Класифікація банківських кредитів

Особливості механізму надання та погашення окремих видів кредиту

Процес банківського кредитування

Ціна банківського кредиту

Кредитний ризик: визначення і мінімізація втрат

Форми забезпечення повернення банківських позик

Оцінка кредитоспроможності позичальника

Принципи й умови кредитування

Класифікація банківських кредитів

Тема 4. КРЕДИТНІ ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ

Банківські кредити можна класифікувати по-різному. Найбільш прагматичною можна вважати класифікацію, в основу якої і покладено такі ознаки банківських кредитів:

· термін використання;

· забезпечення;

· ступінь ризику;

· метод надання;

· спосіб повернення;

· строк повернення;

· характер визначення процента;

· спосіб сплати процента;

· кількість кредиторів;

· призначення.

Існують також банківські послуги кредитного характеру. За терміном використання розрізняють кредити:

· короткострокові;

· середньострокові;

· довгострокові.

Короткострокові кредити надаються на строк до одного року. В українській банківській практиці вони є найпоширенішими.

Середньострокові кредити надаються на період від одного до трьох років, а довгострокові — понад три роки. Суттєвої різниці між середньостроковими і довгостроковими кредитами немає, тому банки України не виділяють їх окремо, хоча в країнах Заходу існує певне їх відокремлення.

Короткострокові кредити відрізняються від середньо- і довгострокових не тільки терміном використання, а й об'єктами вкладення і джерелами повернення.

З участю короткострокового кредиту формується, в основному, оборотний капітал товаровиробника (підприємця). Він опосередковує переважно поточну діяльність позичальника, а джерелом його повернення є кошти, які вивільнилися з обороту внаслідок реалізації об'єкта (проекта), що був прокредитований, тобто поточні грошові надходження.

З участю довгострокового кредиту здійснюється відтворення основного капіталу й опосередковується інвестиційна діяльність позичальника. Джерелом повернення такого кредиту є прибуток від упровадження заходів, що прокредитовані, тобто їх економічний ефект.

Згідно з критерієм забезпечення розрізняють кредити забезпечені, або ломбардні, і незабезпечені, або бланкові.

Більшість банківських кредитів надається під певне забезпечення. Забезпеченість — один з принципів банківського кредитування. Формами забезпечення банківських кредитів в основному є рухоме і нерухоме майно позичальника.

Незабезпечені (бланкові) кредити становлять невелику частку у позичковому портфелі банків. Вони можуть надаватися при високому ступені довіри банку до позичальника, їх розмір, як правило, обмежується власним капіталом банку. Найчастіше бланковий кредит надається інсайдерам банку, причому його розмір обмежується певною часткою банківських акцій, що належать інсайдеру.

За ступенем ризику розрізняють дві групи банківських кредитів — стандартні і з підвищеним ризиком.

До стандартних кредитів належать кредити, надані позичальникам, що мають належну фінансову стійкість і забезпечують своєчасне і повне повернення раніше отриманих позик і сплату процентів за ними.

Кредити з підвищеним ризиком — це ті, які не мають забезпечення, а також числяться за клієнтами з нестійким фінансовим станом, які порушують строки повернення раніше отриманих позичок і сплати процентів за ними.

За методом надання розрізняють банківські позички, які клієнти одержують: одноразово; перманентне; гарантовано.

Одноразові позички — це позички, рішення про видачу яких приймається банком окремо за кожною позичкою на підставі заяви та інших документів клієнта.

Перманентні позички надаються банками у міру виникнення У клієнтів потреби в межах розміру відкритої кредитної лінії. Позички надаються, як правило, шляхом безпосередньої оплати з позичкового рахунку розрахункових документів клієнта (доручень, чеків та інших) без погодження з банком розміру окремих позичок і документального їх оформлення.

Гарантовані позички бувають двох видів:

¾ з попередньо обумовленою датою видачі;

¾ з видачею у міру виникнення в ній потреби.

Сутність гарантованої позичкової операції полягає у наданні банком зобов'язання надати клієнту кредит при виникненні у нього потреби у визначеному розмірі протягом обумовленого терміну (як правило, кварталу).

Щодо способу повернення розрізняють позички, що повертаються:

¾ поступово (в розстрочку);

¾ водночас, тобто одноразовим платежем після закінчення строку;

¾ відповідно до особливих умов, передбачених у кредитних угодах;

¾ на вимогу кредитора;

¾ з регресією платежів.

Поступовий порядок погашення (в розстрочку) встановлюється щодо довгострокових кредитів, а також тих, які надаються перманентне відповідно до встановленої позичальником кредитної лінії.

Одноразовим платежем здійснюється повернення одноразових короткострокових позичок, які опосередковують поточну виробничу діяльність підприємця. Для банківської практики України це найпоширеніший спосіб розрахунків щодо боргів банкам.

