Характеристика та види векселів

Зберігання банками векселів клієнтів

Інкасування векселів

Авалювання та акцептування векселів

Кредити під заставу векселів

Урахування векселів

Характеристика та види векселів

Тема 5. ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ З ВЕКСЕЛЯМИ

6. Оплата векселів за дорученням клієнта (доміциляція векселів)

Невід'ємним елементом сучасного грошового обігу є вексель. Як платіжний засіб вексель може використовуватись для погашення заборгованості між ринковими суб'єктами, запобігаючи платіжній кризі. Водночас вексель є інструментом комерційного кредиту, що виступає у вигляді відстрочення платежу за надані товари та послуги.

У буквальному перекладі слово «вексель» (wechsel, change, exchange, cambio) означає «розмін». Час появи першого векселя достеменно невідомий. Розвиток міжнародної торгівлі викликав потребу в обміні місцевих грошей на іноземні, а незручності та небезпека транспортування реальних грошей обумовили потребу у здійсненні обмінної операції за допомогою спеціального документа: купець давав міняйлі (банкіру) певну суму в місцевій валюті, отримуючи письмове зобов'язання останнього в тому, що його кореспондент у місці призначення виплатить клієнту еквівалент зазначеної суми в іноземній валюті. Подібний прообраз сучасного векселя існував ще в античні часи, однак найперший такий документ, знайдений істориками, виписано в Італії у 1207р. Крім того, існує письмова згадка про ще більш давній документ, виписаний у 1157 р з таким текстом: «Отримано десять генуезьких лір із зобов'язанням сплатити їх у Тунісі». Прообраз векселя функціонував у формі ордерів (наказів платежу), позичкових листів, розписок про видані суми, різного роду зобов'язань. І хоча в сучасному розумінні ці документи ще не можна назвати векселями, оскільки вони мали не кредитний, а комісійний характер, поява письмової форми оформлення угоди була першим кроком до їх перетворення у вексель.

Однією з причин поширення векселів в епоху Середньовіччя стала наявність заборони канонічними статутами та цивільним законодавством стягнення процентів з наданих у користування коштів. Так, на Латеранському соборі в 1179 р. папа Олександр ІІІ засудив стягнення процентів І виголосив, що винні у цьому позбавляються причастя і християнського поховання. У Пізі постановою міської общини у 1286р. було заборонено особам, які здійснювали кредитні операції, проживати у місті, громадянам — надавати їм притулок, а суддям — заслуховувати їхні скарги^[1]. Наслідком цього було маскування кредитних операцій під торговельні угоди, надання коштів під заставу, які оформлялись векселями, що, по-суті, мали фіктивний характер. Водночас активізація товарно-грошових відносин, розвиток ярмаркової торгівлі розширили сферу застосування векселів. У XV—XVI ст. купці вже мали можливість не лише переказати кошти у місце проведення ярмарку, а й отримати кредит від банкіра шляхом виписування ним векселя без внесення реальних коштів (у цьому разі вексель стає знаряддям кредиту), а також доручити банкіру отримати платіж за борговим зобов'язанням, наданим йому за продані товари (в даному разі вексель відіграє роль засобу інкасування грошової суми). Удосконалюється і текст векселя: в ньому з'являються імена того, хто виписує (трасанта) вексель, того, кому адресовано наказ про оплату, отримувача коштів (ремітента) і пред'явника векселя. Оскільки поширюється практика виставлення векселів на інших банкірів та на боржників, з'являється необхідність в акцепті векселя, який спершу здійснюється в усній формі при свідках. У разі відмови боржника від оплати вексель міг бути опротестований, за процедурою, що доволі схожа на сучасну^[2]. Отже, до початку XVII ст. було відпрацьовано схему функціонування векселя, сформовано вексельні звичаї, на основі яких створюються законодавчі акти, що регулювали обіг векселів. Зокрема, перший з них — вексельний статут Болоньї — було ухвалено у 1569 р.

Значним недоліком середньовічних векселів, що гальмував поширення вексельного обігу, була надмірна залежність векселя від конкретних осіб та матеріальних відносин між ними. Через це утруднювалося передання векселя, строк перебування векселя в обігу був невеликим^[3], а єдиними особами, що видавали векселі, були банкіри. Ситуація докорінно змінилась у XVII ст., після того, як було законодавче легалізовано передавальний напис — індосамент. Першою письмовою згадкою про індосамент є неаполітанський закон 1607 р., яким заборонявся передавальний напис

Значним недоліком середньовічних векселів, що гальмував поширення вексельного обігу, була надмірна залежність векселя від конкретних осіб та матеріальних відносин між ними. Через це утруднювалося передання векселя, строк перебування векселя в обігу був невеликим, а єдиними особами, що видавали векселі, були банкіри. Ситуація докорінно змінилась у XVII ст., після того, як було законодавче легалізовано передавальний напис — індосамент. Першою письмовою згадкою про індосамент є неаполітанський закон 1607 р., яким заборонявся передавальний напис на векселі. Індосамент було законодавче визнано Ордонансом Людовика XIV у 1673 р. Подальші вдосконалення вексельного законодавства, які, зокрема, відбиті у Вексельному статуті Лейпцига 1682 р., Загальнонімецькому вексельному статуті 1847 р., британському Законі про вексель від 1882 р., призвели до перетворення векселя у безспірне боргове зобов'язання, яке повністю відірване від свого матеріального підґрунтя, в інструмент, доступний практично усім дієздатним особам.

