні вертикального планування є дотримання балансу земляних мас, тобто рівності об'ємів насипів і виїмок. Головні завдання вертикального планування:

- ефективне використання існуючого рельєфу способом утворення сприятливих умов для висотного розміщення елементів міста;

- висотне розміщення вулиць міста, що задовольняє вимогам усіх видів міського транспорту відносно швидкості й безпеки руху;

- забезпечення організованого відводу поверхневих вод;

- створення сприятливих умов рельєфу для висотного розміщення забудови вулиць і внутрішньоквартальних територій;

- вирішення приватних завдань з висотного розміщення окремих унікальних будівель і споруд.

Методи проектування вертикального планування залежать від особливостей існуючого рельєфу і стадій розробки проекту.

Головні методи вертикального планування:

1. Метод проектних профілів застосовують головним чином при проектуванні лінійних об'єктів: автомобільних доріг, залізниць, трамвайних шляхів, підземних мереж та ін. Як правило, його використовують у поєднанні з іншими методами вертикального планування. Метод полягає у відображенні проектної та існуючої поверхні території на поздовжніх і поперечних профілях. Для вулиць і доріг поздовжній профіль будують по осі проїзної частини, а поперечні профілі – на кожному пікеті і в характерних перерізах. Для залізниць і трамвайних шляхів поздовжні профілі будують по головці рейки. Території спеціального призначення розбивають на сітку квадратів, лінії якої визначають напрямок профілів. Відстань між профілями приймають залежно від рельєфу і бажаної точності визначення проектних позначок і підрахунку обсягів земляних робіт. При вертикальному плануванні окремих кварталів відстань між профілями приймають 20 – 50 м; при плануванні великих територій ці відстані збільшують до 100 – 200 м.

У результаті проектування виходить сітка з позначками, що характеризують майбутній рельєф (рис. 2.3).

Рис. 2.3 – Сітка профілів на ділянці проектування

Недоліком цього методу є відсутність наочного зображення проектного рельєфу: осей гребенів, тальвегів, граней проектних поверхонь.

2. Метод проектних (червоних) позначок застосовують при розробці перших етапів висотного вирішення вуличної мережі, забудованих територій чи окремих районів, а також при детальному вертикальному плануванні в умовах рівнинного рельєфу. Сутність цього методу полягає в тому, що на плані проектованої ділянки визначають чорні позначки за існуючими горизонталями. Позначки визначають на всіх перерізах осей вулиць і в характерних місцях: місцях перелому рельєфу, біля штучних споруд, місцях, намічених значних виїмок чи насипів та ін. Існуючі позначки визначають за горизонталями способом інтерполяції. Потім назначають червоні позначки і між ними розраховують ухили (рис. 2.4).

Цей метод також не дає наочного зображення рельєфу.

Рис. 2.4 – Схема вертикального планування методом проектних (червоних)

позначок

3. Метод проектних горизонталей полягає в зображенні проектованого рельєфу в нових горизонталях з допустимими ухилами поверхні, що дозволяє легко уявити собі майбутній рельєф території (рис. 2.5). Проектні горизонталі наносять через 0,10; 0,20; 0,25; 0,50 м залежно від складності рельєфу і необхідної точності. На проектних горизонталях надписують їхні позначки: кратні метру горизонталі надписують цілком, на інших проставляють тільки сантиметри.

Обриси проектних горизонталей залежать від форми запроектованої поверхні (рис. 2.6). Відстані між горизонталями характеризують ухил. Злам горизонталей говорить про те, що поверхня має кілька схилів. Кут, утворений горизонталлю і спрямований убік меншої позначки, означає гребінь, убік більшої – лоток. Розриви і зміщення горизонталей біля планувальних елементів показують вертикальну стінку, висота якої дорівнює різниці позначок двох горизонталей, що примикають до стінки з різних боків. Концентрично розташовані замкнуті горизонталі з позначками, що зменшуються від центра, означають пагорб, що збільшуються від центра – улоговину.

Рис. 2.5 – Вертикальне планування методом проектних (червоних)

горизонталей

Метод проектних горизонталей відрізняється від інших більшою наочністю, можливістю сполучити існуючий рельєф з проектним. При цьому відпадає необхідність у побудові численних профілів. Метод застосовують при детальному проектуванні.

4. Графоаналітичні методи.

Область застосування цих методів обмежують великими територіями. Графоаналітичні методи різні, як різні й форми рельєфу. Так, метод проф. Є.Ф. Страментова полягає у побудові площин поверхні при зрівноваженні земляних мас у насипах і виїмках, тобто за принципом нульового балансу робіт (1941 р.).

У методі проф. Відуєва і доц. В.П. Гржибовського спрощені обчислювальні роботи, властиві аналітичним методам, графічними побудовами із застосуванням координатно-векторної геометрії і номографії (1964 р.).

Оригінальним є графічний метод к.т.н. В.І. Лоскутникова, заснований на геометричних прийомах визначення центрів ваги на поперечних профілях і побудові поздовжнього профілю центрів ваги, на основі якого будуються поздовжній і поперечний профілі поверхні (1956 р.).

Дата добавления: 2014-10-15