Особливі умови повернення передбачаються при застосуванні окремих видів кредиту, зокрема контокорентного, за овердрафтом, під заставу векселів тощо. Особливість тут полягає в тому, що повернення позички здійснюється за ініціативою не позичальника, що є загальною нормою, а банку шляхом зарахування по­точних надходжень коштів безпосередньо на позичковий рахунок.

На вимогу кредитора стягуються позички у тих випадках, коли клієнт порушує принципи кредитування, зокрема цільовий характер, строковість або не виконує умови кредитної угоди щодо звітності та іншої обов'язкової інформації, що має надаватися банку.

З регресією платежів повертаються кредити, які видані під гарантію, поручительство або інше боргове зобов'язання третьої особи.

За строком повернення банківські позички поділяються на:

¾ строкові;

¾ до запитання;

¾ прострочені;

¾ відстрочені (пролонговані).

Строкові позички надаються банком на строк, зафіксований у кредитній угоді. До строкових належить переважна більшість банківських кредитів.

Позички до запитання, або безстрокові, надаються банками на невизначений строк. Клієнт зобов'язаний повернути таку позичку на першу вимогу банку. Якщо ж банк не вимагає повернення, то позичка сплачується на розсуд клієнта.

Простроченими вважаються позички, за якими закінчилися строки повернення, встановлені в кредитних угодах між банком і позичальником, а кошти банку не повернені. Такі позички враховуються на окремому рахунку, і за ними клієнт мусить сплачувати підвищену процентну плату.

Відстрочені, або пролонговані, — це такі позички, за якими банком перенесені строки повернення на пізніший час. Для цього необхідне обґрунтоване клопотання позичальника. Пролонгація позички оформляється додатковою кредитною угодою і супроводжується встановленням вищої процентної ставки.

За характером визначення процента банківські позички бувають:

¾ з фіксованою процентною ставкою;

¾ з плаваючою процентною ставкою.

Фіксована процентна ставка застосовується за згодою сторін (банку і позичальника) і притаманна стабільній економіці та короткостроковим кредитам.

Плаваюча процентна ставка є засобом зменшення ризику банківських втрат в умовах нестабільної економіки, значних темпів інфляції і при довгостроковому кредитуванні. У цих ситуаціях відповідно до кредитної угоди процентна ставка періодично переглядається і прив'язується, як правило, до облікової ставки центрального банку з урахуванням ситуації на кредитному ринку.

За способом сплати процента розрізняються банківські позички:

¾ з виплатою процентів у міру використання позичкових коштів (звичайний кредит);

¾ з виплатою процента одночасно з одержанням позичкових коштів (дисконтний кредит).

За переважною більшістю банківських кредитів процент сплачується через певний час після видачі (як правило, через місяць). Це — звичайні позички. На відміну від них надання дисконтного кредиту передбачає утримання процента (дисконту) одночасно з видачею позички. Прикладом такого кредиту є обліковий кредит, який надається шляхом купівлі банком переказних векселів у клієнтів-векселедержателів.

За кількістю кредиторів банківські позички поділяються на такі, які:

¾ надаються одним банком;

¾ є синдикованими (або консорціальними);

¾ є паралельними.

Найпоширенішими є позички, які надаються одним банком.

Синдиковані позички надаються банківським консорціумом, в якому один з банків виконує роль менеджера, збирає з банків-учасників необхідну для клієнта суму ресурсів, складає з позичальником кредитну угоду і надає позичку. Банк-менеджер розподіляє також процентний дохід від кредитної операції між банками — учасниками консорціуму. За операції, що пов'язані з таким кредитуванням, банк-менеджер отримує відповідну грошову винагороду.

Паралельні позички передбачають участь у їх наданні декількох банків, але кожний банк окремо оформляє кредит клієнту на однакових погоджених умовах.

Розрізняють також кредити за критеріями суб'єктного й об'єктного призначення.

До кредитів суб'єктного призначення належать позички:

¾ торговельно-промисловим підприємцям;

¾ сільськогосподарським підприємцям;

¾ міжбанківські;

¾ небанківським фінансово-кредитним установам;

¾ органам влади.

Серед позичок об'єктного призначення розрізняють кредити:

¾ іпотечний;

¾ споживчий;

¾ контокорентний;

¾ під цінні папери;

¾ пов'язані з вексельним обігом.

До банківських послуг, що мають кредитний характер, належать:

¾ акцептний кредит;

¾ авальний кредит;

¾ обліковий кредит;

¾ факторинг;

¾ форфейтинг.

Докладніше особливості видачі і погашення окремих видів кредитів об'єктного характеру і застосування послуг кредитного характеру розглядаються у наступних розділах.

Дата добавления: 2014-10-15