У нашій країні вексельний обіг зародився у XVIII ст. у період петровських реформ. Особливого поширення він набув наприкінці XIX — початку XX ст., досягши в 1913р. 71 % сукупного то­варообігу Російської імперії, причому вексельні кредити комерційних банків сягнули 71,1 %вексельного обігу^[4]. Після приходу до влади більшовиків вексельний обіг було ліквідовано і тимчасово відновлено лише на період проведення так званої нової економічної політики. У 20-х роках у СРСР вексель активно використовувався в господарському обороті аж до кредитної реформи 1930—1932 рр., якою було ліквідовано комерційний кредит і обмежено сферу використання векселя зовнішньоекономічною діяльністю відповідних радянських установ.

Розвиток міжнародних економічних відносин здавна вимагав уніфікації вексельного права. З цією метою проводилось кілька міжнародних конференцій, найвідомішою з яких стала Женевська конференція 1930 р. На конференції було прийнято конвенцію № 358, більш відому як Женевська вексельна конвенція. Цим документом встановлювався Уніфікований закон про переказні векселі і прості векселі, положення якого країни-учасниці зобов'язались прийняти як національні вексельні закони. Крім цього, на конференції були прийняті Конвенція № 359 про врегулювання колізій законів про переказні та прості векселі, а також Конвенція № 360 про закони про гербовий збір стосовно переказних та простих векселів.

У відповідність до женевських вексельних конвенцій привели своє законодавство більшість європейських та ряд інших країн світу, які формують женевську систему вексельного права. Разом з тим у ряді країн вексельне законодавство базується на основі британського закону про векселі (Bills of Exchange Act) 1882 р. До них належать Великобританія, США, більшість членів Британської співдружності націй. Ще ціла низка країн не приєднались ні до женевської, ні до британської системи вексельного права.

СРСР як учасник женевської конференції у 1936 р. приєднався до женевських вексельних конвенцій, а 7 серпня 1937 р. було затверджено Положення про переказний і простий вексель, який, за винятком кількох пунктів, повністю збігався з Уніфікованим законом про переказні векселі і прості векселі. Проте прийняття цього документа не означало визнання комерційного кредиту, тому появи векселя у внутрішньому господарському обороті довелось чекати аж до кінця 80-х років.

Необхідність упровадження вексельного обігу закономірно постала у зв'язку з переходом України від планово-розподільної до ринкової системи господарювання. У прийнятому у червні 1991 р. Законі України «Про цінні папери та фондову біржу» вексель було легалізовано як цінний папір, що «може випускатись і обертатись» у країні. Остаточно ж відкрило шлях до активізації вексельного обігу прийняття Верховною Радою України Постанови «Про застосування векселів у господарському обороті України» від 17 червня 1992 р., в якій визнається прихильність до стандартів Женевської вексельної конвенції 1930 р.

Загалом вексельне законодавство України складається із Женевської конвенції 1930 р., якою запроваджено Уніфікаційний закон про переказні векселі та прості векселі, з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 р. про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості веселі», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвен­ції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів», Закону України «Про обіг векселів в Україні» від 5.04.2001 р.

Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18 червня 1991 р. визначає вексель як цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

За формою та способом використання векселі поділяють на прості і переказні.

Простий вексель означає зобов'язання однієї особи виплатити зазначену суму коштів іншій особі за поставлені товари чи надані послуги.

Переказний вексель є наказом позичальнику виплатити певну суму коштів пред'явнику векселя.

Залежно від характеру угод, що спричинили появу векселя, розрізняють комерційні та фінансові векселі.

Комерційний вексель з'являється в обігу в результаті реальної угоди з купівлі-продажу цінностей, виконаних робіт, наданих послуг. Звідси походять синоніми комерційного векселя: товарний, торговий.

Фінансовий вексель виникає внаслідок фінансової операції і засвідчує отримання грошової позики. Векселі, в основу яких покладено реальні фінансові угоди і котрі виписані (акцептовані) авторитетними особами, передусім банками, мають досить широку сферу обігу^[5]. В обігу, однак, можуть з'являтись і фіктивні, безгрошові векселі, до яких належать так звані дружні, бронзові, підроблені векселі.

Підроблений вексель — це вексель, в якому міститься підроблений підпис векселедавця, або акцептанта, фальсифіковано вексельну суму чи строк погашення. Підроблення здійснюється з метою отримання коштів у банку під даний вексель.

Дружній (приятельський) вексель також не передбачає реальної кредитної операції. Він акцептується з метою надання допомоги в отриманні кредиту під вексель неплатоспроможній особі. Як правило, обидва суб'єкти угоди акцептують векселі один на одного для того, щоб згодом отримати під них кредит у банку. Такі векселі, коли кілька суб'єктів виступають то векселедавцем (платником), то векселедержателем (покупцем), називають зустрічними. Однак зустрічні векселі не завжди є фіктивними (дружніми чи бронзовими), оскільки вони можуть з'являтись і в результаті реальних торговельних відносин між контрагентами.

Бронзовий (дутий, вигаданий) вексель виписується на ім'я неіснуючої або заздалегідь неплатоспроможної особи. Метою подібної операції є отримання кредиту чи збільшення заборгованості неплатоспроможної особи для того, щоб майно банкрута залишилось у близьких йому осіб, замість того, щоб перейти у власність реальних кредиторів. На відміну від дружнього векселя, в якому особа, що його акцептувала (підписала), бере на себе вексельні зобов'язання, бронзовий вексель виникає для обману кредиторів. Проблема, однак, у тому, що, незважаючи на економічну дефектність дружніх та бронзових векселів, у них немає юридичних дефектів, оскільки підписи не фіктивні, наявні усі реквізити. Це вимагає підвищеної уваги з боку працівників банку до здійснення вексельного кредитування.

Економічна сутність векселя полягає в такому:

1. Вексель — це свідоцтво боргу. Право власності на вексель зумовлює право на зобов'язання, покладені в основу векселя, а вексель є символом цих зобов'язань під час надання, обігу та виконання останніх. Реалізація прав, що випливають з векселя, можлива лише по його пред'явленні, а у разі втрати векселя вимоги до боржника реалізують через складну судову процедуру.

2. Вексель — це грошове зобов'язання. Предметом вексельного зобов'язання можуть бути лише гроші.

3. Вексель є абстрактним борговим зобов'язанням, тобто незалежним від причин виникнення боргу, відносин між суб'єктами вексельної операції, часу і місця здійснення угоди. У тексті векселя немає положень, які б пов'язували оплату векселя з виконанням умов товарної угоди. Відповідальність за векселем не залежить від матеріальної основи, тобто безпосередніх боргових зобов'язань, що спричинили появу векселя. Так, боржник за векселем зобов'язаний виплатити суму боргу будь-якому пред'явнику векселя, вказаному в тексті вексельного бланка, навіть при наявності підстав відмовитись від оплати за товарною угодою, наприклад через непоставку, недопоставку, некондиційність товару тощо і навіть якщо гроші помилково було сплачено раніше. Пред'явник векселя твердо переконаний в оплаті векселя, і його інтереси ніяк не перетинаються зі стосунками постачальника товару та його покупцем.

4. Вексель — це безспірне боргове зобов'язання. Особа, що є платником за векселем, жодним чином не може ухилитись від сплати боргу чи продовжити термін використання кредиту.

5. Вексель — це безумовне боргове зобов'язання. Платіж вексельної суми має бути здійснений незалежно від причин виставлення векселя, навіть якщо в тексті векселя міститиметься згадка про котрийсь із документів, що лежав в основі появи векселя.

6. Вексель є письмовим документом, виписаним строго за встановленою формою і не може існувати поза письмовою формою. Тобто ні усна заява боржника при свідках про визнання боргу, ні аналогічне визнання, записане на магнітних носіях інформації, не має сили векселя^[6]. До втрати сили векселя призводять і порушення в заповненні його змісту. Іншими словами, все у тексті векселя, що не відповідає встановленим вимогам, вважається ненаписаним.

Перелічені ознаки векселя відрізняють його від інших боргових зобов'язань. Однак економічна сутність векселя може бути реалізована лише за наявності строгих і недвозначних регулюючих норм, котрі впорядковують відносини між суб'єктами вексельної угоди. Сукупність таких норм утворює вексельне право, яке має певні відмінності від цивільного права. Принципова відмінність полягає у тому, що вексельне право має прецептивний, тобто наставляльний, характер; ним заборонено усе, що не дозволено. Зокрема, не існує можливості тлумачення вексельного закону, скасування його настанов іншими законами, не приймаються заперечення боржника проти сплати коштів власнику векселя (виняток може бути зроблений лише у випадку, коли кредитор купував вексель з метою завдати збитків боржнику за векселем). Строгий характер вексельного права має на меті компенсувати ту простоту, з якою вексель потрапляє в обіг: на відміну від інших цінних паперів емісія векселя не передбачає процедури державної реєстрації, будь-яких вимог до емітента окрім наявності право- чи дієздатності.

Як зазначалось, вексельне право приділяє значну увагу формальній стороні заповнення векселя. Для визнання документа векселем він повинен містити ряд елементів, які називають обов'язковими реквізитами векселя. Згідно з Уніфікованим законом про переказний вексель і простий вексель переказний вексель повинен містити вісім, а простий вексель — сім обов'язкових реквізитів, які перелічені у табл. 5.1. Зразок заповнення вексельних бланків, відповідно переказного і простого векселів, дається на рис. 5.1 і 5.2.

Розглянемо обов'язкові реквізити векселя:

1. Вексельна мітка, тобто найменування «вексель», включене у текст документа на мові, якою складено вексель. З метою утруднення перетворення невексельного зобов'язання у вексель слово «вексель» зазначається двічі: у лівому верхньому куті і в тексті документа, наприклад словами «заплатіть проти цього векселя...», «.платіть за цим переказним векселем..,»).

2. Простий і нічим не зумовлений наказ (для переказного векселя) або зобов'язання (для простого векселя) сплатити певну суму. У векселі має бути зазначена конкретна точна сума (не допускається заповнення типу «приблизно три тисячі гривень» чи «шість-сім тисяч євро»).

Якщо вексельна сума позначена словами і цифрами, то у разі розбіжності між цими позначеннями вексельною сумою вважається цифра, позначена прописом. Якщо ж у переказному векселі сума позначена кілька разів — або прописом, або цифрами — то у випадку розбіжності між цими позначеннями вексельною сумою вважається лише менша сума.

У переказному векселі, який підлягає оплаті за поданням або у такий-то строк від подання, векселедавець може обумовити, що на вексельну суму нараховуватимуться проценти, У будь-якому іншому випадку така умова вважається ненаписаною. Процентна ставка має бути вказана у векселі. За відсутності такої вказівки умова вважається ненаписаною. Відсотки нараховуються з дня складання переказного векселя, якщо не вказана інша дата.

3. Найменування платника. У тексті векселя зазначаються реквізити юридичної особи або прізвище фізичної особи, а також їхні адреси. Допускається присутність у векселі назв кількох платників (як і кількох векселеотримувачів), однак позначення вексельної суми має бути єдиним.

4. Зазначення строку платежу. Існує кілька варіантів вираження строку платежу за векселем (строку векселя):

¾ на визначений день, місяць, рік. Наприклад — «21 січня 1997р.». Якщо конкретне число місяця не зазначено, то строк платежу настає в останній день цього місяця. Якщо строк векселя припадає на неробочий день, то платіж за векселем має бути здійснений у перший наступний за ним робочий день;

¾ через певний термін після дати складення, наприклад «через два місяці». Можливі позначення типу «на початку травня»,«в середині червня», «наприкінці грудня», що означає, відповідно, перше, п'ятнадцяте й останнє числа місяця;

¾ за поданням. День подання векселя до оплати і буде строком векселя, причому вексель має бути поданим до оплати протягом року від дати складання;

¾ через певний термін після подання векселя. Відлік строку платежу починається з дня подання векселя. Як і в попередньому випадку, максимальним терміном погашення векселя є один рік здати його складання.

5. Зазначення місця платежу. Місце оплати векселя може бути за місцем перебування чи проживання платника або ж не збігатись з ним. Позначається назва населеного пункту, в якому має проводитись оплата векселя. Закон не передбачає детальних вимог щодо місця платежу, проте деталізація дає змогу уникнути можливих непорозумінь. Наприклад, визначення місцем платежу м. Ямпіль може призвести до того, що вексель буде презентовано у Вінницькій обл., а платник готуватись до оплати у Сумській обл. Для полегшення процедури оплати дозволяється також зазначати назву юридичної особи, де буде здійснено платіж, наприклад приміщення біржі, банківської установи тощо.

Місце платежу, позначене у векселі, є єдиним для усієї вексельної суми, тобто написи типу «заплатіть 1000 грн у Каневі і 2500 грн у Черкасах» роблять вексель недійсним.

6. Найменування того, кому або за наказом кого повинен бути здійснений платіж. Зазначається повна або ж скорочена назва організації, прізвище та ім'я фізичної особи, які є першим векселеотримувачем. При цьому помилки у назві першого векселеотримувача (наприклад, Нагорняк замість Нагірняк, «Ай Пі» замість «Ай Пе») не позбавляють вексель сили, хоч і створюють певні труднощі для останнього власника векселя. Переказний вексель може бути виданий за наказом самого векселедавця, на самого векселедавця, а також за рахунок третьої особи.

7. Дата і місце складання векселя. Вексельна дата зазначається один раз у вигляді числа місяця та року поруч із зазначенням місця складання векселя, а позначення на зразок «на Івана Купала», «в третій понеділок серпня» роблять вексель недійсним. Наявність датування векселя дає змогу визначити строк платежу та наявність у векселедавця дієздатності на момент складання векселя. Невідповідність фактичної вексельної дати з датою, зазначеною у векселі, не позначається на силі векселя.

Місце складання векселя позначається у вигляді конкретної географічної назви, однак фактичне місце може і не збігатися з місцем, указаним у векселі. Важливість даного реквізиту полягає у наявності правила, за яким у разі неточності позначення місця платежу останнім вважається район місця складання векселя.

8. Підпис того, хто видає документ. Підписом особа підтверджує, що текст векселя відповідає її волі, тому без такого підпису вексель не має сили. Підпис вчинюється рукописним способом і власноручно (механічне відтворення підпису не допускається) фізичною особою; керівником і головним бухгалтером підприємства — юридичної особи з відбитком печатки (при цьому назва підприємства може бути продубльована штемпелем).

Підпис на векселі може бути вчинений і не особою, яка видає документ, а уповноваженою особою. Уповноважена особа повинна вписати у вексель ім'я і прізвище особи, від якої видається цей вексель, і завірити свій підпис. На векселі проставляється напис «за довіреністю», «як уповноважений» тощо, без чого відповідальність за векселем нестиме уповноважена особа.

Наявність зазначених реквізитів є обов'язковою для того, щоб документ мав силу векселя. У Женевській вексельній конвенції зроблено лише три винятки:

· коли у тексті векселя не вказано вексельний строк, вексель вважається таким, що підлягає оплаті за поданням;

· за відсутності особливого позначення місце, зазначене поруч з найменуванням платника, вважається місцем платежу, а також місцем проживання платника;

· вексель, у якому не вказано місце його складання, вважається виписаним у місці, вказаному поруч з назвою векселедавця.

Вексельний текст може містити і низку інших елементів, однак їх наявність чи відсутність не позначається на силі векселя, хоч і може утруднити його обіг.

Уніфікований закон залишає у компетенції національного законодавства відображення специфічних аспектів вексельного обігу у тій чи іншій країні. Особливості обігу векселів в Україні визначає Закон «Про обіг векселів в Україні». У ньому, зокрема, визначено:

Ö Векселі складаються у документарній формі на спеціальних бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення і не можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені).

Ö Вексель, який видається на території України і місце платежу за яким також знаходиться на території України, складається державною мовою. Найменування трасанта або векселедавця, інших зобов'язаних за векселем осіб заповнюється тією мовою, якою визначено офіційне найменування в їх установчих документах.

Ö Зобов'язуватися та набути права за переказними і простими векселями на території України можуть юридичні та фізичні особи (щодо останніх Закон набирає чинності з 01.01.2002 р.).

Ö Видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Зокрема, на момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням веселів обов'язково відображається у відповідному договорі.

Ö Векселедавець зобов'язаний вести реєстр виданих векселів.

Ö Зміни до тексту векселя можуть вноситися з ініціативи його держателя виключно векселедавцем (трасантом) шляхом закреслення старого реквізиту та написання нового із зазначенням дати внесення змін та підписанням. Держатель векселя повинен дати згоду на внесення змін до тексту векселя шляхом написання на зворотному боці векселя слів «відповідно до змін» із зазначенням дати внесення змін та підписанням згідно з вимогами цього Закону. У разі зміни строку платежу за переказним векселем держатель векселя повинен отримати згоду (акцепт) трасата на оплату векселя відповідно до нового строку. Якщо акцепт уже було здійснено раніше, держатель векселя повинен одержати додаткову згоду акцептанта відповідно до нового строку. Якщо держатель векселя, який погодився на внесення змін до тексту векселя, бажає зберегти відповідальність попередніх індосантів, він повинен одержати їх згоду. У противному разі попередні індосанти несуть відповідальність таку, як і до внесення змін.

Ö Платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі.

Ö Сума векселя, виражена в іноземній валюті, на території України може бути сплачена в національній валюті України за курсом НБУ на день настання строку платежу чи в іноземній валюті додержанням вимог валютного законодавства України. Це положення застосовується і в тому разі, коли векселедавцем (трасантом) обумовлено, що платіж здійснюється у визначеній у векселі валюті.

Незважаючи на практично ідентичність реквізитів простого переказного векселів, порядок їх обігу має відмінності.

Простий вексель слугує для оформлення відносин боргу за реалізовані в кредит товари (надані послуги), видані грошові кошти. У складанні простого векселя беруть участь дві особи: боржник і кредитор. Боржник (векселедавець) виписує вексель, в якому зобов'язується виплатити суму боргу у зазначений термін, підписує його і передає своєму кредитору (векселедержателю).

Коли простий вексель є свідоцтвом боргу, що також дає його власнику можливість достроково вилучити капітал, переказний вексель (тратта) призначений для переміщення коштів від однієї особи до іншої. Як правило, в складанні переказного векселя беруть участь три суб'єкти:

¾ кредитор (трасант, векселедавець) — особа, яка виставляє вексель з наказом здійснити платіж;

¾ боржник (трасат, платник) — особа, яка отримує наказ заплатити;

¾ ремітент (векселедержатель, перший покупець векселя) особа, на користь якої видано вексель.

Рис. 5.3 ілюструє обіг переказного векселя. Наприклад, сільськогосподарське підприємство «Гроно» поставило партію молока маслозаводу «Маска» на суму 7 тис. грн з умовою оплати через два місяці (1). Згідно з попередньою угодою маслозавод зобов'язався реалізувати вершкове масло на таку саму суму Торговому дому «Комета», погодившись надати своєму контрагенту комерційний кредит строком на два місяці. У даному прикладі маслозавод (трасант) виписує переказний вексель (тратту) і разом з партією масла направляв його торговому дому (трасату) для акцептування (2).

Акцепт (від ассіреre (лат.) — приймаю) означає згоду платника оплатити вексель, прийняття ним зобов'язань за векселем. Він учиняється написом «акцептовано», «заплачу» тощо та підписом боржника в лівому боці лицьового боку векселя, після чого акцептант стає основною зобов'язаною за векселем особою. Слід наголосити, що попри виняткове значення акцепту даний реквізит не належить до переліку обов'язкових. Це означає, що вексель може функціонувати і без акцепту, наприклад, коли векселедержатель упевнений у платоспроможності і порядності трасата. Проте в такому разі для реалізації своїх вимог векселедержатель не зможе скористатись силою вексельного права.

Рис. 5.3. Обіг переказного векселя з трьома учасниками^[7]

Хоч звичайно вексель подається до акцепту після його заповнення, строк подання може продовжуватись аж до настання строку оплати і навіть після нього. Акцептант має право здійснити частковий акцепт, тобто погодитись не на всю вексельну суму, і тоді на залишок коштів вексель вважатиметься неакцептованим.

Припустимо, що у нашому прикладі Торговий дім «Комета» акцептував виставлений на нього вексель на повну суму і став акцептантом. Після цього він пересилає вексель назад маслозаводу (3), який передає його підприємству «Гроно» (ремітенту) як покриття своєї кредиторської заборгованості (4).

Для ремітента володіння векселем передбачає кілька можливостей:

1) він може зберігати вексель у власному сейфі або в банку і при настанні строку платежу подати його трасату для оплати;

2) векселедержатель може отримати банківський кредит, переврахувавши вексель у банку до настання строку його погашення або надавши вексель банку в заставу;

3) власник векселя може розплатитись ним зі своїм контрагентом. Для прикладу, підприємство «Гроно» замовило фірмі «Хімагро» партію мінеральних добрив на суму 10 тис. грн. За умовою угоди 3 тис. грн сплачуються негайно банківським переказом на рахунок постачальника^[8], а 7 тис. грн останній погоджується отримати через два місяці, приймаючи від замовника вексель, акцеп­тований Торговим домом «Комета». Для перевідступлення прав за векселем його тримач (індосант) учинює на звороті векселя або приєднаному до нього аркуші передавальний напис — індосамент (від італ. in dosso — на хребті, в даному випадку — на звороті) на користь індосата і підписує його: «Замість нас заплатіть фірмі «Хімагро». Сільськогосподарське підприємство «Гроно» (5). Підпис на індосаменті повинен бути виконаним власноручно, тоді як інші його частини можуть наноситись механічними засобами.

Індосамент має бути простим і нічим не зумовленим. Частковий індосамент є недійсним. Допускається застосування бланкового індосаменту, в якому не зазначено назви нового власника векселя, а наявний лише підпис індосанта: Сільськогосподарське підприємство «Гроно». В останньому випадку векселедержатель може заповнити бланк на своє ім'я або на ім'я третьої особи, індосувати вексель як через бланк, так і за допомогою іменного індосаменту, просто передати вексель третій особі.

Індосованим може бути не лише переказний, а й простий вексель.

Векселедавець та будь-який векселедержатель може не допустити обертання векселя, вчинивши на ньому напис «не наказу» або «лише» тощо. Такий вексель називається іменним. Його також можна перевідступати, але шляхом не індосаменту, а цесії. Між правами ж індосата та цесіонарія (особи, що отримує права за цесією) існує принципова відмінність. Важливою особливістю вексельного права є наявність солідарної відповідальності кожної з осіб, котрі поставили свої підписи на векселі. Як наслідок перед векселедержателем несе відповідальність не лише акцептант — як у випадку цесії, — а й усі векселедержателі та гаранти. Цесіонарій також втрачає можливість скористатись самостійним і безумовним характером вексельного зобов'язання, яку зберігає індосат.

Останнім елементом схеми обігу переказного векселя є процедура його погашення. Останній векселедержатель (фірма «Хімагро») повинен подати вексель до сплати в день, коли він має бути оплачений, або в один із двох наступних робочих днів (за згодою сторін строк платежу може бути пролонговано, а угода оформляється новим векселем з аналогічними умовами, в якій черговість індосантів повинна бути збережена). Дострокова оплата векселя можлива лише за згодою платника. Боржник, він же презентам (Торговий дім «Комета»), за допомогою індосаменту чи неперервного ланцюга індосаментів дізнається про нового власника векселя, впевнюється в тому, що презентант векселя (особа, яка подає вексель до платежу чи до акцепту) і векселедержатель є однією особою та сплачує останньому вексельну суму в грошовій формі з учиненням на звороті векселя розписки про здійснення платежу. Оплата векселя може провадитись готівкою, чеком або переказом на банківський рахунок. З моменту оплати векселя особа, що здійснила платіж, вважається вільною від зобов'язання.

Якщо боржник запропонує виплатити лише частину вексельної суми, то векселедержатель не має права відмовитись від такої пропозиції. У цьому разі у тексті векселя червоним кольором робиться помітка залишкової суми боргу.

У разі відмови або неспроможності боржника оплатити вексельну суму, використовуючи принцип солідарної відповідальності за векселем, векселедержатель може подати позов до всіх індосантів, гарантів та трасанта без урахування черговості підписів на векселі. Відповідно, коли вексель оплачується одним із індосантів, особа яка оплатила вексель, може подати позов до інших індосантів та трасанта, проте трасант не має права вимагати оплати від індосантів. Однак поданню позову проти солідарне відповідальних осіб має передувати процедура протесту векселя з боку векселедержателя. За умови відсутності протесту, несвоєчасного його подання, недотримання при здійсненні протесту необхідних правових норм, векселедержатель втрачає право на висунення позову до трасанта та індосантів.

Процедура протесту полягає в офіційному засвідченні факту відхилення від законодавчо встановленого порядку обігу векселя і настання певних правових наслідків. Векселедержатель протягом двох робочих днів після строку платежу за векселем подає вексель нотаріусу за місцезнаходженням платника (або третьої особи, якій доручено здійснити оплату векселя). У той самий день нотаріус висуває вимогу платежу (акцепту) боржнику. Якщо до 12год. наступного дня платник виплачує суму боргу (акцептує вексель), то нотаріус повертає йому вексель без учинення протесту. Якщо ж у вказаний термін платіж (акцепт) не надходить, нотаріус опротестовує вексель внесенням у текст векселя помітки про неплатіж (неакцепт), спеціальний реєстр та складанням Акта про протест векселя. Серед обов'язкових даних акта про протест:

¾ дані про особу, проти якої висувається протест (протестат);

¾ вказівка на безуспішну пропозицію оплатити (акцептувати) вексель;

¾ місце і дата подання протесту;

¾ підпис посадової особи, що вчинює протест;

¾ печатка установи, яка вчинює протест.

Акт разом з векселем вручається векселедержателю, який оплачує витрати на здійснення протесту, що включають державне мито, спеціальний збір за здійснення нотаріальних дій, канцелярські, поштові, транспортні витрати тощо.

У випадку, коли боржник не виявить бажання зустрічатись з нотаріусом, не допустить його до себе в кабінет чи квартиру або коли місцезнаходження платника не відоме, а також проти неіснуючих, фіктивних фірм здійснюється символічний протест.

Після здійснення протесту протягом чотирьох днів векселедержатель повинен повідомити свого індосанта та векселедавця про неплатіж (неакцепт), а ті, у свою чергу, протягом двох днів з моменту отримання повідомлення інформують про це свого індосанта аж до закінчення ланцюжка написантів векселя. Ця процедура називається нотифікацією. Вона дає змогу швидко повідомити всіх зобов'язаних за векселем осіб і сприяє якнайшвидшому погашенню векселя. Оскільки несплата векселя негативно впливає на репутацію фірми, а плата за вчинення протесту покладається на осіб, що сплачують опротестований вексель, часто попередній векселедержатель чи трасант добровільно оплачують вексель, виключаючи вплив судових органів і уникаючи додаткових витрат. Уникнути витрат на протест векселя можна і шляхом учинення на ньому напису «оборот без витрат», «без протесту». У такому разі векселедержатель має право вимоги до суб'єкта, що здійснив такий напис, і без процедури протесту. Якщо цим суб'єктом є трасант, то такий напис робить непотрібним протест щодо всіх зобов'язаних за векселем осіб. У сукупності розмір зворотної вимоги векселедержателя включає таке:

1. Несплачену вексельну суму разом з процентами, якщо вони передбачалися.

2. Проценти з дня закінчення строку векселя. Уніфікованим законом про переказний і простий векселі установлено процентну ставку в розмірі 6 % річних, яка, втім, за рішенням національного законодавства може бути змінена.

3. Витрати, пов'язані з протестом.

Існують строки давності щодо вимог за векселем. Зокрема, стосовно акцептанта строк давності претензій становить три роки, до індосантів та особи, що виставила вексель, — один рік. У випадку, коли вексель було оплачено одним із індосантів, строк давності його вимог до інших солідарне відповідальних осіб становить шість місяців.

У сучасній ринковій економіці вексель відіграє помітну роль у господарській практиці та у діяльності комерційних банків. Вексельні операції комерційних банків в Україні регулюються Положенням «Про операції банків з векселями», затвердженим Постав новою Правління Національного банку України 25 травня 1999 р Цим документом визначено, що комерційні банки у сфері вексельного обігу можуть здійснювати кредитні, торговельні, гарантійні розрахункові, комісійні та довірчі операції. Крім цього, окремі банки України виступають також у ролі емітентів векселів (рис. 5.4)

Кредитними вважаються вексельні операції, котрі супроводжуються наданням або залученням грошових коштів проти век­селів чи під забезпечення векселями. Кредитні операції банків з векселями можуть бути активними — врахування векселів, надання кредитів під заставу векселів або пасивними — переврахування придбаних векселів, одержання кредитів під заставу векселів.

Торговельними є операції з купівлі або продажу векселів за ціною, що встановлюється у відсотках до суми векселя. До активних торговельних операцій належить придбання векселів, а до пасивних — продаж придбаних векселів.

Гарантійні операції супроводжуються взяттям банком на себе зобов'язань платежу за векселями з умовою оплатити векселі при настанні певних обставин і в обумовлений строк. До гарантійних належать операції з звалювання та надання гарантій на забезпечення оплати векселів (наприклад, при розрахунках з допомогою документарного акредитиву).

Розрахункові операції поділяються на операції з оформлення заборгованості векселями (акцептування переказних векселів банком, виданих на банк кредитором банку; видача простих векселів банком кредиторові банку; видача банком переказних векселів на боржника банку; видача банку простих векселів боржником банку) та на операції з розрахунків із використанням векселів (вексельний платіж банку кредиторові; вексельний платіж боржника банку).

Виконання комісійних та довірчих операцій пов'язано з інкасуванням векселів; оплатою векселів, у яких банк є особливим платником (доміциліатом); зберіганням векселів (оригіналів, копій і примірників); купівлею-продажем, а також обміном векселів за дорученням клієнтів.

Угоди про кредитні, торговельні та гарантійні операції, а також інкасування векселів і зберігання, купівлю, продаж і обмін векселів за дорученням клієнтів (інших банків) мають бути укладені в письмовій формі з урахуванням вимог чинного законодавства. Розрахункові операції можуть здійснюватись без угод (договорів) на підставі первинних документів (реєстрів, актів тощо).

Окрім зазначених у Положенні «Про операції банків з векселями», банки можуть також здійснювати й емісійні операції у сфері вексельного обігу. Зокрема, як і інші суб'єкти господарської діяльності, банки використовують векселі для оформлення своїх господарських боргів, а також для переоформлення власної фінансової заборгованості.

До прийняття Закону України «Про обіг векселів в Україні» вітчизняні банки емітували векселі з метою залучення ресурсів, кредитування клієнтів, організації системи розрахунків між підприємствами. Унаслідок цих операцій виникав специфічний продукт, який було заведено називати банківським векселем. Нині ж, відповідно до чинного законодавства подібні інструменти як такі, що не мають товарного підґрунтя, випускати заборонено.

Організаційне забезпечення проведення операцій з векселями визначається банком. У банках, які активно використовують векселі, як правило, створюються спеціалізовані структурні підрозділи, до основних функцій яких належать: координування здійснення установами банку операцій з векселями; контроль за дотриманням вимог законодавчих та нормативних актів; здійснення юридичної та фінансової експертиз векселів, що подаються в банк; накопичення, оброблення і зберігання інформації про фінансовий стан зобов'язаних осіб за векселями, що належать банку на праві власності або перебувають у заставі; контроль за строками здійснення відповідних дій за векселями (платіж, акцепт тощо); складання, видача й акцептація банком простих і переказних векселів.

Дата добавления: 2014-10-15